Полуфинал в апреле 1977-го

Полуфинал в апреле 1977-го

Протокол эпохального поединка имеет следующий вид:

«ДИНАМО» (КИЕВ) — «БОРУССИЯ» (МЕНХЕНГЛАДБАХ) — 1:0 (0:0).

6 апреля 1977 года. Киев. Центральный стадион. Облачно. Утром дождь. +5С. 102000 зрителей.

Судья: Ибаньес (Испания).

«Динамо» (Киев): Рудаков, Трошкин, Фоменко, Решко, Матвиенко, Мунтян, Коньков, Буряк, Бережной (Слободян, 64), Онищенко, Блохин. Тренер Валерий Лобановский.

«Боруссия» (Менхенгладбах): Кнайб, Фогтс, Клинкгаммер, Витткамп, Бонхоф, Волерс, Виммер, Штилике, Кулик, Симонсен, Хайнкес. Тренер Удо Латтек.

Гол: Онищенко (71).

Вот как описала матч и события до и после него сверхпопулярная тогда «Спортивная газета»:

З боку «Динамо»

Подолати протягом трьох тижнів таких маститих суперників, як «Баварія» і «Боруссія», погодьтеся, під силу тільки команді високого класу. І київські динамівці показали, що вони є такою, хоча грати їм довелося в далеко не кращий час, та ще й без двох ключових гравців – Колотова і Веремеєва. Ще буквально позавчора було також невідомо, чи зможе вийти на поле Онищенко. На щастя, він грав, ще і забивши при цьому гол, який і приніс перемогу.

Як і чекалося, «Динамо» почало матч з атак, змусивши суперників захищатися великими силами. За винятком Фоменка, який залишався позаду, щоб у разі потреби ліквідувати прорив якогось з нападаючих «Боруссії», на штурм воріт суперника пішли всі польові гравці, причому перших 15 хвилин вони підтримували високий темп. Може, якихось вірних голевих ситуацій кияни й не створили, але у воротаря Кнайба, напевно, під час ударів Блохіна, Буряка і Мунтяна на душі було неспокійно, бо щоразу м’яч пролітав поруч зі стійками.

Десь у середині першого тайму динамівці дещо знизили швидкість, зрозумівши, очевидно, що «Боруссія» не з полохливих команд і що «перебігати» суперників, фізична готовність яких досягла найвищої точки, даремна справа. Отже, трохи «загальмувавши», господарі поля почали переводити м’яч довгими пасами з одного флангу на іншій, прагнучи пробити «вікно» в обороні гостей. І коли це їм вдавалося зробити, на вільному місці з’являлися Трошкін, Мунтян, Матвієнко. Вони сміливо йшли на загострення, намагаючись увірватися в штрафний майданчик «Боруссії», або принаймні дати націлену передачу. На жаль, спроби найчастіше закінчувалися втратою м’яча, бо протаранити оборону «Боруссії», кожний учасник якої добре знав, що йому робити в тій або іншій ситуаціях, було важко.

Вперто шукали можливість для завершального удару Онищенко, який виконував винятково «таранні» функції, і Блохін, що не тільки «курсував» по всьому фронту атаки, а й допомагав півзахисту організувати гру.

В обох були «суворі» персональні опікуни. Від Онищенка ні на крок не відходив Клінкгаммер, Блохіним «займався» Фогтс. Навіть тоді, коли форвард відходив у глибину поля, капітан «Боруссії», як тінь у сонячний день, супроводжував його. Коли ж Блохіну вдавалося на швидкості обіграти свого переслідувача, шлях йому перетинав хтось із інших захисників, який перебував найближче до м’яча.

Слід сказати, що не останню роль в атаках киян виконували Буряк і Коньков, бо не тільки контролювали середину поля, де динамівці володіли всіма ключовими позиціями, а й несподіваними ходами заплутували захист гостей, який, однак, вперто не потрапляв у тактичні пастки, найчастіше перериваючи наступ господарів елементарним засобом – ударами за лінію воріт. Так, на 41-й хвилині кияни подали один за одним три кутових, але так нічого і не добилися.

Усе ж зрештою саме кутовий удар і приніс господарям успіх. Буряк подав м’яч у центр штрафного майданчика, а там Онищенко – майстер так званої гри на випередження – у високому стрибку забив гол. Це було справедливим підсумком 70-хвилинної боротьби – атака торжествувала над обороною.

Чи могли динамівці виграти матч з переконливішим рахунком? Напевно, таке запитання задавали собі всі присутні на стадіоні. Справді, м’яч міг побувати в сітці й до того, як побував, і після. Пригадаємо хоча б удар Блохіна головою в нижній кут воріт у першому таймі, або спробу Слободяна наприкінці зустрічі, коли йому ніхто не заважив точно пробити по воротах.

