Дев'ята перемога «Динамо» у чемпіонаті СРСР стала чудовою відповіддю всім критикам, які продовжували вишукувати недоліки у грі найуспішнішої за попередні 15 років команди радянського футболу. Чемпіон, який вчетверте завоював золоті медалі під керівництвом Валерія Лобановського, став абсолютно найкращим за всіма основними турнірними показниками.
Захистити титул-1977 киянам не вдалося, однак і «срібло» наступного чемпіонату разом із завойованим кубком Союзу слід було заносити «біло-синім» до активу. Пішли досвідчені крайки Віктор Матвієнко та Володимир Трошкін, фактично поставив крапку в активній кар'єрі Володимир Мунтян, розпочалися характерні для зміни поколінь ігрові проблеми, проте Валерій Лобановський контролю над ситуацією не втрачав. Після двох третин дистанції вже списане з рахунків «Динамо» йшло сьомим, проте завдяки вражаючому спурту (18 очок із 20 можливих!) злетіло на другу позицію та навіть змусило нервувати майбутніх чемпіонів – тбіліських одноклубників.
1979-го продовжилося оновлення командного механізму. Переслідувані травмами, повісили бутси на цвях обидва основні центрбеки – Михайло Фоменко та Стефан Решко, завершив виступи форвард Володимир Онищенко, але й це не змусило киян знизити планку. Боротьбу за «золото» – зі «Спартаком» та «Шахтарем» – вони вели до самого фінішу, не вдався «Динамо» лише останній акорд. Перемоги у двох завершальних турах гарантували б підопічним Лобановського чемпіонство, однак і в Тбілісі, і в Алма-Аті вони поступилися з однаковим рахунком – 0:1.
Московська преса не приховувала свого задоволення осічкою Києва та впивалася тим, що восьмиразовий чемпіон фінішував не лише за московським, а й за донецькими клубами. Швидкість, з якою динамівці набирали титули, їхня лякаюча стабільність не давала столиці спати спокійно. Тому і припечатати Лобановського в центральній пресі не вважалося соромним - швидше, цілком природним. І якщо тим же гірникам ЗМІ віддавали належне за характер та азарт, то «Динамо» вкотре ганьбили за його прихильність до раціонального, «нудного» футболу.
Підсумки чемпіонату-1979 в Управлінні футболу СРСР навіть визнали достатньою підставою, щоб вказати Києву на його місце. Недарма, мовляв, ми вас весь час лаємо!
«Дивною виглядає позиція тренерів київського «Динамо», які з незбагненною завзятістю намагаються втиснути футбол у вузькі рамки усіляких «моделей». Тим самим вони позбавляють гравців самостійності, можливості творити на полі, розкрити свої індивідуальні можливості. А звідси – безкрила гра сильної команди», – у такі міркування на сторінках «Комсомольської правди» пускався у грудні 1979-го новоспечений начальник радянського футболу В'ячеслав Колосков. Той самий, який за чотири роки показово голосно звільнить Лобановського зі збірної, а ще через три вмовлятиме тренера повернутися та врятувати її репутацію…
Тренерський штаб «Динамо». Зліва – Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ, Михайло КОМАН та Анатолій ПУЗАЧ
Динамівський керманич від обраного курсу відступати не збирався – ні пізніше, ні тоді, після бронзового фінішу. Він продовжував будувати нову команду, яка своїми результатами і мала довести його правоту. Від зоряного складу середини 1970-х, по суті, залишився лише атакуючий кулак – творці Леонід Буряк із Володимиром Веремєєвим, наконечник Олег Блохін. Плюс – Анатолій Коньков, здатний зацементувати центр оборони та «випалити» центральне коло. Як міг, допомагав колективу і Віктор Колотов, проте надрив зв'язок коліна, який ледь не поставив хрест на кар'єрі півзахисника 1977-го та спричинив низку нових травм, дедалі частіше залишав колись двожильного капітана поза заявкою.
Водночас у «Динамо» виросла, змужніла обойма молодих, голодних виконавців, які у перспективі мали всі шанси гідно замінити заслужених майстрів.
Екс-одесит Юрій Роменський 1979-го хвацько витіснив із воріт Віктора Юрковського, який раніше прийшов на зміну легендарному голкіперу Євгену Рудакову. На правій брівці оборони закріпився настирливий і непоступливий Володимир Лозинський - зі своїх вихованців. У розпорядженні Лобановського також перебували одразу четверо переможців чемпіонату світу-1977 (U-20) – захисники Сергій Балтача, Віктор Каплун, Олександр Сопко та універсальний хавбек Володимир Безсонов. Останній у свої 23 вже мав за плечима з два десятки матчів у складі національної команди, вважався зіркою союзної першості, і, напевно, не випадково напередодні старту сезону партнери по «Динамо» наділили його капітанськими повноваженнями.
1979-го з Ворошиловграда прийшов чіпкий і витривалий центрбек Сергій Журавльов, а з Дніпропетровська – лівий захисник Анатолій Дем'яненко. Цього довелося вмовляти довго, зате перебравшись до Києва, 20-річний хлопець заграв так, що відразу був включений до списку 33 найкращих.
Напередодні чемпіонату-1980 Лобановський зробив лише одне вагоме придбання – на допомогу Блохіну та менш досвідченому, але вибуховому та спритному Олександру Хапсалісу було запрошено з Кіровограда технічного форварда Вадима Євтушенка. І невдовзі стало зрозуміло, що, як і у випадку з Дем'яненком, динамівські селекціонери потрапили до самої точки.
Наближення домашньої літньої Олімпіади вимагало від футбольних чоловіків особливої стратегії та особливого плану на наступний рік – було вирішено, зокрема, що на час Ігор у липні чемпіонат візьме паузу. А ще до старту турніру національна збірна, яка фактично і була олімпійською, провела два збори – у січні навантажувалась у московських манежах, а у лютому вирушила на південь та зіграла цілу серію спарингів із італійськими клубами. На відміну від минулих років, «Динамо» там було представлене лише одним виконавцем – універсалом Безсоновим. Готував збірну тренер «Спартака» Костянтин Бєсков, який мав особливі погляди на футбол і логічно ставив на своїх підопічних.
Вже другий рік поспіль діяло ноу-хау від федерації футболу країни – старт чемпіонату передувало проведення групової стадії розіграшу національного кубка. Учасники ділилися на вісім зон по 6 клубів у кожній і з'ясовували стосунки за круговою системою в одному з базових міст. Прикріплене до Ужгорода «Динамо» з видимими проблемами не зіткнулося, по черзі здолавши кишинівський «Ністру» (3:1), івано-франківський «Спартак» (2:0), дніпропетровський «Дніпро» (3:0), московський «Локомотив» (4:0) та львівські «Карпати» (1:0). Там же, на Закарпатті, Київ подолав бар'єри 1/8 та 1/4 фіналу, почергово впоравшись із «Кайратом» (2:0) та московським «Динамо» (2:0). Проміжне завдання було вирішено, а півфінальний поєдинок із тбілісцями очікувався лише у травні – настав час переключатися на чемпіонат.
