Після тріумфу-1971 динамівці трохи здали позиції, двічі задовольнившись срібними медалями. Повернувшись на вершину, команда вдруге у своїй історії додала до чемпіонського титулу перемогу в Кубку СРСР. Саме з того сезону в «Динамо» розпочалася ера Валерія Лобановського, котрий очолив колектив у тандемі з Олегом Базилевичем.
Віце-чемпіонство в СРСР було більш ніж гідним результатом для більшості учасників. Але для підопічних Олександра Севідова срібло було кроком назад. Від п'ятиразових чемпіонів країни вимагали чергового золота, чекали на появу ще однієї команди-династії. До того ж, представників столиці УРСР перевершила обласна «Зоря», що виглядало якимось порушенням ієрархії. А якщо колектив із гарним підбором гравців не дає максимального результату, природно, постають питання до тренера.
Тож крісло під Севідовим стало похитуватися ще після чемпіонату 1972 року. А події сезону-1973 остаточно розставили крапки над «і».
Кияни дуже натужно стартували, грали нестабільно, чергуючи гарні матчі з невдалими та надовго застрягши в середині таблиці. Як стверджує метр української журналістики Валерій Мирський, який працював на той час у відділі футболу Української ради товариства «Динамо», заступник голови цієї організації Михайло Бака (легендарна особистість у нашому спорті!) почав говорити про зміну тренера влітку 1973-го. І навіть по секрету сказав, що планує вести переговори з Костянтином Бесковим і Гавриїлом Качаліним.
Однак у результаті кандидатури москвичів були відхилені на користь свого – корінного динамівця Валерія Лобановського, який у 1969 році, невдовзі після завершення кар'єри гравця, прийняв «Дніпро», з третьої спроби підняв команду до вищої ліги, а там несподівано для всіх вивів його до групи претендентів на медалі.
1972-го дніпряни посіли шосте місце, відставши всього на одне очко від другого. 1973-го теж стабільно трималися у верхній частині турнірної таблиці, навіть кілька разів піднімалися на перший рядок – зокрема, після перемоги у 4-му турі якраз над київським «Динамо» (1:0). Адже підбір гравців у Лобановського був явно скромніший, ніж у Севідова.
Цілком природно, що у Києві уважно стежили за успіхами молодого наставника, який сповідував новаторський підхід до тренувального процесу та побудови гри.
Ось, що пише В.Мирський, який у 1973-му році неодноразово літав на матчі та тренування «Дніпра» – так би мовити, у розвідку:
«У порівнянні з прийнятими в радянському футболі канонами це була принципово нова організація гри. В обороні та атаці команди брали участь футболісти будь-якого амплуа, що зумовлювалося обставинами, а не позицією у стартовому розташуванні. Ефективність такої гри ґрунтувалася на завидній швидкісно-силовій підготовці членів команди. Для Лобановського часів його виступів за київське «Динамо», коли він не таячись ділив гравців на огранювачів алмазів і піднощиків сировини, а фізпідготовці відводив другорядну роль, це було форменим переродженням.
Літалося мені до Лобановського, як у країну чудес. Тезка познайомив мене з важким томом ілюстрованих описів тренувальних вправ, спрямованих на розвиток у футболістів спритності, координації рухів, швидкості бігу з м'ячем і без нього, закріплення тактичних навичок. Унікальну збірку випустили югослави. Екзотикою представлявся мені журнал експрес-обстежень гравців команди. Навіщо? - Запитав я. – Щоб знати міру та характер тренувальних навантажень, – відповів нещодавній ворог вправ «на фізику».
Загалом, рокіровка на тренерському містку «Динамо» назрівала, хоча знало про це дуже обмежене коло людей. А на екваторі осені, вже під завісу сезону-1973, з'явився дуже вагомий привід для рішучого кроку, ініціатором якого став перший секретар ЦК компартії України Володимир Щербицький, пристрасний шанувальник футболу. Настільки пристрасний, що навіть у день весілля сина запропонував домашнім перенести святковий обід на пару годин, щоб подивитися матч, що транслювався по телевізору.
10 жовтня «Динамо» безглуздо поступилося у фінальному матчі Кубка СРСР «Арарату». Кияни вели у рахунку після реалізованого Віктором Колотовим пенальті. Варто було Севідову замінити Леоніда Буряка з Олегом Блохіним, як усе перевернулося фатально: на 89-й хвилині Левон Іштоян зрівняв рахунок, а наприкінці першого додаткового тайму забив і переможний для єреванців м'яч. На цьому київський період у кар'єрі Севідова завершився.
Вранці 12 жовтня Сан Саничу повідомили про відставку, і незабаром динамівцям було представлено нового тренера. Щоправда, із застереженням: Лобановський поки що придивляється та готується прийняти команду після закінчення чемпіонату, а обов'язки головного тимчасово виконує Михайло Коман, який раніше обіймав посаду асистента.
Свою першу команду-зірку Лобановський взявся створювати у дуеті з давнім партнером та однодумцем Олегом Базилевичем, який на той момент досить плідно працював за аналогічними методиками та принципами з «Шахтарем», до останнього претендуючи у чемпіонаті-1973 на третє місце. Валерій Васильович і Олег Петрович мали давню домовленість – якщо комусь надходить пропозиція від серйознішого клубу, то працювати йдуть разом, на паритетних засадах.
Тренерський штаб київського клубу тоді змінився повністю. Пости асистентів зайняли Анатолій Пузач, який завершив кар'єру роком раніше, та Олександр Петрашевський, який працював із Лобановським у «Дніпрі». Крім того, підключився кандидат педагогічних наук із київського інфізу Анатолій Зеленцов, який співпрацював із Лобановським і Базилевичем уже протягом кількох років. За його безпосередньої участі моделювався тренувальний процес, здійснювався контроль за станом гравців, вираховувалися піки форми на потрібний турнірний відрізок тощо.
Це були нові для радянського футболу підходи. І – інші навантаження. Орати динамівцям довелося набагато більше колишнього.
«Із приходом Лобановського вихідні з нашого звичного розпорядку практично зникли, – згадував легендарний захисник тієї команди Володимир Трошкін. – Навіть для травмованих гравців. Якщо в когось боліла нога, він мав, скажімо, працювати в залі зі штангою. Або плавати в басейні.
