Перемога у чемпіонаті СРСР-1971

Перемога у чемпіонаті СРСР-1971

Коли після п'яти феноменальних сезонів, протягом яких динамівці вибороли три «золота» та два «срібла», команда фінішувала сьомою, багато хто вважав київську еру завершеною. Однак 1971 рік знову примусив говорити про «біло-синіх» у захоплених тонах.

На початок чергового чемпіонату у столиці України чекали без наснаги. Занадто багато розчарувань приніс турнір у 1970 році, результатом чого стало звільнення Віктора Маслова – творця того неповторного ансамблю, який панував на футбольних просторах Союзу у другій половині 60-х.

Якщо 1966-го досвідчений тренер зумів компенсувати відсутність лідерів, які виступали на чемпіонаті світу, і спричинив справжній фурор своїм «зеленим» складом, то через чотири роки повноцінної заміни гравцям, задіяним на мундіалі-1970, не знайшлося.

Втім, стверджувати, що саме кадровий дефіцит спричинив провал зіркової команди, не можна. Скоріше, варто вести мову про неминучий процес зміни поколінь, в умовах якого Маслов, очевидно, і допустив низку промахів.

Зокрема, журналіст Аркадій Галинський зазначав, що динамівський наставник не виявив властивої йому тактичної гнучкості, відкидаючи будь-які варіанти застосування персонального захисту. З іншого боку, Галинський до шанувальників таланту Маслова ніколи не належав. Скоріше навпаки…

Відразу кілька людей, знайомих із динамівською кухнею тих часів, свідчать, що в якийсь момент команда перестала бути керованою і вже не була єдиним цілим. «Дід», кажуть, втратив контроль над колективом і відповідно не зміг вивести «Динамо» з піке. І дуже схоже, своєрідним вододілом справді стало закінчення світової першості, де збірна СРСР поступилася у чвертьфіналі.

«Після першого кола ми йшли на другому місці й якби втрималися на п'єдесталі до фінішу, впевнений, що Діда залишили б у команді, – згадував захисник Віктор Матвієнко. - Йому потрібно було повторити власний досвід 1966 року, коли молодь, яка раптом заграла, не пустила до складу гравців збірної, що повернулися з Англії. 1970-го виникла схожа ситуація: у Мексиці динамівські збірники (Мунтян, Серебряников, Бишовець, Пузач, Хмельницький – Прим.авт.) зіграли по 1-2 матчі та втратили більше, ніж знайшли: без серйозної ігрової практики залишалися місяці півтора. Але Дід чомусь цього не врахував, повернувши футболістів, що втратили форму, до складу. Ми благополучно покотилися турнірними сходами вниз, а для всіх, хто на той момент був причетний до «Динамо», залишилося таємницею, чому Маслов вчинив саме так. Цього ми вже ніколи не дізнаємось...»

10 червня 1970 р. Чемпіонат світу у Мексиці. У стартовому складі збірної СРСР на гру з Сальвадором (2:0) вийшли п'ятеро київських динамівців. У першому ряду (справа – наліво): 1-й – Володимир МУНТЯН, 2-й – Віталій ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, 4-й – Віктор СЕРЕБРЯНИКОВ, 5-й – Анатолій ПУЗАЧ, 6-й – Анатолій БИШОВЕЦЬ, який став автором обох голів

Насправді, кияни в Мексиці грали частіше, але суть не в цьому. У вересні-жовтні Київ видав гнітючу серію – одне очко у шести матчах. Маслова було звільнено на її екваторі. У Москві, напередодні зустрічі з ЦСКА, тренеру повідомив про це спеціально відряджений до столиці заступник голови Українського спорткомітету Мізяк, який відповідав у своєму відомстві за зимові види спорту. Андрій Біба згадував, що дізнавшись про свою відставку в готелі «Росія», шокований тренер тільки й сказав: «Зганяй у буфет, візьми пару пляшок коньяку. Обмиємо моє звільнення…»

За грою Маслов спостерігав із трибун, потім сів із командою в автобус, що прямував до аеропорту, і вийшов біля метро «Південно-Західна». Коли махав футболістам рукою на прощання, у його очах блищали сльози. «Я б ніколи не повірив, що така брила, як Маслов, може розплакатися на очах у інших, якби не бачив це на власні очі», - зітхав потім Михайло Коман.

Чемпіонат країни-1970 «Динамо» завершувало під керівництвом помічника Маслова - Віктора Терентьєва, а вже до наступного готувалося на чолі з Олександром Севідовим. Корінний москвич, той приїхав до Києва вже в званні заслуженого тренера СРСР. Раніше виводив мінське «Динамо» на третє місце та до фіналу кубка, а 1970-го за рік повернув до вищого дивізіону алма-атинський «Кайрат».

Згуртувати київську команду, об'єднати футболістів однією метою, перетворити їх на своїх союзників Севідову вдалося досить швидко. 

«Сан Санич, як величали наставника члени колективу, виявився дуже активним захисником не так професійних, як меркантильних інтересів футболістів. Умовивши керівництво на чергове благодіяння, він суворо стежив за рівномірним, чесним розподілом матеріальних благ. У цій атмосфері команду спаяла єдність, властива артілі удачливих золотовидобувачів. Ну а манера тренера радитися з футболістами при виборі тактики та стратегії гри, спрямованості тренувальних занять і визначенні величини навантажень душевно прихилила до нього навіть тих гравців, хто за здоровим глуздом вважав це дурістю», – це вже з іронічних спогадів метра української журналістики Валерія Мирського.

За час, що минув після чемпіонського 1968 року, у «Динамо» відбулися серйозні кадрові зміни. Не було тут тепер Віктора Баннікова, Василя Турянчика, Йожефа Сабо, Леоніда Островського, Валерія Поркуяна, Сергія Круликовського. Андрій Біба встиг пограти у Дніпропетровську та Чернігові, після чого повернувся до рідного клубу, але вже – на роль тренера-селекціонера.

