g>

«Динамо» – «Баварія». Звіт про матч від «Футбол-Хокей»

«Динамо» – «Баварія». Звіт про матч від «Футбол-Хокей»

(переклад з мови оригіналу)

Спогади про великий матч в історії «Динамо» – звіт Лева Філатова у виданні «Футбол-Хокей» №41. 12 жовтня 1975 р.

РЕПОРТАЖ ПРО МАТЧ ЗА СУПЕРКУБОК ІЗ НЕМИНУЧИМИ ВІДСТУПАМИ

У день матчу в газетному кіоску я придбав чотири різні значки, терміново виготовлені до цієї події. Наступного ранку в Києві розходилася як гарячі пиріжки «Спортивна газета», на трьох шпальтах якої широко й яскраво відзначалася перемога «Динамо». В цих фактах нібито немає нічого надзвичайного: ну, значки, ну, оперативно створений спеціальний номер газети. Однак і значки штампувалися в передчутті успіху динамівців, і номер (від газетяра не приховаєш секрети виробництва) формувався певною мірою заздалегідь, знову ж таки з розрахунком на перемогу нашої команди. І було приємно, що люди не побоялися схибити, що вони твердо покладалися на «Динамо». Проста, здавалося б, річ – надія на успіх своїх футболістів, але після того, як ми не тішили себе надіями такого роду вже, мабуть, п’ять-шість років, знову відчути їх було задоволенням.

Така вже традиція в футболі, в цьому видовищі, що перехоплює дух, що невдачі, а тим паче ціла довга смуга невдач, неодмінно народжують і зневіру, і скепсис, і байдужість. Зараз, коли сезон наближається до завершення, пора вже визнати, що київському «Динамо» ми найбільше зобов’язані поверненням (хоч поки і не на всіх наших меридіанах і паралелях) у свій футбольних переживань, гострих, високих, які задовольняють наше вболівальницьке самолюбство. В цьому сенсі матчі за Суперкубок припали якнайдоречніше.

Згадаймо зовсім нещодавній рік – 1972-й. Тоді наша збірна двічі розгромна програла збірній ФРН, і склалося враження, що ми безнадійно відстали від лідера європейського футболу. Згодом прослідували поразки наших клубів в континентальних турнірах від «Штутгарта», «Кайзерслаутерна», «Баварії» (я навмисне виділяю з багатьох міжнародних контактів зустрічі з командами ФРН, адже футболісти цієї країни – чемпіони світу, Європи, володіють Кубком європейських чемпіонів – «Баварія» і Кубком УЄФА «Боруссія»).

І ось минулої осені київське «Динамо» в 1/8 фіналу Кубку кубків двічі обіграло «Айнтрахт» із Франкфурта. Цей факт на набрав особливого резонансу, ніхто не квапився його коментувати. Потім, навесні, динамівці здобули сам Кубок кубків. І, нарешті, тепер зіграні показові матчі з «Баварією», клубом, який багато років вважається красою і гордістю західнонімецького футболу.

Сподіваюся, що коротка довідка про цей клуб у цьому випадку не здасться зайвою й нудною. Так ось, «Баварія» провела в Бундеслізі десять сезонів, чотири рази стала чемпіоном, два рази – срібним призером і один раз – бронзовим. Зверніть увагу, на сумарне співвідношення її голів за 340 матчів цих десять сезонів: 770:430. Це означає, що клуб регулярно забивав більше двох м’ячів за гру. Ще одна деталь: «Баварія» у своїй Бундеслізі є єдиною командою, яка має додатній баланс очок в іграх на чужих полях – 176:174. В іншого іменитого клубу, «Боруссії», баланс – 170:170, а в інших від’ємний. «Баварія» двічі вигравала Кубок чемпіонів, одного разу Кубок кубків. В її складі багато років перебуває унікальний бомбардир Мюллер, який забив у 328 матчах чемпіонату 281 м’яч, а в 62 іграх за збірну – 68 м’ячів. Загалом, цей клуб один із небагатьох, які в Європі прийнято вважати суперклубами.

Після того, як київське «Динамо» і в Мюнхені, і в Києві на очах європейських телеглядачів безапеляційно переграло «Баварію», можна вважати доконаним фактом, що радянська команда зараз опинилася в центрі уваги.

Три роки тому, під час олімпійського футбольного турніру в Мюнхені, редактор західнонімецького «Кіккера» Хайман без кінця-краю дошкуляв мені патетичним запитанням: «Слухайте, а що з вашим футболом?». Тут, у Києві, ще до матчі, він вигукував: «Хто міг очікувати, що «Динамо» так вистрілить! Неймовірно! Ви можете пояснити це?». Я відповідав питанням: «Ви що, не знаєте, що наші вміють грати у футбол?». «О, звісно, я прихильник Яшина, Сальникова, Симоняна, Татушина! Так, так, я пам’ятаю всіх: Башакшина, Ісаєва, Ільїна… Але все-таки ви так швидко повернулися! В Брюсселі (він мав на увазі фінал чемпіонату Європи 1972 року) вам не вистачало наших Мюллера, Беккенбауера, Оверата, Нетцера, а сьогодні нам було б добре мати Блохіна, Колотова, Онищенка…» Після матчу я зустрів Хаймана, який посміхався. «Чого ви веселі?». «А чому засмучуватися, якщо все склалося так, як і мало? «Баварія» не мала жодних шансів проти такого Києва. Я тепер хочу побачити «Спартак» із «Кельном»…» Довелося все-таки застерегти колегу-редактора від поспішних узагальнень. Але мені здавалося доречним повідомити наших читачів про зміну настрою одного з тих, хто формує футбольну думку в Європі.