Втім, київській команді довелося підзатриматись в Ужгороді та провести тут дві найближчі домашні зустрічі. Квітень видався холодним і сирим, і за цих умов було вирішено поберегти газон рідної динамівської арени. На Республіканський же стадіон, що готувався до Олімпіади, «біло-синім» належало повернутися тільки в серпні.
3 квітня. Ужгород. «Динамо» - ЦСКА 3:0. Кияни перед стартовим матчем чемпіонату
Першим суперником динамівців став московський ЦСКА, ведений давнім другом і соратником Лобановського – Олегом Базилевичем. Армійці навіть спробували взяти Київ його ж зброєю – пресингом по всьому полю, проте особливою злагодженістю дії номінальних гостей не вирізнялися та суттєвих дивідендів не приносили. «Динамо» легко вирішило цей ребус, відправивши у ворота Володимира Астаповського три «сухі» м'ячі. Особливо гарним був другий, який став дебютним у вищій лізі для Олександра Бойка, фактурного виконавця, який останні три роки виступав виключно за дубль. Витонченій скидці Буряка та могутньому удару з-за меж штрафного передував своєчасний і несподіваний для захисників ривок із глибини - виглядало все дуже ефектно.
Набагато складніше довелося з «Зенітом» через чотири дні. Нерозторопність Сергія Журавльова обернулася для киян двома пропущеними м'ячами, і хоча відігратися вдалося досить швидко, номінальні господарі мали всі підстави радіти очку, здобутому в непростій боротьбі. Команда Юрія Морозова - ще одного однодумця Лобановського - того року грала пристойно та в результаті заслужено опинилася серед призерів чемпіонату.
З вогню та в полум'я. Після важкого поля ужгородського «Авангарду» на «біло-синіх» чекали задуха та жорстке покриття московського манежу, де календар наказував зустрітися з місцевими одноклубниками та торпедівцями. Вдало завершити динамівське дербі підопічним Лобановського завадили як власне марнотратство, так і помилка арбітра Ельдара Азім-Заде, котрий зарахував переможний гол Андрія Якубика, забитий, за твердженнями очевидців, із чистого офсайду. Все могло б скластися інакше, не проґав Олег Блохін кілька чудових моментів за рахунку 0:0. Зокрема той, який створив для нього Євтушенко, котрий вперше з'явився в «старті».
■ 3 квітня. «ДИНАМО» Київ – ЦСКА Москва 3:0 (Буряк, 4, Бойко, 49, Веремєєв, 88). ДК: Роменський, Лозинський, Коньков, Журавльов, Дем'яненко, Бойко (Сопко, 88), Безсонов, Буряк, Веремєєв, Хапсаліс (Євтушенко, 86), Блохін.
■ 7 квітня. «ДИНАМО» Київ – «Зеніт» Ленінград 2:2 (Безсонов, 54, Блохін, 62 – Герасимов, 45, 53).
■ 13 квітня. «Динамо» Москва – «ДИНАМО» Київ 1:0 (Якубик, 40).
■ 17 квітня. «Торпедо» Москва – «ДИНАМО» Київ 1:2 (Петренко, 21 – Веремєєв, 16, Євтушенко, 18).
На думку журналістів, саме екс-форвард «Зірки» був найкращим серед киян у московській спарці. Євтушенко вийшов на поле з перших хвилин і в наступній грі, вперше відзначившись у вищому дивізіоні та принісши своїй команді бажані два очки – 2:1. Як зазначав згодом Лобановський, швидкій адаптації новачка посприяв його земляк – кіровоградець Володимир Веремєєв, який відразу взяв шефство над молодим партнером. В результаті той у своєму першому ж сезоні зіграв 31 матч за основний склад, забив 7 м'ячів і навіть дебютував у збірній!
За місце у передній лінії Євтушенко конкурував із ровесником Хапсалісом. Обидва діяли в подібній манері, і не випадково тренер рідко залишав у грі їх двох, зазвичай віддаючи перевагу заміні «по позиції». Інша річ – Блохін, якого Лобановський цінував, якому довіряв і якого випускав навіть тоді, коли топ-бомбардир перебував не у найкращих кондиціях. Так, сезон-1979, на думку Олега, вийшов для нього провальним, незважаючи на 17 забитих м'ячів. Того року через травми Блохін грав незвично мало, нерівно та часом залишав поле під свист трибун. Згадував, що не отримував від футболу звичного задоволення та в глибині душі навіть думав про закінчення кар'єри. Своєрідним струсом для нападника стало знайомство з Іриною Дерюгіною – дворазовою чемпіонкою світу з художньої гімнастики. Саме вона змусила футболіста знову повірити в себе, надихнула на нові подвиги та наприкінці 1980-го, який Олег провів значно впевненіше, стала його дружиною.
29 листопада. Весілля Олега БЛОХІНА та Ірини ДЕРЮГІНОЇ
…На власні очі насолодитися грою своїх улюбленців у 43-му чемпіонаті київські вболівальники змогли лише 22 квітня, до відмови забивши трибуни затишного, але все-таки тісного – особливо на ті часи – стадіону «Динамо» на зустрічі з «Локомотивом». Очікування публіки господарі виправдали, матеріалізувавши свою солідну перевагу в голи Буряка та Блохіна. Після цього на вершині таблиці сформувався цікавий квартет – суцільно динамівські команди, хоча Київ за рахунок додаткових показників все ж таки утримував перший рядок. Щодо чинного чемпіона – «Спартака», то він, задовольнившись нічиєю в Баку, відстав від біло-синьої групи на одне очко, проте, як і раніше, вважався основним претендентом на «золото».
Квітень видався досить клопітким для молодої київської порослі. Відразу п'ятеро її представників – Журавльов, Хапсаліс, Каплун, Дем'яненко та Балтача – були задіяні у молодіжній збірній, яка прокладала шлях до фіналу континентальної першості, що тоді розігрувалася за кубковою системою. Тренер Валентин Ніколаєв дедалі більше орієнтувався на українських хлопців, і недарма у його команді, окрім динамівців, регулярно грали львів'яни Андрій Баль, Ярослав Думанський та Юрій Суслопаров, гірники Віктор Чанов та Анатолій Раденко. Радянська «молодіжка» протягом місяця прибрала з дороги італійців (3:1; 1:0), югославів (3:0; 1:0) та отримала право зіграти у титульній дуелі зі збірною НДР.
Підопічні Лобановського, які брали участь у єврокампанії, фізично були готові відмінно та після повернення зі збірної могли спокійнісінько відбігати 90 хвилин у чемпіонаті країни. Журавльов, наприклад, з 2 квітня до 3 травня провів вісім повноцінних матчів.