Водночас встигли закріпитися у команді молоді та настирливі Володимир Веремєєв, Володимир Трошкін, Анатолій Боговик, Володимир Онищенко, Віктор Матвієнко. Взимку, але ще до переїзду до Києва Севідова, склад поповнили правий захисник Олександр Доценко з ташкентського «Пахтакора», центрбеки Роман Журавський із житомирського «Автомобіліста», Стефан Решко з одеського «Чорноморця» та універсальний півзахисник Віктор Колотов із казанського «Рубіна». Новобранці відіграли надважливу роль в успіхах «Динамо» 1971-го, ну а останні двоє взагалі стали ключовими фігурами в зірковій команді, якій судилося підкорити Європу через кілька років.

Перехід Колотова був схожий на справжній детектив і заслуговує на окрему розмову – до неї ми ще повернемося.

20 квітня 1971 р. «Динамо» - «Пахтакор» 3:0. Перед першим домашнім матчем чемпіонату країни

Проба пера севідівського «Динамо» відбулася в Угорщині, де в лютому «біло-сині» провели низку спарингів, а вже в березні на них чекали кубкові випробування. У 1/16 фіналу без особливих хвилювань було пройдено першолігову «Алгу» з Фрунзе (2:1 та 1:0), а ось впоратися з «Зенітом» на наступному етапі українці не змогли. Нульова нічия на сочинському газоні, що розкис від дощу, і єдиний гол, пропущений на останній хвилині поєдинку в Сімферополі, поставили хрест на мріях «Динамо» про кришталевий трофей. З іншого боку, Севідов отримав нагоду концентруватися на чемпіонаті.

Старт у оновленої команди вийшов просто катастрофічним. І справа не у втраченій у Баку перемозі, а у втраті Віктора Серебряникова. Досвідченому хавбеку напередодні виповнився 31 рік, він був сповнений сил і, напевно, приніс би команді чимало користі, але… За 15 хвилин до фінального свистка після жорсткого стику Серебряникова довелося міняти. Коліно. То був останній офіційний матч знаменитого футболіста. Перенісши операцію, повернутися на поле він уже не зміг.

Завдання Севідова, який до того ж не мав можливості задіяти травмованого Анатолія Бишовця, ускладнювалося. Тим не менш, у двох наступних турах динамівцям вдалося взяти максимум. І якщо в Єревані вони святкували успіх завдяки дальньому удару Володимира Мунтяна та невпевненій грі голкіпера господарів, то «Пахтакор» розібрали легко та елегантно. Свідками розгрому, що ознаменував відкриття київської програми чемпіонату, стали 65 тисяч глядачів. Вболівальники, як і раніше, вірили в команду.

Колишніх своїх підопічних Севідов не обіграв – «Кайрат» упирався відчайдушно і таки досяг почесної виїзної нічиєї. Натомість кияни привезли два очки з Донецька, де все вирішив кручений штрафний Володимира Веремєєва, і де свій другий матч у чемпіонатах країни провів 18-річний Олег Блохін (дебют уславленого бомбардира відбувся на два роки раніше).

■ 8 квітня. «Нефтчі» Баку - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Шевченко, 70 - Пузач, 51).

■ 12 квітня. «Арарат» Єреван - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Мунтян, 49).

■ 20 квітня. «ДИНАМО» Київ - «Пахтакор» Ташкент 3:0 (Пузач, 34, Медвідь, 53, Хмельницький, 76).

■ 24 квітня. «ДИНАМО» Київ – «Кайрат» Алма-Ата 0:0.

■ 2 травня. «Шахтар» Донецьк - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Веремєєв, 30).

Від напрацювань попередника Севідов не відмовлявся і революції не влаштовував, проте вже навесні оборона команди заграла по-новому, освоюючи якийсь симбіоз зонного принципу та персональної опіки. Крім того, крайні захисники стали набагато активніше поводитися біля чужого штрафного майданчика, сміливо йшли в обведення та били по воротах. Навіси навмання, так звані «парашути», поступово зникали з їхнього арсеналу, поступаючись місцем націленим передачам і гострим прострілам.

Зліва грав Матвієнко, якого Севідов, врахувавши швидкість і міць, перевів на фланг із центру оборони. Пару ж центральних захисників складали спритний, швидкий, стрибучий, чудово читаючий гру Решко та навчений досвідом Вадим Соснихін, чий талант після появи такого надійного партнера засяяв новими фарбами. Тепер «Директор» міг дозволити собі висунутись уперед, розпочати атаку та навіть пуститись у слаломний рейд. Техніка ж у Соснихіна завжди була в повному порядку.

Зрештою, на правій брівці розташувався новачок Доценко. Розкрився він не відразу - в діях Олександра відчувалася якась боязкість, страх помилитися. Проте тренер не поспішав. Чекав, доки хлопець нарешті переборе себе, і зрештою був винагороджений за терпіння. Крайок увійшов у смак, кудись подівся страх, зате з'явилася агресія, що чудово уживалася з дивовижною холоднокровністю. Цього від нього і вимагали!

Взагалі про ефективність київської оборони, якою керував голкіпер Євген Рудаков, що грав натхненно, свідчить проста статистика: після бакинських 1:1 Київ тримав свої ворота на замку 9 матчів поспіль! Це стало повторенням союзного рекорду, який згодом так і не було побито. Раніше ідентичними досягненнями відзначилися куйбишевські «Крилья Совєтов» (1950-го) та донецький «Шахтар» (1966-го).

6 травня 1971 р. «Динамо» - «Зоря» 1:0. Перший матч та перший гол Віктора КОЛОТОВА у вищій лізі

Перед шостим туром відбулася довгоочікувана подія – Федерація футболу СРСР дала добро на виступ Колотова за «Динамо». Цей талановитий хав справив фурор ще у жовтні 70-го, коли, представляючи першу лігу, дебютував у національній збірній. Широкий біговий крок, оригінальна техніка, приголомшливе бачення поля, унікальна швидкість мислення, і все це на тлі колосальної працездатності! При цьому зовні Колотов не вивертав себе навиворіт, не діставав із себе останнє, а робив свою роботу легко, немов граючись. Як влучно сказав один із журналістів – літав над полем!