Поки що в моєму київському репортажі жодного слова про сам матч. Напевно, це тому, що його підсумок не був таємницею за сімома замками. Я навіть у приватній розмові вгадав результат – 2:0. Хоча, коли все закінчилося, розумів, що моя відгадка висіла на волосині, бо динамівці мали повне право на більш розгромний рахунок. Тому не хід матчу, не його футбольна своєрідність стали найбільш примітною рисою розіграшу Суперкубку. Для нас найприємнішим було те, що київське «Динамо» зараз котирувалося вище за «Баварію». Це ніщо інше, як відображення багатьох результатів динамівців у сезоні, це вже певний підсумок і висновок, який дорожче навіть якоїсь перемоги, навіть гучної. Це вже репутація. Тому, спостерігаючи за матчем, я ловив себе на тому, що слідкую не стільки за його перипетіями, скільки за грою динамівців, бо вона, гра, і зробила можливою як саму зустріч за Суперкубок, так і його виграш.

Усе ж повернімося до матчу.

У стилі гри обох команд є багато спільного. Обидві відкидають поспішну гру навмання, де помилки перекриваються метушнею і надстараннями. І «Динамо», і «Баварія» люблять подумати, надають перевагу логічному, обґрунтованому переміщенню м’яча й гравців. Вони рівною мірою користувалися непоспішним попереднім розіграшем м’яча перед тим, як нанести атакувальний випад. В цьому плані обидві команди відповідають поширеному уявленню про сучасну раціональну манеру гри високого класу. Але згодом виявляється розбіжність, яка й зумовила перевагу господарів поля.

У динамівців завершальний маневр проводиться обов’язково на максимальній швидкості, хто б з гравців не брав у ньому участь. Я роблю цю застереження, аби підкреслити, що аж ніяк не один природжений спринтер Блохін дає атаці швидкість, ні. Точно так само рвуться до невидимої фінішної стрічки і Онищенко, і Буряк, і Мунтян, і Трошкін…

А в мюнхенців помітного прискорення немає, вони і в чужому штрафному майданчику так і ж неквапливі, як і в середині поля, і, звісно, не можуть створити в потрібній для успіху кількості гострих ситуацій. Цей повільний розвиток атаки, досить знайомий нам за багатьма матчами чемпіонату країни, зараз, як видно, стає чимось на кшталт пережитку минулого. Не можна сумніватися, що і керівника, і гравцям «Баварії» ця обов’язкова умова успіху добре відома, адже клуб упродовж багатьох років створював зразки футболу. Але доводиться визнати, що Мюллера і Хенесса зараз заміняють форварди з обмеженими здібностями. Вони технічні, грамотні, але не наділені різкістю й вибуховими рисами.

Можливо, в динамівців і не було помітної територіальної переваги (вони й не женуться за нею), але всі гострі моменти створювалися, тим не менш, поблизу воріт «Баварії». Рахунок було відкрито незадовго до завершення першого тайму, але, якби динамівці були трохи точнішими й фартовішими, вони могли б піти на перерву з легкістю на душі і вагомою перевагою. Онищенко, Блохін і Буряк мали цілком реальні можливості. А м’яч було забити неймовірно просто: Блохін отримав зручний пас із глибини поля, набрав швидкість, обігнав трохи важкуватого Шварценбека і, увірвавшись у штрафний майданчик, сильно вдарив у ближній нижній кут. В цього простого на погляд прориву кожен рух був майстерним.

На початку другого тайму рахунок став 2:0. Чергове забігання Блохіна було перерване підніжкою в метрах 25 від воріт. Двоє динамівців установлювали м’яч, про щось домовлялися, мюнхенці конструювали «стінку», як раптом до м’яча здалеку підбіг Блохін, немов він щось задумав, одразу ж ударив, і м’яч влетів у нижній кут. Не знаю, можливо, Блохін помітив з боку неякісність «стінки», але його рішучість в цьому епізоді справила враження.

Після цього доля Суперкубку була вирішена, що не могло не відобразитися на грі. Вона втратила твердість, динамівці почали трохи менше контролювати суперника, а самі атакували хоч і з азартом, але не горювали щодо промахів, не боялися зіпсувати вигідний момент. Загалом, матч догравали.

Блохін відзначився у двох матчах трьома голами у ворота «Баварії». Одразу ж з’явився аргумент: «Якби не Блохін…». Він пролунав і на пресконференції, де керівництво «Динамо» рішуче відкинуло його. 

Одна зі споконвічних тем цієї гри: співвідношення індивідуального й колективного начала! Той же Хайман розповідав мені про свою бесіду з тренером збірної ФРН Шеном, який скаржився йому нещодавно на те, що має у своєму розпорядження дванадцять форвардів, але такими, що якщо включити в склад будь-яких трьох, то жодне поєднання не матиме переваги. Хто буде сперечатися, що талант, «зірка» завжди бажані, ба більше, необхідні в футболі високого рівня? А з іншого боку, цей талант розкривається на повну, як правило, в командах із розумно й надійно організованою грою, в командах, які борються за найвищі звання й призи. Скажімо так: Блохін забив три чудові м’ячі, тому що грає в чудовій команді.

Київське «Динамо» за багатьма показниками вийшло на передові позиції в європейському футболі. Але так уже влаштоване спортивне життя – ніщо в ньому не вічне, знову і знову необхідно доводити свою спроможність. І нас уже цікавить, а як підуть далі справи в команди?

«Футбол-Хокей» №41. 12 жовтня 1975 р.

Лев ФІЛАТОВ, наш спеціальний кореспондент.

Титульний спонсор
Генеральний партнер
Технічний партнер