Тим часом продовжити переможну серію динамівцям не вдалося. Грати в Алма-Аті завжди було непростим, і зустріч шостого туру не стала винятком. «Кайрат» діяв агресивно, наполегливо, і поступаючись 1:2, буквально замкнув гостей на половині поля. Тривала облога увінчалася голом Євстафія Пехлеваніді перед фінальним свистком, і мабуть, кожна зі сторін була задоволена завойованим очком.
■ 22 квітня. «ДИНАМО» Київ - «Локомотив» Москва 2:0 (Буряк, 23, Блохін, 77).
■ 3 травня. «Кайрат» Алма-Ата - «ДИНАМО» Київ 2:2 (Гладилін, 32, з пенальті, Пехлеваніді, 89 - Блохін, 10, Безсонов, 36).
За тиждень у Львові «біло-сині» знову пропустили два м'ячі, проте самі зуміли забити чотири та зняли всі питання про переможця на початку другого тайму. Втім, той результат більшою мірою свідчив про слабкість «Карпат», які тільки-но підвищилися в класі і тепер безуспішно намагалися закріпитися в елітному дивізіоні.
11 травня. «Карпати» - «Динамо» 2:4. Боротьбу за м'яч веде Володимир БЕЗСОНОВ (праворуч)
Київ же тепер зосередився на підготовці до справжнього складного випробування – виїзної битви зі «Спартаком», який наздогнав конкурента і тепер мріяв про одноосібне лідерство.
За перебігом дійства з трибун «Лужників» спостерігала 51 тисяча вболівальників і ця цифра була б принаймні в півтора рази більшою, якби не дощ, який зарядив ще вдень і продовжував лити протягом усього матчу. Незважаючи на в'язкий газон, гра вийшла напруженою та змістовною. Долю ж протистояння вирішив нестандартний пас п'ятою Олександра Сорокіна, який залишив не при справах київських захисників і дозволив Юрію Гаврилову переграти тезку Роменського.
По суті, єдиний ляп динамівської оборони, що здорово попрацювала, призвів до поразки гостей, хоча в цілому ті виглядали цікавіше та не безпідставно розраховували на протилежний результат.
«Як не дивно, кияни виглядали сильнішими, – констатував на сторінках «Футбол-Хокей» москвич Олександр Севідов, який свого часу три роки тренував «Динамо». - Вони застосовували суворий пресинг на всій своїй половині поля. Вони перевершували суперників в атлетизмі, були жорсткішими в єдиноборствах, більше і активніше рухалися, багато пересувалися по полю. Тобто, повторюю, здавалося, що вони сильніші. Але, очевидно, у футболі бути сильнішими та бути кращими – не одне й те саме».
■ 11 травня. «Карпати» Львів – «ДИНАМО» Київ 2:4 (Баль, 20, Броварський, 54 – Євтушенко, 15, 42, Блохін, 34, Веремєєв, 49).
■ 16 травня. «Спартак» Москва - «ДИНАМО» Київ 1:0 (Гаврилов, 35). ДК: Роменський, Лозинський, Журавльов, Коньков, Дем'яненко, Каплун, Безсонов, Буряк (Балтача, 70), Веремєєв, Євтушенко (Хапсаліс, 58), Блохін.
■ 27 травня. «ДИНАМО» Київ - «Нефтчі» Баку 2:0 (Каплун, 22, Буряк, 58).
Після поразки в столиці «Динамо» відкотилося на третє місце, не тільки відпустивши «Спартак», а й поступившись другим рядком тбіліським одноклубникам. Для роботи над помилками тренерський штаб мав 11 днів – саме стільки тривала пауза в чемпіонаті. За цей час олімпійська збірна з Безсоновим у складі провела спаринг із французами (1:0), а «молодіжка» у фінальному поєдинку-відповіді континентальної першості таки дотиснула команду НДР, яку привіз до Радянського Союзу майбутній тренер «Дніпра» Бернд Штанге. Після 0:0 у Ростоку гра на московському стадіоні «Динамо» видалася обопільно гострою та вкрай нервовою, проте господарі, за яких зіграли п'ятеро киян, зуміли зберегти свої ворота на замку та витягли щасливий квиток завдяки голу карпатівця Суслопарова.
21 травня. СРСР - НДР 1:0. Віктор КАПЛУН із головним призом ЧЄ-1980 (U-21). На загальному знімку у верхньому ряду він же (3-й ліворуч), Сергій ЖУРАВЛЬОВ (7-й ліворуч). У нижньому ряду – Анатолій ДЕМ'ЯНЕНКО (2-й), Сергій БАЛТАЧА (3-й) та Олександр ХАПСАЛІС (6-й ліворуч).
Трофей із рук представника УЄФА прийняв капітан збірної СРСР Віктор Каплун і він менш ніж за тиждень забив свій перший гол у чемпіонаті країни, відкривши рахунок у домашній зустрічі з «Нефтчі». Героєм її став Леонід Буряк, який загалом проводив дуже сильний сезон. Динамівський диспетчер спочатку вдало асистував партнеру, а потім забив і сам, розігравши чудову комбінацію з Блохіним і замкнувши головою простріл свого товариша.
До речі, журналісти стверджували, що рахунок 2:0 не відображав колосальної переваги, яку мали «біло-сині». У одного Блохіна, мовляв, було як мінімум чотири чудові можливості забити. І через три дні, у кубковій битві з тбіліськими одноклубниками, реалізація у динамівців знову шкутильгала на обидві ноги, проте тепер вона мала значно серйозніші наслідки, бо коштувала команді Лобановського участі у фіналі.
У грузинській столиці Київ мав усе вирішувати ще до перерви. Отар Габелія кидався у воротах як білка в колесі, Блохін із вигідної позиції струсив поперечину і лише Вадиму Євтушенку вдався результативний удар. Цього виявилося замало. У другому таймі господарі, які мали підтримку 75 тисяч глядачів, перевтілилися, додали у швидкості та агресії, оперативно відновили рівновагу, а наприкінці і вирвали перемогу – 2:1. Її тбілісцям приніс Віталій Дарселія – через рік саме його удар дозволить підопічним Нодара Ахалкаці святкувати успіх у фіналі Кубка кубків.
Тим часом, поразка в Тбілісі надала опонентам «Динамо» новий привід повернутися до розмови про відсутність у його грі емоцій і завзяття...
«Кияни відрізняють уміння чергувати високий темп із паузами розіграшу м'яча. На жаль, паузи все ще переважають над темпом, розіграші м'яча над швидкісними атаками, спокій над темпераментом, – нарікав на сторінках журналу «Футбол-Хокей» Микола Глєбов. - Справді, у футбол не можна грати лише за рахунок холодного розрахунку, без настрою та позитивних емоцій. Солідність, статечність Конькова, Веремєєва, Буряка непомітно запозичують обдаровані молоді гравці Безсонов, Журавльов, Балтача, Дем'яненко. Лише в одного Блохіна штиль чергується із бурями. Як йому бракує вибухового, задерикуватого помічника, такого, яким був Онищенко!