Тим часом Біба представив 21-річного казанського півзахисника Маслову ще до того, як той з'явився у збірній. Колотов із наснагою відгукнувся на київське запрошення, написав відповідну заяву, проте пізніше, коли московські армійські начальники залякали його засланням у казарми, подав іншу – про перехід до ЦСКА. Ну а в третій заяві, що з'явилася незабаром, Віктор стверджував, що хоче грати за столичне «Торпедо», куди кликав… Маслов, який уже розпрощався з Києвом і обіцяв відстояти футболіста за допомогою впливового директора ЗІЛу…

У цій делікатній ситуації найшвидшим виявився Біба. Осяяний новою ідеєю, він негайно рвонув до Казані. У підсумку, коли Колотов прилетів до Москви після виїзду збірної на Кіпр, хлопця зустріли мама з братом і оголосили, що вже мають у Києві квартиру. Наступного дня в українській столиці обживався сам Віктор.

Що тут розпочалося! Бібу, ще нещодавно найкращого гравця Союзу, в одній із центральних газет назвали «жучком», а Колотову за три подані заяви впаяли річну дискваліфікацію. Подейкують, у Москві просто не могли вибачити хлопцеві його вибір на користь Києва. Втім, динамівські керівники теж виявилися не ликом шиті та врешті-решт домоглися заміни фактичної дискваліфікації на умовну.

У першому ж матчі за «біло-синіх» – проти «Зорі» – Колотов приніс своїй команді перемогу, ударом головою замкнувши подачу Мунтяна зі штрафного. Цей гол вивів динамівців на перше місце.

■ 6 травня. «ДИНАМО» Київ - «Зоря» Ворошиловград 1:0 (Колотов, 19).

■ 12 травня. «Динамо» Москва - «ДИНАМО» Київ 0:0.

Ще через десять днів, вже після стратегічно важливої ​​виїзної нічиєї з московськими одноклубниками, Колотов знову став автором переможного м'яча, який цього разу допоміг команді Севідова здолати Зеніт. Взяттю воріт передувала ефектна «стіночка» з Бишовцем, який нарешті повернувся до ладу та розпочав боротьбу за місце у складі.

Незважаючи на завойовані «Динамо» два очки (у стільки на ті часи оцінювалася перемога) та його перебування на вершині, команді поки не вистачало стабільності. Той самий «Зеніт» у ході матчу володів ініціативою та, якби не сейви Рудакова, цілком міг залишити поле зі щитом. Натомість гостьовий виграш у «Спартака» в пресі оцінили. Тоді зусиллями Федора Медвідя, який підключився до атаки, Київ забив вже на 3-й хвилині та в час, що залишився, спокійно тримав руку на пульсі, поки в кінцівці Хмельницький не зробив контрольний постріл.

«Цей матч був ілюстрацією не лише чіткої організації гри динамівців, а й певною мірою певної свіжості та новизни. Ми пам'ятаємо найкращі ігри динамівців Києва в пору їхнього розквіту, за яким стався спад. Потужність, активність, постійний тиск на ворота суперника відрізняли тоді киян. Зараз їхня гра виглядає дещо інакше. Колишнього тиску немає, але з'явилося прагнення вести гру більш тонко, за рахунок обіграшу суперника, а не тиску, як раніше. При всій яскравості гри зі «Спартаком» говорити про зміни, що відбулися, звичайно, ще рано. Але зафіксувати появу цих ознак – наш обов'язок. Добре, коли лідер вирізняється новизною», – зазначав у ті дні тижневик «Футбол-Хокей».

Травень можна було б вважати у всьому успішним для «Динамо», якби не страшна аварія, до якої 13-го числа потрапив захисник команди Володимир Левченко. Врізавшись у стовп, він дивом вижив. Однак перебита нога перестала розгинатися і про професійний футбол довелося забути. Триразовий чемпіон Союзу, за Севидова він жодного матчу за «Динамо» так і не зіграв. Вважав, що всьому виною його давня відмова переїхати до Мінська, де тоді працював тренер і куди наполегливо кликав Володимира.

■ 16 травня. «ДИНАМО» Київ - «Зеніт» Ленінград 1:0 (Колотов, 14).

■ 20 травня. «Спартак» Москва - «ДИНАМО» Київ 0:2 (Медвідь, 3, Хмельницький, 85). ДК: Рудаков, Доценко, Соснихін, Решко, Матвієнко, Медвідь (Боговик, 70), Трошкін, Мунтян, Колотов, Бишовець (Онищенко, 46), Хмельницький.

Зберігши 2-очковий відрив від «Арарата», що йшов другим, «Динамо» на місяць забуло про чемпіонат. Принаймні провідні виконавці команди. Збірна готувалася до серії поєдинків, і за рішенням Федерації футболу СРСР основні постачальники кадрів для неї в цей час звільнялися від офіційних зустрічей.

Валентин Ніколаєв покликав до збірної Рудакова, Мунтяна, Матвієнка, Хмельницького та Колотова, не без допомоги яких у Москві здобув три перемоги, у тому числі – у рамках відбору ЧЄ-1972 над іспанцями (2:1) та кіпріотами (6:1). Колотов забив і одним, і іншим, а ще, що зовсім дивно, у паузі між двома кваліфікаційними битвами разом із Хмельницьким відіграв 90 хвилин за «Динамо» у спарингу проти «Еспаньйола» (2:0), який проїхався Союзом із насиченим турне. Саме збірники, до речі, і відвантажили каталонцям по голу.

Враховуючи, що Трошкін був викликаний до «молодіжки», Онищенко – до олімпійської команди, а Соснихін протистояв зіркам збірної світу у прощальному матчі Лева Яшина, як такого дефіциту ігрової практики більшість динамівців упродовж паузи не відчували.

По-справжньому засмучувала Севідова лише травма Мунтяна, отримана у зустрічі з іспанцями, яка на два довгі місяці вивела з ладу основного динамівського плеймейкера.

27 червня 1971 р. «Карпати» - «Динамо» 3:1. Бездоганна гра кіпера господарів Габора ВАЙДИ

Виступи в національній першості Київ відновив нульовою, проте по-справжньому бойовою нічиєю з «Торпедо», а вже наступного туру зім'яв удома іншого представника Москви – ЦСКА. Чинні чемпіони чинили опір лише до перерви, відразу після якої протягом п'яти хвилин «Динамо», змістивши акцент атак на фланги, розродилося трьома м'ячами, що й забезпечило його підсумкову перевагу – 4:1.