Пам'ятаю, як «дістала» мене одна вправа, вигадана Лобановським. На біговій доріжці встановлюються легкоатлетичні бар'єри. По команді тренера ти маєш через один бар'єр пролізти майже поповзом, а через інший – перестрибнути. І так далі: пролізти – перестрибнути, пролізти – перестрибнути... Робили ми все це до одурі. У результаті дійшло до того, що я одного разу не помітив, як побіг доріжкою прямо з бар'єром на плечах – усі нормальні відчуття вже атрофувалися…»
Спочатку багато футболістів нарікали, намагалися протестувати. Але зрештою перетерпіли та втяглися. На думку Трошкіна, геніальність Лобановського полягала не лише у запропонованій методиці підготовки з захмарними навантаженнями, а в умінні навіяти футболістам, що всі навантаження та страждання не виявляться марними, окупляться сторицею.
Важливий факт. Лобановському з Базилевичем дістався дуже гарний спадок у плані кадрів. «Динамо» фактично пережило зміну поколінь. При цьому більшість гравців мали досвід успішного походу за золотом.
І, звичайно ж, ніхто не сумнівався в класі тих, хто заграв в основі вже протягом срібних сезонів. Сумчанин Михайло Фоменко, який потрапив до «Динамо» транзитом через «Зорю», став надійним напарником Стефану Решку в центрі оборони. Яскраво спалахнула зірка Блохіна, який у 1972-му забив 14 м'ячів, а наступного сезону – 18, ставши не лише найкращим бомбардиром чемпіонату, а й футболістом року в СРСР. До двору припав Буряк, якого Севідов «виписав» з Одеси.
Словом, гвардія в «Динамо» підібралася бойова, середній вік команди видавався оптимальним – 25 років, були потрібні хіба що точкові посилення. Дуже необхідним був напарник для Блохіна – ним став чемпіон СРСР-1972 Володимир Онищенко, який повернувся з «Зорі». Окрім нього, склад команди у міжсезоння поповнили форвард Анатолій Шепель із «Чорноморця» (як і Онищенко, у футбол починав грати у Києві), а також добре знайомий Лобановському по «Дніпру» хавбек Віктор Маслов.
«У київському «Динамо» є кому грати та потенційні можливості футболістів високі, – зазначав напередодні сезону Лобановський. – Головне завдання зараз – якнайшвидше завершити процес перебудови та створити по-справжньому сильну команду, яка могла б успішно виступати і на всесоюзній, і на міжнародній арені.
Для нас, тренерів, важливо допомогти кожному гравцеві якнайповніше розкрити себе. Хочемо створити у колективі гарний мікроклімат, здорову конкуренцію за місце у бойовому складі. І хотілося б, щоб у відповідь на довіру футболісти грали старанно, темпераментно та честолюбно.
Киянам завжди була притаманна внутрішня потреба багато тренуватися та добре грати. Але у новому сезоні цього буде мало. Гострота боротьби, яка, безперечно, зросте цього року, змусить шукати нові тактичні ходи, удосконалити гру, максимально мобілізувати всі можливості команди».
Така потреба виникла вже на старті чемпіонату. У гості до «Зорі» динамівці поїхали без трьох ключових гравців – травмованих Володимира Трошкіна, Віктора Колотова та Володимира Мунтяна. Втрати були дуже суттєві. А виїзд до Ворошиловграда, між тим, легкої прогулянки не обіцяв. Для «Зорі» тоді «Динамо» було не менш важливим суперником, ніж зараз...
Як і слід було очікувати, гра почалася з масованого навалу футболістів «Зорі», яку тренував Всеволод Блінков (у минулому чемпіон СРСР не лише з футболу, а й із хокею з м'ячем). Але атакуючи великими силами, господарі могли порадіти лише територіальній перевазі: динамівці досить надійно перекривали підходи до воріт Євгена Рудакова.
У такому ключі велика частина поєдинку й пройшла. А завершилося все вельми бойовою нічиєю. У «Динамо» після першої ж небезпечної вилазки відзначився Буряк, який класно пробив зі складного становища після передачі Онищенка. «Зоря», навіть залишившись у меншості, свого наприкінці досягла – Білоусов замкнув навісну передачу Васеніна.
■ 12 квітня. «Зоря» Ворошиловград - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Білоусов, 83 - Буряк, 8). Вилучення: Пінчук (Зоря, 82). ДК: Рудаков, Дамін, Матвієнко, Фоменко, Решко, Маслов (Зуєв, 81), Кочубинський, Онищенко (Ковальов, 55), Буряк, Веремєєв, Блохін.
До столиці України великий футбол прийшов 21 квітня. Того дня динамівці (на фото вище) приймали «Шахтар», у присутності 75 тисяч глядачів здобувши складну перемогу.
Гірники досить несподівано зробили ставку на атаку, розпочавши гру з трьома нападниками (Васін, Дудинський і Старухін), діючи активно та інтенсивно. У киян попереду спочатку не дуже ладилося – Онищенку та Блохину не вистачало підтримки півзахисників, які виявилися надто зайнятими оборонною діяльністю.
Але в результаті клас все ж таки взяв своє. Як писав київський журналіст Михайло Михайлов, у цьому поєдинку багато що вирішила вища швидкісна техніка киян. Десь із середини другого тайму гірники, що трохи підсіли, перестали встигати за господарями, які зберегли більше сил. Як підсумок – фол Соколовського на Колотові та чітко реалізований динамівським капітаном 11-метровий.
А ще в тому матчі кияни продемонстрували цікаву новинку, яку в пресі назвали вертушкою. Мова – про незвичайне виконання стандарту, коли, перш ніж слідує удар, повз м'яч проскакують кілька футболістів, збиваючи суперників, що стоять у «стінці», і їх воротаря з пантелику.
