1975 року, обігравши «Баварію» в матчі-відповіді на Республіканському стадіоні з рахунком 2:0, кияни завоювали Суперкубок Європи. Обидва голи в домашньому поєдинку, як і єдиний м'яч у першій зустрічі, що відбулася 9 вересня в Мюнхені, на рахунку одного з тодішніх лідерів команди Олега Блохіна.
У розмові з ним офіційний сайт «Динамо» згадує деталі історичної події.
Блохін захворів - але не модним у наші дні коронавірусом, а банальним бронхітом, що на теперішній час - уже привід зберігати, незважаючи на кашель і нежить, почуття гумору та гарний настрій. Та й чи можна відмовитися напередодні ювілейної дати від інтерв'ю - можливо, про найяскравішу подію у своїй кар'єрі?
- 45 років тому збирати інформацію про зарубіжних суперників радянським командам було непросто - як, утім, і їм про нас. Головний тренер «Баварії» Дітмар Крамер за два з половиною тижні до першої гри відправив помічника в Лужники на матч «Динамо» зі «Спартаком», де ви забили вирішальний гол. А як вивчали «Баварію» в Києві?
- За давністю років такі подробиці в пам'яті не збереглися. Але що точно пам'ятаю - нашу команду агент «Баварії» побачив у Москві в найсильнішому складі, з Онищенком, Веремєєвим, Мунтяном і Матвієнком, які пізніше не вийшли на поле «Олімпіаштадіону» через травми.
Німецьких футболістів ми знали в основному по збірній ФРН, тодішньому чемпіону світу, а ось у тренерів інформації було, мабуть, побільше. У будь-якому разі мене Лобановський готував до того, що грати доведеться від Беккенбауера.
- Існують дві версії. Одна говорить, що Валерій Лобановський, незважаючи на минулі розбіжності з Віктором Масловим, звернувся до нього за консультацією: масловський «Арарат» навесні 1975-го грав - і вельми гідно - з «Баварією» в Кубку чемпіонів. Відповідно до іншої - Лобановський відправляв гінця в Ужгород, де можна було зловити сигнал угорського телебачення, що транслював ігри європейських чемпіонатів...
- Мені здається, обидві версії мають право на існування. Але запитати тепер уже нікого.
- Радянське телебачення не транслювало перший матч у Мюнхені - показувало хокей, під час якого коментатор періодично інформував про хід гри за Суперкубок. Та й ваш гол показали тільки наступного дня в програмі «Час». Зараз в інтернеті можна легко відшукати відеозапис - кольоровий, хоча і не в дуже хорошій якості. А коли ви вперше переглянули матч повністю?
- Кілька років по тому, коли летів звідкись через Австрію. Там німецький журналіст попросив про інтерв'ю, а я погодився лише в обмін на касету з трансляцією тієї гри. Подивився її один раз - і більше, здається, до неї не повертався.
- Ваш гол у середині другого тайму і через десятиліття виглядає вражаюче: перш ніж забити Маєру, ви обійшли майже півкоманди суперників. Чи вірне відчуття, що зважилися на цей маневр лише тому, що ваш ривок лівим флангом ніхто з партнерів не підтримав?
- Уся наша команда залишалася позаду, не встигнувши перетнути центр поля. Я оцінив ризики: якщо навіть втрачу м'яч, контратаки у німців не вийде. В іншому діяв на автоматі, приймаючи рішення в міру проходження суперників. Коли минув останнього - пробив у кут. Ось, власне, і все.
- Якими тільки епітетами не супроводжувала цей гол західна преса - немислимий, фантастичний, неземний. А ви вважаєте той м'яч найкращим у кар'єрі?
- Мені здається, він був одним із найкращих. Але об'єктивну оцінку можна дати тільки з боку. Адже я кожен м'яч оцінюю ще й із точки зору складності. Скажімо, у фіналах Кубка кубків забивав із серйозними травмами - і від цього голи ставали для мене цінніше багаторазово.
- Подейкують, що саме гол на «Олімпіаштадіоні» став ключовим для вибору тих, хто голосував у 1975-му за присудження вам «Золотого м'яча»...
- Ну, ви і про два голи на Республіканському не забувайте. Тут усе в комплексі вийшло, мені здається: перший м'яч «Баварії» експертів до вибору підштовхнув, а другий і третій лише підтвердили справедливість рішення. (Усміхається). Німецький клуб суцільно з чинних чемпіонів світу складався - хто думав, що «Динамо» його обіграє!