Зважаючи на все, такий ефектний нокаут, який відкинув армійців на сьому позицію, подіяв на лідера заспокійливо. Через чотири дні на полі львівського стадіону «Дружба» (в «Україну» його було перейменовано 1990-го) кияни вийшли впевненими у своїй перевазі, за що й були негайно покарані. На 7-й та 9-й хвилинах «Карпати» забили два м'ячі за повного потурання оборони «біло-синіх». Зібратися та гідно вийти з ситуації команда Севідова не змогла. Так, тиснула, так, навантажувала штрафний Габора Вайди, проте в цьому навалі було більше хаосу та розпачу, ніж продуманих дій.

І хоча «Арарат», який переслідував динамівців, осічкою конкурента скористатися не зумів, того ж дня програвши в Ростові-на-Дону (0:1), для киян, судячи з їх подальшого ходу, львівські 1:3 стали корисним і своєчасним уроком.

■ 19 червня. «ДИНАМО» Київ - «Торпедо» Москва 0:0.

■ 23 червня. «ДИНАМО» Київ - ЦСКА Москва 4:1 (Пузач, 49, 51, Колотов, 54, Хмельницький, 79 - Дорофєєв, 82). ДК: Рудаков, Доценко, Решко, Соснихін, Матвієнко, Медвідь (Боговик, 25), Трошкін, Веремєєв, Колотов, Пузач (Журавський, 80), Хмельницький.

■ 27 червня. «Карпати» Львів - «ДИНАМО» Київ 3:1 (Габовда, 7, Рибак, 9, 45 - Сорока, 33, автогол). 

Севідов у наступному турі перестрахувався: у Мінську динамівці фактично грали від оборони. А тому, що й їхні одноклубники також не поспішали оголювати тили, ця дуель більше була схожа на війну нервів, ніж на видовище. Як би там не було, план Севідова спрацював, бо врешті-решт щасливий квиток витягли саме його підопічні – Пузач ахнув з-за штрафного майданчика сильно, точно та несподівано. Більшого для перемоги не знадобилося.

На запитання журналіста, чи не бентежить старшого тренера киян те, що його команда дає результат, але не показує по-справжньому яскравої та хвацької гри, Сан Санич лукаво посміхнувся: «Ви хочете, щоб було навпаки?»

Завзятим, сповненим боротьби вийшов і наступний поєдинок, коли до Києва прибули інші динамівці – тбіліські. Все найцікавіше відбувалося наприкінці – після того, як на 78-й хвилині м'яч рикошетом від Хмельницького влетів у сітку Рамаза Урушадзе. Гості визнавати гол відмовлялися та почали доводити суддівській бригаді, що його автор перебував у офсайді. Гру довелося зупиняти. Грузини, в лавах яких шаленів Муртаз Хурцилава, збиралися навіть залишити поле, але були рішуче відправлені назад тренером Гавриїлом Качаліним. Зустріч відновилася, проте тепер арбітру доводилося свистіти з подвоєною частотою – почалася рубка. Тбіліська команда в цій катавасії примудрилася відновити рівновагу, а рефері, що дивно, у своєму рапорті про демарш гравців не згадав жодного слова.

23 червня. Автор двох м'ячів у ворота ЦСКА Анатолій ПУЗАЧ – у своїй стихії, на вістрі атаки

Перше коло підопічні Севідова завершили прогнозованим розгромом ростовського СКА, який замикав таблицю. Вони, як і раніше, трималися на вершині, на два очки випереджаючи настирливий «Арарат». На два бали від єреванців відставало московське «Динамо», яке, своєю чергою, мало двоочкову перевагу над «Нефтчі». Суперництво за місця на п'єдесталі у другому колі очікувалося захоплююче.

■ 1 липня. «Динамо» Мінськ - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Пузач, 48).

■ 5 липня. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Тбілісі 1:1 (М.Мачаідзе, 90 - Хмельницький, 78).

■ 9 липня. «ДИНАМО» Київ – СКА Ростов-на-Дону 4:0 (Колотов, 14, Матвієнко, 26, Хмельницький, 63, Веремєєв, 85).

Приїзд киян до Москви на битву з ЦСКА, який все ще тішив себе ілюзіями про повторення золотої казки-1970, зібрав у «Лужниках» 100 тисяч глядачів. Завданням гостей було остудити наступальний порив армійців, що вони зробили в самому дебюті, провівши кілька гострих контрвипадів. Далі дійство розвивалося за київським сценарієм – м'яч надовго застрягав у центральній зоні, а до гри «без воріт» команда Валентина Іванова була явно не готова. «Динамо» ж не відходило від обраного плану, без поспіху та метушні вичікуючи свій шанс і тримаючи у напрузі армійського голкіпера дальніми ударами. Зрештою, один із пострілів Анатолія Боговика зі штрафного таки досяг мети. Переламати ж перебіг зустрічі та влаштувати фінальний штурм армійцям не дозволили.

Тим часом автор переможного голу, який діяв у півзахисті, у Севідова в основних виконавцях не ходив і став з'являтися в стартовому складі влітку лише завдяки травмі Мунтяна.

«Він грає монотонно, постійно на одній ноті, – казав про Боговика тренер. - Непогано грає, по-своєму наполегливо, але без найменшого натяку на несподівану кінцівку. У Боговика добре поставлений удар із середніх дистанцій, і він чекає лише на ці, «свої», миті. А грі потрібно, щоб він несподівано вбіг до штрафного майданчика – на величезному ходу та з упевненістю, що отримає тут м'яч. Хоча, можливо, пас піде в інший бік. Вміє Боговик грати так чи ні? Я розумію, що ставлю перед ним складне завдання. Але якщо воно виявиться йому під силу, в першу чергу виграє від цього він сам. Він має почути нові ритми гри київського «Динамо» та вписатися до них. Надсадний навал минулого має бути забутий».

Саме так. Севідов цінував футболістів, здатних діяти нестандартно та різноманітно. З-поміж таких і вибирав півзахисників, від яких більшою мірою залежав малюнок гри «Динамо».

