«Професійний спосіб мислення, безмежна вірність футболу дозволили Рацу не лише тривалий час чекати свого часу в київському «Динамо», чесно працюючи в дублі й лише час від часу з'являтися в основному складі, але потім стати одним із найстабільніших гравців у команді, виступати майже без замін у всіх матчах, домогтися права грати у збірній» (Валерій Лобановський, «Нескінченний матч»)
Перші кроки у футболі
Василь (Ласло) Карлович Рац народився у селі Фанчікове Виноградівського району Закарпатської області. Закарпаття – батьківщина представників багатьох народів – українців, угорців, словаків. А ще це багаторічний край-постачальник футбольних талантів до найтитулованіших клубів країни. У Раца багато знаменитих попередників.
І за дивною течією обставин майже всім їм змінювали імена, мабуть, начальники боялися, щоб «Захід не надто світився». Так українець Стефан Решко у протоколах матчів писався Степаном, словак Міхал Коман Михайлом, а етнічних угорців рівняли під одну лінійку: Сабо з Йожефа перетворився на Йосипа, Медвідь – із Ференца на Федора. Не минула ця доля й Ласло. Так він «перевзувся» у Василя.
У дитинстві хлопець ганяв м'яча, доки не стемніє. Благо, футбольне поле у рідному Фанчіковому було недалеко від батьківського дому. Тому, прийшовши зі школи, відразу же тікав до однолітків. Іноді, щоправда, діставалося від мами за синці. А ось через оцінки в школі батькам не доводилося червоніти. Як і за успішність молодшої сестри, яка згодом закінчила один із київських вишів.
Його першим футбольним наставником був Павло Іванович Пребуш. До нього Василь прийшов у четвертому класі. Грав лівим крайнім у нападі, і товариші жартома прозвали його Блохіним, адже в кожному матчі забивав по 2-3 голи.
Десятикласником захищав честь збірної школярів України. А потім і перша пропозиція надійшла – з команди другої ліги «Говерла» (Ужгород).
«Але тренер спортінтернату Валентин Іванович Борейко, – згадував Василь Карлович, – рекомендував мене до дубля львівських «Карпат». І я вирішив: «Говерла» – добре, а «Карпати» – краще! Не тому тільки, що рангом вищі, – адже й вчитися потрібно було, а у Львові працював інститут фізкультури». До цього ВНЗ він вступив у 1978 році, паралельно грав у «Карпатах», які в 1980 році знову пробилися до вищої ліги.
У дорослому футболі
Але в основному складі закріпитися не вдалося, на той час тон у команді задавали такі відомі гравці, як Суслопаров, Думанський. Тож більше грав за дублерів.
Якось надійшов лист із Вінниці, Василя запрошували до місцевої «Ниви». Вирішив порадитися з наставником «Карпат» Іштваном Йожефовичем Секечем – відомим у минулому футболістом. «Знаєш, треба їхати. «Нива» - непогана команда, наберешся досвіду, звикнеш до дорослого футболу», - порекомендував Секеч.
У «Ниві» Василю довелося грати під керівництвом відомого фахівця І. Терлецького. Не все виходило спочатку, ніяк не міг Василь налагодити свою гру, але Іван Іванович виставляв його у стартовому складі. Поступово справи пішли краще, а із різних клубів вищої ліги до Вінниці зачастили гінці-селекціонери. Проте Терлецький твердо стояв своєму: «Ні-ні! Твоя команда тебе ще не запросила. Тому працюй та чекай!».
Запрошення від «Динамо» надійшло влітку 1981 року. Почав із «дубля», але спочатку грав невиразно. Почувався закомплексованим, «згоряв» ще до стартового свистка арбітра. Хотів було повернутися до Вінниці.
І тут слово взяв Валерій Лобановський. Абсолютно несподівано назвав прізвище Раца в основному складі у дуже відповідальному матчі з московським «Динамо», потім дав зіграти цілий тайм зі «Спартаком». Це був сильний психологічний хід, після якого Василь повірив у себе, побачив перспективу.
Так почалося сходження до футбольних вершин. Коли «Динамо» залишив Леонід Буряк, і Василь уже став повноцінним гравцем «основи», йому довірили бити «стандарти» - кутові, штрафні, вільні. Василь залишався після кожного тренування, годинами відпрацьовував удари в парі з Ігорем Бєлановим. Із Сергієм Балтачою разом шліфували довгі та середні передачі. Лобановський казав: щоб здобути авторитет у Європі, треба на тренуваннях зібрати відро власного поту. Вони старалися...
Фахівці характеризували Раца так: «Півзахисник. Вміє ефективно вести атакуючі дії. У разі потреби корисно працює на оборону. Має сильний, добре поставлений удар».
А київські вболівальники-жартівники оцінили його по-своєму: «Що таке Рац-пропозиція? Результативний пас плюс гол».
Зірковий рік для Василя – 1986-й. Він став заслуженим майстром спорту, разом із «Динамо» виграв Кубок Кубків.
У тому ж сезоні світовий чемпіонат проходив у Мексиці.
«Ми грали, – згадував Василь Карлович, – зі збірною Франції, і мені вдалося забити вирішальний гол у ворота Ж. Батса. А потім восени того ж року в Парижі у відбірному матчі чемпіонату Європи вдруге змусив капітулювати голкіпера збірної «трикольорових».