У команди свій напрямок, свій характер. Продовжуються пошуки вдосконалення складу та гри. Нехай будуть розважливість і приховані, невидимі вольові зусилля. Але справді, часом хочеться побачити у грі цієї сильної команди і відкритий спортивний азарт!»
Лобановський до подібних «претензій» звик і вважав за краще не витрачати час на непотрібну полеміку. Свою відповідь він сформулював набагато пізніше – у книзі «Нескінченний матч»:
«Не хочу бути хибно сприйнятим: і я, і всякий інший тренер мріє про гарну гру та гарні перемоги, і разом із клубом я зазнав такого щастя. Але зводити принцип «гарної гри» в самоціль означало б свідомо відкидати наш футбол із позицій, на яких він перебуває. Якщо я скажу: не зневажте, дорогі друзі, у фіналі чемпіонату Європи якщо ми і програємо, зате у всіх випадках покажемо красивий футбол – чи зрозуміють мене? Чи вибачать таку установку на гру? Ні, і я, і мої колеги зобов'язані здобути перемогу, а справжня боротьба, боротьба до останнього стане і справжнім видовищем!»
19 червня. «Динамо» - «Шахтар» 5:0. Забивши у двох попередніх матчах, Олександр БОЙКО розписався і у воротах гірників
Як би там не було, до стилю, в якому Київ здобув наступну перемогу, причепитися не змогли б навіть найзапекліші скептики. У поєдинку з дебютантом «вишки» «Кубанню» Лобановський зупинився на дещо незвичайному поєднанні футболістів. За відсутності Конькова, який травмувався в Тбілісі, в центрі оборони діяли Каплун і Журавльов, тоді як Колотов, який уперше в сезоні потрапив до стартового складу, виконував функції лівого захисника. У свою чергу Дем'яненко був висунутий уперед, по суті, перекваліфікувавшись у вінгера. Задум виправдав себе на всі сто – перші два голи «Динамо» забило саме після атак лівим флангом. У першому випадку Колотов асистував Євтушенку, у другому Дем'яненко віддавав на Блохіна. Краснодарці розклеїлися, і господарі легко довели справу до розгрому.
Не виключено, що така велика перевага подіяла на «біло-синіх» розслаблююче, за що в наступному турі вони і були покарані одеським «Чорноморцем». До того моменту, коли «Динамо», що грало на виїзді, включилося по-справжньому, суперник уже встиг забити два м'ячі. Можливо, логічними їх назвати було складно, проте для гостей це була слабка втіха. Лобановський був настільки розчарований першим таймом, що у перерві за рахунку 0:1 навіть замінив Буряка з Блохіним. Ось тільки суттєвих дивідендів це не принесло: «моряки» невдовзі спіймали суперника на контратаці та врешті-решт зуміли дотерпіти до фінального свистка, лише раз не встеживши за Олександром Бойком.
■ 3 червня. «ДИНАМО» Київ - «Кубань» Краснодар 4:0 (Євтушенко, 13, Блохін, 48, Хапсаліс, 72, Бойко, 74).
■ 9 червня. «Чорноморець» Одеса - «ДИНАМО» Київ 2:1 (Шевченко, 35, Горячов, 57 - Бойко, 65).
■ 19 червня. «ДИНАМО» Київ – «Шахтар» Донецьк 5:0 (Блохін, 10, 89, Бойко, 51, Буряк, 56, з пенальті, Хапсаліс, 65).
Можна лише припустити, що за розмова відбулася згодом між тренером та гравцями «Динамо». І висновки тими було зроблено. У всякому разі, «Шахтар», який прибув до Києва, часу на розгойдування не отримав. Відгукнувшись на приголомшливу передачу Веремєєва, Блохін забив головою вже на 10-й хвилині. Гірники спробували спорудити адекватну відповідь, кілька разів потурбували Роменського, проте зрештою змушені були знову зосередитися на захисті своїх воріт. У другому таймі динамівці помчали вперед із ще більшою спритністю, і «Шахтар» посипався, вперше з 1970 року поступившись з рахунком 0:5.
Мабуть, найкращим у складі переможців був той же Бойко, який буквально розквіт на позиції опорного півзахисника. Високий і стрибучий, він чудово почував себе у верхових єдиноборствах, і, крім того, досконало володів технікою підкату, у процесі матчу не раз і не два відбираючи м'яч із його допомогою. Корисний був Бойко і попереду, свідчення чого – гол та чудовий пас на Хапсаліса, після фолу на якому з пенальті відзначився Буряк.
22 червня. «Динамо» - СКА 2:1. В атаці Олег БЛОХІН, який провів у 1980-му чудовий сезон
Помилилися ті, хто думав, що через три дні «Динамо» так само легко розгромить вдома ростовських армійців. Герман Зонін, який працював на той час зі СКА, разом зі своїми підопічними відвідав гру киян із «Шахтарем» та зробив відповідні висновки. Гості обрали закритий варіант - згрупувалися на своїй половині поля, звівши практично всю контргру до закидів на самотнього Сергія Андрєєва. Найкращий бомбардир чемпіонату вже в дебюті відкрив рахунок із пенальті (той гол так і залишиться єдиним пропущеним динамівцями у київських матчах!), після чого господарі довго та безуспішно намагалися розхитати ростовські бастіони. Невідомо, як би все закінчилося, якби не два штрафні, зароблені Бойком невдовзі після перерви. Перший прямим ударом реалізував Буряк, розіграш другого спричинив гол Безсонова – 2:1.
А потім була поразка від «Арарату», яка лише підтвердила, що в рідних стінах будь-яка з команд вищої ліги становила серйозну загрозу. На полі «Раздана» футболісти українського тренера Йосипа Беци вийшли рішучими та мотивованими, змусивши гостей, що знемагали від 35-градусної спеки, діяти в невластивій їм манері. Місцеві журналісти писали, що «Арарат» атакував багато, різноманітно, провівши одну з найкращих ігор у сезоні, і в його лідерів виходило буквально все. Як підсумок, Хорен Оганесян відзначився «пострілом» з 35-ти метрів, а Ашот Хачатрян втілив у гол ривок від свого штрафного майданчика.
■ 22 червня. «ДИНАМО» Київ – СКА Ростов-на-Дону 2:1 (Буряк, 50, Безсонов, 52 – Андрєєв, 9, з пенальті).
■ 26 червня. «Арарат» Єреван - «ДИНАМО» Київ 2:0 (Оганесян, 41, Аш.Хачатрян, 48).
■ 30 червня. «ДИНАМО» Київ - «Пахтакор» Ташкент 1:0 (Буряк, 61).
■ 4 липня. «Динамо» Тбілісі - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Євтушенко, 27).
Завдяки червневій пробуксовці тбілісців, які програли три зустрічі поспіль, Київ після 14-го туру утримувався в лідируючій трійці, проте його вже наздогнали мінські одноклубники, а «Спартак», який встиг здолати грузинів у гостях (4:2), і зовсім пішов уперед на 4 очки.