«Кияни віддають перевагу створенню потужного плацдарму в середині поля. Справа навіть не в тому, що вони виставляють четвірку півзахисників, а в тому, які завдання вирішують півзахисники. Саме середня лінія у цій команді визначає характер та спрямованість гри. Опанування середини поля тут як би мета первинна, але, звичайно, не самоціль. Переміщення та основні маневри форвардів спрямовані на те, щоб створити для півзахисників простір та можливість для несподіваного, але запланованого виходу на лінію вогню», - читаємо на сторінках тижневика «Футбол-Хокей».

І треба сказати, середня лінія «біло-синіх» від туру до туру справді виглядала дедалі потужнішою та ефективнішою. Колотов, який тяжів до лівої бровки, був невтомний, граючи від свого штрафного до чужого (власне його поява в команді і змусила сісти на лавку Боговика). Просто всюдисущими здавалися Мунтян, Трошкін і Веремеєв, готові проявити себе як у центрі, і на фланзі. На позиції опорного працював Федір Медвідь, який у попередньому сезоні грав правого захисника, але потім просив Севідова перевести його в центральну зону.

За Олександра СЕВІДОВА кияни з сьомого місця злетіли на перше. Раніше подібне вдавалося лише динамівцям Москви – 1940 року

Зважаючи на те, що «Динамо» воліло діяти за схемою 4–4–2, хтось із п'ятірки основних хавбеків обов'язково опинявся поза стартовим складом, проте завдяки гнучкій ротації ніхто з них не відчував себе «п'ятим зайвим».

А ось Боговик після закінчення сезону змушений буде піти. Так само як і Роман Журавський – той так і не зможе скласти конкуренцію Решку в обороні, хоча завдяки виходам на заміну – навіть замість півзахисників – на медаль напрацює.

Дуже складним видався рік для зіркового форварда Анатолія Бишовця. На думку Севідова, протягом сезону той так і не досяг свого звичного рівня, тому й виступав лише у ролі змінника когось із кількох нападників – Пузача чи Хмельницького. Навіть коли обидва діяли на тлі травм чи втоми. Перебудовувати ж тактичну схему на гру у три форварди, де Бишовця – номінального капітана команди – можна було б використати на вістрі чи у відтяжці, тренер бажанням не горів. Та й особливої ​​потреби в цьому не було.

«Бутусов стояв, Бобров стояв, Стрельцов стояв, – темпераментно міркував Севідов в одному з інтерв'ю по ходу сезону. – Але це був глибоко осмислений маневр: вони стояли лише тоді, коли не бачили доцільності у просуванні. Але «вибухнути» і миттю піти у вільну зону, щоб отримати м'яч, могли будь-якої миті. Так що для Бишовця, я так і сказав йому, питання стоїть дуже гостро: він звик тренуватися з прохолодкою, покладаючись на натхнення та талант, а з віком, на жаль, треба працювати на тренуваннях з кожним роком дедалі більше. 1966-го Бишовець так блиснув, що й досі забути неможливо. І його доля зараз у його руках. Якщо він по-справжньому честолюбний і розуміє небезпеку, його шанувальники (до яких належу і я) зможуть побачити новий і цікавіший зліт. Почне часто та гостро відкриватися – на нього чекають передачі таких тонких тактиків, як Мунтян, Колотов, Веремєєв, – тільки встигай забивати!»

Забігаючи наперед, зазначимо, що сподіванням Севідова збутися не судилося – бомбардир так і завершить чемпіонат без жодного гола. Що дивно – Бишовця не лише продовжать викликати до збірної, а й у списку 33 найкращих він опиниться першим на позиції центрфорварда. Унікальна ситуація!

16 липня. Віталій ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ та Віктор КОЛОТОВ атакують ворота московських армійців

Однак повернемось до липневих випробувань киян. Слідом за перемогою над ЦСКА пішли дві виснажливі виїзні нічиї – із «Кайратом» і «Пахтакором». Боротися довелося не лише із суперником, а й із убивчою спекою, яка грала за господарів. «Арарат» тим часом темпу не знижував і тепер дихав у потилицю «біло-синім» - відставав на три очки, маючи при цьому гру в запасі.

■ 16 липня. ЦСКА Москва - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Боговик, 74).

■ 20 липня. «Кайрат» Алма-Ата - «ДИНАМО» Київ 0:0.

■ 24 липня. «Пахтакор» Ташкент - «ДИНАМО» Київ 0:0.

Весь футбольний Союз чекав очної дуелі лідерів, яка мала відбутися у Києві 3 серпня. До центрального матчу другого кола команди підійшли у різному настрої. «Динамо» напередодні, хоч і не без зусиль, зуміло здолати «Нефтчі» завдяки гольовому чуття Трошкіна. Крім того, повернувся до ладу Мунтян, якого тепер Севідов беріг для зустрічі з єреванцями.

Щодо «Арарату», то він у черговому турі задовольнявся нічиєю з «Карпатами» (2:2), а отже, щоб продовжувати повноцінне переслідування, мав перемагати у Києві.

95 тисяч глядачів, які прийшли на Центральний стадіон, мріяли зовсім про протилежне. Надії публіки стали втілюватися в життя вже на 4-й хвилині, коли Соснихін реалізував пенальті, призначений за фол на Пузачі. За розповідями «Директора», який вивів партнерів на поле з капітанською пов'язкою, він пішов до «точки», коли побачив, у якій нерішучості перебувають штатні виконавці стандартів.

Гра вдалася та рясніла небезпечними моментами. Левон Іштоян та Едуард Маркаров були в ударі, і захисту «біло-синіх» довелося чимало попрацювати, щоб не дати відзначитися лідерам «Арарату». При цьому господарі й самі активно шукали шляхів до чужих воріт. Долю зустрічі вирішила заміна, давно запланована Севідовим. Мунтян вийшов замість Веремєєва в середині другого тайму та вже за шість хвилин подвоїв рахунок після пасу того ж Пузача – 2:0!

Перемога дозволила «Динамо» піти у досить солідний навіть за нинішніх часів 6-очковий відрив. 

■ 29 липня. «ДИНАМО» Київ - «Нефтчі» Баку 1:0 (Трошкін, 25).