Вертушка проти «Шахтаря» не спрацювала – б'ючий підкачав, але прийом запам'ятався. Зокрема, досвідчений тренер Олег Ошенков зазначив: «Не можу пригадати, щоб раніше у нас була зроблена подібна спроба. Це говорить на користь тренерів «Динамо», які думають та шукають. Такий спосіб розхитати «стінку» заслуговує на увагу…»
Цвяхом квітневої програми чемпіонату-1974 став матч третього туру «Динамо» - «Арарат». Єреванці, які повністю зберегли золотий склад, стартували домашнім програшем торпедівцям (0:1), але потім взяли гору над ЦСКА (3:2), і до Києва їхали з рішучими намірами поповнити очковий багаж.
Не тут то було! За підтримки забитих майже під зав'язку трибун динамівці перевершили технічних гостей за всіма статтями, і навіть маленької надії хоча б на нічию їм не дали, вразивши інтенсивністю та відмінною командною швидкістю.
«Масований натиск великими силами у поєднанні з уважною та дуже точною грою у захисті вже на початку гри забезпечив господарям поля разючу (я не побоюсь цього слова) перевагу, – резюмував у звіті про той матч оглядач «Радянського спорту» Г.Борисов. – До перерви гості лише зрідка, і то дуже ненадовго, з'являлися у зоні динамівських воріт, тоді як кияни обрушували на ворота «Арарата» вал за валом. І що найважливіше: майже кожна атака господарів поля зазвичай завершувалася ударами по воротах. Інша річ, що удари Веремєєва, Колотова, Буряка, знову Колотова (я маю на увазі лише справжні гольові ситуації) не влучали в ціль, а двічі м'яч влучив у стійку воріт. Рахунок кутових до 25-ї хвилини був уже 10:2 на користь «Динамо».
Загалом гол назрівав і назрів. В одній із атак Онищенко та Блохін (найкращі серед переможців) розіграли елементарну «стінку», але й у цій простій ситуації захисники «Арарату» схибили…»
Після перерви єреванці спробували вирівняти гру. Але як тільки в них щось почало виходити, кияни різко підняли темп. І невдовзі зміцнили свою перевагу. Другу гольову комбінацію розпочав Буряк, продовжив Блохін, який міг бити сам, але не пошкодував, і відкотив на вигіднішу позицію Онищенка (на фото нижче).
Ця перемога, безперечно, була для «Динамо» однією з ключових у тому сезоні. Переконливо вигравши у чинного чемпіона, команда Лобановського та Базилевича не лише здобула два очки та хороший емоційний заряд, а й головного конкурента, вважайте, послала якщо не в нокаут, то в нокдаун – напевно.
■ 21 квітня. «ДИНАМО» Київ - «Шахтар» Донецьк 1:0 (Колотов, 74, з пенальті).
■ 27 квітня. «ДИНАМО» Київ – «Арарат» Єреван 2:0 (Блохін, 33, Онищенко, 70). ДК: Рудаков, Зуєв, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Буряк, Онищенко, Колотов, Веремєєв, Блохін (Шепель, 78).
Зібравшись на наступний матч – проти «Спартака (2:0), далі «Арарат» видав серію з трьох ігор без перемог, а після 10-го туру, здобувши 0:1 у Дніпропетровську, відкотився на 9-те місце з відставанням від лідера у шість очок. Потім, звичайно, стрепенувся, прийшов до тями. Але вище п'ятого місця чемпіонам піднятися не вдалося.
Як стверджує футбольний літописець Аксель Вартанян, гравці «Арарату» до всього не змогли пройти випробування славою, яка на них звалилася восени 1973-го. Одні надто довго продовжували купатися в її променях, інші з'ясовували, хто зробив найважливіший внесок у тріумф. Чого тільки варте питання, яке капітан команди Аркадій Андреасян поставив головному тренеру Микиті Симоняну: «Ми виграли першість, здобули Кубок, а вся шана дісталася вам, пишуть в основному про вас… Чому так?»
Втім, їх єрванські проблеми анітрохи не применшують для Києва ціни матчу, що відбувся в останню суботу квітня на Центральному стадіоні. Та й, взагалі, результати та гра команди на старті сезону налаштовували шанувальників команди на хвилю оптимізму.
Травень вийшов менш рівним. У домашньому поєдинку з одноклубниками з Тбілісі киянам, як зазначав на сторінках ЗМІ Олег Ошенков, не вдався перший тайм. Але на щастя господарів відновився після травми Мунтян, який, вийшовши на заміну після перерви, чудово пожвавив гру команди в атаці. Хоча головним героєм все одно виявився Колотов, який оформив переможний дубль.
Потім кияни допустили несподівану осічку у Кишиневі. Далися взнаки в'язке поле, дощ і прикрий рикошет від Решка. Після чого на вершину турнірної таблиці видерся тріумвірат: «Динамо» і «Дніпро» наздогнав ЦСКА (армійці якраз обіграли дніпрян у Москві – 2:1). Але ділити перше місце на трьох довго не довелося. Лише кілька тижнів – і ЦСКА з «Дніпром» відкололися. Армійці у сьомому турі програли в Ленінграді «Зеніту», дніпряни підписали мирову на виїзді з «Зорею», а «Динамо» на складному після сильного дощу газоні перемогло вдома «Спартак» - 1:0.
І знову змусив говорити про себе Мунтян. Останній із могікан-шістдесятників (якщо не рахувати воротаря Рудакова), що залишилися в київському строю, завдав несподіваного та класного дальнього удару, який і вивів «Динамо» в одноосібні лідери. Плюс на боці «Динамо» опинилася Фортуна: на останніх хвилинах гри під час однієї з поодиноких контратак гостей м'яч влучив у поперечину.
■ 2 травня. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Тбілісі 2:0 (Колотов, 59, 78).
■ 9 травня. «Ністру» Кишинів - «ДИНАМО» Київ 1:0 (Атаманян, 70).
■ 14 травня. «Чорноморець» (Одеса) – «ДИНАМО» Київ 3:3 (Сапожников, 18, Родіонів, 33, Дзюба, 61 – Буряк, 7, 45, Блохін, 75).
■ 23 травня. «ДИНАМО» Київ - «Спартак» Москва 1:0 (Мунтян, 62). ДК: Рудаков, Буряк, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов, Веремєєв (Кочубинський, 82), Шепель (Блохін, 46).
