На fcdynamo.com ‒ хронологія золотих динамівських сезонів. Почнемо з першого чемпіонства України для нашого клубу.
Ніщо так не зав’язує сюжет, як несподівана подія. Ніщо так не мотивує, як ціль, яку не відразу вдається досягти. Перша клубна команда київського «Динамо» входила в чемпіонат незалежної України в якості гранда та беззаперечного фаворита, натомість вимушена була задовільнитися срібними медалями. Старт у єврокубках, де Україна вимушена була розпочинати з нуля, тому що всі радянські коефіцієнти просто переписали на Росію, також не віщував легких результатів. Але «Динамо» входило в сезон 1992/93 з метою довести – попередні осічки випадковість, грандом українського футболу залишається київський клуб.
Троє тренерів за сезон, найпотужніший виступ Леоненка, дебют Реброва та перше золото в кубку. Про все це – в розповіді про золотий сезон 1992/93 в історії київського «Динамо».
Гіркі висновки після прем’єри національного чемпіонату
«Ми виступили невдало на всіх турнірах: у національному чемпіонаті, розіграшах Кубка України та Кубка європейських чемпіонів. Крім об’єктивних причин невдачі, мали місце й інші: зниження вимогливості до себе тренерів і гравців, непрофесіональне ставлення до своїх обов’язків, непомірне розслаблення в грі та за межами поля. Практично жоден з футболістів не притримувався умов контракту з клубом, ‒ говорив на прес-конференції перед новим сезоном президент ФК «Динамо» (Київ) Віктор Безверхий. ‒ На новий сезон контракти суттєво переглянуті, гравці та тренери покарані матеріально. Такого поняття, як премія за нічийний результат, у київському «Динамо» більше не існує».
Слідом за цим пішли й оргвисновки. У кадровому плані найпомітнішим із них стало повернення в клуб Йожефа Сабо, який до цього завідував одним із банно-басейних комплексів столиці та розвивав ветеранську команду, яка об’їздила весь наш континент. «Помітним фактором в плані покращення положення, як нам здається, стане поява на вакантному донедавна посту начальника команди ЗМС Й.Й.Сабо», ‒ резюмувало керівництво клубу. Запам’ятаємо, як-то кажуть, цей момент.
Повернення Дем’яненка, сага Реброва, прощання з Яковенком, Цвейбою та Саленком
А тим часом оновлювалася та змінювалася й сама команда. Кияни замислювали дуже серйозний трансфер. Все керівництво столичного клубу відбуло на перемовини в Донецьк. В кілька етапів узгоджувалася сума, потім додалася опція обміну з доплатою. І в підсумку «Шахтар» відпустив у «Динамо» 18-річного Сергія Реброва в обмін на 21-річного чемпіона світу серед юнаків Олега Матвєєва та доплату в розмірі приблизно 150 тисяч доларів – так усе повідомляла тодішня преса. Що ж, виграли всі сторони: Ребров і Матвєєв багато забивали за свої нові клуби, а вже через кілька років Сергій і взагалі стане зіркою європейського футболу…
З того ж, що не збулося, можна назвати півзахисника Олександра Мартюка з «Шахтаря» ‒ Пузач хотів бачити його в рамках одного переходу з Ребровим. Також дивною виявилася історія з Єсиповим – його запросили з «Факела», вже проплачували 5 млн карбованців, аж коли стало відомо, що росіянин опинився в «Роторі». Міжнародний трансферний сертифікат, який так і не виписали киянам, призвів до певної тяганини між ФФУ, РФС і зацікавленими клубами, і в підсумку перехід у столицю новоявленого легіонера зірвався.
Трансферний лист 1992-93 років виглядав так:
Пішли з «Динамо»: п. Павло Яковенко («Сошо» Франція), н. Олег Матвєєв («Шахтар»), з. Олександр Єщенко, п. Валерій Єсипов («Ротор» Волгоград Росія), з. Микола Зуєнко («Зоря-МАЛС» Луганськ), з. Владислав Тернавський («Нива» Тернопіль), з./п. Ахрік Цвейба («КамАЗ» Росія), п. Андрій Чечуга («Чорноморець»), п. Виктор Мороз («Хапоель» Беер-Шева Ізраїль), п. Юрій Мороз, н. Гінтарас Квіткаускас («Верес»), п. Олег Волотьок («Асмарал» Москва Росія)
Прийшли в «Динамо»: з. Анатолій Дем’яненко («Відзев» Польща), н. Сергій Ребров («Шахтар»), п. Валерій Єсипов («Факел» Воронеж Росія), п. Павло Шкапенко («Металург» Запоріжжя»), п. Дмитро Топчієв («Карпати» Львів), п. Ігоріс Панкратьєвас («Неріс» Литва), н. Віталій Мінтенко («Буковина»)
Підготовка – матчем проти майбутніх володарів Кубка чемпіонів
Передсезонку «Динамо» проводило за кордоном. У Франції кияни провели ряд контрольних матчів ‒ проти «Олімпіка» (Марсель), «Монпельє», «Істера», «Сен-Етьєна». Примітно, що «Марсель», який виграв у динамівців 2:0 завдяки дублю німецького новачка Руді Феллера, в цьому сезоні стане володарем Кубка чемпіонів УЄФА.