■ 3 серпня. «ДИНАМО» Київ – «Арарат» Єреван 2:0 (Соснихін, 4, з пенальті, Мунтян, 71). ДК: Рудаков, Доценко, Решко, Соснихін, Матвієнко, Медвідь, Трошкін, Веремєєв (Мунтян, 65), Колотов, Пузач, Хмельницький (Бишовець, 46).

Тим часом зустріч із «Араратом» позбавила киян одного з її героїв. Мова про Соснихіна, якого в одному з епізодів випадково травмував... Рудаков. «Ішла верхова передача, Женя не крикнув, я почав грати, а він кинувся та в'їхав мені двома колінами в поперек. Удар був серйозний, я знепритомнів, мене швидка допомога до лікарні забрала», – розповідав потім захисник. Той епізод відгукнеться на Соснихіні через багато років. Болі в попереку несподівано відновляться та періодично нагадуватимуть про жорсткий стик – аж до самої смерті Вадима Олександровича.

Ну а тоді, у серпні 66-го, «Динамо» довелося провести без стовпа своєї оборони три матчі, що миттю позначилося на її надійності. Судіть самі: у шести попередніх поєдинках у воротах «біло-синіх» не побувало жодного м'яча, а у двох наступних залетіло одразу п'ять! Кинутий на амбразуру Журавський старався як міг, але повноцінно замінити Соснихіна не був здатний.

Благо, провали ззаду у лідера збіглися за часом зі сплеском результативності, внаслідок чого кияни зуміли уникнути втрат у двох лихих та багатих на голи битвах зі «Спартаком» та «Шахтарем».

Москвичі проводили не найкращий сезон, проте за тиждень до візиту до Києва вибороли свій дев'ятий, і, як потім виявиться, останній Кубок СРСР, зламавши в переграванні опір ростовських армійців. Динамівці, дотримуючись традиції, до матчу привітали суперників, але після стартового свистка влаштували справжню головомийку. До перерви забили лише два м'ячі, хоч могли набагато більше. Спочатку кілька спартаківських захисників не змогли впоратися з невисоким та юрким Пузачем, а потім після фолу на Веремєєві, який зробив слаломний ривок метрів на 30, Мунтян бездоганно пробив із «точки». Коли ж наприкінці Колотов довів рахунок до великого, господарі розслабилися. Цілком даремно, оскільки суперник мало не врятувався. На щастя для «Динамо» все обмежилося двома пропущеними м'ячами – 3:2.

15 серпня 1971 р. «Динамо» - «Спартак» 3:2. Анатолій ПУЗАЧ відкриває рахунок 

А через три дні Київ накрив ще один голепад. «Шахтар», який відчайдушно намагався зберегти місце у вищій лізі, здаватися на милість лідеру не збирався та впирався з усім гірницьким шаленством. На влучний удар Веремєєва донеччани відповіли двома, після чого за справу довелося братися Хмельницькому. Завдяки його дублю «Динамо» на початку другого тайму знову вийшло вперед. Зрештою, під завісу зустрічі команди ще раз обмінялися уколами – вдала спроба того ж таки Колотова передувала вже другому пенальті, реалізованому Валерієм Яремченком. До речі, за майбутнім наставником «оранжево-чорних» у тому поєдинку значиться хет-трик, хоча сам він наполягає, що перше взяття воріт приписали йому помилково – насправді, запевняє він, відзначився Леонід Ключик.

Втім, на долю «Динамо» ця протокольна плутанина ніяк не впливала - відрив від «Арарату» зріс до 10 очок. Щоправда, і матчів єреванці провели значно менше – 19 проти 22 у киян. Таким був календар-1971. Його дивний крій дивує не лише через 45 років. За унікальну «винахідливість» преса відплачувала національній федерації ще тоді, по ходу турніру.

«Такого становища, як цього сезону, щось не пригадати, коли б одні команди вже підбиралися до фінішу, провівши по 23–24 гри, а інші ледь розпочинали друге коло, зігравши по 18–19 матчів… Часті ігри на четвертий день раптом змінюються довгими, ледь не по місяцю паузами, гравці вибиваються з ритму, втрачають ті чи інші набуті навички, розмагнічуються», – критикував організаторів турніру «Футбол-Хокей».

Маючи солідний матеріальний запас, у наступній зустрічі «Динамо» дозволило собі зіграти в економному режимі. На полі «Зеніту» лідер не ліз зі шкіри, проте й сповненого ентузіазму опонента тримав у рамках. У підсумку – 0:0, які цілком влаштували гостей.

■ 15 серпня. «ДИНАМО» Київ - «Спартак» Москва 3:2 (Пузач, 17, Мунтян, 34, з пенальті, Колотов, 72 - Калінов, 73, з пенальті, Хусаінов, 83).

■ 18 серпня. «ДИНАМО» Київ – «Шахтар» Донецьк 4:3 (Веремєєв, 16, Хмельницький, 43, 47, Колотов, 81 – Яремченко, 26, 34, з пенальті, 90, з пенальті).

■ 23 серпня. «Зеніт» Ленінград - «ДИНАМО» Київ 0:0.

Куди вищою була ціна наступної дуелі – з московськими одноклубниками, що йшли на третій позиції. За великим рахунком, киян і тут влаштував би мирний кінець, проте Севідов напередодні запевняв, що гратиме на перемогу. На радість 80 тисяч уболівальників його підопічні справді вичавили із ситуації максимум.

Той факт, що найкращим у складі гостей фахівці визнали голкіпера Володимира Пільгуя, каже сам за себе. Так, він трохи помилився, коли Пузач забивав перший гол, проте згодом неодноразово виручав свою команду. Проте українці діяли на куражі і, схоже, не виграти цього вечора не могли. Після того, як команда Костянтина Бєскова відновила рівновагу, на її ворота обрушився новий шквал атак. У ході однієї з них Колотов хитромудро головою переправив м'яч вільному Пузачу, і той ударом у дотик оформив дубль. І хоча до фінального свистка залишалося ще півгодини, київська оборона, де виділявся Соснихін, який повернувся до складу, не дозволила суперникам навіть замахнутися на нічию.

