Як зараз пам'ятаю 10 березня 1997 року. Київ, затишний стадіон «Динамо». Товариський матч між господарями і давнім суперником «Торпедо» (в ту пору чорно-білі називалися «Торпедо-Лужники»). У затишній ложі динамівського стадіону нашим сусідом виявився багаторічний капітан, а потім і тренер «торпедівців» Валентин Кузьмич Іванов – легендарний «Кузьма».
Обмін люб'язностями з «Кузьмою»
Опинилися поруч ми не випадково: один із нас знімав двосерійний фільм про «Торпедо», інший писав книгу «60 новел київського футболу».
Найкращі спогади – дитячі. Саме дитяча пам'ять підказала нам, який у кінці 50-х – середині 60-х років був чудовий тандем Іванов – Стрєльцов, і як він – Іванов – у далекому 60-му році, забивши у ворота Києва вирішальний гол, позбавив динамівців «золота». Ми нагадали йому про цей епізод. «Кузьма» посміхнувся: «Як забив гол, не пам'ятаю, але таке було».
А в цей час на полі динамівці легко і невимушено перегравали автозаводців – остаточний результат – 3:0. Два м'ячі забив Сергій Ребров, один – у своїй манері дальнім потужним ударом здалеку – Дмитро Михайленко.
Особливо відчувалася перевага біло-синіх на правому фланзі, де Олег Лужний, який прикривав усю бровку, раз-по-раз відправлявся у свої фірмові рейди до воріт суперника.
- Скільки років у вас Лужний грає? - запитав нас «Кузьма», і сам собі відповів: - Мені здається – все життя, з тих пір «Динамо» існує... Який він двожильний!
«Двожильний Лужний»
У 1989 році, ставши гравцем київського «Динамо», правий захисник Олег Лужний виграв чемпіонат і кубок СРСР 1990 року, потім сім раз поспіль між 1993 і 1999 роками – чемпіонат України. Він був капітаном лігочемпіонівського складу «Динамо», яке перемогло «Барселону» 7:0 за сумою двох матчів у сезоні 1997-98, і здобуло сумарну перемогу 3:1 над «Реалом» на шляху до півфіналу в сезоні 1998-99.
Англійський «слід»
По суті, Іванов сам відповів на своє ж запитання «Скільки років грає Лужний?». І Козьмич не оригінальний у своїх висновках. Запитайте будь-якого бувалого вболівальника, він скаже те ж саме. Може, і Валерій Васильович Лобановський був тієї ж думки, тому що коли в 31 рік Олега запросили в Лондон, метр не відразу погодився його відпустити.
Як виявилося згодом, ВВЛ виходив з того, що в англійському клубі захист не просто зіграний, усі оборонці та воротар грають разом майже по десятку років. І розуміють один одного не те що з півслова, а взагалі без слів.
І Лужному – капітану «Динамо» і національної збірної України – доведеться конкурувати не з ким-небудь, а з самим Лі Діксоном, у силі та майстерності якого кияни переконалися, коли доля звела їх з «Арсеналом» в одній із груп Ліги чемпіонів. Саме тоді, в Лондоні, ветеран-захисник «канонірів» зробив запаморочливий швидкісний рейд, який завершився чудовим пасом на Марка Овермарса, а той довершив справу голом у ворота киян.
Йому аплодував Венгер
Однак у тому матчі гра Лужного справила колосальне враження на Арсена Венгера. Особливо в моменті, який міг стати вирішальним. Коли масована атака чемпіона Англії розвивалася по всій ширині поля і буквально змела київський захист, а Бергкамп направив м'яч у порожні ворота. Невже буде 2:0 на користь «Арсеналу» за 15 хвилин до кінця – і все? Пам'ятаємо, як завмерли ми тоді в ложі преси знаменитого «Уемблі» (домашня арена «Арсеналу» «Хайбері» якраз ремонтувалася). До сих пір для нас загадка, як Лужному вдалося витягнути м'яч з незахищеної динамівської «рамки».
Пам'ятаємо той момент по секундах: Олег, наздогнавши м'яч за кілька міліметрів від лінії воріт, розвернувся і довгим пасом вивів вперед Гусіна. Той, не вірячи щастю, вибив з усіх сил м'яч в аут, аби команда змогла перевести дух і перегрупуватися. А незабаром самого Лужного, який підключився до атаки, збили біля кутового прапорця на половині «Арсеналу». Потерпілий виконав штрафний, і Сергій Ребров зрівняв рахунок. Розчаровано опустилися на свої місця англійські вболівальники, тренери схопилися за голови, а головний – Арсен Венгер – аплодував. Хіба таке може забутися?
Те «Динамо» мало справжній чоловічий характер, і найбільш харизматичним гравцем у його складі був Олег Лужний. «Брігель» (прізвисько Романовича на честь знаменитого німецького захисника 80-х років Ганса-Петера Брігеля через схожість у характері та... кольорі волосся) в першу чергу на власному прикладі показував, як треба грати до кінця. Якщо до партнерів не доходило на словах, то він іноді пояснював і більш дохідливо. «Лужний міг у роздягальні і по печінці дати, коли треба», - згадував Олександр Хацкевич.
Олега після переїзду до Лондона запитали: «Чому саме Англія, «Арсенал», а не, скажімо, Німеччина?». Здавалося, стиль Бундесліги більше підходив би Олегу.
- Я обожнюю англійський футбол і ставлення до нього – як уболівальників, так і тренерів, фахівців. В Англії грають постійно на максимальних швидкостях, і я насолоджуюся саме тим, як викладаються тут, який панує джентльменський і одночасно безкомпромісний дух. І я зроблю все, щоб грати в основному складі «Арсеналу». Хоча були в мене й інші пропозиції, зокрема від німецьких клубів. Але мені більше подобаються англійські...
Боротьба за місце у складі
Романович прийшов до лондонського «Арсеналу» начебто не з нижчої ліги, а з команди зі світовим ім'ям, яка пробилася до півфіналу Ліги чемпіонів. Однак спочатку майже цілий сезон він провів у запасі: лінія захисту «канонірів», нагадаємо написане раніше, багато років була єдиним цілим, і ламати її ніхто не збирався. Але поступово Арсен Венгер все більше і більше довіряв капітанові збірної України. Важливо, що той виявився до такого готовий і виправдовував надії тренера.
Поступово Олег витіснив Лі Діксона, і в чемпіонському сезоні-2002 став справжнім господарем свого правого флангу. Хоча в наступному сезоні йому довелося витримувати конкуренцію з Мартіном Кіоуном в центрі оборони і молодим тоді, а потім знаменитим Ешлі Коулом за місце лівого бека в основі – у професіоналів по-іншому не буває. І Олег не дуже переживав: «Я завжди готовий грати, це у мене в крові. Тому мені вже все одно – починати у «старті» або з'являтися на заміну. Психологічна витримка у мене нормальна».
Загалом за «Арсенал» він зіграв 110 матчів протягом чотирьох років, навіть одного разу виводив команду на поле у ролі капітана у грі на Кубок Ліги. У сезоні 2001-02 виграв з командою «дубль» (Прем'єр-Лігу та Кубок Англії). Останнім матчем Лужного за «Арсенал» був переможний фінал Кубка Англії проти «Саутгемптона» в 2003-му – одна з його кращих ігор за клуб.