■ 31 травня. «Динамо» Москва - «ДИНАМО» Київ 1:2 (Єврюжихін, 51, з пенальті - Блохін, 26, Онищенко, 31). ДК: Рудаков, Буряк (Маслов, 73), Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко (Шепель, 69), Колотов, Веремєєв, Блохін.
Весняну сесію кияни завершили успішним виїздом до Москви до одноклубників, після чого відрив від найближчих переслідувачів зріс до двох очок. Це, між іншим, була перша та єдина виїзна перемога підопічних Лобановського та Базилевича того сезону. І що характерно – саме з того моменту тандем київських тренерів почала активно покусувати московська преса, звинувачуючи їх у зайвому прагматизмі та дорікаючи, що вони цілеспрямовано грають у гостях на нічию.
Ось що писав Олег Кучеренко на сторінках тижневика «Футбол-Хокей» на початку червня 1974 року, спочатку швидко похваливши київське «Динамо» за два голи, забиті до перерви, а потім перейшовши до головного: «Не може не насторожувати суто практичний підхід до гри, показаний цією командою у другому таймі. Після перерви кияни просто відмовилися від активної гри, зайнявшись нескінченним розіграшем м'яча. Достатньо сказати, що за весь другий тайм вони не завдали по воротах москвичів жодного удару!..
Може, суперник був сильний, не давав, як кажуть, вільно зітхнути? Так ні, москвичі загалом поступалися гостям у майстерності, допускаючи чимало прорахунків в обороні, і все ж таки гості завзято грали на утримання рахунку. Якби, звичайно, господарі були щасливішими, вони б зуміли спростувати тактичну концепцію киян. Що ж, не трапилося цього вчора, трапиться завтра…»
Автор не став загострювати уваги на тому, що в грі киян стали проглядатися нові нюанси: більш високі командні швидкості та швидший перехід із однієї фази гри до іншої, взаємозамінність гравців і значне розширення зон їх дій, уміння створити чисельну перевагу в активній зоні, нетипова для тих часів компактність і колективний відбір м'яча.
Змінилася і оборона. «Коли я тільки перебрався з «Чорноморця» до «Динамо» – а трапилося це ще за Севидова – ми з Соснихіним діяли лише зонно, – розповідав із цього приводу Решко. - Але Лобановський, як ніхто інший, чутливо вловив зміни. Гра захисників «у лінію» вже не була такою ефективною та самодостатньою, як раніше. І невдовзі після старту чемпіонату-1974 ми почали діяти інакше: Михайло Фоменко грав заднього захисника, а я переднього, так би мовити, «по гравцю». Втім, далеко не в кожному матчі тренери мали потребу «розмінювати» мене на форварда суперників. Просто не всі команди мали яскраво виражених нападників, які вимагали такого підходу».
Загалом, «Динамо» з приходом нових тренерів почало використовувати ще не дуже відомі в СРСР принципи гри. І, як по-доброму, зміни у командному механізмі киян уже на тому етапі вимагали максимум уваги та докладного вивчення. А московська преса наголошувала на тому, що Київ, бачите, не бажає грати в яскравий футбол протягом усього матчу.
Ось і після перемоги над торпедівцями в 10-му турі прозирали аналогічні нотки: «Київське «Динамо» провело гру з «Торпедо» набагато нижче своїх можливостей і по-справжньому, на повну силу грало якихось 10 хвилин із 90!»
Але ж кожен тренер має право вибирати свою стратегію на матч. Ті умовні 10 хвилин проти «Торпедо» (хоча насправді не 10, а практично всю другу половину першого тайму), кияни провели із граничною інтенсивністю, відпрасували поле на чужій половині, повністю придушивши суперника та забивши два м'ячі, автором яких став Онищенко (на фото нижче). Грати в такому ритмі весь матч нереально навіть команді з найвищою фізичною готовністю, та й взагалі, сили на довгій дистанції чемпіонату логічно зберігати. Точніше – гранично акуратно їх розподіляти, що й робили наставники киян та їхній соратник Зеленцов.
Ось що з цього приводу казав Лобановський: «Клас команди, її мудрість якраз у тому й полягає, що граючи зі слабким суперником, вона витрачає лише необхідну для збереження «статус кво» кількість зусиль. Вкрай нерозумно вимагати від команди лише гучних і переконливих перемог. За такого підходу (така вже, на жаль, психологія багатьох уболівальників і деяких керівників команд) ми піднесемо її до небес за дві-три перемоги над другорозрядними колективами та самі втопимо після першої невдачі у відповідальному матчі. Такі приклади були».
Претензії тут швидше доречно було пред'являти суперникам, які не могли розгойдати київську оборону. Ось це безсилля конкурентів київського «Динамо» було основною причиною їдких випадів московських ЗМІ, які завжди ревно ставилися до успіхів українських клубів.
■ 10 червня. «Дніпро» Дніпропетровськ - «ДИНАМО» Київ 0:0.
■ 18 червня. «ДИНАМО» Київ - «Торпедо» Москва 2:0 (Онищенко, 34, 44). ДК: Рудаков, Буряк (Шепель, 71), Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов, Веремєєв (Зуєв, 80), Блохін.
■ 25 червня. ЦСКА (Москва) - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Смирнов, 57 - Колотов, 75).
Київ, ведучи в рахунку, звичайно, міг присушити гру, знущально перекочуючи м'яч на своїй половині поля (тим паче тоді ще дозволялося віддавати пас в руки воротареві, чим захисники й користувалися). А у виїзних матчах динамівці, безумовно, діяли з більшою оглядкою на тили, ніж удома, будуючи перший оборонний редут набагато нижче. І нічиїх на виїзді 1974-го у них накопичилося нетипово багато для лідера. Але це не означає, що вони у гостьових матчах не грали на перемогу.
«Залежно від різних обставин, команда або бореться за простір, переносячи активні дії на половину поля суперника, або віддає простір супернику, бажаючи отримати оперативний простір для швидкісних атак, або застосовує поперемінно обидва варіанти. І завжди переслідується одна мета - перемогти. Адже інакше неможливо виграти турнір», - пояснював згодом Лобановський.