30 серпня 1971 р. «Динамо» К - «Динамо» М 2:1. В активі Віктора КОЛОТОВА – гольовий пас

Цей виграш разом із розгромною поразкою «Арарату» у Мінську (1:4) розвіяв останні сумніви у підсумковому тріумфі хлопців Севідова. Та й ті, зрозуміло, горіли бажанням якнайшвидше розставити всі крапки над «i». Мінчан, які образили конкурента, лідер у наступному турі наче й не помітив – 3:0.

Московська преса не могла заперечувати очевидне: лідерство киян – закономірне, їхні перемоги – заслужені. Про «бляклу» гру, яка супроводжувала позитивні результати «Динамо», ніхто вже й не згадував.

«На своєму полі київські футболісти – завжди фаворити, але не лише за ситуацією, – наголошував «Футбол-Хокей». - Їхня ігрова активність незмінно підкріплюється якоюсь прихованою впевненістю в тому, що гол буде забитий незалежно від того, якими силами й якими способами вирішив суперник завадити цьому. Активність киян дозволяє їм кидати у наступ великі сили. У киян завжди велика кількість гравців прагне зайняти атакуючі позиції, причому швидко та енергійно. Така манера неминуче збільшує кількість ситуацій взяття воріт. Досить нагадати, що активні атакуючі позиції у киян займають не лише форварди (Хмельницький, Пузач, Бишовець), не лише півзахисники (Мунтян, Веремєєв, Колотов), а й обидва крайні захисники. Лідер найбільш яскраво виявляє й іншу характерну рису сучасного ігрового стилю – енергійний активний перехід в оборону. Циклічність – яскрава особливість цьогорічного футболу команди».

Перед тим, як піти на перерву, пов'язану із матчами збірної, «Динамо» заробило ще одне очко – у Ворошиловграді (1:1). За тих розкладів – цілком прийнятний варіант, адже за весь чемпіонат місцева «Зоря» зазнала вдома лише однієї поразки.

До фінішу залишалося чотири тури, і щоб гарантовано залишитися на вершині, динамівцям достатньо було набрати три бали. Після того, як «Арарат» був битий у Тбілісі (0:1), для лідера завдання-мінімум звелося до здобуття однієї нічиєї.

■ 30 серпня. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Москва 2:1 (Пузач, 14, 59 - Кожем'якін, 44). ДК: Рудаков, Доценко, Решко, Соснихін, Матвієнко, Трошкін, Веремєєв (Медвідь, 68), Мунтян, Колотов, Пузач, Хмельницький.

■ 6 вересня. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Мінськ 3:0 (Колотов, 11, Мунтян, 28, 59, з пенальті).

■ 10 вересня. «Зоря» Ворошиловград - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Семенов, 21 - Мунтян, 37).

Потенційно «золотий» матч «Динамо» мало проводити вдома, та ще й проти «Карпат», які до того моменту завдали без п'яти хвилин чемпіону єдиної поразки в турнірі. Ідеальна ситуація для переможної точки! Однак перш ніж поставити її, провідним київським гравцям треба було показати себе у складі збірної. Що вони з блиском і зробили.

Індію в московському спарингу радянська команда рознесла з рахунком 5:0 завдяки хет-трику Колотова та дублю Хмельницького, після чого, знову ж таки вдома, здобула два очки у суперника з континентальної кваліфікації – Північної Ірландії, єдиний м'яч у ворота якої з пенальті провів Мунтян. Додамо, що обидві зустрічі відстояв «на нуль» Рудаков, а в товариському поєдинку з індусами після 4-річної перерви за збірну зіграв Соснихін.

Але настало 28 вересня. На трибунах Центрального стадіону – 60 тисяч уболівальників, які бажають стати свідками завоювання командою п'ятого титулу. «Карпати» були не проти зіпсувати свято українській столиці – чинили опір і намагалися самі засмутити Рудакова. Марно. Київ виглядав солідніше, домігся свого та навіть перевиконав завдання. Перемогу господарям приніс дальній постріл Колотова, якому підсобив легкий рикошет від спини захисника Сирова.

До слова, як з'ясувалося, динамівці могли не напружуватися. У паралельному матчі «Зоря» відібрала очко у «Арарата» (0:0), що автоматично зробило лідера недосяжним для конкурентів. Як би там не було, зустріч «Динамо» – «Карпати» навіть сподобилося показати Центральне телебачення. У записі, порушуючи заплановану сітку мовлення, – ніби схаменувшись.

■ 28 вересня. «ДИНАМО» Київ - «Карпати» Львів 1:0 (Колотов, 21). Вилучення: Соснихін (Д, 90). ДК: Рудаков, Доценко, Решко, Соснихін, Білоус, Трошкін, Мунтян (Боговик, 70), Веремєєв, Колотов, Пузач (Бишовець, 46), Хмельницький.

■ 2 жовтня. «Торпедо» Москва - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Філіппов, 74 - Колотов, 34). Нереалізований пенальті: Філіппов (Т, 17, воротар).

■ 22 жовтня. «Динамо» Тбілісі - «ДИНАМО» Київ 1:0 (Кіпіані, 55).

■ 8 листопада. СКА Ростов-на-Дону – «ДИНАМО» Київ 2:1 (Чуркін, 8, Чіхладзе, 17 – Колотов, 50).

«Деякі фахівці вважали, що новий чемпіон дещо поступався команді Маслова середини 60-х років. Питання спірне. Зате безперечно те, що київське «Динамо» значно перевершувало всіх учасників 33-ї першості», – справедливо зауважує у своєму літописі футбольний історик Аксель Вартанян.

Про Маслова, який зайняв у тому самому чемпіонаті 7-е місце з московським «Торпедо», мало хто згадував, ніяк не прив'язуючи його ім'я до нового зльоту динамівців. Лише Севидов повівся порядно та благородно, в одному з перших своїх чемпіонських інтерв'ю «Комсомольській правді» нагадавши, хто стояв біля витоків створення золотої команди: «Сьогодні радість перемоги має розділити з нами Віктор Маслов, з ім'ям якого пов'язані гучні перемоги «Динамо» у шістдесятих роках. Віктор Олександрович залишив нам багатий спадок, прищепивши команді культуру гри, творче ставлення до справи всіх без винятку футболістів...»

Заслуг самого Сан Санича в успіху 1971 року ніхто применшувати не збирався, віддаючи належне тактичній і психологічній готовності його підопічних.

