20 листопада 1967 року ввійшло в історію київського «Динамо» як день здобуття третього чемпіонства СРСР - і другого поспіль, що не вдавалося протягом дванадцяти років жодній радянській команді.
Перед зустріччю з «Зенітом», за три тури до завершення першості, кияни мали в своєму активі 51 очко та випереджали московських одноклубників на чотири залікові пункти. У матчі на Центральному стадіоні, місткість якого під час нещодавньої реконструкції була збільшена до 100 тисяч, «Динамо» влаштовувала і нічия, щоб зберегти перевагу та забезпечити собі чемпіонський титул. Однак підопічні Віктора Маслова витиснули з цієї гри максимум, а від більшого рахунку гостей із Ленінграда врятувала лише майстерна гра голкіпера Бєлкіна.
Не завадила чемпіонському налаштуванню киян і невдача в першому матчі 1/8 фіналу Кубку чемпіонів із польським «Гурніком», який пройшов три дні тому. Напередодні поєдинку з «Зенітом» у Києві випав сніг, і вболівальники підтримали «біло-синіх» гігантським написом «Чемпіони», витоптаним на білому покритті трибун.
Матч розпочався спокійно, і на стартових хвилинах переваги лідера над аутсайдером («Зеніт» завершив чемпіонат на останній позиції) майже не відчувалося - ленінградці діяли сміливо та навіть мали шанс першими відзначитися, коли Банніков самовідданим кидком ліквідував прорив капітана Бурчалкіна.
Однак поступово клас динамівців ставав усе більше помітним, і гостей, які опустилися в масовану оборону, було затиснуто на їхній половині поля. У серії атак особливо активним і корисним був Віталій Хмельницький, проте надійно діяв воротар «Зеніта» Бєлкін, який кілька разів рятував свою команду.
Штурм воріт ленінградців усе-таки втілився у гол на 32-й хвилині: Пузач пройшов із м’ячем лівим флангом та потужно пробив, але влучив у каркас, а добивання Хмельницького було точним - 1:0!
Після забитого киянами м’яча картина на полі не змінилася, динамівці проводили атаку за атакою, тоді як гості закрилися в захисті та часто грали на відбій.
Здавалося, рахунок залишиться мінімальним, однак за 15 хвилин до фінального свистка багатоходівка у виконанні підопічних Віктора Маслова втілилася у другий гол, який вийшов схожим на перший. Серебряніков і Пузач розіграли кутовий, після чого Островський пробив по воротах, а м’яч від штанги відскочив на Хмельницького, котрий міг і сам завдати вирішального удару, проте залишив цей шанс Валерію Поркуяну, який перебував у ще вигіднішій позиції - 2:0!
Фінальний свисток зафіксував впевнену чемпіонську перемогу «Динамо», з якою київські вболівальники вже традиційно привітали своїх улюбленців запаленими факелами.
В останніх двох турах «біло-сині» здобули одне очко, зігравши внічию з «Араратом» (0:0) та поступившись мінському «Динамо» (0:1). Але золото чемпіонату уже було достроково вигране з солідною перевагою - протягом турнірної дистанції динамівці здобули найбільше перемог (21), найчастіше перемагали з великим рахунком і пропустили рекордно малу кількість м’ячів (усього 11). А наступного року кияни підтвердили найвищий клас і перевершили своє ж досягнення, здобувши чемпіонство СРСР втретє поспіль!
Чемпіонат СРСР-1967. 38-й тур
20.11.1967. Київ, Центральний стадіон. 12 000 глядачів.
«Динамо» (Київ) - «Зеніт» (Ленінград) - 2:0 (1:0)
«Динамо»: Банніков (Рудаков, 85), Щегольков, Сосніхін, Островський, Круликовський, Турянчик, Поркуян, Пузач, Медвідь, Серебряніков, Хмельницький.
«Зеніт»: Бєлкін, Булавін, Рудь, Санін, Матвєєв, Садирін, Віноградов, Войнов, Наумов, Бурчалкін, Соловйов.
Голи: Хмельницький (33), Поркуян (76).
