Віктор Васильович Терентьєв (на фото в центрі) все десятиліття 60-х років працював у тренерському штабі київського «Динамо». Точніше, з 1959 до 1971 року.
Півсезону 1963 року йому довелося бути головним тренером «біло-синіх», а в 1971 році – начальником команди.
Багато знаменитих футболістів «Динамо» після завершення кар’єри гравця знаходили себе в різних галузях футбольного життя. Лобановський, Базилевич, Блохін чітко бачили себе саме головними тренерами, вони пішли цим шляхом, на якому їх, звісно, чекали як троянди, так і шипи. Вони обрали саме такий шлях. Інші – Хмельницький, Рудаков, Соснихін – присвятили свої тренерські роки дітям. Треті – Банников, Решко, Трошкін – стали футбольними керівниками та функціонерами. Четверті – Біба, Сучков – селекціонерами та скаутами.
Хороший асистент
Але завжди й у всіх командах була та є група колишніх гравців, які досягли найбільшого успіху в штабі інших головних тренерів. Зараз їх офіційно називають асистентами головного тренера, а вони себе жартома звуть «польовими тренерами». Як би там не було – без їхньої роботи, нехай іноді непомітної, головні тренери як без рук.
Як відомо, в кожному жарті є доля… жарту. Чому вони називають себе «польовими» тренерами? Все дуже просто. У тренерському штабі мають бути люди, які можуть не лише пояснити гравцю, як йому діяти, але й показати фінт або відбір м’яча на полі. Тобто, «суто теоретик» навряд чи здобуде авторитет у амбіційних та гарячих молодих футболістів.
Наступна якість, необхідна хорошому асистенту головного тренера, – вміння бути справжнім посередником між наставником та футболістами. Зазвичай головні тренери – дуже суворі керівники. І далеко не завжди через наявність таких особистих якостей. Часто життя змушує у спілкуванні з футболістами вміти користуватися як «пряником», так і «батогом». Але небагато наставників можуть легко переходити з одного такого методу спілкування до іншого. А потім – навпаки. Для цього головному й необхідні хороші асистенти. Щоб, коли вимагають обставини, бути дипломатом, іноді втішати. Рідко асистенти грають роль «злого полісмена», частіше – «доброго». Якщо буде навпаки, то в команді навряд чи буде психологічний комфорт.
Саме цими якостями й володів Віктор Васильович Терентьєв. У «Динамо» йому довелося працювати поруч із такими видатними головними тренерами, як В’ячеслав Дмитрович Соловйов та Віктор Олександрович Маслов. Видатними, але зовсім різними у розумінні футболу, методах спілкування з футболістами, принципах побудови тренувального процесу. А Терентьєв влаштовував їх обох. Чому? Крім того, що він міг на полі вправно показувати різні технічні прийоми та проявляти себе справжнім педагогом, Віктор Васильович був хорошим тактиком. Знаючи індивідуальні особливості своїх гравців та суперників, він міг запропонувати головному свою схему побудови та взаємодій на майбутній матч. І донести свій задум він міг не лише грамотно, а й спокійно та делікатно, не виставляючи напоказ власне «Я» і не «придушуючи» тренерські амбіції головного.
Усьому цьому Терентьєв навчився, коли ще був футболістом. Народившись у Москві в 1924 році, він і футбольну кар’єру розпочав там. У юнацькій команді «М’ясокомбінат», потім у клубних динамівських колективах Москви та Іванова, пізніше в московському «Харчовику» і, на довгі шість сезонів 1948-1953 років, у московському «Спартаку». Хоч Віктор Васильович виходив на поле в червоно-білій формі у 103 матчах, забив 34 голи, виграв бронзові медалі в 1949 році та Кубок СРСР у 1950-му, і навіть грав за другу збірну СРСР, по-справжньому він не закріпився в основному складі «спартачів».
Вірні та скромні «напівсередні»
Тому він і прийняв запрошення київського «Динамо» в 1954 році та одразу «з корабля на бал»! Тобто, «бал» динамівці влаштували собі самі, вперше вигравши в тому сезоні Кубок СРСР. Крім того, що Терентьєв був єдиним футболістом «Динамо», який виграв Кубок не вперше, саме він відкрив рахунок у фінальному матчі проти єреванського «Спартака», замкнувши гольову передачу Михайла Комана. Сам Михайло Михайлович забив другий гол, який вирішив долю Кубка. Їх із Команом, тоді на полі – правого та лівого напівсередніх форвардів, життя пов’яже ще надовго саме в тренерському штабі. І знову вони будуть «напівсередніми» – асистентами-товаришами головного.
Але поганий той солдат, який не мріє стати генералом. І Терентьєв мріяв бути головним тренером. Після «золотого» сезону 1961 року гра «Динамо» дещо втратила свою свіжість та вольовий дух. Чи то футболісти почали спочивати на лаврах, чи то суперники вже готувалися на матчі з нашими, як на останній бій, у підсумку команда посіла 5 місце. Раніше такий результат був цілком прийнятним, але тепер, після виграного чемпіонства, він не влаштовував ані вболівальників, ані керівництво. Соловйов залишив команду, очоливши рідний ЦСКА, а в Києві не почали шукати «варяга», вирішивши, що Терентьєв цілком готовий посісти посаду головного тренера. Він очолював «Динамо» протягом половини сезону 1963 року. Спочатку були перемоги над мінським «Динамо» (4:1) та московськими спартаківцями (2:1), але їм на зміну прийшли нелогічні поразки від слабших за потенціалом «Шахтаря» (1:3), «Нафтовика» з Баку (2:3), алма-атинського «Кайрата» (0:1) та куйбишевських (самарських) «Крильєв Совєтов» (1:3). Останньою краплею стала розгромна поразка від принципового суперника «Торпедо» (Москва) (1:7). Терентьєв пішов у відставку. За підсумками того сезону «Динамо» посіло лише 9-те місце із 20. І лише прихід на посаду головного тренера Віктора Маслова на початку 1964 року відродив ім’я «Динамо» до кінця славетних для нього 60-х років. Завжди поруч із Масловим були вірні та скромні «напівсередні» Терентьєв та Коман. Командні гравці на тренерській лаві.
Як там наш Терентьєв?
У 70-х роках Віктор Васильович залишив Київ, тренуючи спочатку «Металіст», а потім скромні динамівські команди Брянська та Кінешми. Повернувшись до рідної Москви, він багато років обіймав адміністративні посади Центральної Ради «Динамо», наприкінці 70-х років входив до тренерського штабу московського «Динамо», а наприкінці 80-х тренував дитячі та юнацькі команди «Динамо» (Москва).
Звісно, зіркові роки в кар’єрі Віктора Васильовича пов’язані саме з київським «Динамо», але оскільки він завжди був скромним та делікатним, то його ім’я не з’являлося на перших шпальтах. Недаремно Михайло Михайлович Коман запитував кожного московського журналіста, який приїжджав до Києва: «А як там, у Москві, наш Терентьєв?»
Терентьєв пішов із життя у 2004 році.
