Із перших днів існування київське «Динамо» було командою інтернаціональною. Ні в роки свого заснування, ні в часи всесоюзних чемпіонатів, ні тепер ніхто не поділяв і не поділяє динамівців за національністю чи походженням – головним критерієм цінності футболіста та тренера, головною підставою для поваги колег та шанування вболівальників була виключно футбольна майстерність. У часи СРСР за «Динамо» не виступали іноземці. Тож пошук гравців, здатних підсилити команду, обмежувався «братніми республіками» Союзу Радянських Соціалістичних Республік, серед яких була й Грузія.
На початку 1952 року наставник київських динамівців Олег Ошенков шукав футболіста, який міг би підсилити лінію нападу. Цим футболістом став Андро Зазрошвілі, форвард «Динамо» (Тбілісі). У команді свого рідного міста Андро не зміг стати лідером: у сезоні 1950 року він зіграв лише три матчі, наступного 1952-го – дванадцять. Тому пропозиція переїхати до Києва й виступати в основному складі була прийнята, і футболіст прибув до столиці радянської України, перейменувавшись на декілька років із Андро Зазрошвілі на Андрія Зазроєва.
На той час грузинському нападнику було вже майже тридцять. Народився Андро 2 вересня 1923 року в Тифлісі (так тоді звався Тбілісі). Як і всі діти тих часів, захопився футболом і з 16 років виступав у змаганнях юнаків. Першим дорослим колективом стала для нього команда Тбіліського паровозоремонтного заводу, за яку Зазрошвілі виступав у 1943 – 1945 роках. 1946-го Андро запросили до Росії, у команду «Крила Рад» із Пермі, що носила тоді назву «Молотов». За рік повернувся до Грузії – у «Динамо» із Сухумі. Там його й помітили тренери головної грузинської команди, куди Андро Зазрошвілі був запрошений у 1948 році. Однак стати повноцінним гравцем тбіліського «Динамо», як ми вже зазначали, йому так і не вдалося. Футбольні успіхи й футбольна слава прийшли до Зазроєва-Зазрошвілі в Києві.
Уже в першому сезоні новий центрфорвард допоміг київському «Динамо» стати другим у чемпіонаті СРСР. У тому самому «дивному» чемпіонаті 1952 року, усі матчі якого пройшли в Москві, залишились у затінку невдачі збірної СРСР на Олімпійських іграх. Заради цього той чемпіонат і провели таким чудернацьким способом. Казали, що кияни могли тоді стати чемпіонами – кращим футболістам московських команд було після Олімпіади не до чемпіонату СРСР. Проте й друге місце, здобуте в суперництві з московським «Динамо», було для киян великим успіхом. У переможному матчі проти москвичів, який динамівці Києва виграли з рахунком 3:0, двічі відзначився Андрій Зазроєв, що по закінченні сезону отримав звання майстра спорту, а навесні 1953-го став не лише центрфорвардом, а й капітаном київського «Динамо».
Сезон 1953-го не приніс команді Андрія Зазроєва успіхів. Нападник виступив у всіх 20 матчах чемпіонату, забив 6 м’ячів, але команда посіла в чемпіонаті лише восьме місце. Справжній успіх очікував на Зазроєва і його партнерів по київському «Динамо» вже наступного року.
1953 рік був відзначений для грузинського нападника запрошенням до другої збірної СРСР. У ті часи «другі збірні» існували чи не в усіх країнах, проводячи товариські матчі, беручи участь у неофіційних турнірах із метою підготовки кандидатів для головної команди – першої збірної. Дебют Зазроєва в другій збірній відбувся 26 вересня в Будапешті. Друга збірна Угорщини була переможена з рахунком 3:0, і один із м’ячів забив динамівець із Києва.
Але це була лише прелюдія до головного тріумфу десятиліття – виграшу київськими динамівцями Кубка СРСР. У фінальному матчі за свій перший всесоюзний трофей кияни перемогли з рахунком 2:1 «Спартак» із Єревана, і саме капітану команди Андрію Зазроєву вручили почесний приз – перший в історії київського «Динамо».