При цьому багато динамівських матчів того періоду, що завершилися нічийним рахунком, були по-справжньому цікавими та видовищними. Скажімо, 10 червня у Дніпропетровську Буряк із партнерами та їхні суперники тримали глядачів у напрузі усі 90 хвилин, створивши чимало небезпечних моментів і справа не дійшла до голів лише через відмінну гру воротарів Колтуна та Рудакова.
Ще більш бойовою вийшла нічия в московському матчі з ЦСКА, де обидві команди теж досить багато часу проводили на чужій половині поля, а в результаті киянам довелося уникати поразки, що було зроблено завдяки всюдисущому Колотову.
Траплялося і так, що команда не зменшувала обертів, навіть маючи пристойну перевагу в рахунку. Як приклад – матч із «Зенітом», який на початок липня виявився головним переслідувачем «Динамо» у турнірній таблиці та навіть зрівнявся з ним за очками, видавши непогану серію (перемоги над «Чорноморцем», «Зорею», «Карпатами» та нічия з «Шахтарем»).
У «Зеніта» тоді була симпатична команда: швидка, витривала. Тренував її Герман Зонін, який зробив «Зорю» чемпіоном-1972, а форвард ленінградців Олександр Ніколаєв почав забивати майже в кожному матчі. Московська преса, порівнюючи «Зеніт» та «Динамо» напередодні їхньої очної зустрічі, навіть стверджувала, що на тлі ленінградців лідери чемпіонату виглядають блідувато.
Як згадував потім Євген Рудаков, перед дуеллю динамівці просто-таки прагнули показати, хто є хто. І у Києві футболісти з Ленінграда, які до цього не програли жодного разу, потрапили під безжальний прес.
«Кияни справді провели цю гру вище за усілякі похвали, обравши, мабуть, єдино вірну для матчу під зливою тактику, - читаємо в одному зі звітів про ту зустріч. - Динамівці повністю відмовилися від безплідного навалу на ворота суперників великими силами по центру. Цього разу всі свої атаки вони будували на флангових проривах і проходах швидких форвардів і півзахисників. Далі слідували або безпосередня атака воріт під кутом, або передача партнерам, які цього разу дуже активно грали без м'яча...»
Неабияку роль у тому матчі відіграла тактична новинка «Динамо», вже, до речі, випробувана у кількох попередніх зустрічах (зокрема проти «Торпедо»). А саме – гра номінального правого захисника Трошкіна, який щоразу опинявся біля чужого штрафного майданчика на позиції форварда, викликаючи паніку у суперників: звідки взявся, хто його має накривати?! Звичайно, це були добре відпрацьовані рейди, залишену Трошкіним позицію завжди прикривав хтось із партнерів. Онищенко, наприклад. І роль така Трошкіну підходила, оскільки він відрізнявся фантастичною витривалістю та не втомлювався борознити брівку від штрафного до штрафного.
Зенітівці до такого розкладу виявилися не готовими. Пропустили раз, потім тут же - ще, занервували, почали фолити та помилятися, а господарі продовжували тиснути, Трошкін не втомлювався вриватися у вільні зони, на протилежному фланзі те саме почав робити Матвієнко, до того ж спіймав кураж Блохін, який оформив покер.
Мабуть, це було не що інше, як показова прочуханка. Її результат – розгром 5:0 і знову одноосібне лідерство «Динамо». Тепер уже аж до фінішу. А «Зеніт», хоч і залишався тривалий час головним переслідувачем киян, ближче до фінішу почав програвати матч за матчем.
Цікаво, що за два дні до перемоги «Динамо» над «Зенітом» завершився чемпіонат світу у ФРН. Збірна СРСР пропустила той турнір: втрутилася велика політика – радянській команді присудили технічну поразку за відмову грати стиковий відбірковий матч у Чилі.
Але, звичайно, у Союзі уважно відстежували події на полях Західної Німеччини, де блискучі «Летючі голландці» з геніальним Йоханом Кройффом презентували тотальний футбол. «І яке ж було здивування багатьох, коли раптом виявилося, що у такий футбол «Динамо» грає від початку сезону, – згадує київський журналіст Борис Нартовський у своїй книзі «До футбольних вершин». – Хоча далеко не всі помічали (а може, не хотіли помічати?) у грі киян паростки нового, прогресивного початку. А дехто, наприклад, тренер старої формації М.Глєбов почав навіть хулити молодих наставників за те, що команда київського «Динамо», мовляв, демонструє футбол десятирічної давності».
Найкращою відповіддю на критику була гра підопічних Лобановського та Базилевича, які 13 липня дозволили собі недобрати очко у грі з «Пахтакором», зате переконливо обіграли «Кайрат» і знову взяли гору над московським «Динамо», яке у 1973-му виграло бронзу та взимку отримало від преси серйозні аванси.
Теж, треба сказати, дуже показовий матч вийшов. Знову досить швидко забив Трошкін – головою після навісу від кутового прапорця. Знову спостерігалася повна перевага киян у швидкості, а їхні атаки різко змінювали темп і напрямок. Тільки тепер підопічні Лобановського не стали сильно знижувати оберти, навіть маючи два м'ячі у запасі після удару Блохіна (на фото), і диктували суперникам свою волю до фінального свистка. Особливо гарно виглядав Веремєєв, який роздав просто геніальні передачі. У тому числі й обидві гольові.
■ 1 липня. «Карпати» Львів - «ДИНАМО» Київ 0:0.
■ 9 липня. «ДИНАМО» Київ – «Зеніт» Ленінград 5:0 (Трошкін, 22, Блохін, 23, 43, 48, 62, з пенальті). ДК: Рудаков (Самохін, 78), Буряк, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко (Шепель, 66), Колотов, Веремєєв, Блохін.
■ 13 липня. «ДИНАМО» Київ - «Пахтакор» Ташкент 1:1 (Онищенко, 32 - Могильний, 75).
■ 26 липня. «ДИНАМО» Київ - «Кайрат» Алма-Ата 2:0 (Шепель, 26, Блохін, 54).
■ 31 липня. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Москва 2:0 (Трошкін, 8, Блохін, 25). ДК: Рудаков, Буряк, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов (Шепель, 46), Веремєєв, Блохін (Кондратов, 85).
