Як зараз пам'ятаю 10 березня 1997 року. Київ, затишний стадіон «Динамо». Товариський матч між господарями і давнім суперником «Торпедо» (в ту пору чорно-білі називалися «Торпедо-Лужники»). У затишній ложі динамівського стадіону нашим сусідом виявився багаторічний капітан, а потім і тренер «торпедівців» Валентин Кузьмич Іванов – легендарний «Кузьма».
Обмін люб'язностями з «Кузьмою»
Опинилися поруч ми не випадково: один із нас знімав двосерійний фільм про «Торпедо», інший писав книгу «60 новел київського футболу».
Найкращі спогади – дитячі. Саме дитяча пам'ять підказала нам, який у кінці 50-х – середині 60-х років був чудовий тандем Іванов – Стрєльцов, і як він – Іванов – у далекому 60-му році, забивши у ворота Києва вирішальний гол, позбавив динамівців «золота». Ми нагадали йому про цей епізод. «Кузьма» посміхнувся: «Як забив гол, не пам'ятаю, але таке було».
А в цей час на полі динамівці легко і невимушено перегравали автозаводців – остаточний результат – 3:0. Два м'ячі забив Сергій Ребров, один – у своїй манері дальнім потужним ударом здалеку – Дмитро Михайленко.
Особливо відчувалася перевага біло-синіх на правому фланзі, де Олег Лужний, який прикривав усю бровку, раз-по-раз відправлявся у свої фірмові рейди до воріт суперника.
- Скільки років у вас Лужний грає? - запитав нас «Кузьма», і сам собі відповів: - Мені здається – все життя, з тих пір «Динамо» існує... Який він двожильний!
«Двожильний Лужний»
У 1989 році, ставши гравцем київського «Динамо», правий захисник Олег Лужний виграв чемпіонат і кубок СРСР 1990 року, потім сім раз поспіль між 1993 і 1999 роками – чемпіонат України. Він був капітаном лігочемпіонівського складу «Динамо», яке перемогло «Барселону» 7:0 за сумою двох матчів у сезоні 1997-98, і здобуло сумарну перемогу 3:1 над «Реалом» на шляху до півфіналу в сезоні 1998-99.
Англійський «слід»
По суті, Іванов сам відповів на своє ж запитання «Скільки років грає Лужний?». І Козьмич не оригінальний у своїх висновках. Запитайте будь-якого бувалого вболівальника, він скаже те ж саме. Може, і Валерій Васильович Лобановський був тієї ж думки, тому що коли в 31 рік Олега запросили в Лондон, метр не відразу погодився його відпустити.
Як виявилося згодом, ВВЛ виходив з того, що в англійському клубі захист не просто зіграний, усі оборонці та воротар грають разом майже по десятку років. І розуміють один одного не те що з півслова, а взагалі без слів.
І Лужному – капітану «Динамо» і національної збірної України – доведеться конкурувати не з ким-небудь, а з самим Лі Діксоном, у силі та майстерності якого кияни переконалися, коли доля звела їх з «Арсеналом» в одній із груп Ліги чемпіонів. Саме тоді, в Лондоні, ветеран-захисник «канонірів» зробив запаморочливий швидкісний рейд, який завершився чудовим пасом на Марка Овермарса, а той довершив справу голом у ворота киян.
Йому аплодував Венгер
Однак у тому матчі гра Лужного справила колосальне враження на Арсена Венгера. Особливо в моменті, який міг стати вирішальним. Коли масована атака чемпіона Англії розвивалася по всій ширині поля і буквально змела київський захист, а Бергкамп направив м'яч у порожні ворота. Невже буде 2:0 на користь «Арсеналу» за 15 хвилин до кінця – і все? Пам'ятаємо, як завмерли ми тоді в ложі преси знаменитого «Уемблі» (домашня арена «Арсеналу» «Хайбері» якраз ремонтувалася). До сих пір для нас загадка, як Лужному вдалося витягнути м'яч з незахищеної динамівської «рамки».
Пам'ятаємо той момент по секундах: Олег, наздогнавши м'яч за кілька міліметрів від лінії воріт, розвернувся і довгим пасом вивів вперед Гусіна. Той, не вірячи щастю, вибив з усіх сил м'яч в аут, аби команда змогла перевести дух і перегрупуватися. А незабаром самого Лужного, який підключився до атаки, збили біля кутового прапорця на половині «Арсеналу». Потерпілий виконав штрафний, і Сергій Ребров зрівняв рахунок. Розчаровано опустилися на свої місця англійські вболівальники, тренери схопилися за голови, а головний – Арсен Венгер – аплодував. Хіба таке може забутися?