Тьмяні фотографії, зроблені того холодного та туманного московського вечора, з’явилися наступного дня в усіх газетах. Стомлені та щасливі динамівці на чолі з капітаном команди Андрієм Зазроєвим досі дивляться на нас із тих знімків, які увічнили першу велику перемогу в історії київського «Динамо»!
Потім була незабутня зустріч команди на київському вокзалі, де натовп уболівальників очікував прибуття нових володарів Кубка СРСР. Футболістів та тренерів буквально засипали квітами. Київські газети рясніли урочистими статтями й навіть віршами, присвяченими здобуттю динамівцями почесного трофею. На тлі цього успіху всього лише п’яте місце, здобуте «Динамо» в чемпіонаті, залишилося практично непоміченим. А в житті капітана команди Андрія Зазроєва сталася ще одна приємна подія – у лютому 1955-го йому присвоїли звання «Заслужений майстер спорту СРСР».
Це був справжній пік кар’єри не лише цього видатного футболіста, але й усієї команди. Наступного року володарі Кубка СРСР вибули з кубкових змагань уже після першого раунду, а в чемпіонаті СРСР знову залишилися без нагород, посівши лише шосте місце. Настав час створювати нову команду, у якій уже не було місця для 32-річного капітана й багатьох його партнерів, що здобули для Києва першу в історії велику перемогу.
Ставши непотрібним київському «Динамо», Андрій Зазроєв повернувся на батьківщину, де ще півтора року виступав за «Динамо» (Тбілісі). Улітку 1956 року форвард, який знову став Андро Зазрошвілі, здобув зі збірною Грузії друге місце у футбольному турнірі першої Спартакіади народів СРСР.
На цьому яскрава футбольна кар’єра капітана київського «Динамо» завершилася. На рахунку Андрія Зазроєва (Андро Зазрошвілі) 156 матчів та 64 забитих м’ячі в чемпіонатах СРСР (за «Динамо» (Тбілісі) – 83 матчі, 36 м’ячів, за «Динамо» (Київ) – 73 матчі, 28 м’ячів).
Одразу після закінчення кар’єри футболіста почалася кар’єра тренера. У серпні 1957-го Андрій Зазроєв очолив команду 35 школи Міністерства освіти Грузинської РСР. У червні 1958 року був призначений тренером, а згодом – старшим тренером тбіліського «Буревісника». 1959 року його запросили до складу наставників «Динамо» (Тбілісі), а вже з наступного року Зазроєв став тренером спортінтернату міста Тбілісі. У серпні 1964 року очолив «Аланію» (Гурджаані), а у вересні цього ж року поїхав до Таджикистану, де два роки працював із командою «Енергетик» (Душанбе). Потім були «Спартак» із Орджонікідзе (нині Владикавказ), «Мешахте» (Ткібулі) і знову «Спартак (Орджонікідзе), який під керівництвом Зазроєва в 1969 році вийшов до вищої ліги чемпіонату СРСР. Цей успіх був відзначений званням «заслуженого тренера РРФСР». 1971 року Зазроєв очолив «Ділу» (Горі), а в 1972 – 1973 роках був одним із тренерів «Динамо» (Тбілісі). Тренерська робота перервалася в травні 1974 року, коли Зазроєв очолив Управління футболу Спорткомітету Грузинської РСР. Та вже 1976 року він – наставник «Металурга» (Руставі), наступного 1977-го – «Спартака» (Тбілісі). З 1978 року по липень 1980 року Зазроєв знову на адмінроботі – старший тренер Управління футболу Спорткомітету Грузинської РСР. У серпні 1980 року він прийняв свою останню команду – «Спартак» (Орджонікідзе). А з наступного року й до останнього дня життя тренував дітей – спочатку у футбольній школі ДСТ «Гантіаді», а з 1982-го – ДСТ «Шевардені».
1987 року завершився життєвий шлях Андро Зазрошвілі, що назавжди залишиться в історії київського «Динамо» та всього вітчизняного футболу як Андрій Іванович Зазроєв – капітан команди, яка на чолі з ним здобула свою першу велику перемогу!
