Коли після п'яти феноменальних сезонів, протягом яких динамівці вибороли три «золота» та два «срібла», команда фінішувала сьомою, багато хто вважав київську еру завершеною. Однак 1971 рік знову примусив говорити про «біло-синіх» у захоплених тонах.
На початок чергового чемпіонату у столиці України чекали без наснаги. Занадто багато розчарувань приніс турнір у 1970 році, результатом чого стало звільнення Віктора Маслова – творця того неповторного ансамблю, який панував на футбольних просторах Союзу у другій половині 60-х.
Якщо 1966-го досвідчений тренер зумів компенсувати відсутність лідерів, які виступали на чемпіонаті світу, і спричинив справжній фурор своїм «зеленим» складом, то через чотири роки повноцінної заміни гравцям, задіяним на мундіалі-1970, не знайшлося.
Втім, стверджувати, що саме кадровий дефіцит спричинив провал зіркової команди, не можна. Скоріше, варто вести мову про неминучий процес зміни поколінь, в умовах якого Маслов, очевидно, і допустив низку промахів.
Зокрема, журналіст Аркадій Галинський зазначав, що динамівський наставник не виявив властивої йому тактичної гнучкості, відкидаючи будь-які варіанти застосування персонального захисту. З іншого боку, Галинський до шанувальників таланту Маслова ніколи не належав. Скоріше навпаки…
Відразу кілька людей, знайомих із динамівською кухнею тих часів, свідчать, що в якийсь момент команда перестала бути керованою і вже не була єдиним цілим. «Дід», кажуть, втратив контроль над колективом і відповідно не зміг вивести «Динамо» з піке. І дуже схоже, своєрідним вододілом справді стало закінчення світової першості, де збірна СРСР поступилася у чвертьфіналі.
«Після першого кола ми йшли на другому місці й якби втрималися на п'єдесталі до фінішу, впевнений, що Діда залишили б у команді, – згадував захисник Віктор Матвієнко. - Йому потрібно було повторити власний досвід 1966 року, коли молодь, яка раптом заграла, не пустила до складу гравців збірної, що повернулися з Англії. 1970-го виникла схожа ситуація: у Мексиці динамівські збірники (Мунтян, Серебряников, Бишовець, Пузач, Хмельницький – Прим.авт.) зіграли по 1-2 матчі та втратили більше, ніж знайшли: без серйозної ігрової практики залишалися місяці півтора. Але Дід чомусь цього не врахував, повернувши футболістів, що втратили форму, до складу. Ми благополучно покотилися турнірними сходами вниз, а для всіх, хто на той момент був причетний до «Динамо», залишилося таємницею, чому Маслов вчинив саме так. Цього ми вже ніколи не дізнаємось...»
10 червня 1970 р. Чемпіонат світу у Мексиці. У стартовому складі збірної СРСР на гру з Сальвадором (2:0) вийшли п'ятеро київських динамівців. У першому ряду (справа – наліво): 1-й – Володимир МУНТЯН, 2-й – Віталій ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, 4-й – Віктор СЕРЕБРЯНИКОВ, 5-й – Анатолій ПУЗАЧ, 6-й – Анатолій БИШОВЕЦЬ, який став автором обох голів
Насправді, кияни в Мексиці грали частіше, але суть не в цьому. У вересні-жовтні Київ видав гнітючу серію – одне очко у шести матчах. Маслова було звільнено на її екваторі. У Москві, напередодні зустрічі з ЦСКА, тренеру повідомив про це спеціально відряджений до столиці заступник голови Українського спорткомітету Мізяк, який відповідав у своєму відомстві за зимові види спорту. Андрій Біба згадував, що дізнавшись про свою відставку в готелі «Росія», шокований тренер тільки й сказав: «Зганяй у буфет, візьми пару пляшок коньяку. Обмиємо моє звільнення…»
За грою Маслов спостерігав із трибун, потім сів із командою в автобус, що прямував до аеропорту, і вийшов біля метро «Південно-Західна». Коли махав футболістам рукою на прощання, у його очах блищали сльози. «Я б ніколи не повірив, що така брила, як Маслов, може розплакатися на очах у інших, якби не бачив це на власні очі», - зітхав потім Михайло Коман.
