Київ славиться численними цікавими місцями й архітектурними спорудами. Можна неспішно побродити лабіринтом затишних подільських вуличок та поринути в галасливе життя Хрещатика, відвідати музеї, золотоверхі церкви та собори, оцінити пишноту парків, що розкинулися над Дніпром... Але є в столиці Україні місце, яке дивовижним чином поєднує в собі прекрасний ландшафт та оригінальну архітектуру. Це – стадіон «Динамо», який носить нині ім'я легендарного Валерія Лобановського.
Замість теплиць поле для футболістів
На початку ХХ століття на території нинішнього стадіону поруч із Петрівською алеєю розміщувалися теплиці, які постачали овочі та фрукти до царської резиденції – Маріїнського палацу. Тут же знаходилося й вельми популярне серед городян кафе-шантан "Шато-де-Флер".
У 20-ті роки на їхньому місці Київська губернська рада товариства «Динамо» збудувала кілька спортивних майданчиків, футбольне поле з дерев'яною роздягальнею, гімнастичне містечко, баскетбольний, волейбольний та гандбольний майданчики...
За кілька років фізкультурникам-динамівцям стало на них тісно. В результаті було ухвалено рішення про спорудження тут великого стадіону з усією необхідною спортивною інфраструктурою.
Проект архітекторів В. Осьмака та В. Безпалого був реалізований за два роки. У 1934 році київський стадіон «Динамо» прийняв своїх перших відвідувачів. Вкриті дерев'яним навісом трибуни були розраховані на 23 000 глядачів, які приходили подивитися на гру своїх кумирів – футболістів «Динамо». Відтепер всі свої домашні матчі вони проводили на власній арені. Кияни з великим ентузіазмом відвідували матчі улюбленої команди й стали свідками в 1936 році розгрому в товариській грі збірної Туреччини 9:1, а також красивої перемоги над московським ЦБЧА 3:1 у першому чемпіонаті Радянського Союзу. В 1937-му запам'яталася впевнена перемога над московським «Торпедо» 2:0, а в 1939-му над московськими одноклубниками 3:1.
В цілому новий стадіон на Петровській алеї став для динамівців щасливим. У довоєнні роки вони виграли на ньому «срібло» та «бронзу» чемпіонату СРСР і навіть узяли приціл на «золото», але настав 1941-й рік... Стадіон прийшов у занепад, а відлуння воєнного часу дійшли і до наших днів. На початку 90-х під час ремонтних робіт під біговою доріжкою було виявлено кілька авіабомб...
Реконструкція під Олімпіаду
Після війни футболісти київського «Динамо» грали на стадіоні ім. М.С. Хрущова (нині НСК «Олімпійський). А на клубний стадіон футбол повернувся лише в 1956-му. До того часу його відбудували, й поле віддали динамівським дублерам.
Знову на «Динамо» прийшли будівельники, коли стадіон вирішили підготувати до Олімпіади-80. Стадіон перетворився й став кращим. Його архітектуру доповнили чотири освітлювальні вежі, електронне табло. Місткість трибун зменшилася до 18 тисяч, зате на один поверх «зросла» адміністративна будівля. Капітальної реконструкції зазнали легкоатлетичні доріжки, спортивні зали, плавальний басейн, тенісні корти та баскетбольні майданчики.
І, хоча матчі жодного з олімпійських групових турнірів стадіон «Динамо» не приймав, на ньому із задоволенням тренувалися учасники головної спортивної події чотириріччя. Згодом на оновленій і комфортабельній динамівській арені проводилися чемпіонат СРСР з легкої атлетики та фінальний турнір чемпіонату Європи з футболу серед юнаків.