Втім, перемоги у двох наступних матчах дозволили підопічним Лобановського не лише вийти на друге місце, а й до мінімуму скоротити відставання від москвичів. Першу команда виборола вдома над «Пахтакором», давши привід для серйозних оргвисновків своєму керівництву. Принаймні таку думку на сторінки «Радянського спорту» протягнув кореспондент Г.Борисов (під цим псевдонімом творив Борис Гопник): «Поки що апетит до гострого, стрімкого, бойового футболу у команди в цілому явно притупився. І замість яскравої, темпераментної, націленої на перемогу гри ми здебільшого бачимо якусь нудну, байдужу «роботу». Епізодичні зусилля окремих футболістів внести хоч якусь гостроту в безпристрасні дії партнерів лише підкреслюють це загальне враження. Словом, керівництву команди, Київській міській раді «Динамо» є над чим подумати...»
Схоже, недвозначний натяк автора у Києві ніхто всерйоз не сприйняв. Тим паче, за твердженням оглядача «Спортивної газети» Леоніда Каневського, «Динамо» насправді грало непогано. І хоча перемогло лише завдяки штрафному, в черговий раз чудово виконаному Буряком, шансів довести рахунок до великого мало достатньо.
Долю динамівського дербі у Тбілісі також вирішив один гол. Швидкості на полі були під стать душної та спекотної погоди, і кияни, які прилетіли без травмованих Веремєєва, Конькова та Блохіна, швидше за все, були готові погодитися на нічию. Мабуть, нею би все й закінчилося, якби Отар Габелія не випустив м'яч у простій ситуації, а Євтушенко, який опинився тут як тут, ефектно п'ятою не переправив би його в сітку – 1:0!
Тим часом «Спартак», що розвинув був пристойний хід, різко вдарив по гальмах – з московським «Динамо» розійшовся миром (2:2), землякам армійцям поступився (0:1) і тепер випереджав киян лише на один бал. Подальша суперечка за «золото» обіцяла бути захоплюючою, проте її довелося відкласти на місяць: у чотирьох містах Радянського Союзу стартував олімпійський футбольний турнір.
У заявці збірної СРСР опинилися два гравці «Динамо», причому компанію Володимиру Безсонову несподівано склав не Вадим Євтушенко, який у середині червня брав участь в історичному переможному спарингу з Бразилією на «Маракані» (2:1), а Сергій Балтача, котрий раніше ніколи до національної команди не викликався.
Ігри-1980, як відомо, проігнорували понад 60 країн, і серед конкурентів господарів до грандів можна було віднести хіба що Чехословаччину, яка вигравала чемпіонат Європи чотирма роками раніше (іспанці з їхнім резервним складом – не в рахунок). Вона власне і взяла «золото», тоді як підопічні Костянтина Бескова, рознісши суперників по груповому етапу, але поступившись у півфіналі футболістам НДР, піднялися лише на третій щабель п'єдесталу. Єдине завдання, поставлене перед нею – виграти Олімпіаду, команда господарів не виконала.
1 серпня. Олімпіада-1980. СРСР – Югославія 2:0. Володимир БЕЗСОНОВ І Сергій БАЛТАЧА у матчі за 3-тє місце
Вже через чотири дні після матчу за третє місце з югославами (2:0) обидві динамівські збірники (Балтача провів на Іграх дві зустрічі, Безсонов – усі шість і забив 1 гол) вийшли на поле у гостьовому поєдинку чемпіонату країни проти одноклубників із Мінська. Боротьби на полі того дня було значно більше, ніж гостроти, і нулі на табло стали закономірним результатом. Натомість, коли через тиждень ті ж команди зустрілися в Києві, у стартовому матчі другого кола, розклад сил виявився зовсім іншим.
■ 5 серпня. «Динамо» Мінськ - «ДИНАМО» Київ 0:0.
■ 13 серпня. «ДИНАМО» Київ – «Динамо» Мінськ 4:0 (Блохін, 18, Лозинський, 53, 57, Веремєєв, 90).
На Республіканський стадіон підопічні Валерія Лобановського повернулися після більш ніж дворічної перерви. Основний етап реконструкції арени розпочався влітку 1978-го, оскільки паралельним курсом здійснювалися роботи і на «Динамо», до кінця того чемпіонату команді доводилося проводити домашні матчі на столичному стадіоні СКА. Поле там було не дуже, тому по два рази «біло-сині» приймали суперників у Львові та Харкові. Динамівська чаша, тим часом, обзавелася освітлювальними щоглами і була здана в експлуатацію 1979-го, після чого півтора роки тріщала по швах, бо номінально не могла вмістити понад 18000 глядачів.
Олімпіада-1980. Новий вигляд Республіканського стадіону
І ось нарешті красень 100-тисячник розвантажив свого молодшого брата, зустрівши старих знайомців перевтіленим і осучасненим. «Все тут було збудовано (або перебудовано) заново – нові трибуни, нове поле, нові бігові доріжки, нове освітлення (найпотужніші світильники, що нагадують увечері сяючі грона та змонтовані на стометрових «пальцях»), нові табло, центр зв'язку, коментаторські кабіни та засклена ложа преси на 102 місця, новий реабілітаційний центр та запасні поля, – констатував «Футбол-Хокей». – Крім того, було знесено старі будинки, що притискалися до стадіону, і це значно покращило підступи до нього. Було зведено нову 9-поверхову адміністративну будівлю, а поряд зі знаменитими «бессарабськими» воротами, на пагорбі піднявся велетенський готель «Русь».
Повернення динамівці відзначили, як і належить, із розмахом. У ворота мінчан вони відвантажили чотири м'ячі, а особливо постарався Лозинський – правий захисник, якого Лобановський цього разу пересунув уперед. У процесі матчу Володимир здійснив цілу низку чудових ривків, два з них завершив результативними ударами і потім до кінця чемпіонату неодноразово з'являвся саме на цій позиції.
Через кілька років Леонід Буряк у своїй книзі «Гарячі точки поля» відзначить, що універсальність гравців оборони, їхнє вміння підтримати та завершити атаку були одним із козирів «Динамо» на стику 70-80-х:
«Йдучи шляхом подальшого впровадження тотальної системи гри та продовжуючи її шліфувати, Валерій Лобановський підбирав таких гравців, які вміли всі. Тобто таких, які могли, припустимо, вміло захищатись, успішно працювати на атаку. Тепер лінія захисту у нас виглядала так: Лозинський – у минулому півзахисник, Каплун – у минулому півзахисник і навіть нападник, Коньков – нападник і півзахисник, Дем'яненко – нападник і півзахисник, Балтача – півзахисник, Бойко – півзахисник тощо. І лише один центральний захисник Журавльов був чистим фахівцем, але й він умів забити м'яч – особливо під час реалізації штрафного удару. Смак до атаки був у крові цих хлопців, вони не вважали її тягарем собі, рвалися вперед і вміли виконати необхідні функції. Усі лінії команди стали «стріляючими», що значно підвищувало ефективність її гри».