Матчем двох «Динамо» розпочалося перше коло чемпіонату СРСР-1974. Кияни перевалили через екватор із гарним доробком – маючи перевагу в три очки перед «Зенітом» та на чотири випереджаючи московські «Спартак» та «Динамо».
Після 16-го туру гандикап збільшився до чотирьох пунктів, а наступна гра стала для «Динамо» історичною.
Мова, звичайно, не про виїзд до Тбілісі, де, як і в Донецьку, було здобуто традиційну гостьову нічию. 10 серпня 1974 року «Динамо» здобуло перший трофей під керівництвом Лобановського та Базилевича, перемігши у фіналі Кубка СРСР «Зорю».
Поєдинок вийшов неймовірно напруженим, як і весь шлях «Динамо» до фіналу. Хіба що вийшов він вдвічі коротшим, ніж у опонентів, які по черзі пройшли мінське «Динамо», «Кайрат», «Спартак» та «Шахтар». Справа в тому, що кияни, як володарі призу «Честь прапора» (він вручався клубу, який делегував найбільшу кількість гравців до національної збірної), підключилися до розіграшу з чвертьфінальної стадії.
Почали з дуелі проти «Дніпра». Якщо судити за рахунком, все начебто було гладко: 15 червня, якраз одразу після календарної гри з дніпрянами, «Динамо» виграло в гостях – 3:2, а через шість днів перемогло і вдома – 2:1. Але чинив опір «Дніпро» відчайдушно. Досить зазначити, що в обох поєдинках киянам довелося відіграватись. У першому випадку всі вирішили голи Юрія Ковальова, Олега Блохіна та Володимира Мунтяна, у другому матчі у переможців відзначилися Віталій Шевченко та Леонід Буряк.
У півфіналах із тбіліським «Динамо» (28 червня та 5 серпня) вийшло ще важче. Долю протистояння визначив єдиний м'яч, забитий у домашній зустрічі знову ж таки Блохіним (1:0 і 0:0).
Ну а фінальна заруба із «Зорею» на московському Центральному стадіоні імені Леніна – це і психологічні хитрощі (кияни вийшли у футболках, на яких був набитий силует кубка), і битва характерів, і гримаси Фортуни, і неймовірна розв'язка з градом голів, що посипалися лише у додатковий час - коли в підопічних Євгена Пестова, який прийшов на зміну Блінкову, закінчилися сили.
3:0 після ударів Мунтяна, Блохіна та Онищенка – цей тріумф, безперечно, мав величезне значення.
«Кубковий успіх дуже багато дав киянам, – писав Борис Нартовський. – Новий футбол, смак якого прагнули прищепити Лобановський і Базилевич, і який динамівці демонстрували поки що в окремих матчах, приніс першу турнірну перемогу. А напружена боротьба до останньої хвилини основного часу та відчайдушний опір «Зорі» послужили добрим уроком на майбутнє, нагадуванням про необхідність серйозної підготовки до європейського розіграшу Кубка володарів кубків».
Хороший урок кияни здобули і 20 серпня в Москві, від «Спартака», зазнавши другої поразки в чемпіонаті. Гості дуже потужно розпочали. Знову був активним на своєму фланзі Трошкін, одна з передач якого завершилася скасованим через офсайд голом Блохіна. Вражав динамівський пресинг, під яким москвичі часом просто губилися. Однак «Спартак» все ж таки витримав цей натиск, виявившись у підсумку точнішим в атаці, а відігратися динамівцям не вдалося, як вони не намагалися.
Цей матч, безперечно, надав тренерському штабу «Динамо» чимало приводів для роздумів. А ще перемога «Спартака» дещо похитнула позиції лідера. Тепер «Зеніт», який обіграв у тому 19-му турі «Кайрат», відставав від київського клубу на два очки, а «Спартак», який підтягнувся, – всього на три.
■ 6 серпня. «Шахтар» Донецьк – «ДИНАМО» Київ 2:2 (Губич, 26, Старухін, 83 – Блохін, 25, з пенальті, Онищенко, 60).
■ 14 серпня. «Динамо» Тбілісі - «ДИНАМО» Київ 0:0.
■ 20 серпня. «Спартак» Москва - «ДИНАМО» Київ 2:0 (Булгаков, 24, Піскарьов, 52). ДК: Рудаков, Буряк, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко (Шепель, 46), Колотов, Веремєєв, Блохін.
Проте інтрига відродилася ненадовго. Після невдалого візиту до Москви «Динамо», що називається, відірвалося на «Зорі», цього разу поклавши їй п'ять голів, три з яких припали на Блохіна, а «Зеніт» зі «Спартаком» відразу забуксували, причому на українській землі: ленінградці програли в Одесі, москвичі - у Донецьку.
І до старту в Кубку кубків, що був намічений на 18 вересня, кияни підійшли, маючи у чемпіонаті комфортний п'ятиочковий відрив (31 проти 26 за підсумками 22-х турів). А у переслідувачах разом зі «Спартаком» опинився вже не «Зеніт», а «Чорноморець» Ахмеда Алескерова, який повернувся того року до вищої ліги та ще в серпні набрав відмінний хід, але не зміг щось протиставити «Динамо» в очному поєдинку 14 вересня.
Такий турнірний розклад у чемпіонаті, безперечно, створював сприятливий фон для виходу на євроарену: і в психологічному плані, і з погляду розподілу сил і пріоритетів. Все-таки графік у киян у вересні був надто насичений – п'ять матчів за 19 днів.
Тому, напевно, не варто дивуватися, що в Єревані гості особливо не рвалися вперед, задовольнившись нічиєю, за яку, до речі, тренерський штаб виставив усім гравцям п'ятірки. А через чотири дні після трудової домашньої перемоги у першому поєдинку 1/16 фіналу Кубка кубків із армійцями із Софії (1:0; Блохін на 57-й хвилині), вони недорахувалися очків на своєму полі з «Карпатами». Це була припустима втрата. Тим паче, відрив від другого місця залишився тим самим – 5 пунктів.
■ 3 вересня. «ДИНАМО» Київ – «Зоря» Ворошиловград 5:0 (Буряк, 35, Блохін, 47, 84, 90, Онищенко, 77).