Здавалося, після закордонного турне та солідного підсилення «Динамо» полетить. У стартовому матчі кияни відвантажили «Кременю» п’ять голів – дубль Леоненка, голи Мінтенка, Грицини та Яковенка принесли господарям «суху» перемогу. 33-річний капітан киян Дем’яненко виводив їх на поле в цій грі.
Проте вже наступний тур поставив питання під перспективами команди в сезоні. «Зоря-МАЛС» сенсаційно виграла вдома завдяки голу Олександра Севидова на 71-й хвилині. 8100 глядачів у Луганську зібралося на цей поєдинок – кожен матч «Динамо» на виїзді збирав значно більшу аудиторію, ніж у пересічних зустрічах чемпіонату… А ще через тур у Запоріжжі святкувало «Торпедо» ‒ на 83-й хвилині забив Олександр Заєць. Це – до питання «курдупельного турніру» чи нудних «шепетівок». Ні, навіть у перших чемпіонатах України все було не так просто, як зараз про це розповідають ті, хто в очі не бачив футболу 90-х.
Втім, у матчах проти потенційних конкурентів «Динамо» було в порядку – 2:1 над «Дніпром», 1:0 над «Таврією», 2:0 над «Шахтарем». І це попри те, що низка недавніх основних гравців перебралася в зарубіжні чемпіонати. Свої пізні матчі за киян провели Яковенко та Цвейба, які в підсумку перебралися за кордон. Прямо під час сезону пішов і Саленко, який тренувався окремо, не граючи, чекаючи на від’їзд.
27-річний Павло Яковенко, останній із великої команди, улюбленець Лобановського, якому пророкували багаторічну футбольну славу. Колишній гравець збірної СРСР перейшов у французький «Сошо», втім, забігаючи наперед, через травму не зміг заграти там на повну силу.
22-річний Олег Саленко – найдорожчий внутрішній трансфер радянського футболу – дуже хотів за кордон. Чутки відправляли його в «Астон Віллу» чи «Тоттенхем Хотспур», але вже на той час для переходу в британські клуби треба було мати постійний стаж у збірних, а молодий гравець там тільки починав свій шлях. Поки вирішувалися зарубіжні варіанти, форвард «Динамо» в чемпіонаті був не помічник – уже під час сезону 1992/93 Саленко перебрався в іспанську Прімеру, погодившись на пропозицію заштатного «Логроньєса». Там, а також пізніше в «Валенсії», Олег проведе найкращі свої легіонерські матчі.
«Невелика біда, на мою думку, що команду покидає Саленко. Амбіцій у цього хлопця хоч відбавляй, а от гравець він, як виявилося, посередній».
Йожеф Сабо, начальник ФК «Динамо» (Київ). Тижневик «Футбол» (Москва), літо 1992 року.
Оновлене «Динамо» на внутрішній арені навтрачало за осінь чимало очок, йдучи на 3-4 місцях, а тут ще й не спрацювала ставка на єврокубки. Якщо в 1/32 фіналу Кубка УЄФА «Динамо» справилося з віденським «Рапідом» (1:0 вдома, 2:3 в гостях – при тому, що в Австрії довелося забивати, пропустивши тричі), то в наступному ж раунді склало зброю перед «Андерлехтом». 4:2 вдома, 3:0 у Києві – бельгійський клуб легко та невимушено довів свою перевагу над динамівцями. Люк Ніліс (пізніше ми зустрінемо його ще й у складі ПСВ Ейндховен), Петер ван Воссен, Марк Дегриз здавалися гостями з іншої футбольної планети…
Через три дні після поразки від брюссельців керівництво ФК «Динамо» (Київ) оголосило про відставку Анатолія Пузача. Чемпіон СРСР 1990 року, чвертьфіналіст Кубка кубків 1990/91, учасник півфінального групового турніру Кубка чемпіонів 1991/92, віце-чемпіон України 1992 року – це ніби щось, але мало, як для амбіцій клубу, який років п’ять тому був у шорт-листі найкращих у Європі. Всього на всіх фронтах «Динамо» з Пузачем на чолі в 1990-92 роках провело 95 матчів: здобувши 49 перемог при 23 нічиїх і 23 поразках, голи 152:99.
Йожеф Сабо вивів «Динамо» на матч із «Карпатами», здобувши в трьох останніх матчах перед зимовою перервою одну перемогу та дві нічиї. Зимував гранд третім – відстаючи на одне очко від «Шахтаря» та на два від «Дніпра».