Чемпіонат країни-1970 «Динамо» завершувало під керівництвом помічника Маслова - Віктора Терентьєва, а вже до наступного готувалося на чолі з Олександром Севідовим. Корінний москвич, той приїхав до Києва вже в званні заслуженого тренера СРСР. Раніше виводив мінське «Динамо» на третє місце та до фіналу кубка, а 1970-го за рік повернув до вищого дивізіону алма-атинський «Кайрат».
Згуртувати київську команду, об'єднати футболістів однією метою, перетворити їх на своїх союзників Севідову вдалося досить швидко.
«Сан Санич, як величали наставника члени колективу, виявився дуже активним захисником не так професійних, як меркантильних інтересів футболістів. Умовивши керівництво на чергове благодіяння, він суворо стежив за рівномірним, чесним розподілом матеріальних благ. У цій атмосфері команду спаяла єдність, властива артілі удачливих золотовидобувачів. Ну а манера тренера радитися з футболістами при виборі тактики та стратегії гри, спрямованості тренувальних занять і визначенні величини навантажень душевно прихилила до нього навіть тих гравців, хто за здоровим глуздом вважав це дурістю», – це вже з іронічних спогадів метра української журналістики Валерія Мирського.
За час, що минув після чемпіонського 1968 року, у «Динамо» відбулися серйозні кадрові зміни. Не було тут тепер Віктора Баннікова, Василя Турянчика, Йожефа Сабо, Леоніда Островського, Валерія Поркуяна, Сергія Круликовського. Андрій Біба встиг пограти у Дніпропетровську та Чернігові, після чого повернувся до рідного клубу, але вже – на роль тренера-селекціонера.
Водночас встигли закріпитися у команді молоді та настирливі Володимир Веремєєв, Володимир Трошкін, Анатолій Боговик, Володимир Онищенко, Віктор Матвієнко. Взимку, але ще до переїзду до Києва Севідова, склад поповнили правий захисник Олександр Доценко з ташкентського «Пахтакора», центрбеки Роман Журавський із житомирського «Автомобіліста», Стефан Решко з одеського «Чорноморця» та універсальний півзахисник Віктор Колотов із казанського «Рубіна». Новобранці відіграли надважливу роль в успіхах «Динамо» 1971-го, ну а останні двоє взагалі стали ключовими фігурами в зірковій команді, якій судилося підкорити Європу через кілька років.
Перехід Колотова був схожий на справжній детектив і заслуговує на окрему розмову – до неї ми ще повернемося.
20 квітня 1971 р. «Динамо» - «Пахтакор» 3:0. Перед першим домашнім матчем чемпіонату країни
Проба пера севідівського «Динамо» відбулася в Угорщині, де в лютому «біло-сині» провели низку спарингів, а вже в березні на них чекали кубкові випробування. У 1/16 фіналу без особливих хвилювань було пройдено першолігову «Алгу» з Фрунзе (2:1 та 1:0), а ось впоратися з «Зенітом» на наступному етапі українці не змогли. Нульова нічия на сочинському газоні, що розкис від дощу, і єдиний гол, пропущений на останній хвилині поєдинку в Сімферополі, поставили хрест на мріях «Динамо» про кришталевий трофей. З іншого боку, Севідов отримав нагоду концентруватися на чемпіонаті.
Старт у оновленої команди вийшов просто катастрофічним. І справа не у втраченій у Баку перемозі, а у втраті Віктора Серебряникова. Досвідченому хавбеку напередодні виповнився 31 рік, він був сповнений сил і, напевно, приніс би команді чимало користі, але… За 15 хвилин до фінального свистка після жорсткого стику Серебряникова довелося міняти. Коліно. То був останній офіційний матч знаменитого футболіста. Перенісши операцію, повернутися на поле він уже не зміг.
Завдання Севідова, який до того ж не мав можливості задіяти травмованого Анатолія Бишовця, ускладнювалося. Тим не менш, у двох наступних турах динамівцям вдалося взяти максимум. І якщо в Єревані вони святкували успіх завдяки дальньому удару Володимира Мунтяна та невпевненій грі голкіпера господарів, то «Пахтакор» розібрали легко та елегантно. Свідками розгрому, що ознаменував відкриття київської програми чемпіонату, стали 65 тисяч глядачів. Вболівальники, як і раніше, вірили в команду.
