Це був найуспішніший сезон столичного клубу. Під керівництвом Валерія Лобановського та Олега Базилевича кияни виграли не лише чемпіонат, а й два єврокубкові трофеї. Міжнародна Асоціація спортивних журналістів визнала «Динамо» найкращою командою світу в ігрових видах спорту, а форвард Олег Блохін отримав «Золотий м'яч»...
Сезону-1975 передувало засідання президії Федерації футболу СРСР, на якому, зокрема, обговорювалася ситуація з національною збірною, яка вкрай невдало стартувала у відбірному турнірі чемпіонату Європи. 30 жовтня 1974 року головна команда країни під керівництвом Костянтина Бєскова зазнала приголомшливої поразки в Ірландії 0:3. Як наслідок – оргвисновки: Бєскова усунути, збірну формувати на базі київського «Динамо», яке виграло чемпіонат-1974 з очевидною перевагою, і, звичайно, довірити її Валерію Лобановському з Олегом Базилевичем.
Динамівському полку різко додалося турбот. Три турніри на клубному рівні плюс півдюжини відповідальних матчів на рівні збірної – це був серйозний виклик. Але тренерський штаб та футболісти були готові його прийняти.
У міжсезоння склад «Динамо» практично не змінився. З тих гравців, які здобули золоті медалі, пішли лише двоє. Не бажаючи миритися з роллю третього форварда, Анатолій Шепель перебрався до московського «Динамо», а півзахисник Віктор Маслов повернувся до Дніпропетровська. На звільнені вакансії прийшли 21-річний Петро Слободян із «Дніпра» та 25-річний Анатолій Коньков із «Шахтаря». Крім того, перебрався до Києва захисник Сергій Кузнецов, який також перебував у розквіті сил, награвши під сотню матчів за «Зорю».
Забігаючи наперед, зауважимо, що селекцію можна було визнати вдалою. Стабільно в основі заграв лише Коньков, але й Слободян із Кузнецовим не виявилися зайвими. Але це з'ясується вже протягом сезону, готуватися до якого команда стала як ніколи рано: необхідно було форсувати форму до березневих чвертьфіналів Кубка кубків проти турецького «Бурсаспора».
Динамівці вийшли з відпустки 24 грудня, зібравшись у Києві, де до них приєдналося кілька кандидатів до збірної з інших клубів. Зокрема, Володимир Федоров із «Пахтакора», який вважався на той час найшвидшим гравцем країни. Принаймні дистанцію 30 метрів, як з'ясували журналісти тижневика «Футбол-Хокей», які тоді побували на тренуванні киян, він бігав навіть швидше за Олега Блохіна. Але це, щоправда, без м'яча.
А на початку січня команда вирушила на збір до Югославії, де не лише працювала над фізикою та відточувала свої схеми, а й проводила спаринги з місцевими клубами. Грали на фоні навантажень і з дуже пристойною частотою – з інтервалами три-чотири дні, явно моделюючи найбільш насичені відрізки сезону.
Потім був збір на півдні СРСР – і знову спаринги: з тбіліським «Динамо», «Араратом», а наприкінці лютого динамівці під маркою збірної Союзу провели контрольні прикидки в Бельгії та Франції, де зіграли з «Локереном» та «Ліоном».
До березня набрали хороші кондиції. Ще не літали, звичайно, полем, як у найкращих поєдинках попереднього сезону, але на «Бурсаспор» цілком вистачило: взяли гору і в гостях, і вдома – відповідно 1:0 (Оніщенко, 21) та 2:0 (Колотов, 72, з пенальті, Мунтян, 87).
Примітно, що свою київську партію проти турецького клубу Лобановський та Базилевич розіграли один за одним за таким самим сценарієм, як і в передсезонному матчі з «Араратом». Деяка монотонність у першому таймі, та – різкий ривок у другому. Тобто це був чіткий та відпрацьований план – заколисувати суперника, а потім несподівано накинутися на нього.
Менш як за два тижні, 2 квітня, кілька футболістів «Бурсаспору» ще раз приїхали до Києва – тепер уже у складі збірної Туреччини на відбірний матч Євро-1976. І, мабуть, тренери гостей перед грою тримали подумки тактику, використану Лобановським та Базилевичем 19 березня. Однак цього разу на гостей із берегів Босфору чекав інший сюрприз - потужний тиск із перших хвилин та три м'ячі: два від Віктора Колотова з пенальті, зароблених Блохіним, та один уже від самого Блохіна з гри.
А коли за кілька днів до старту чемпіонату СРСР-1975 Колотов, Онищенко та Блохін забезпечили ті самі 3:0 у першому півфінальному матчі Кубка кубків із грізним голландським «Ейндховеном», виникло стійке відчуття, що протистояти цьому «Динамо» практично нереально. «Не віриться, що квітень…» – дивувався приголомшливій формі команди на старті сезону головний редактор тижневика «Футбол-Хокей» Лев Філатов.
Це вже був зразок справжнісінького тотального футболу, про який так багато писали та говорили після ЧС-1974. Лобановський, щоправда, вважав за краще термін «сучасний». Але суті це не змінює.
Якщо 1974 року «Динамо» перебувало ще на стадії становлення, то тепер ігрові моделі, взаєморозуміння та взаємозамінність гравців виглядали відпрацьованими до досконалості. Захисники в «Динамо» запросто могли зіграти в атаці, як форварди – ну флангові, то це точно. А нападники, опиняючись на своїй половині поля, вміло перекривали зони та відбирали м'ячі. Навіть Блохін, з якого у «Динамо» фактично починалася оборонна робота.
Про зміну його функцій на полі на старті сезону розповідав Лобановський: «Аж до сезону-1974 Олег вирішував наступні завдання: зберігати свіжість для відриву від захисників у відповідний момент, використовувати швидкість та завершувати атаку. Але тепер до цих завдань додалися й деякі нові: сковувати ініціативу захисників суперника, коли команда веде оборону, брати участь у підготовці та розвитку атаки. Тобто йому доводиться брати більшу участь у командній грі. Кількість завдань зросла, водночас і фізичне навантаження. Грати стало важче. Але обдарування футболіста повніше відкривається саме в командній грі, про що свідчить досвід Пеле, Кройффа, Мюллера та багатьох інших майстрів. Навряд чи варто ігнорувати цей очевидний факт».
Справді, у тій командній грі не лише Блохін, а й усі динамівці помітно зросли у плані індивідуальної майстерності. Додаємо їхню приголомшливу фізичну готовність - і виходить справжня машина, зупинити яку можна лише в тому випадку, якщо вона сама це дозволить. Незалежно від того, де відбувається матч. Коли київська команда включала граничні швидкості, на верхній частині трибун складалося враження, що на полі відбувається якийсь броунівський рух. Як влучно уточнив один із колег Лобановського та Базилевича – добре впорядкований броунівський рух.
Як і далекого 1961-го, «Динамо» стартувало в чемпіонаті з п'яти перемог поспіль. Почин був покладений у Ростові.