Один із сімнадцяти
На зимовий антракт «Динамо» йшло з очікуванням: було відомо, що на пост головного тренера клубу 17 кандидатів, у тому числі – зарубіжні, завдання озвучене чітко – чемпіонство та кубок. І в підсумку на початку грудня 1992 року журналістам був представлений Михайло Фоменко ‒ володар Кубка кубків і Суперкубка Європи 1975 року, ветеран «Динамо», колишній наставник «Гурії» (Ланчхуті) та національної збірної Іраку.
«Рада ФК «Динамо» (Київ) одноголосно обрала Михайла Івановича головним тренером серед 17 кандидатур, яких ми розглядали в кілька заходів. Разом із начальником команди Й.Й.Сабо вони спроможні досягти високих результатів», ‒ говорилося в коммюніке клубу.
«Динамо» запланувало трьохетапний зарубіжний цикл підготовки, включаючи Німеччину, ПАР і Францію. Вже в Руйті Фоменко почав втілювати своє бачення, і навесні почали значно більше грати недавні резервісти – Безсмертний, Зав’ялов, Мізін, Пономаренко, додався досвідчений Хруслов, а із львівських «Карпат» не без тяганини та скандалу запросили перспективного півзахисника Топчієва. Натомість Анатолій Дем’яненко, переведений у резерв, прийняв рішення завершити виступи. Вже навесні цього сезону він став до роботи в тренерському штабі армійського клубу ЗС «Оріяна» (Київ) – туди ж були позичені динамівські таланти Шовковський, Ващук, Федоров, Баланчук.
Набравши 133 очка, Віктор Леоненко був визнаний найкращим футболістом України 1992 року за опитуванням «Українського футболу». Для порівняння, №2 – Андрій Полунін із «Дніпра» - здобув 58 очок, а №3 – Олександр Помазун із «Металіста» - лише 22. Найцікавіше: президент ФК «Динамо» (Київ) Віктор Безверхий проголосував… проти свого гравця. Його трійка мала такий вигляд: 1. Юрій Нікіфоров («Чорноморець»), 2. Дмитро Топчієв («Карпати»), лише 3. Віктор Леоненко.
Газета «Український футбол», грудень 1992 року.
А закінчився рік трагедією. 21 грудня 1992 року півзахисник «Динамо» Степан Беца їхав із Києва в місто Дніпро разом зі своїм другом, гравцем дніпрян Олексієм Саськом. Автомобіль на заледенілій ділянці не втримався на дорозі й сталася аварія. Сасько загинув на місці, Беца – трішки пізніше в реанімації. Хлопцям, дійсно талановитим футболістам, було лише по 22 роки…
Медалі покласти в кубок
Враження, яке «Динамо» справило в весняній частині сезону 1992/93, дійсно величезне. Достатньо сказати, що в п’яти стартових турах при Фоменку команда виграла чотири рази при одній нічиїй при співвідношенні м’ячів 11:1. Тільки в двох матчах за півроку кияни програли в тому тріумфальному чемпіонаті – обидва в Дніпропетровській області. «Кривбасу» перемогу приніс вихованець київського футболу Владислав Лютий, «Дніпру» ‒ майбутній динамівець Юрій Максимов.
40000 глядачів аплодували на «Метеорі» перемозі підопічних Миколи Павлова. Ніхто не знав, що, по-перше, невдовзі Павлов із Максимовим, Михайленком, Коноваловим і Похлєбаєвим опиниться в «Динамо», а по-друге, що ФФУ під керівництвом Віктора Банникова зважиться змінити регламент прямо під час сезону. Змінився порядок врахування додаткових показників, вирішальну роль відіграла різниця забитих і пропущених голів, а не особисті зустрічі. При рівності перемог (по 18) «Динамо» набило +45 м’ячів, «Дніпро» − +31. А також федерація прийняла рішення розширити чемпіонат до 18 команд, завдяки чому «Зоря-МАЛС» (Луганськ) і «Верес» (Рівне) зберегли прописку у Вищій лізі.
У яскравому фіналі Кубка України 30 травня 1993 року 47 тисяч глядачів на Республіканському стадіоні в столиці побачили перемогу «Динамо» над «Карпатами» ‒ 2:1. Відкрив рахунок Віктор Леоненко, чий сольний прохід з акцентованим ударом до цих пір вважається одним із найкращих голів кубкового літопису, пізніше в ворота колишніх одноклубників забив Дмитро Топчієв. Пізній пенальті Ігор Плотка не похитнув переваги киян. У складі львів’ян, до речі, грав майбутній динамівець Андрій Гусин. А в «Динамо-2» в ті дні вже активно з’являвся на полі 16-річний Андрій Шевченко…
20 червня 1992 року в Кременчуку забивали тільки динамівці – Топчієв і Леоненко по два рази в чужі ворота, Пономаренко – в свої на користь «Кременя». Таким чином, Михайло Фоменко приніс «Динамо» перші в історії золоті медалі чемпіонату та Кубок України. Здобувши чемпіонський «дубль», він повністю виконав поставлені перед командою завдання.
