Далеко не завжди знамениті футболісти марять про те, щоб їхні спадкоємці обрали нелегку футбольну працю й пішли б їхніми стопами. У сім’ї Бойка такої проблеми не існувало. Дворазовий чемпіон СРСР у складі київського «Динамо» (1980, 1981) Олександр Бойко щиро мріяв, що в один із днів його син Денис так само, як і він, вийде на смарагдовий газон рідної арени, і буде битися за честь клубу, яку він сам захищав протягом дев’яти років...

 Cтопами батька

 Футбол став для Дениса важливим заняттям ще з дошкільного віку. «У шість років батьки відвели мене до динамівської школи. У цьому віці складно щось усвідомлювати, але з часом я почав розуміти, що тато був хорошим футболістом та багато чого досяг. Тому я хотів досягти його рівня, або навіть перевершити».

 Батько спромігся прищепити сину любов до футболу. Він і тепер є головним уболівальником Дениса, першим його критиком. Й анітрохи не ображається, якщо той не потрапляє до складу, чи отримує зауваження від тренера. «У футболі це цілком нормально. Якщо тренер випускає на поле іншого воротаря, значить, вважає його кращим за інших. Ображатися можна лише на себе», – вважає навчений досвідом Олександр Бойко.

 Бойко-старший не переймається, що син не став, як і він, польовим гравцем. Хоча, спочатку Дениса пробували в півзахисті, а потім і в захисті, а воротарем зробили через «гренадерський» зріст. «У школі я починав грати в полі, але за кілька місяців мій перший тренер Олександр Васильович Леонідов сказав, що за фізичними даними я піду в батька й в одній із ігор запропонував стати у ворота. Уже потім наш тренер в академії Віталій Хмельницький розповідав, що обрати голкіпера як правило дуже складно, оскільки всі хлопці хочуть бігати з м'ячем. Але я анітрохи не жалкую, що граю у воротах», – згадує про свій вибір Бойко-молодший.

2005-го року Денис, завершивши своє навчання, почав грати на професійному рівні в «Динамо-3» та «Динамо-2». Другу половину сезону 2007/08 він провів в оренді в київському ЦСКА, після чого знову повернувся до київського «Динамо».

Улітку 2009 року Денис вирушив в оренду до «Оболоні». Екс-динамівець Юрій Максимов, який тренував «пивоварів», повірив у перспективного воротаря, міцно закріпивши за ним у команді пост No.1. У складі нової команди Бойко дебютував у Прем’єр-лізі 19 липня 2009 в матчі проти харківського «Металіста» (0:2), після чого впевнено відстояв увесь сезон.

 На початку шляху

 На початку 2010 року Денис був заявлений у чемпіонаті Україні за київське «Динамо», а 9 травня – в День Перемоги – дебютував в офіційній грі. Це був матч останнього туру. «Біло-сині» грали вдома із запорізьким «Металургом». Бойко відіграв на «нуль» у матчі, який завершився розгромом гостей – 3:0.

 Однак безглузді епізоди в матчах із земляками з «Оболоні» (2:2) та Ліги Європи проти тираспольського «Шерифа» (0:2) коштували Бойку дуже дорого. Валерій Газзаєв, який довіряв Денису, пішов у відставку, а Олег Лужний, який змінив його, віддав перевагу юному Максиму Ковалю, який щойно прийшов до команди.

 У червні 2011 року «старий знайомий» Юрій Максимов покликав Бойка до криворізького «Кривбасу», за що Денис йому щиро вдячний. «Максимов – це тренер, який відкрив мені дорогу до великого футболу. Коли я прийшов до «Оболоні» з «Динамо-2», у мене не було досвіду й якихось пріоритетів. Максимов просто в мене повірив, і це стало для мене головним. Я багато працював і, напевно, тому досяг того, що заслужив повернутися до рідного клубу».

 Після завершення терміну оренди, в січні 2012 року, Бойко повернувся під біло-сині прапори, знову сподіваючись закріпитися в основному складі та не підвести свого найвимогливішого вболівальника. «Я поки ще нічого не досяг, перебуваю на початку професійного шляху. Але, можливо, з часом своєю грою дам привід батьку пишатися моєю грою».

Титульний партнер
Технічний партнер
Офіційний партнер