Він – один із найбільш реалізованих футболістів і тренерів українського футболу. Судіть самі: Олексій Михайличенко зібрав прекрасну колекцію нагород, у якій присутні – 11 золотих медалей (3 – СРСР, 1 – Італії, 5 – Шотландії, 2 – України як тренер), не рахуючи срібних і бронзових, 10 національних кубків (по 3 – СРСР та Шотландії, 1 – України як тренер, 2 – кубок шотландської ліги, 1 – кубок сезону в СРСР), 3 суперкубки (2 – СРСР, 1 – України як тренер), а також звання чемпіона Олімпіади-88 та володаря Кубка кубків-86!
Олексій Михайличенко народився 30 березня 1963 року в Києві. Вихованець СДЮШОР «Динамо» (перші тренери – ветеран-динамівець Євгеній Котельников і неодноразовий чемпіон СРСР, екс-збірник Анатолій Бишовець). На очах столичних тренерів за два сезони в дублі талановитий гравець забив чверть сотні м’ячів, був залучений Сергієм Морозовим до першої команди. А вже 19 квітня 1983 року дебютував у Вищій союзній лізі, забивши єдиний у матчі й переможний м’яч у ворота ЦСКА (Москва).
«Фізично сильний, сміливий, витривалий, діяв завжди з повною самовіддачею. Виділявся широким діапазоном дій, хорошим тактичним мисленням, умілою взаємодією з партнерами. Володів нестандартним обведенням на широкому кроці, вирізнявся гольовим чуттям. Заряджений енергією від першої до останньої хвилини матчу, умів підіграти партнеру, або й узяти гру на себе», – таку оцінку ігровому стилю Михайличенка дали сучасники. При цьому сам він в одному з інтерв’ю говорив, що розкрився десь на 60%...
Поступово Михайличенко ставав основним гравцем «Динамо», а після повернення Лобановського вибився на лідерські ролі. Узяв участь у тріумфальному сезоні Кубка кубків 1985/86, матчі за Суперкубок УЄФА проти «Стяуа», вирішальних протистояннях у єврокубках. Уже у віці 25 років Михайличенко досягнув 100 матчів у Вищій союзній лізі.
29 квітня 1987 року в матчі проти НДР Михайличенко дебютував у складі збірної СРСР. Уже через рік він був лідером команди, яка під керівництвом Валерія Лобановського стала віце-чемпіоном Європи. Провів 5 матчів на Євро-88, забив один м’яч – у ворота збірної Англії, яку також високо котирували напередодні континентальної першості (в «англійському стилі», розігравшись із Рацем і головою замкнувши подачу).
На Олімпіаді-88 Михайличенко був єдиним представником київського «Динамо», але зробив величезний вклад у перемогу збірної СРСР. У шести матчах на турнірі півзахисник відзначився п’ятьма голами, в тому числі – переможним в екстра-таймі виснажливого півфіналу проти Італії з Чиро Феррарою, Мауро Тассотті, Массімо Кріппою та Руджеро Риццителлі. Відіграв Олексій і весь фінал проти бразильців, перемогою в якому (2:1) Радянський Союз завоював перше за три десятиліття та останнє в історії олімпійське золото. Заробив пенальті та вилучення для суперника в іншому епізоді.
У радянській пресі поширювалася цитата з бразильської газети «Вежа»: «Наша біда, що на полі було не більше трьох істинних бразильців. Причому, головним із них, безсумнівно, виявився півзахисник радянської команди Михайличенко». «Я б поставив Михайличенка в один ряд із зірками світового футболу – Ромаріо, Карекою та Клінсманном. Це футболіст, який може зіграти на найвищому рівні в будь-якій зоні дії і в будь-якій фазі гри», – говорив про нього головний тренер олімпійської збірної СРСР Анатолій Бишовець, який знає Льошу з дитинства.