■ 9 вересня. «Арарат» Єреван - «ДИНАМО» Київ 0:0.
■ 14 вересня. «ДИНАМО» Київ - «Чорноморець» Одеса 2:0 (Блохін, 32, Онищенко, 56). ДК: Рудаков, Буряк, Матвієнко, Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Колотов, Веремєєв, Блохін.
■ 22 вересня. «ДИНАМО» Київ - «Карпати» Львів 1:1 (Колотов, 43, з пенальті - Савка, 6).
З нічиєї кияни розпочали й жовтневу сесію матчів чемпіонату. Але якщо після «Карпат» тренери «Динамо» могли висловити невдоволення результатом, то 1:1 у московському матчі з «Торпедо» - це було безумовне придбання.
По-перше, грати в Москві довелося через три дні після дуелі-відповіді з болгарським ЦСКА, який був обіграний і на виїзді - 1:0 (Блохін, 81). По-друге, на хорошому ходу було «Торпедо», яке на той момент значно підтяглося та навіть вклинилося на третє місце між «Чорноморцем» та «Спартаком».
Загалом матч вийшов дуже складним для «Динамо». Спочатку точилася приблизно рівна боротьба. Але в середині першого тайму автозаводці повели після дальнього удару Юріна та рикошета, який дезорієнтував Рудакова, а потім перешикувалися грати на контратаках, намагаючись максимально уважно діяти в обороні.
Тренеру Валентину Іванову, як бачимо, розумний прагматизм теж не чужий. І його план цілком міг спрацювати, якби не Блохін, який на 75-й хвилині класно виконав зароблений Веремєєвим штрафний. Пробив практично без розбігу, з одного кроку – і воротар Єлізаров до такого трюку киянина виявився не готовим.
Це був 15-й гол Блохіна у чемпіонаті. Саме після поєдинку з автозаводцями 11-й номер киян вийшов на перше місце у суперечці бомбардирів (з ним конкурували Вадим Павленко з московського «Динамо» та Анатолій Іонкін з «Кайрата»), вже його не проминувши.
Втім, чудову форму тієї осені набрав не лише Блохін. Уся команда «Динамо» виглядала дуже потужно та свіжо. Наче знайшла друге дихання. Наче й не було за спиною непростого шестимісячного турнірного марафону. Серія з трьох домашніх перемог над «Дніпром», ЦСКА та «Ністру» – тому підтвердження.
■ 6 жовтня. «Торпедо» Москва - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Юрін, 26 - Блохін, 76).
■13 жовтня. «ДИНАМО» Київ - «Дніпро» Дніпропетровськ 3:1 (Онищенко, 6, Блохін, 83, 84 - Христян, 47).
■19 жовтня. «ДИНАМО» Київ – ЦСКА Москва 2:0 (Веремєєв, 26, Онищенко, 42).
■ 2 листопада. «ДИНАМО» Київ – «Ністру» Кишинів 4:2 (Буряк, 2, Колотов, 35, 42, Блохін, 89 – Журавльов, 7, Філімонов).
І нехай вас не бентежить той факт, що ЦСКА та «Ністру» того року виявилися аутсайдерами. З командами, що боролися за виживання, за часів СРСР на фініші сезону грати часом було складніше, ніж із сусідами за турнірною таблицею. До того ж саме на той період припали вражаючі перемоги «Динамо» у матчах 1/8 фіналу Кубка кубків із грізним «Айнтрахтом».
Це був, безперечно, найсильніший і найнебезпечніший суперник, з яким довелося схльоснутися киянам у 1974 році. Досить відзначити, що у сезоні-1973/74 «Айнтрахт» посів четверте місце у чемпіонаті ФРН, а його лідери – центральний півзахисник Грабовські та форвард Хельценбайн – мали титул чемпіонів світу. Однак на тлі динамівців німецькі зірки видалися тьмяними.
23 жовтня на 60-тисячному «Вальдштадіоні» «Динамо», що грало без травмованих Трошкіна та Буряка, продемонструвало не лише клас, а й характер. Підопічні Лобановського та Базилевича двічі відігравались у ході зустрічі завдяки голам Онищенка та Блохіна, а наприкінці вирвали перемогу, яку забезпечив дальній удар Мунтяна. А 5 листопада у Києві «Айнтрахт» був повалений і вдруге – 2:1.
Ось на тлі цього успіху через п'ять днів кияни оформили своє шосте союзне чемпіонство. Золотим для «Динамо» став матч у Ташкенті, де гості дозволили собі зіграти у відкритий футбол із «Пахтакором». 3:3 – це був нетиповий рахунок для команди Лобановського та Базилевича.
Два поєдинки чемпіонату, що залишилися, абсолютно ніякого значення для «Динамо» не мали. Тож і поразкам не варто дивуватися. Як і мінімальному підсумковому відриву від «Спартака», який зумів за три туру до фінішу обійти сенсаційний «Чорноморець», що вперше в історії взяв бронзу.
«Якщо спочатку подивитися в підсумкову таблицю, може скластися враження, що «Спартак» бився з лідером на смерть, – підбиває підсумки чемпіонату-1974 Аксель Вартанян. - Смію запевнити: незважаючи на мінімальний просвіт в очках, боротьби і близько не було. Усе це лише оптичний обман. Після короткої та гарячої дискусії із «Зенітом» Київ на гарматний постріл нікого до себе не підпускав... Перед трьома останніми турами розрив досяг шести очок. Зробивши справу, чемпіон перестав перемагати, а «Спартак», навіть забезпечивши собі друге місце, продовжував набирати очки та наблизився до чемпіона».
■ 10 листопада. «Пахтакор» Ташкент – «ДИНАМО» Київ 3:3 (Хадзіпанагіс, 5, Ісаков, 72, Варюхін, 89 – Мунтян, 31, Блохін, 32, Онищенко, 71).
■ 17 листопада. «Кайрат» Алма-Ата – «ДИНАМО» Київ 2:1 (Мартьян, 4, Іонкін, 84, з пенальті – Блохін, 19).