На випадок рівності очок у двох і більше команд, місця в чемпіонаті і першостях визначаються за такими показниками:
а) за найбільшою кількістю перемог;
б) за найкращою різницею забитих і пропущених м’ячів у всіх зустрічах;
в) за найбільшою кількістю забитих м’ячів у всіх зустрічах;
г) за результатами ігор між собою;
д) за найменшою кількістю порушень (вилучення – 3 очки, попередження – 1 очко).
При абсолютній рівності вищезгаданих показників рішення щодо визначення місць серед команд, які ведуть спір, ухвалює Бюро виконкому Федерації. Тобто жеребкування або додаткові матчі.
Витяг із Регламенту чемпіонатів і першостей України з футболу на 1992-1993 і 1993-1994 роки. Розділ «Визначення місць»
Підсумкова таблиця Вищої ліги 1992/93
М Команда І В Н П РМ О
1 «Динамо» 30 18 8 4 59−14 44
2 «Дніпро» 30 18 8 4 51−20 44
3 «Чорноморець» 30 17 4 9 43−31 38
4 «Шахтар» 30 11 12 7 44−32 34
5 «Металіст» 30 12 7 11 37−34 31
6 «Карпати» 30 10 10 10 37−38 30
7 «Металург» 30 10 9 11 38−35 29
8 «Кривбас» 30 8 11 11 27−40 27
9 «Кремінь» 30 8 11 11 23−40 27
10 «Таврія» 30 11 4 15 30−39 26
11 «Волинь» 30 10 6 14 37−54 26
12 «Буковина» 30 9 8 13 27−32 26
13 «Торпедо» 30 9 7 14 32−40 25
14 «Нива» 30 8 9 13 22−25 25
15 «Зоря-МАЛС» 30 10 4 16 26−46 24
16 «Верес» 30 9 6 15 29−42 24
«Динамо» (Київ) ‒ чемпіон України 1992/93
Головні тренери: Анатолій Пузач (до 08.11.1992), Йожеф Сабо (до кінця першого кола), Михайло Фоменко (з грудня 1992 року).
Начальник команди: Йожеф Сабо. Тренер: Володимир Безсонов. Лікарі: Віктор Берковський, Володимир Малюта. Масажисти: Валерій Євлантьєв, Павло Швидкий. Адміністратори: Олександр Бакши, Микола Кушнір.
30 гравців:
Воротарі: Ігор Кутепов (19 матчів, 8 пропущених), Вальдемарас Мартинкенас (12 матчів, 6 пропущених).
Захисники: Олег Лужний (26 матчів, 3 голи), Сергій Шматоваленко (22 матчі, 1 гол), Віталій Пономаренко (15 матчів), Анатолій Дем’яненко (14 матчів, 1 гол), Ахрік Цвейба (12 матчів), В’ячеслав Хруслов (11 матчів, 1 гол), Анатолій Безсмертний (9 матчів), Андрій Алексаненков (8 матчів), Микола Зуєнко (8 матчів).
Півзахисники: Сергій Ковалець (27 матчів, 1 гол), Павло Шкапенко (27 матчів, 8 голів), Андрій Анненков (21 матч, 2 голи), Юрій Грицина (20 матчів, 2 голи), Сергій Мізін (16 матчів, 5 голів), Володимир Шаран (16 матчів, 1 гол), Дмитро Топчієв (14 матчів, 7 голів), Сергій Заєць (11 матчів, 1 гол), Ігор Панкратьєв (9 матчів, 2 голи), Павло Яковенко (9 матчів, 1 гол), Степан Беца (8 матчів), Андрій Зав’ялов (5 матчів, 1 гол), Єрванд Сукіасян (3 матчі), Віктор Бєлкін (2 матчі), Сергій Волотьок (2 матчі), Юрій Мороз (2 матчі).
Нападники: Віктор Леоненко (27 матчів, 16 голів), Сергій Ребров (23 матчі, 5 голів), Віталій Мінтенко (10 матчів, 1 гол).
Сергій Ребров – дебютант сезону
11 вересня 1992 року Ребров замінив по перерві Мінтенка в матчі з чинним чемпіоном України - "Таврією". Зіграв проти Головка без голів, виграли 1:0 завдяки пенальті від Леоненка. А вже 16 жовтня в матчі з "Кривбасом" Ребров забив на 90-й хвилині, врятувавши "Динамо" від сенсаційної домашньої поразки.