Колишніх своїх підопічних Севідов не обіграв – «Кайрат» упирався відчайдушно і таки досяг почесної виїзної нічиєї. Натомість кияни привезли два очки з Донецька, де все вирішив кручений штрафний Володимира Веремєєва, і де свій другий матч у чемпіонатах країни провів 18-річний Олег Блохін (дебют уславленого бомбардира відбувся на два роки раніше).
■ 8 квітня. «Нефтчі» Баку - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Шевченко, 70 - Пузач, 51).
■ 12 квітня. «Арарат» Єреван - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Мунтян, 49).
■ 20 квітня. «ДИНАМО» Київ - «Пахтакор» Ташкент 3:0 (Пузач, 34, Медвідь, 53, Хмельницький, 76).
■ 24 квітня. «ДИНАМО» Київ – «Кайрат» Алма-Ата 0:0.
■ 2 травня. «Шахтар» Донецьк - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Веремєєв, 30).
Від напрацювань попередника Севідов не відмовлявся і революції не влаштовував, проте вже навесні оборона команди заграла по-новому, освоюючи якийсь симбіоз зонного принципу та персональної опіки. Крім того, крайні захисники стали набагато активніше поводитися біля чужого штрафного майданчика, сміливо йшли в обведення та били по воротах. Навіси навмання, так звані «парашути», поступово зникали з їхнього арсеналу, поступаючись місцем націленим передачам і гострим прострілам.
Зліва грав Матвієнко, якого Севідов, врахувавши швидкість і міць, перевів на фланг із центру оборони. Пару ж центральних захисників складали спритний, швидкий, стрибучий, чудово читаючий гру Решко та навчений досвідом Вадим Соснихін, чий талант після появи такого надійного партнера засяяв новими фарбами. Тепер «Директор» міг дозволити собі висунутись уперед, розпочати атаку та навіть пуститись у слаломний рейд. Техніка ж у Соснихіна завжди була в повному порядку.
Зрештою, на правій брівці розташувався новачок Доценко. Розкрився він не відразу - в діях Олександра відчувалася якась боязкість, страх помилитися. Проте тренер не поспішав. Чекав, доки хлопець нарешті переборе себе, і зрештою був винагороджений за терпіння. Крайок увійшов у смак, кудись подівся страх, зате з'явилася агресія, що чудово уживалася з дивовижною холоднокровністю. Цього від нього і вимагали!
Взагалі про ефективність київської оборони, якою керував голкіпер Євген Рудаков, що грав натхненно, свідчить проста статистика: після бакинських 1:1 Київ тримав свої ворота на замку 9 матчів поспіль! Це стало повторенням союзного рекорду, який згодом так і не було побито. Раніше ідентичними досягненнями відзначилися куйбишевські «Крилья Совєтов» (1950-го) та донецький «Шахтар» (1966-го).
6 травня 1971 р. «Динамо» - «Зоря» 1:0. Перший матч та перший гол Віктора КОЛОТОВА у вищій лізі
Перед шостим туром відбулася довгоочікувана подія – Федерація футболу СРСР дала добро на виступ Колотова за «Динамо». Цей талановитий хав справив фурор ще у жовтні 70-го, коли, представляючи першу лігу, дебютував у національній збірній. Широкий біговий крок, оригінальна техніка, приголомшливе бачення поля, унікальна швидкість мислення, і все це на тлі колосальної працездатності! При цьому зовні Колотов не вивертав себе навиворіт, не діставав із себе останнє, а робив свою роботу легко, немов граючись. Як влучно сказав один із журналістів – літав над полем!
Тим часом Біба представив 21-річного казанського півзахисника Маслову ще до того, як той з'явився у збірній. Колотов із наснагою відгукнувся на київське запрошення, написав відповідну заяву, проте пізніше, коли московські армійські начальники залякали його засланням у казарми, подав іншу – про перехід до ЦСКА. Ну а в третій заяві, що з'явилася незабаром, Віктор стверджував, що хоче грати за столичне «Торпедо», куди кликав… Маслов, який уже розпрощався з Києвом і обіцяв відстояти футболіста за допомогою впливового директора ЗІЛу…
У цій делікатній ситуації найшвидшим виявився Біба. Осяяний новою ідеєю, він негайно рвонув до Казані. У підсумку, коли Колотов прилетів до Москви після виїзду збірної на Кіпр, хлопця зустріли мама з братом і оголосили, що вже мають у Києві квартиру. Наступного дня в українській столиці обживався сам Віктор.