Те «Динамо» мало справжній чоловічий характер, і найбільш харизматичним гравцем у його складі був Олег Лужний. «Брігель» (прізвисько Романовича на честь знаменитого німецького захисника 80-х років Ганса-Петера Брігеля через схожість у характері та... кольорі волосся) в першу чергу на власному прикладі показував, як треба грати до кінця. Якщо до партнерів не доходило на словах, то він іноді пояснював і більш дохідливо. «Лужний міг у роздягальні і по печінці дати, коли треба», - згадував Олександр Хацкевич.
Олега після переїзду до Лондона запитали: «Чому саме Англія, «Арсенал», а не, скажімо, Німеччина?». Здавалося, стиль Бундесліги більше підходив би Олегу.
- Я обожнюю англійський футбол і ставлення до нього – як уболівальників, так і тренерів, фахівців. В Англії грають постійно на максимальних швидкостях, і я насолоджуюся саме тим, як викладаються тут, який панує джентльменський і одночасно безкомпромісний дух. І я зроблю все, щоб грати в основному складі «Арсеналу». Хоча були в мене й інші пропозиції, зокрема від німецьких клубів. Але мені більше подобаються англійські...
Боротьба за місце у складі
Романович прийшов до лондонського «Арсеналу» начебто не з нижчої ліги, а з команди зі світовим ім'ям, яка пробилася до півфіналу Ліги чемпіонів. Однак спочатку майже цілий сезон він провів у запасі: лінія захисту «канонірів», нагадаємо написане раніше, багато років була єдиним цілим, і ламати її ніхто не збирався. Але поступово Арсен Венгер все більше і більше довіряв капітанові збірної України. Важливо, що той виявився до такого готовий і виправдовував надії тренера.
Поступово Олег витіснив Лі Діксона, і в чемпіонському сезоні-2002 став справжнім господарем свого правого флангу. Хоча в наступному сезоні йому довелося витримувати конкуренцію з Мартіном Кіоуном в центрі оборони і молодим тоді, а потім знаменитим Ешлі Коулом за місце лівого бека в основі – у професіоналів по-іншому не буває. І Олег не дуже переживав: «Я завжди готовий грати, це у мене в крові. Тому мені вже все одно – починати у «старті» або з'являтися на заміну. Психологічна витримка у мене нормальна».
Загалом за «Арсенал» він зіграв 110 матчів протягом чотирьох років, навіть одного разу виводив команду на поле у ролі капітана у грі на Кубок Ліги. У сезоні 2001-02 виграв з командою «дубль» (Прем'єр-Лігу та Кубок Англії). Останнім матчем Лужного за «Арсенал» був переможний фінал Кубка Англії проти «Саутгемптона» в 2003-му – одна з його кращих ігор за клуб.
«Вічний» капітан збірної України
У 20-річному віці Лужний дебютував у збірній СРСР, за яку зіграв 8 матчів в 1989-90 роках, але пропустив Чемпіонат світу 1990 через травму. Після здобуття країною незалежності Лужний виступав за збірну України, зігравши 52 матчі, хоча так і не потрапив до фінальної частини великих змагань – Україна тричі вибула на стадії плей-оф.
Він виводив на поле нашу національну збірну в якості капітана у 39 матчах, що є рекордом. У грудні 2000-го тижневик «Український футбол» включив Олега до символічної збірної країни XX сторіччя за результатами загальнонаціонального опитування. За кількістю голосів Лужний поступився лише Олегу Блохіну, Андрію Шевченку та Анатолію Дем'яненку.
Олег Лужний народився 5 серпня 1968 року. Заслужений майстер спорту. Захисник. За збірну СРСР зіграв 31 матч, за збірну України – 55.
Чемпіон СРСР – 1990, володар Кубка СРСР – 1990, чемпіон України – 1993-1999, володар Кубка України – 1993, 1996, 1999, чемпіон Англії – 2002, володар Кубка Англії – 2002, 2003. Чемпіон Європи серед молодіжних команд (1990).
Виступав за команди «Торпедо» (Луцьк) - 1985-1988, СКА «Карпати» (Львів) - 1988, «Динамо» (Київ) - 1989-1999, 253 матчі, 1 гол. «Арсенал» (Лондон) - 1999-2002, «Вулверхемптон» (Лондон) - 2003.
Тренерська кар'єра: «Вента» (Латвія, 2005, граючий тренер), «Динамо» (Київ) - 2007, 2010; «Таврія» - 2012-2013; «Динамо» (Київ) - 2017-2019.
Семен Случевський, Володимир Кулеба, «Спадкоємці»