Євро-1988. «Фінал цієї першості, – з діалогу Раца з журналістами, – проходив на полях ФРН. Перша гра між збірними СРСР та Голландії відбулася в Кельні. Знамениті зірки світового масштабу Гулліт, Райкард, Куман, у другому таймі до них приєднався ще й ван Бастен, практично без перепочинку атакували ворота нашої збірної, а перемогли ми. І єдиний вирішальний гол я провів на 53-й хвилині. Але, як згодом з'ясувалося, це була лише репетиція майбутнього фінального поєдинку. Там «помаранчеві» довели свою перевагу, виграли з рахунком 2:0 та стали чемпіонами континенту. Голи нам забили ван Бастен та Гулліт. Але й срібні медалі чемпіонату Європи, гадаю, гідна нагорода.
У тому ж сезоні – останній календарний поєдинок удома з лідерами – одноклубниками Москви. Нам потрібна була лише перемога. Забитий мною гол, по суті, вирішив долю матчу. Це сталося на 15-й хвилині першого тайму. Загалом того сезону провів сім м'ячів у ворота суперників.
Михайличенко, який став найкращим бомбардиром, записав на свій рахунок 12 голів, а Бєланов – 10». І знову вболівальники оцінили це по-своєму: «Страдають Прудніков та Батс – На поле вийшов Вася Рац!»...
Лише голкіпер Віктор Чанов і він сам, Василь Рац, лише ці двоє провели всі матчі зіркового сезону 1986-го року. Товариші по команді дивувалися: здавалося б, фігурою, поставою атлетом назвати не можна, а він бігає від воріт до воріт усі 90 хвилин. Невже не втомлюється? А вражаючий удар Раца по незбагненній траєкторії, то найкращі голкіпери і не тільки в нас, а й у Європі, приголомшено м'яч із сітки своїх воріт дістають. А ще результативний пас під удар партнеру – скільки голів було забито після його вертикалей партнерам.
Анатолій Дем'яненко казав: «Я грав позаду Василя, спокійно підключався до атаки, знаючи, що він, хоч із останніх сил, але добіжить, підстрахує, не дасть супернику пройти…»
Після чемпіонату Європи Рацем зацікавилися за кордоном. Реальними були дві пропозиції від іспанського «Еспаньйола» та шотландського «Глазго Рейнджерс», який тоді тренував відомий у минулому гравець Грем Сунесс.
Василь відчував, що треба їхати до Глазго. Але нещодавно у його сім'ї народився син, тому вони з дружиною вирішили, що клімат Барселони малюку підійде краще.
«Еспаньйол» боровся за право залишитися у Примері, але не вдалося. Лобановський сказав: «Я в тебе вірю, але якщо хочеш грати у складі збірної на чемпіонаті світу, краще повернися до «Динамо» - керівництво федерації не підтримає мене у вирішенні взяти тебе з нижчої ліги Іспанії». Василь невдовзі повернувся додому.
Проте збірна переживала кризу. Після поразки в товариському матчі румунам тренер розпочав «хірургічні операції». Серед виключених зі складу виявився і Рац. Тому коли надійшло запрошення від будапештського «Ференцвароша», він зрадів, бо давно хотілося потрапити на історичну батьківщину.
Біда сталася новорічної ночі 1991 року. Останній грудневий день він ще потренувався на стадіоні «Динамо» і з мокрою головою півгодини полював на таксі на Європейській площі. Коли заграли куранти, випив келих шампанського. Вночі довелося викликати швидку: не міг поворухнутися. Місяць у шпиталі – з ціпком, лівої руки не відчував зовсім. Коли трохи прийшов до тями, зв'язався з угорцями: ті на нього чекали. Ім'я Василя Раца після того, як збірна Союзу розгромила угорців 1986-го, ще було на слуху.
Лікарі «Ференцвароша» схопилися за голови: «Який футбол, ви ж напівінвалід». Рац усе ж таки відіграв той сезон, але було соромно перед глядачами, перед товаришами по клубу за свою форму - він втратив рухливість. І хоча угорська публіка його приймала тепло, самому собі Василь твердо сказав: «Усе, кінець! Досить людей тішити, переходжу в бізнес».
Після кар'єри гравця
Повісивши ігрові бутси на цвях, Василь Карлович справді всерйоз зайнявся бізнесом, закуповував сировину для виробництва поліетилену, незабаром у Будапешті заснував свою фірму «Рац та сини».
Але щойно його покликали у футбол, знову повернувся на поле. У сезоні-1996/1997 працював другим тренером «Ференцвароша». З вересня по грудень 2007 року обіймав посаду асистента тренера в київському «Динамо», у 2012-му працював наставником «Оболоні». Після відставки головного тренера київської «Оболоні» Сергія Ковальця в листопаді 2011 року виконував обов'язки головного тренера команди.
Досягнення
Народився 25 березня 1961 року. Заслужений майстер спорту. Півзахисник. Учасник чемпіонатів світу 1986, 1990. Віце-чемпіон Європи (1988). У складі збірної зіграв 47 матчів, забив 4 м'ячі. Володар Кубка Кубків - 1986. Чемпіон Угорщини 1992, 1993.
Чемпіон СРСР – 1981, 1985, 1986, 1990. Володар Кубка СРСР – 1982, 1985, 1987, 1990 р. Загалом у чемпіонатах СРСР зіграв 185 матчів, провів 24 м'ячі.
Виступав за «Карпати» Львів (1978-1980), «Локомотив» Вінниця (1980-1981), «Динамо» Київ (1981-1991), 186 матчів, 24 голи, «Еспаньйол» Барселона (1989), 11 матчів, 2 голи, «Ференцварош» Будапешт (1991-1992), 7 матчів, 1 гол.
Сім'я
Дружина Клара з футбольної родини, вона племінниця відомого гравця та тренера Іштвана Секеча. Сини Ласло та Аттіла. Старший займався футболом, молодший – спочатку футболом, згодом тенісом.
Семен Случевський, Володимир Кулеба, «Наступники»