Що тут розпочалося! Бібу, ще нещодавно найкращого гравця Союзу, в одній із центральних газет назвали «жучком», а Колотову за три подані заяви впаяли річну дискваліфікацію. Подейкують, у Москві просто не могли вибачити хлопцеві його вибір на користь Києва. Втім, динамівські керівники теж виявилися не ликом шиті та врешті-решт домоглися заміни фактичної дискваліфікації на умовну.
У першому ж матчі за «біло-синіх» – проти «Зорі» – Колотов приніс своїй команді перемогу, ударом головою замкнувши подачу Мунтяна зі штрафного. Цей гол вивів динамівців на перше місце.
■ 6 травня. «ДИНАМО» Київ - «Зоря» Ворошиловград 1:0 (Колотов, 19).
■ 12 травня. «Динамо» Москва - «ДИНАМО» Київ 0:0.
Ще через десять днів, вже після стратегічно важливої виїзної нічиєї з московськими одноклубниками, Колотов знову став автором переможного м'яча, який цього разу допоміг команді Севідова здолати Зеніт. Взяттю воріт передувала ефектна «стіночка» з Бишовцем, який нарешті повернувся до ладу та розпочав боротьбу за місце у складі.
Незважаючи на завойовані «Динамо» два очки (у стільки на ті часи оцінювалася перемога) та його перебування на вершині, команді поки не вистачало стабільності. Той самий «Зеніт» у ході матчу володів ініціативою та, якби не сейви Рудакова, цілком міг залишити поле зі щитом. Натомість гостьовий виграш у «Спартака» в пресі оцінили. Тоді зусиллями Федора Медвідя, який підключився до атаки, Київ забив вже на 3-й хвилині та в час, що залишився, спокійно тримав руку на пульсі, поки в кінцівці Хмельницький не зробив контрольний постріл.
«Цей матч був ілюстрацією не лише чіткої організації гри динамівців, а й певною мірою певної свіжості та новизни. Ми пам'ятаємо найкращі ігри динамівців Києва в пору їхнього розквіту, за яким стався спад. Потужність, активність, постійний тиск на ворота суперника відрізняли тоді киян. Зараз їхня гра виглядає дещо інакше. Колишнього тиску немає, але з'явилося прагнення вести гру більш тонко, за рахунок обіграшу суперника, а не тиску, як раніше. При всій яскравості гри зі «Спартаком» говорити про зміни, що відбулися, звичайно, ще рано. Але зафіксувати появу цих ознак – наш обов'язок. Добре, коли лідер вирізняється новизною», – зазначав у ті дні тижневик «Футбол-Хокей».
Травень можна було б вважати у всьому успішним для «Динамо», якби не страшна аварія, до якої 13-го числа потрапив захисник команди Володимир Левченко. Врізавшись у стовп, він дивом вижив. Однак перебита нога перестала розгинатися і про професійний футбол довелося забути. Триразовий чемпіон Союзу, за Севидова він жодного матчу за «Динамо» так і не зіграв. Вважав, що всьому виною його давня відмова переїхати до Мінська, де тоді працював тренер і куди наполегливо кликав Володимира.
■ 16 травня. «ДИНАМО» Київ - «Зеніт» Ленінград 1:0 (Колотов, 14).
■ 20 травня. «Спартак» Москва - «ДИНАМО» Київ 0:2 (Медвідь, 3, Хмельницький, 85). ДК: Рудаков, Доценко, Соснихін, Решко, Матвієнко, Медвідь (Боговик, 70), Трошкін, Мунтян, Колотов, Бишовець (Онищенко, 46), Хмельницький.
Зберігши 2-очковий відрив від «Арарата», що йшов другим, «Динамо» на місяць забуло про чемпіонат. Принаймні провідні виконавці команди. Збірна готувалася до серії поєдинків, і за рішенням Федерації футболу СРСР основні постачальники кадрів для неї в цей час звільнялися від офіційних зустрічей.
Валентин Ніколаєв покликав до збірної Рудакова, Мунтяна, Матвієнка, Хмельницького та Колотова, не без допомоги яких у Москві здобув три перемоги, у тому числі – у рамках відбору ЧЄ-1972 над іспанцями (2:1) та кіпріотами (6:1). Колотов забив і одним, і іншим, а ще, що зовсім дивно, у паузі між двома кваліфікаційними битвами разом із Хмельницьким відіграв 90 хвилин за «Динамо» у спарингу проти «Еспаньйола» (2:0), який проїхався Союзом із насиченим турне. Саме збірники, до речі, і відвантажили каталонцям по голу.