З боку «Боруссії»

Як «Баварія», так і «Боруссія» в день свого прибуття до Києва проводили тренування. Однак у мюнхенців воно мало розминочний характер і закінчилося за 40 хвилин. Менхенгладбахці трудилися понад годину з повним навантаженням. Заняття «Боруссії» було цілеспрямованим: оборона відпрацьовувала дії проти масованого наступу, тобто Удо Латтек моделював те, що чекало його команду наступного дня. Крім цього, велику увагу було приділено індивідуальному заняттю Сімонсена, який протягом не менше двадцяти хвилин шліфував удари по воротах з різних дистанцій і позицій. Адже було відомо, що Хайнкес не вийде на поле, і саме Сімонсен мав стати «головним козирем» гостей в атаці.

Тренування гостей таки справило враження, як, до речі, і сама їхня гра. Хайнкес все-таки вийшов на поле. Можливо, не всі глядачі помітили, що на ньому перед розминкою з’явилися тренер «Боруссії» з фізичної підготовки Дрігальский і два гравці. Це були Хайнкес і Ханнес. Дрігальский мав визначити, хто з них буде грати. Футболка з одинадцятим номером дісталася Хайнкесу. Щоправда, цього разу другий бомбардир за всю історію бундесліги діяв дещо обережно, але разом з тим підтвердив свою високу репутацію. Проблем у Решка, який опікав Хайнкеса, було безліч.

Що найбільше сподобалося в грі «Боруссії»? Не тільки її вміння захищатися (в обороні вона віддала перевагу комбінованому методу, де зонний принцип сполучався з персональним), а й висока ігрова дисципліна, яка дозволяла команді миттєво однією-двома передачами створювати загрози на половині суперників. Ось тоді й з’ясувалося для нас, завдяки чому «Боруссія» так часто досягає успіху на чужих полях.

Характерною особливістю контратак менхенгладбахців виявилося те, що будь-який їхній гравець міг несподівано з’явитися перед воротами суперника. Пам’ятаєте, як наприкінці зустрічі, коли гості вже програвали, в офсайді опинився… крайній захисник Фогтс? І нічого дивного в цьому немає, бо чемпіони ФРН – прихильники тотального футболу.

Головною постаттю в складі гостей був, безперечно, Бонхоф. Він виконував відразу кілька функцій: опікав Буряка, діяв на місці стопера, не забуваючи при цьому весь час вести гру, та й ще виконував усі штрафні і кутові (їх, щоправда, було тільки три) удари. Найчастіше Бонхоф шукав Сімонсена, який був іще одним яскравим футболістом у складі гостей. Маленький в’юнкий датчанин показав себе великим майстром індивідуальної гри. Чутки про його цікавий дриблінг підтвердилися: Сімонсен, який володіє чудовою стартовою швидкістю, може невимушено обіграти одного-двох суперників і створити загрозливий момент. Він показав також вміння знайти місце, куди його партнерам найзручніше дати передачу. Не гребував Сімонсен і «хлібом» захисника. Коли Матвієнко підключався до атаки, першим у боротьбу з ним вступав датчанин.

Дуетові Бонхоф – Сімонсен найчастіше асистували Штіліке і Віммер. Останній, до речі, в першому таймі ледве не втік від Фоменка. Захиснику вдалося врятувати становище тільки ціною жовтої картки.

Настрої різні

За добу перед матчем, відповідаючи в аеропорту Бориспіль на запитання кореспондентів, тренер «Боруссії» Удо Латек не приховував оптимізму:

– Теоретично – найзручнішій «Цюріх», але краще грати з киянами два матчі в півфіналі (до того ж перший – у гостях), ніж один у фіналі. Суперника ми добре знаємо, оскільки торік двічі грали з ними у США, а нині бачили проти «Баварії», потім консультувалися з її тренером Крамером по телефону, стежили за внутрішніми матчами киян… Кажуть, ми краще діємо на виїзді. Спробуємо підтвердити цю репутацію завтра, а 20-го доведемо, що в гостях добре, а вдома – краще…

Посмішка сіяла і на обличчі президента клубу Гельмута Байєра:

– «Боруссія» вперше в СРСР, хоча добре знає і високо цінує радянський футбол. У складі в нас 25 футболістів. Двадцять із них прибули до Києва: 16 основних і четверо юніорів, яким просто треба «понюхати пороху». У лютому-березні ми переживали кризу, і перемогою над таким сильним конкурентом, як динамівці, хочемо остаточно забути про неї.