«Прийнято порівнювати чемпіона з його попередніми досягненнями, помічати історичні аналогії у характері нинішньої команди та тієї, що домагалася перемоги раніше, – писав «Футбол-Хокей». – Якщо слідувати цій традиції, ми зобов'язані порадіти бойовому, цілеспрямованому характеру чемпіона. Можна сказати, що динамівці Києва блиснули тотальною цілеспрямованістю. У нинішньому сезоні всі ми бували на матчах, де одна зі сторін, володіючи помітною перевагою, господарювала на полі, а інша заздалегідь погоджувалася на захисну роль, воліючи відсиджуватися за щільними оборонними редутами. Кияни найчастіше стикалися з таким методом протиборства. Але динамівський прес майже незмінно продавлював оборону, бо весь час, щохвилини вся команда вірила (і підкріплювала цю віру активною грою), що перемога буде за нею. Технічна оснащеність динамівців Києва безперечна, як і тактична грамотність, як і атлетизм. Але все ж таки найприємнішою рисою, мабуть, була стабільна зарядженість на перемогу».

Змусити себе викластися на повну у трьох завершальних іграх чемпіонату, які нічого не вирішували, тріумфаторам було важко, і вони з легкою душею поступалися очками опонентам. По два віддали тбіліським динамівцям, які в підсумку награли на «бронзу», і СКА, одне – московському «Торпедо». І все одно ближче, ніж на 7 балів, до чемпіона срібний призер «Арарат» підібратися не зумів.

Колотов при цьому продовжував забивати, з 10 м'ячами став у результаті найкращим бомбардиром команди. Про те, що взимку федерація мало не піддала цього хлопця річній дискваліфікації, преса воліла не згадувати. Зате про його ігрові переваги писали багато.

«Цей молодий футболіст ще раніше встиг проявити себе з хорошого боку у різних амплуа, він був і центральним захисником, і центральним нападником. Остаточний вибір - півзахист, хоча на спині - номер 9. Іншими словами, він однаково підготовлений і до оборонної роботи, і до атакуючої. Додайте до цього витривалість, швидкість, почуття позиції, щедрі «пропозиції» себе (на жаль, не завжди винагороджувані своєчасними передачами), і ви зрозумієте, що перед вами справжній сучасний півзахисник» (Футбол-Хокей).

Євген РУДАКОВ у дії

Тим часом, у всесоюзному опитуванні на найкращого футболіста року Колотов посів лише друге місце. Перше було віддано його партнеру – такому ж скромному, небагатослівному та надійному. Для Євгена Рудакова сезон-1971 був справді одним із найкращих у кар'єрі. З 29 матчів чемпіонату – 19 «сухих», всього 16 пропущених м'ячів і незліченна кількість «сейвів». Але, мабуть, зробити вибір на користь голкіпера журналістів остаточно переконав вирішальний матч групового етапу відбору ЧЄ-1972 – проти іспанців.

Тоді в жовтні команді Валентина Ніколаєва, щоб залишитися на першій позиції у групі, треба було кров із носа здобути хоча б одне очко на полі конкурента. Поразка ж практично не залишала шансів на вихід до чвертьфіналу. Проте у Севільї збірна СРСР виглядала об'єктивно посередньо. Нервувала, помилялася, притискалася до своїх воріт і фактично не думала про контргру. Підопічні Ладіслао Кубали провели в атаках 90 хвилин і, напевно, домоглася б свого, якби не Рудаков. Можливо, єдиний у складі гостей, хто зберігав спокій, він був воістину непробивним. Ось переконайтеся самі.

Навесні динамівський воротар відстоїть на «нуль» обидва чвертьфінальні стики з Югославією (0:0 та 3:0), візьме пенальті у півфіналі ЧЄ-1972, завоює у Бельгії «срібло» та буде включений до символічної збірної чемпіонату. Разом із ним на п'єдестал піднімуться одноклубники Віктор Матвієнко, Володимир Трошкін, Володимир Мунтян, Віктор Колотов, а ще Михайло Фоменко, який узимку перебереться до Києва з Ворошиловграда. Володимир Онищенко та Анатолій Коньков на континентальній першості представлятимуть «Зорю» та «Шахтар» відповідно, проте пізніше вони також стануть частиною зіркової «динамо-машини», до якої перейметься пошаною вся футбольна Європа.

Втім, ще до настання ери Валерія Лобановського, який 1971-го саме пробився до елітного дивізіону з дніпропетровським «Дніпром», піднести справжню сенсацію треба було іншому українському клубу. Про це – у нашому наступному оповіданні.

Чемпіонат СРСР-1971. Підсумкова таблиця


Чемпіони-1971

Воротарі – Євген РУДАКОВ**** (провів 29 матчів).

Захисники – Стефан РЕШКО* (30), Сергій ДОЦЕНКО* (29), Віктор МАТВІЄНКО* (28 матчів, 1 гол), Вадим СОСНИХІН**** (25–1), Роман ЖУРАВСЬКИЙ* (15).

Півзахисники – Володимир ВЕРЕМЄЄВ* (28–3), Володимир ТРОШКІН* (28–1), Віктор КОЛОТОВ* (25–10), Федір МЕДВІДЬ**** (22–2), Володимир МУНТЯН**** (18–6), Анатолій БОГОВИК* (18–1).

Нападники – Віталій ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ**** (30–7), Анатолій ПУЗАЧ**** (25–8), Анатолій БИШОВЕЦЬ**** (17).

Зірочки після прізвища означають кількість титулів у складі «Динамо».

Окрім цих футболістів, нагороджених золотими медалями, у чемпіонському сезоні «Динамо» виступали голкіпер Олександр ПРОХОРОВ (2), захисник Борис БІЛОУС (5), півзахисник Віктор СЕРЕБРЯНИКОВ (1), нападники Володимир ОНИЩЕНКО (3) та Олег БЛОХІН (2).

Старший тренер – Олександр СЕВІДОВ, начальник команди – Віктор ТЕРЕНТЬЄВ, тренер – Михайло КОМАН.

Костянтин Паткевич, «Футбольний клуб»

Титульний партнер
Технічний партнер
Офіційний партнер