Щоправда, у наступному матчі, коли до столиці завітали тбілісці, які напередодні програли у фіналі Кубка СРСР «Шахтарю» (1:2) і не зуміли обіграти «Пахтакор» (1:1), долю зустрічі все ж таки вирішив удар форварда. Отримавши чудовий пас на хід від Буряка, Блохін увірвався до штрафного ліворуч і хльостко пробив у дальній нижній кут. Спроби гостей відігратися успіхом не увінчалися, і свою агресію вони вирішили згаяти на суперниках. У підтрибунному тунелі зав'язалася бійка за участю Челебадзе, Дараселія та Бойка, тут же виникли співробітники міліції… Про те, що сталося, був поінформований високий чин МВС України, який був присутній на грі – там же на стадіоні він зібрав в одній кімнаті трьох забіяків, суддів, тренерів і явно «жадав крові». І не уникнути б санкцій порушникам, якби не Лобановський, який розрулив ситуацію з властивою йому витонченістю. Тренер запропонував футболістам обійнятися, що ті з радістю зробили. Інцидент було вичерпано. Генерал пішов, грюкнувши дверима.
Цією перемогою «біло-сині» фактично відчепили від чемпіонських перегонів одного з конкурентів. Тбілісці тепер відставали від киян на 6 очок, ЦСКА та «Зеніт» – на чотири. «Спартак», як і раніше, зберігав запас в один бал, проте форма, яку набрали динамівці, обіцяла швидке рокірування на вершині.
■ 17 серпня. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Тбілісі 1:0 (Блохін, 56). ДК: Роменський, Каплун, Коньков, Журавльов, Дем'яненко, Лозинський, Безсонов, Буряк (Бойко, 80), Веремєєв, Хапсаліс (Євтушенко, 72), Блохін.
■ 21 серпня. «ДИНАМО» Київ – «Кайрат» Алма-Ата 5:0 (Буряк, 39, з пенальті, Блохін, 45, Євтушенко, 64, Безсонов, 76, Дем'яненко, 78).
■ 8 вересня. «Пахтакор» Ташкент - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Коньков, 78).
Команда Лобановського не пропускала вже в п'яти матчах поспіль, і як виявилося, ця серія була далека від завершення. У наступному турі був битий «Кайрат», який героїчно оборонявся майже весь перший тайм, а потім буквально розібраний на частини – 5:0. Окремих приємних епітетів заслужив гол Євтушенка, забитий ножицями у неймовірному стрибку. Як писали газети, у стилі Анатолія Бишовця.
Якось разом затихли розмови про схеми, які «сковують футболістів «Динамо», їхній «нудний» футбол, натомість Буряка та Блохіна знову викликали до збірної країни і разом із Безсоновим вони допомогли здолати ісландців на старті відбору ЧС-1982 (2:1). За відсутності своєї провідної трійці кияни навіть встигли злітати до Мадриду на престижний триденний турнір, де також виглядали на рівні – «Баварії» поступилися лише по пенальті, основний час завершивши нульовою нічиєю, а «Бенфіку» обіграли (2:1).
Ну, а повернувшись, команда в першому ж вересневому поєдинку наздогнала «спартачів». Цінні два очки були здобуті в Ташкенті, де «Пахтакор», який хай і не відійшов від страшної авіакатастрофи річної давності, що забрала життя 14 футболістів, грав на межі можливостей. Героєм зустрічі став Коньков, з чиїм далеким ударом незадовго до фінального свистка не зміг впоратися голкіпер Сергій Страшненко.
«Спартак» тим часом продовжувало лихоманити – зважаючи на все, він пожинав плоди участі групи найкращих своїх гравців в олімпійському турнірі. У вересні москвичі звели внічию три зустрічі поспіль – із земляками з «Динамо», «Кубанню» та «Зенітом», чим не минули скористатися «біло-сині».
Із двома наступними опонентами Київ впорався завдяки голам Блохіна, який знову заграв легко, зухвало, з вигадкою – як у найкращі роки. І в київській зустрічі з «Араратом», і в бакинській з «Нефтчі» динамівці володіли ініціативою, створивши достатню кількість моментів. Тих трьох, що були використані, вистачило для досягнення максимального результату – благо оборона команди діяла бездоганно.
■ 13 вересня. «ДИНАМО» Київ – «Арарат» Єреван 2:0 (Блохін, 7, 85).
■ 21 вересня. «Нефтчі» Баку - «ДИНАМО» Київ (Блохін, 28).
■ 24 вересня. «Кубань» Краснодар - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Лагойда, 81, з пенальті - Колотов, 62).
■ 27 вересня. «ДИНАМО» Київ - «Чорноморець» Одеса 1:0 (Веремєєв, 77).
До речі, у поєдинку проти вірменської команди вперше провів на полі всі 90 хвилин Михайло Михайлов – 21-річний голкіпер, який вже після початку сезону прийшов із дніпропетровського «Дніпра». Лобановський поки що лише придивлявся до хлопця, давав йому шанс, і мало хто припускав, що вже наступного чемпіонату той витіснить зі стартового складу Юрія Роменського.
Тим часом, «Динамо» відірвалося від «Спартака» на два бали, і вже навіть у московській пресі про український клуб писали як про головного претендента на «золото».
«Сьогодні київське «Динамо» – найреальніший кандидат у чемпіони. Не тому, що випереджає «Спартак» за очками, а тому, що грає потужно та швидко. Але так ця команда грає майже завжди. А ось чемпіонські риси, риси справжнього класу вносять у її гру поряд із Блохіним ще «три мушкетери» – Буряк, Веремєєв та Коньков. Ця четвірка, можна сказати, і веде киян до перемоги, причому – і це дуже важливо – не сподіваючись на клас, хоча є у них до того всі підстави, а подаючи молоді приклад у старанності та працьовитості», – тон тижневика «Футбол-Хокей», який декількома місяцями раніше дорікав київських футболістів за відсутність спортивного азарту, було не впізнати.
Юрій РОМЕНСЬКИЙ тримав свої ворота на замку у 11-ти матчах чемпіонату поспіль
У наступному турі «Динамо» зіграло внічию в Краснодарі – 1:1, хоча об'єктивно заслуговувало на більше і зробило для перемоги чимало. У складі гостей відзначився Віктор Колотов, який забив головою після подачі Безсонова. Восени ветеран ніби знайшов друге дихання та з'являвся на полі набагато частіше, ніж у першому колі. І все ж кар'єра легендарного півзахисника йшла до заходу сонця – старі травми не відпускали, і гол у ворота «Кубані» виявився останнім, забитим ним на офіційному рівні. До речі, після закінчення сезону-1980 Колотов отримав чемпіонську медаль, хоч і не зіграв 17 матчів, які для цього покладено. Для майстра було зроблено виняток.