За добу на післяматчевій прес-конференції настрій гостей був уже дещо інший, а оцінки і обіцянки – стриманіші.

Удо Латтек:

– Я не маю претензій до футболістів. Усі дисципліновано виконували свої ролі. Однак пропущений м’яч дуже засмутив. Адже в Києві планувалася нічия. Досягти мети не дозволили господарі, які зіграли з нами сильніше, ніж із «Баварією». Коли динамівці до повторної зустрічі посилять середню лінію, нам доведеться ще важче.

Валерій Лобановський:

– Я теж задоволений діями своєї команди. Згідно з планом, ми вдалися до пресингу, аби обмежити суперникам час володіння м’ячем. Особливо це вдалося до перерви. Потім важке поле змусило динамівців дещо знизити активність… Загалом гра мені сподобалася. Щодо результату, то будь-який рахунок у Києві, як на мене, нічого не гарантує в Дюссельдорфі…

Лев Яшин – про воротарів:

– Голкіперам цього разу випало, як то кажуть, «легке» життя. Більшість їхньої роботи виконували гравці оборони. Однак Євген Рудаков кілька разів продемонстрував високий клас, парирувавши удари Хайнкеса і Сімонсена. Хочу додати ще одно: Євген зіграв надійно, і його партнери через це не мали особливих підстав для хвилювання. Хочеться йому побажати такого ж вдалого і «сухого» виступу в Дюссельдорфі!

Воротареві «Боруссії» Вольфгангу Кнайбу колеги можуть лише позаздрити. В нього чудова статура, і в зустрічі проти динамівців у нього було не так вже й багато роботи. Думаю, що в повторній зустрічі кияни турбуватимуть Кнайба частіше. Ось тоді побачимо, на що він здатний…

Федір Медвідь – про захисників:

– Як на мене, захисники обох команд зіграли надзвичайно сильно, майже безпомилково. Кажу «майже», бо похибки таки були. Навіть футболіст зі світовим ім’ям – капітан «Боруссії» Берті Фогтс, який персонально «стеріг» Олега Блохіна, не завжди встигав за швидким нападаючим киян, особливо в першому таймі. Проте він виконав завдання тренерів – Олег залишив поле без гола. Хочу відзначити, що Фогтс встигав допомагати й своїм товаришам по нападу.

У киян найбільше запам’ятався своєю самовідданою грою Володимир Трошкін. Центральні захисники інколи необачно кидали напризволяще свою зону, що могло динамівцям дорого обійтися.

Віктор Колотов – про півзахисників:

– Гру «Боруссії» я спостерігав неодноразово. Звичайно, хотілося бути поруч з товаришами й шостого, й двадцятого квітня. Але завадила травма… Перший півфінальний матч я спостерігав з екрана телевізора.

«Мікро-матч» півзахисників «Динамо» та «Боруссії» пройшов, як на мене, на дуже високому виконавчому рівні. У суперників на похвалу заслуговує Райнер Бонхоф, який повністю вів гру гостей. Майже всі перші ходи в атаках своєї команди робив цей футболіст. Кваліфіковано йому асистували Віммер і Штіліке. Завдяки відмінним фізичним кондиціям, півзахист гостей виконав великий обсяг роботи.

Щодо моїх товаришів, то вони віддали всі сили боротьбі, не знаючи відпочинку з першої й до останньої хвилини зустрічі. Відзначити нікого не хотілось б, бо всі хлопці зробили все, що від них залежало.

Віктор Понедєльник – про нападаючих:

– У першому таймі серед киян дещо загубився Онищенко, а от Блохін – молодець! Зробив багато ривків, не скупився на м’яч, устигав усюди. Олегові вистачало сил майже до кінця, причому в другому таймі йому стало легше завдяки різноманітним діям Онищенка, який, зрештою, і провив переможний м’яч.

Загалом говорити тільки про форвардів неможливо. Адже в атаці дуже активно зіграли і Буряк, і Коньков, і Мунтян… Кияни саме цим і виділяються: голи у них вміє і любить забивати кожний.

У гостей розчарував Хайнкес: грав обережно, втратив швидкість. Сімонсен, очевидно, відклав «розмову» з Рудаковим до Дюссельдорфа. Я не вперше бачу «Боруссію» і вважаю, що їй дуже бракує центрального нападаючого таранного стилю, яким був датчанин Єнсен. Ця обставина дещо полегшує завдання киян 20 квітня.

К сожалению, в ответной встрече киевляне уступили — 0:2, и выбыли из соревнований. Следующей попытки взять Кубок европейских чемпионов пришлось ждать ровно десятилетие...

www.upl.ua

Другие новости

Титульный партнер
Технический партнер
Официальный партнер