■ 21 листопада. «Зеніт» Ленінград - «ДИНАМО» Київ 2:0 (Ніколаєв, 38, Зінченко, 76).
Природно, виїзди динамівців до Алма-Ати та Ленінграду дали привід для чергових випадів із боку центральних ЗМІ. Тоді взагалі рік вийшов у цьому відношенні дивний. Мабуть, ще жодного майбутнього чемпіона СРСР під час сезону так завзято не критикували: «Динамо» звинувачували у прагматизмі, у використанні виїзних моделей, у відсутності прагнення щоразу добиватися максимального результату... Це при тому, що кияни, які оформили дубль, пройшли всю дистанцію на одному диханні, без найменшого натяку на серйозний зрив, і, що теж дуже важливо, усунувши головних конкурентів у очних дуелях. Тільки сліпий зрештою міг не визнати вражаючого прогресу у грі «Динамо» та його явної переваги над рештою учасників першості.
«Кияни розумно розподілили сили, їм не довелося долати спадів від втоми, на фініші вони виглядали такими ж енергійними та працездатними, як і на початку сезону, – констатував, наприклад, відомий журналіст Лев Філатов. - Маючи добре підібраний склад, тренери не займалися зайвими пошуками оптимального варіанта. Правильно оцінивши майстерність і спортивний характер своїх підопічних, тренери виділили найсильніших та довірили їм честь виходити на поле. А насамперед із киян треба брати приклад у тому, як виступати у тривалих змаганнях, як необхідно будувати навчально-тренувальний процес. У киян можна повчитися і самовідданості, розважливості, зібраності у найважливіших зустрічах».
«Гра киян заснована на майже абсолютній тактичній універсалізації, – віддавав належне чемпіонам Олександр Севідов. – Футболісти постійно міняються місцями, створюючи ніби безупинну карусель. При втраті м'яча на половині поля суперника всі гравці переходять в оборону на тій ділянці поля, де їх застала втрата. Майже ніхто з киян, а в середній та передній лініях взагалі ніхто не дотримується свого місця, у будь-якій зоні може діяти будь-який гравець».
Або ось – ще резюме. Від чемпіона Європи-1960 Віктора Понєдєльніка: «Швидка гра на флангах, чітке підключення до атаки крайніх захисників, гарна взаємодія між лінією форвардів і хавбеків, награні тактичні варіанти зі зміною місць як в атаці, так і в обороні і, звичайно ж, пристрасне бажання перемоги. Саме цими якостями відрізняються кияни від інших наших клубів».
Словом, навіть у М.Глєбова вже не мало виникнути сумнівів у тому, що Лобановський із Базилевичем йдуть правильним шляхом. Самі ж київські наставники були досить лаконічними у підбитті підсумків сезону: мовляв, це чудово, що всіх цілей досягнуто, але в ігровому плані команда ще здатна і має додавати. Події феєричного для «Динамо» 1975 року це лише підтвердять...
Чемпіонат СРСР-1974. Підсумкова таблиця
«Найважчим для нас цього сезону стали весняні збори, – резюмував воротар «Динамо» Рудаков, який дав на правах головного ветерана команди підсумкове інтерв'ю Деві Аркадьєву. – Ми пізнали навантаження, яких раніше ніколи не зазнавали… Мені особисто подобається те, що Базилевич і Лобановський будують навчально-тренувальний процес на науковій основі. В інших видах спорту це не новинка, а наші тренери намагаються поставити науку і на службу футболу. Кого з гравців команди я міг би виділити? Віктора Колотова, котрий захоплює своїм прикладом весь колектив. Володю Веремєєва, чиє розуміння футболу зростає від гри до гри. Михайла Фоменка. Якби Миші ще трохи ігрової дисципліни, це був би найнадійніший стопер у нашому футболі…»
Зазначимо, що разом із чемпіонським титулом за підсумками чемпіонату «Динамо» здобуло приз українського журналу «Старт» (за найкращу різницю м'ячів), приз Григорія Федотова (за найкращу результативність) та приз федерації футболу «Двома складами» (у тому сезоні перше місце посіли і дублери «Динамо», які набрали 46 очок).
Крім того, київський клуб протягом року делегував найбільше гравців до національної команди, а вісім осіб із чемпіонського складу було включено до числа 33 найкращих футболістів СРСР за підсумками сезону. Трошкін, Фоменко, Матвієнко, Веремєєв, Колотов, Онищенко та Блохін – під номером один на своїх позиціях, воротар Рудаков під номером два після спартаківця Олександра Прохорова. А Блохін знову став найкращим снайпером чемпіонату та був визнаний найкращим гравцем року за підсумками опитування тижневика «Футбол-Хокей».
Чемпіони-1974
Воротарі – Євген РУДАКОВ***** (29 матчів).
Захисники – Михайло ФОМЕНКО* (30), Стефан РЕШКО** (30), Віктор МАТВІЄНКО** (29), Володимир ТРОШКІН** (25, 2 голи), Валерій ЗУЄВ* (10).
Півзахисники – Леонід БУРЯК* (29–5), Віктор КОЛОТОВ** (28–7), Володимир ВЕРЕМЄЄВ** (27-1), Володимир МУНТЯН***** (22–2), Віктор МАСЛОВ* (16) .
Нападники – Олег БЛОХІН* (29–20), Володимир ОНІЩЕНКО* (27–11), Анатолій ШЕПЕЛЬ* (20–1).
Зірочки після прізвища означають кількість титулів у складі «Динамо».
Окрім цих футболістів, нагороджених золотими медалями, у чемпіонському сезоні «Динамо» виступали воротар Валерій САМОХІН (2), захисники Віктор КОНДРАТОВ (3), Олександр ДАМІН (2), Руслан АШИНБОКОВ (1), В'ячеслав ГОЛОВІН (1), півзахисники Юрій КОВАЛЬОВ (5) та Станіслав КОЧУБИНСЬКИЙ (3), нападник Віталій ШЕВЧЕНКО (2).
Старший тренер – Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ, начальник команди – Олег БАЗИЛЕВИЧ, тренери – Анатолій ПУЗАЧ та Олександр ПЕТРАШЕВСЬКИЙ.
Олег ВОСТРЯКОВ, «Футбольний клуб»