…Ворота «Чорноморця», який заглянув на Республіканський стадіон через три дні, динамівці за всієї їхньої разючої переваги також вразили лише одного разу, коли наприкінці мети досяг далекий «постріл» Володимира Веремєєва. «Спартак» тим часом програв у Єревані (0:2) і відставав уже на три очки. Чим не привід для радості? Однак московський журналіст Олександр Горбунов, якого у 80-х пов'язала з Валерієм Лобановським багаторічна дружба, справедливо наголосив на надмірному марнотратстві нового лідера.
«Все сучасне начебто присутнє зараз у грі киян: швидкість, міць, жорсткість, впевненість, суворе дотримання тактичних варіантів. Але не використовує команда величезної кількості гольових моментів, які створює і на своїх полях, і на чужих, – зазначав Горбунов на сторінках «Футбол-Хокею». – Характерним був матч із «Левські» у Кубку УЄФА. У зустрічі-відповіді динамівцям зі столиці України доведеться важко, тому що «Левські» – команда розумна, яка ще раз підтвердила тезу про те, що нині в подібних турнірах слабких майже не буває, що її рахунок 0:0 цілком влаштовує, а «ви спробуйте нам забийте на нашому полі, де ми знову вам простору не дамо, завадимо використати ваш козир – колективну швидкість».
Як у воду дивився. Взяти бар'єр 1/32 фіналу Кубка УЄФА Києву виявилося не під силу. Після домашніх 1:1 з реалізованим Буряком пенальті та масою не доведених до логічного завершення атак, «Динамо» не змогло виправити ситуацію у зустрічі-відповіді. «Левські» відстояв необхідні 0:0 та завдяки гостьовому голу пройшов далі.
■ 5 жовтня. «Шахтар» Донецьк - «ДИНАМО» Київ 0:1 (Каплун, 35).
■ 9 жовтня. «ДИНАМО» Київ – «Карпати» Львів 3:0 (Блохін, 40, 75, пенальті, Лозинський, 83). Нереалізований пенальті: Блохін (57, воротар).
■ 18 жовтня. СКА Ростов-на-Дону – «ДИНАМО» Київ 3:3 (В.Кузнєцов, 16, Гамула, 47, Курятников, 79 – Каплун, 7, Євтушенко, 24, Блохін, 79, з пенальті).
■ 27 жовтня. «Локомотив» Москва - «ДИНАМО» Київ 1:1 (Петраков, 77, з пенальті - Блохін, 35).
Матч у Донецьку, долю якого вирішила повітряна атака Віктора Каплуна, дав ще один привід говорити про «стару хворобу» киян, які і перебігали гірників, і перестріляли, проте обмежилися одним взяттям воріт. Надійність оборони команди вражала, але слабка результативність – вісім м'ячів у восьми осінніх поєдинках – як і раніше, залишалася ахіллесовою п'ятою.
Прорвало «Динамо» у 27-му турі, у грі з «Карпатами». Львів'яни, які займали останнє місце в таблиці, з перших хвилин виявилися притиснутими до своїх воріт – навіть їхній найкращий бомбардир Степан Юрчишин зав'яз у оборонній роботі. Блохін забив до перерви, далі у другому таймі не зміг реалізувати пенальті, проте впевнено виправив свою помилку, коли арбітр через 20 хвилин знову вказав на «крапку». Гра була зроблена, і трудовий гол Лозинського лише завізував тотальну перевагу киян.
Цінності перемозі додав той факт, що того ж вечора алма-атинський «Кайрат» на своєму полі обіграв «Спартак» (2:0), який тепер відставав від Києва на 5 очок. Відрив від «Зеніта», що йде третім, і зовсім становив 9 балів!
Напевно, саме усвідомлення міцності власних позицій і зіграло злий жарт із динамівцями, які, схоже, вирушили до Ростова-на-Дону як на прогулянку. 3:3 – це був відкритий футбол, який потішив глядачів, але навряд чи захопив тренерів команди гостей, яка вперше в сезоні стільки пропустила…
Не зміг лідер вичавити максимуму і з виїзної зустрічі з «Локомотивом», який поступаючись після першого тайму таки пробив Роменського з пенальті – 1:1. Таким чином обірвалася вражаюча «суха» серія київського голкіпера, яка налічувала 1100 хвилин! До рекорду Віктора Баннікова його спадкоємець не дотягнув зовсім трохи менше півгодини. Враховуючи, що й наступні чотири свої матчі Роменський відстояв «на нуль», досягнення швидше за все впало б.
«Спартак» знову підібрався до «біло-синіх» на відстань у три очки і, природно, покладав величезні надії на очне побачення з конкурентом. До Києва команда Бєскова їхала за перемогою, яка б дозволила з новою силою закрутити інтригу чемпіонських перегонів.
■ 31 жовтня. «ДИНАМО» Київ - «Спартак» Москва 2:0 (Буряк, 4, 73).
■ 9 листопада. «ДИНАМО» Київ - «Торпедо» Москва 0:0.
■ 13 листопада. «Зеніт» Ленінград – «ДИНАМО» Київ 2:2 (Герасимов, 59, Козаченок, 62, з пенальті – Блохін, 21, Безсонов, 85). Нереалізований пенальті: Козаченок (29, воротар).
«Ця зустріч – не просто гра лідерів, у ній триває суперечка двох напрямків у сучасному вітчизняному футболі – колективного стилю, де завдання захисту та напад вирішується великими силами («Динамо»), та до певної міри архаїчної гри, в якій основна увага в атаці приділяється так званому розіграшу «стінок» за допомогою дрібного пасу («Спартак»)», – розставляв акценти на сторінках «Спортивної газети» Леонід Каневський.
Останній день жовтня погодою не балував. Вітер, дощ зі снігом, градус-два тепла. Проте, усвідомлюючи важливість моменту, київський вболівальник пішов на футбол. 100-тисячник був переповнений, і вмістив далеко не всіх бажаючих.
31 жовтня. «Динамо» - «Спартак» 2:0. Соло Леоніда БУРЯКА на переповненому Республіканському стадіоні
Ну і гра вийшла під стать ажіотажу. Інтрига, напруга, рваний ритм, гольові моменти! «Динамо» розпочало дуже потужно та відкрило рахунок несподівано швидко. Цілі досяг простенький на перший погляд удар Буряка зі штрафного. Найкращий воротар країни Рінат Дасаєв, мабуть, і сам не зміг пояснити, як випустив за лінію вже спійманий м'яч – навряд чи справа була лише у слизькому газоні.
Господарі продовжували насідати та буквально в наступній атаці Хапсаліс після пасу Блохіна щільним ударом струсонув поперечину. Пізніше хороші можливості не використовували Безсонов і той самий Блохін.