- Скажіть як безпосередній свідок: італійський арбітр справедливо не зарахував у середині першого тайму після вашої передачі м'яч Буряка, який виніс чи то з лінії, чи то вже з-за неї захисник Цобель?
- Ну, як сказати, правильно чи неправильно... ВАР тоді ще не придумали. (Сміється). На полі нам здалося, що гол був, але суддя прийняв інше рішення.
- І ви, головний суперечник радянського футболу, не спробували його переконати?
- А чи був сенс сперечатися? Це вам не сьогоднішні часи - ми тоді просто задоволені були, що граємо з «Баварією». Повторюся: півскладу у нас було відсутнє через травми, тому, коли обіграли такого суперника, та ще й показали непоганий рівень, щастя просто переповнювало.
- Доводилося чути, що перед матчем-відповіддю команду на кілька днів замкнули на базі та навіть відключили там телефони...
- Нас на базі і раніше часто замикали. Хлопців захищали від зовнішнього впливу, щоб ніщо не заважало готуватися до найважливішого матчу. Але відгомони ажіотажу, що виник перед тією грою, до нас долинали, усі вимагали квитки. А телефонів в епоху, коли про мобільні навіть не чули, на базі було лише два. Володя Онищенко міг один із них мало не на півночі зайняти. Я був холостим, а одружені постійно дружинам дзвонили: «Як удома, як справи?»
- Це в Мюнхені через дорожнечу квитків трибуни «Олімпіаштадіону» заповнилися лише наполовину - у Києві квитки, що коштували два з половиною замість звичайного рубля, розлетілися, практично не діставшись до кас. Кажуть, за заповітний клаптик паперу, без торгу, знімали з себе прямо перед стадіоном дорогі болоньєві плащі...
- Багато було різних чуток... (Усміхається). Не дивно: на сто тисяч квитків - більше мільйона претендентів. Поруч зі стадіоном намети біля кас ставили, по Хрещатику зі справжніми транспарантами ходили: «Шукаю зайвий квиток!». Гравцям штук по десять дісталося.
- Як ви своїми розпорядилися?
- Сказав би для більшої сенсаційності інтерв'ю, що продав їх за спекулятивною ціною. (Заразливо сміється). Але істина дорожче: віддав їх батькам і друзям. Усім, хто хотів квитки від мене отримати, звичайно ж, не вистачило.
- «Баварія» приставила до вас персонального опікуна, який кілька разів заважав використовувати відмінні шанси. Як удалося обійти Шварценбека незадовго до кінця першого тайму київської зустрічі, коли ви забили перший гол?
- Та так і вдалося: прокинув м'яч - і побіг. Раніше він мене щоразу наздоганяв, а тут, мабуть, прогавив. Усе вирішили буквально частки секунди: Шварценбек дотягнувся до мене в підкаті, коли я вже відправив м'яч у ціль.
- Співавтором вашого другого м'яча незабаром після перерви став той же Шварценбек - саме він ухилився в «стінці», крізь яку пролетів ваш м'яч зі штрафного...
- Та вже, не пощастило людині... (Сміється).
- Кажуть, медалі за перемогу в Суперкубку вам так і не вручили - вони загубилися разом із багажем президента УЄФА Артеміо Франкі.
- Так і було. Але нам було достатньо самого Суперкубка - масивна була чаша...
- 36 кілограм. Франкі не зміг підняти її сам - до кромки поля трофей винесли четверо динамівців. Є фотографія, на якій після гри в роздягальні гравці наповнюють його шампанським. У Кубок кубків, як ви мені розповідали, вмістилося п'ять із половиною літрів. А скільки в Суперкубок?
- Плюс-мінус два ящики, якщо не помиляюся. Але точно не пам'ятаю - не я розливав.
- Рік по тому «Динамо» сумлінно передало Суперкубок наступному переможцю «Андерлехту», який і залишив його у своєму клубному музеї - турнір-то був не цілком офіційним. Немає жалю, що в київському клубі не здогадалися залишити його собі?
- Ну, це не до мене питання - так нагорі вирішили. Але ми настільки глибоко в такі питання не заглиблювалися та в контрактах пункти дрібним шрифтом не читали. Ось вам мій особистий приклад: коли в кінці вісімдесятих грав в Австрії за «Форвертс», мені видали машину, «Мазду», за рекламу, яку носив на ігровій формі. Хто ж знав, що, коли буду їхати, можу її не здавати, а забрати з собою?
