Воротар «Динамо» U19 Денис Ігнатенко поділився враженнями після поєдинку стикового раунду плей-оф Юнацької Ліги УЄФА проти іспанського «Депортиво», в якому наша команда здобула перемогу в серії пенальті.
- Денисе, подібний матч точно запам'ятається – боротьба на полі, нерви, протистояння тактик. Було й везіння, але кажуть, що його треба заслужити. Як прокоментуєш гру?
- Звичайно, запам'ятається, адже це для нас перший матч на подібному рівні, на такому стадіоні, при такому скупченні вболівальників, які несамовито кричали та підтримували свою команду. Емоції, пережиті сьогодні, точно не забудуться.
- Як грати при 20 тисячах глядачів, які освистують кожну твою та твоїх партнерів дію на полі?
- За такої кількості вболівальників грати важче, оскільки гравці на полі не чують підказки один одного. Але воротар - це така позиція, що за будь-яких обставин необхідно тримати планку, емоційно бути стійким незалежно від того, як складається гра.
- Перший пропущений м'яч «Динамо» через надмірне хвилювання?
- Та ні. Просто в тій ситуації суперник упав у нашому штрафному майданчику, і поки всі думали, чи буде пенальті, гравець встигнув зіграти на добиванні після того, як я відбив м'яч. Добре, що одразу вдалося зрівняти. По другому м'ячу сперечатися немає чого – моя з Філатовим помилка. Але я намагався не засмучуватися та зберігати ті емоції, які нам допоможуть перемогти.
- З тактичного погляду вам усе було зрозуміло, ви готувалися до матчу з «Депортиво». Тим не менш, у грі контроль м'яча та пресинг, які відпрацьовувалися на тренуваннях, давалися не так просто...
- Звичайно, перед такою кількістю уболівальників, програючи 1:2, не вдавалося особливо думати про тактику. Це я кажу про себе, не знаю, що скажуть хлопці.
- Після того, як суперник залишився у меншості, ви почали грати першим номером – у принципі, як у більшості матчів чемпіонату України. Але тут, маючи на одного гравця більше, ви довго не могли зрівняти рахунок.
- Можу сказати, що «Депортиво» – справді дуже хороший суперник. Точно не найслабша команда з тих, які нам могли потрапити. Але як тільки ми почали пресингувати та створювати моменти, то вдалося нарешті забити.
- Серія пенальті – це шанс виправити свою помилку, що призвела до пропущеного м'яча?
- Звичайно, я дуже переживав з приводу серії, адже пенальті, відверто кажучи, не мій коник. Я намагався грати по м'ячу, не йти заздалегідь в один із кутів, на що мені вказав тренер. При першому ударі я бачив, що суперник дивиться на мої дії, так само робили його партнери, які пробивали слідом.
- Ти відбив другий удар, але потім не забив Діалло…
- Після відбитого пенальті у мене з'явилося більше впевненості. Коли не забив Самба, то її трохи поменшало, але, на щастя, все ж таки вдалося довести серію до перемоги.
- А що з ударом паненкою? Що не вийшло?
- Неприємний удар, погоджуюся. Виходить, я сильно завалився до того, як суперник пробив. Намагався встояти на ногах, але трохи не дістав до м'яча.
- Після перемоги хлопці гойдали тебе, підкидали в центрі кола. Це зобов'язує на подальші подвиги заради команди?
- Вони дякували мені. Але я вважаю, що не я головний герой матчу, а команда. Адже саме вони допомогли мені після помилки зберігати спокій та тримати свій рівень.