У хвилини, коли кияни брали паузу, «Спартак» намагався огризатися, турбував Роменського, проте внести перелом у гру не міг. «Динамо», яке вийшло на матч без травмованого Веремєєва та залишилося у другому таймі без Конькова, тримало руку на пульсі, а захист суперника – у постійній напрузі. Варто було «Спартаку» ближче до фінального свистка піти вперед великими силами, як Київ почав жалити його контратаками – стрімкими, налагодженими за участю великої кількості футболістів. Один із таких випадів після пасу Безсонова з глибини завершив Буряк, знявши всі питання про переможця.
За чотири тури до фінішу у розпорядженні «Динамо» знову був 5-очковий гандикап, а у здатність «Спартака» наздогнати українську команду вже ніхто не вірив. Навіть після того, як «біло-сині» розписали дві нічиї – засніжену домашню з «Торпедо» (0:0, єдине втрачене в Києві очко) та манежну виїзну із «Зенітом» (2:2). Під дахом нового ленінградського Палацу спорту зібралося 25 тисяч глядачів! Ще б пак – підопічні Юрія Морозова вели відчайдушну боротьбу з тбіліським «Динамо» за бронзові медалі. Безсонов тоді зрівняв рахунок на 85-й хвилині, проте навіть одне очко, завойоване у суперечці з без п'яти хвилин чемпіоном влаштувало пітерців, які зберегли за собою третє місце.
17 листопада. «Динамо» Київ - «Динамо» Москва 2:0. Кияни оформлюють 9-й чемпіонський титул
Ну а команда Валерія Лобановського забронювала за собою золото в наступному турі, на очах у вболівальників. «Карпати», які прощалися з вищою лігою, зі свого боку зробили все, щоб свято у киян не було зіпсоване, – обіграли вдома «Спартак», позбавивши його навіть теоретичних шансів зрівнятися з «біло-синіми». Проте навіть без допомоги львів'ян «Динамо» цього вечора все одно свого не втратило б. За такого настрою, з яким виходили на поле Республіканського стадіону господарі, про шанси їхніх московських одноклубників хоча б на нічию й міркувати було якось незручно. Вже на 5-й хвилині Веремєєв застав зненацька тезку Пільгуя, а на 17-й Бойко дивовижним ударом у підкаті поставив жирну крапку в комбінації, розпочатій Безсоновим і продовженій Євтушенком. 2:0! Завіса!
У чемпіонаті-80 «Динамо» провело у Києві 15 матчів, вигравши 14 з них і не зазнавши жодної поразки. Різниця м'ячів у цих поєдинках – 36:1. Аж страшно…
У завершальному турі на килимі московського армійського манежу 9-кратні чемпіони СРСР діяли спокійно, з гідністю, не лізли на рожон, враховуючи травмонебезпечність штучного покриття, і суперникам при цьому розгулятися не дали. Підсумок – 2:2. Один із голів записав на свій рахунок Олег Блохін, який завершив турнір із 19 м'ячами. Гонку снайперів він не виграв, мінімально поступившись Сергію Андрєєву, зате підкорив значно більшу висоту. Саме в 1980-му киянин обійшов Микиту Симоняна, ставши найкращим бомбардиром в історії радянського футболу, і подолав рубіж у 200 голів на офіційному рівні, що здавався недосяжним!
■ 17 листопада. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Москва 2:0 (Веремєєв, 5, Бойко, 19). ДК: Роменський, Каплун, Бойко, Журавльов, Дем'яненко, Лозинський, Безсонов, Буряк, Веремєєв (Олефіренко, 88), Євтушенко (Хапсаліс, 46), Блохін.
■ 22 листопада. ЦСКА Москва – «ДИНАМО» Київ 2:2 (Чесноков, 13, Тарханов, 48 – Блохін, 53, з пенальті, Дем'яненко, 71).
Чемпіонат СРСР-1980. Підсумкова таблиця
Останніми з динамівців у відпустку пішли Віктор Каплун та Леонід Буряк. У складі збірної вони ще з'їздили в грудневе турне по Південній Америці, де зокрема добилися почесної нічиєї з чинними чемпіонами світу аргентинцями (1:1), в чиїх лавах вже виблискував молодий і суперталановитий Дієго Марадона.
Навіть незважаючи на пониження у класі львівських «Карпат», 1980 рік склався дуже вдало для українського футболу. «Дніпро» та «Таврія» пробилися до вищої ліги, київський СКА – до першої, а «Шахтар» утретє став володарем Кубка СРСР. Ну а «Динамо» знову приміряло «золото», ставши найкращою командою країни за всіма показниками – перемагало частіше, програвало рідше, забивало більше, а пропускало менше за інших.
Як резюме – ще одне спостереження від аналітиків тижневика «Футбол-Хокей», вимушеного нарешті визнати очевидне:
«Київське «Динамо» – чемпіон! Ця фраза рівнозначна виразу – «Все, як годиться!». Справді, якщо ця команда якогось сезону не стає чемпіоном, ми дивуємося. Така сила репутації. І, можливо, саме в цьому полягає найбільша заслуга клубу. З 1966 року до нинішнього було розіграно 16 чемпіонатів, і у восьми з них динамівці Києва були першими. Крім того, за цей час вони п'ять разів відзначалися срібними медалями, один раз бронзовими та тричі вигравали Кубок СРСР. Приходили нові майстри, мінялися тренери, варіювалася гра, а команда, не знаючи фатальних спадів, завжди на очах. Іншими словами, динамівський клуб столиці України ось уже півтора десятки років знаходиться на чолі нашого футболу. Цього сезону він ще раз підтвердив свою постійну і, можна вже сказати, давню репутацію сили».
Чемпіони-1980
Воротарі – Юрій РОМЕНСЬКИЙ* (провів 30 матчів).
Захисники – Сергій БАЛТАЧА* (20), Анатолій ДЕМ'ЯНЕНКО* (32 матчі, 2 голи), Сергій ЖУРАВЛЬОВ* (30), Віктор КАПЛУН* (28–3), Анатолій КОНЬКОВ*** (27–1), Володимир ЛОЗИНСЬКИЙ* * (34-3).
Півзахисники – Володимир БЕЗСОНОВ** (34–5), Олександр БОЙКО* (26–5), Леонід БУРЯК**** (28–9), Володимир ВЕРЕМЄЄВ***** (28–6), Віктор КОЛОТОВ***** (11-1).
Нападники – Олег БЛОХІН**** (33–19), Вадим ЄВТУШЕНКО* (31–7), Олександр ХАПСАЛІС* (32–2).
Зірочки після прізвища означають кількість титулів у складі «Динамо».
Окрім цих футболістів, нагороджених золотими медалями, у чемпіонському сезоні «Динамо» виступали голкіпер Михайло МИХАЙЛОВ (6), захисники Михайло ОЛЕФІРЕНКО (2), Олександр СОПКО (1), Олександр СОРОКАЛЕТ (2), нападники Олег ТАРАН (1) та Віктор ХЛУС (1).
Старший тренер – Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ, начальник команди – Михайло КОМАН, тренер – Анатолій ПУЗАЧ.
Костянтин Паткевич, «Футбольний клуб»
