У кожній команді є гравці, яких називають душею колективу. Таким довіряють капітанську пов’язку, бо впевнені – не підведуть. Будуть до останнього боротися за одноклубників, за честь прапора, за команду. Віктор Колотов на багато років став рекордсменом «Динамо» за кількістю проведених матчів у ранзі капітана. А світова преса, дивуючись феномену київського суперклубу 70-х, саме Колотова називала «генератором півзахисту». Він був самим уособленням динамівського футболу – сміливий і рішучий півзахисник, спроможний постійно підтримувати темп інтенсивної гри, однаково корисний і в підіграші, і в завершенні.
На превеликий жаль, доля відміряла Колотову лише 50 років життя. Уже 21 рік минув із часу, коли він покинув нас, тяжко переживши розставання з останнім своїм тренерським проектом – молодіжною збірною України. Ті гравці, які тоді лише подавали надії та вчилися премудростям футболу, зараз уже самі розпочинають свою тренерську роботу. А ми пригадуємо Віктора Колотова – великого динамівського капітана, лідера однієї з найкращих команд в історії нашого клубу та вітчизняного футболу в цілому.
Віктор Колотов народився 3 липня 1949 року в селищі Юдіне (нині – частина Казані) Татарської АРСР. Починав займатися в місцевій дитячій команді «Локомотив», де капітаном команди був його старший брат. Тренер юдинців Геннадій Костянтинович Востоков відзначався фанатичною любов’ю до спорту й не пропускав жодного змагання, щоб знайти чергову «зірочку».
Але навіть на фоні більш міцних, більш атлетичних ровесників Вітя Колотов виділявся якоюсь особливою поставою – якщо брав м’яча, то розпоряджався ним, керував. Якщо йшов уперед, то вів за собою команду, як справжній ватажок. Таких у футболі називають «ігровиками» – тобто, футболістами, у яких є ігровий інтелект. Такі розуміють гру, роблять рух, розуміючи його наслідки на три кроки наперед. Щоб задіяти Вітюшу, Востоков навіть пішов на невеличку фальсифікацію – приписав Колотову-молодшому рік, бо в команду брали з восьми років, а йому було ще тільки сім.
Зібравши чимало нагород міських змагань, Колотов вирішив, тим не менш, вступати в авіаційний інститут. Вступні іспити завалив, довелося йти в ПТУ (саме в цьому залізничному училищі навчався його брат). Вітя Колотов поєднував навчання з футболом. За рекомендацією свого дитячого тренера Востокова виступав за зеленодольську «Чайку», де юнак настільки швидко став своїм, що в першому ж повному сезоні забив 23 м’ячі в 38 зустрічах, при цьому граючи не нападника, а центрального півзахисника, а також місцеву команду спорттовариства «Трудові резерви».
У збірній своєї республіки він вдало виступив на фінальних змаганнях РРФСР «Трудових резервів», ставши їхнім переможцем. Лише у фіналі всесоюзної першості товариства, який проходив у нас у Стрию, збірна ТатРСР поступилася збірній Москви. А сам Колотов, виступивши за час турніру на різних позиціях, встиг на одному етапі отримати диплом найкращого захисника, на іншому – найкращого півзахисника, а на ще одному – найкращого бомбардира.
Не дивно, що того ж 1968 року Колотова перехопила головна команда Татарстану – казанський «Рубін». Багаторічний наставник команди Микола Сентябрьов пишався своїм штабом: за великим талантом після завершення сезону в Класі «Б» їхали відразу дві машини – з Казані та Йошкар-Оли, і рубінівці в останню мить перехопили земляка. Так Колотов змінив команду й для вірності й дебютував уже в чемпіонаті 1968 року – щоб був у заявці й не дістався якимось черговим «людоловам»…
Хоча Колотов був наймолодшим у команді, уже з перших матчів він довів право бути в її складі, а з наступного року став основним гравцем «Рубіну». У 70 матчах за казанців забив 15 м’ячів, хоча вже не грав, як у «Чайці», центрфорварда. Сентябрьов випробовував Колотова на різних позиціях – і він проявив себе результативним і поміркованим молодим гравцем.
Ось тут можна оцінити рівень тодішньої динамівської селекції: уже у вересні 1970 року, перш ніж про нього дізналася вся країна, він потрапив на радар київського «Динамо». Коли «Рубін» приїхав у Київ на календарний матч зі СКА, посланець динамівців Андрій Біба навідав у готелі Колотова й вперше озвучив запрошення. Футболісту організували зустріч із Віктором Масловим – він погодився на пропозицію й написав заяву в «Динамо» (Київ) з умовою, що дограє сезон у «Рубіні».
А тим часом Гаврило Качалін, багаторічний головний тренер збірної СРСР, передаючи справи своєму наступнику Валентину Ніколаєву порадив йому таланта з нижчих ліг. Так через місяць Колотов відбув на збори, зіграв спершу в неофіційному матчі проти збірної Тегерану, потім – у товариському матчі з Югославією, де Радянський Союз виграв 4:0, а Віктор забив один із м’ячів. Було це 28 жовтня 1970 року – загалом, за збірну СРСР за дев’ять років Віктор Колотов проведе 44 матчі, відзначившись 17 голами (ще 11 матчів і 5 голів – у складі олімпійської збірної).