Віктор Фомін

Віктор Фомін

Щоб молодим шанувальникам футболу було зрозуміло, наш сьогоднішній герой був гравцем на кшталт Карлоса Де Пени чи Віктора Циганкова – стрімкий фланговий гравець, який чудово використовував свою швидкість, умів як особисто завершити атаку, так і видати таку передачу, що промахнутися – гріх. 

У 50-х роках Віктор Фомін вважався найкращим лівим крайнім українського футболу. Його перехід із «Шахтаря» в «Динамо» був чи не найбільш резонансним за десятиліття в УРСР, а та стрімкість, із якою він розривав свій фланг, робила «Фому» одним з улюбленців уже тоді вибагливої київської публіки. То хто він був – Віктор Трохимович Фомін? Чому згадуємо його й сьогодні, через більш як 12 років після смерті?

Яскрава зірка з Донбасу

Він народився 13 січня 1929 року в Слов'янську, де й почав грати ще підлітком. Утім, обдарування юного гравця не залишало сумнівів – удома затримається ненадовго. Поступило запрошення з команди майстрів заводу імені Ілліча міста Маріуполя (тоді якраз почав називатися Ждановим) – як тоді казали, «звільненої команди», команди майстрів, за яку грали співробітники підприємства. Числячись робітником цеху з випуску танків, Фомін весь свій час міг присвячувати футболу. 

В одному з матчів за заводську команду «Сталь» Вітя вийшов грати проти команди вищого рівня в області – «Шахтаря». Забив кілька м’ячів і отримав запрошення в Донецьк. Досить швидко проминув дубль і вже з 1950 року почав стабільно грати в основі. У нападі був «постачальником снарядів» для легендарного форварда Пономарьова – і в першому ж повному сезоні у «Шахтарі» потрапив до списку 33 найкращих футболістів СРСР (№3 на позиції лівого крайнього). 

1951-го року «Шахтар» здобув бронзові медалі, але наступний сезон став фатальним для клубу з Донбасу – у зв’язку з підготовкою до Олімпіади в Гельсінкі чемпіонат СРСР з футболу пройшов за експериментальною схемою в скороченому варіанті, і «гірники», посівши передостаннє 13-е місце, вилетіли з Класу «А». Забивши 24 м’ячі в 90 матчах за «Шахтар» і віддавши незчисленну кількість гольових передач (шкода, облік тоді такий не вівся), Фомін мав підстави не опускатися в нижчий дивізіон. Так і сталося. Причому, 

за допомоги МВС

Хоча сезон 1953 року Фомін почав у «Шахтарі», отримавши навіть капітанську пов’язку та місце центрфорварда після Пономарьова, який очолив донецьку команду, ним активно цікавилися команди Класу «А». З-поміж різних варіантів він вибрав саме «Динамо» – хоча тоді славна київська команда лише відновлювала сили після страшних потрясінь і втрат часів Другої світової війни. 

Був розпал сезону, травень місяць, коли легендарний динамівський адміністратор Рафаїл Фельдштейн знайшов спосіб перехопити Фоміна. Попри те, що це був розпал чемпіонату, гравець дав згоду на перехід у «Динамо», а питання з заявкою пообіцяли вирішити в галузевому відомстві – республіканському міністерстві внутрішніх справ. Рафа попросив про допомогу першого замміністра Соломона Мільштейна. От тільки в зв’язку зі скиненням Берії та наступними перестановками в МВС заявка розтягнулася на кілька місяців. 

Зате вже в другому півріччі Фомін вийшов на поле. Дебютувавши в матчі з московськими одноклубниками (0:2), вже через тиждень у матчі з московським «Торпедо» Віктор видав першу гольову передачу (на Комана!), а через півтора місяці відзначився першим голом – з розбігу розстріляв ворота московського «Локомотива», поклавши початок надважливій перемозі. У тому сезоні кияни ще боролися за виживання в Класі «А»…