Враховуючи, що Трошкін був викликаний до «молодіжки», Онищенко – до олімпійської команди, а Соснихін протистояв зіркам збірної світу у прощальному матчі Лева Яшина, як такого дефіциту ігрової практики більшість динамівців упродовж паузи не відчували.
По-справжньому засмучувала Севідова лише травма Мунтяна, отримана у зустрічі з іспанцями, яка на два довгі місяці вивела з ладу основного динамівського плеймейкера.
27 червня 1971 р. «Карпати» - «Динамо» 3:1. Бездоганна гра кіпера господарів Габора ВАЙДИ
Виступи в національній першості Київ відновив нульовою, проте по-справжньому бойовою нічиєю з «Торпедо», а вже наступного туру зім'яв удома іншого представника Москви – ЦСКА. Чинні чемпіони чинили опір лише до перерви, відразу після якої протягом п'яти хвилин «Динамо», змістивши акцент атак на фланги, розродилося трьома м'ячами, що й забезпечило його підсумкову перевагу – 4:1.
Зважаючи на все, такий ефектний нокаут, який відкинув армійців на сьому позицію, подіяв на лідера заспокійливо. Через чотири дні на полі львівського стадіону «Дружба» (в «Україну» його було перейменовано 1990-го) кияни вийшли впевненими у своїй перевазі, за що й були негайно покарані. На 7-й та 9-й хвилинах «Карпати» забили два м'ячі за повного потурання оборони «біло-синіх». Зібратися та гідно вийти з ситуації команда Севідова не змогла. Так, тиснула, так, навантажувала штрафний Габора Вайди, проте в цьому навалі було більше хаосу та розпачу, ніж продуманих дій.
І хоча «Арарат», який переслідував динамівців, осічкою конкурента скористатися не зумів, того ж дня програвши в Ростові-на-Дону (0:1), для киян, судячи з їх подальшого ходу, львівські 1:3 стали корисним і своєчасним уроком.
■ 19 червня. «ДИНАМО» Київ - «Торпедо» Москва 0:0.
■ 23 червня. «ДИНАМО» Київ - ЦСКА Москва 4:1 (Пузач, 49, 51, Колотов, 54, Хмельницький, 79 - Дорофєєв, 82). ДК: Рудаков, Доценко, Решко, Соснихін, Матвієнко, Медвідь (Боговик, 25), Трошкін, Веремєєв, Колотов, Пузач (Журавський, 80), Хмельницький.
■ 27 червня. «Карпати» Львів - «ДИНАМО» Київ 3:1 (Габовда, 7, Рибак, 9, 45 - Сорока, 33, автогол).
Севідов у наступному турі перестрахувався: у Мінську динамівці фактично грали від оборони. А тому, що й їхні одноклубники також не поспішали оголювати тили, ця дуель більше була схожа на війну нервів, ніж на видовище. Як би там не було, план Севідова спрацював, бо врешті-решт щасливий квиток витягли саме його підопічні – Пузач ахнув з-за штрафного майданчика сильно, точно та несподівано. Більшого для перемоги не знадобилося.
На запитання журналіста, чи не бентежить старшого тренера киян те, що його команда дає результат, але не показує по-справжньому яскравої та хвацької гри, Сан Санич лукаво посміхнувся: «Ви хочете, щоб було навпаки?»
Завзятим, сповненим боротьби вийшов і наступний поєдинок, коли до Києва прибули інші динамівці – тбіліські. Все найцікавіше відбувалося наприкінці – після того, як на 78-й хвилині м'яч рикошетом від Хмельницького влетів у сітку Рамаза Урушадзе. Гості визнавати гол відмовлялися та почали доводити суддівській бригаді, що його автор перебував у офсайді. Гру довелося зупиняти. Грузини, в лавах яких шаленів Муртаз Хурцилава, збиралися навіть залишити поле, але були рішуче відправлені назад тренером Гавриїлом Качаліним. Зустріч відновилася, проте тепер арбітру доводилося свистіти з подвоєною частотою – почалася рубка. Тбіліська команда в цій катавасії примудрилася відновити рівновагу, а рефері, що дивно, у своєму рапорті про демарш гравців не згадав жодного слова.
