Здається, не так давно Олександр Головко ще виводив із капітанською пов‘язкою на поле київське “Динамо” та національну збірну. А сьогодні він виходить на зелений газон вже в якості головного тренера юнацької збірної України U-16. Те, з яким ентузіазмом та інтересом Олександр розповідає про своїх підопічних, а також як переймається і прагне вирішити всі проблеми, що існують у футболістів цього віку, одразу стає зрозумілим – ця робота йому цікава, а бути тренером – його покликання, яке він ще сам, можливо, до кінця й не усвідомив. Тренуючи свою команду, Олександр Головко продовжує й надалі уважно стежити і переживати за київським “Динамо”, в якому він провів свої дев’ять найкращих років.
Тож, про футбол і не тільки, у нашій розмові з прекрасним футболістом і просто чудовою людиною.
- Олександре, нещодавно, ви зі своєю командою повернулися з Нідерландів, де проводили тренувальний збір. Незважаючи на поразку 0:1 від місцевих однолітків, ви залишилися задоволені цим збором?
- Так, я залишився задоволеним збором, проведеним на теренах Бенілюксу. І на це є кілька причин. По-перше, поразка від збірної Голландії варта трьох перемог над командами нижчого рівня і класу. По-друге, установку на гру футболісти виконали, а, по-третє, після фінального свистка я помітив в очах багатьох гравців величезне бажання грати. Звичайно, клас і майстерність голландських однолітків набагато вищий за наш. Вони мають велику швидкість, гарну техніку, одразу приймають рішення. Але нам є куди прагнути і є над чим працювати.
- На коли запланований наступний збір?
- В наступному році відбудеться 7 зборів. Перший турнір пройде 27 січня в турецькому Ізмірі, через місяць – турнір в Бельгії, на квітень запланована товариська гра з Туреччиною, потім турнір ім. Баннікова, а також перший Елітний раунд відбору ЧЄ-2009, де ми потрапили до 7 відбіркової групи разом із командами Швейцарії, Ісландії та Норвегії.
- Якщо говорити про групу, до якої потрапила національна збірна України до ЧС-2010. На вашу думку, у нас є шанси вийти до фінальної частини турніру?
- Шанси є завжди. Ми навіть у відборі до Євро-2008 мали можливість вийти з групи, яку багато хто називав “групою смерті”. Але в нас що не жеребкування, то “група смерті” виходить (сміється). Гадаю, що тренер, який буде біля керма збірної, й ті гравці, які в ній виступатимуть, зроблять все можливе, щоб потрапити на світову першість 2010 року. На мою думку, груповий турнір можна проходити успішно.
- Починаючи з національної команди, як відомо, головний біль тренерів – зібрати потрібну кількість гравців, гра яких відповідала б рівню збірної. У вашій віковій категорії подібна проблема існує?
- Не хочеться про це говорити, але ми сподівались, що, можливо, хоч, гравці 1992 року народження будуть відрізнятися від старших футболістів, в першу чергу, технічною підготовкою. Але, як показав час, проблеми існують і в нашій віковій категорії. Не скажу, що важко, але дуже багато потрібно їздити по Україні, щоб знайти тих хлопців, які можливо, повторюсь, можливо в майбутньому потраплять спочатку до хорошого клубу, а потім вже до збірної.
- Якщо для команди Олега Блохіна головними постачальниками футболістів є “Динамо”, “Шахтар”, “Дніпро”, то у вашій збірній найбільше представників яких клубів?
- Нічого нового вам не скажу. Звичайно, дві найкращі школи на сьогоднішній день – “Динамо” і “Шахтар”. Проте, незважаючи на проблеми із фінансуванням та підбором тренерського штабу, інші школи поступово починають давати якісних футболістів.
- Важко працювати з футболістами такого віку?
- Якщо любиш цю справу, то не важко, а цікаво. 16 років – такий вік, коли гравці починають думати не лише про футбол (сміється). Тому, моє завдання як тренера – навчати їх життю, і не тільки футбольного.
- Після того, як вам запропонували очолити цю команду, одразу погодились?
- Ні. Мені запропонували цю посаду рік тому. Я ще перебував в роздумах, оскільки не до кінця змирився із тим, що завершив кар’єру гравця. Через відсутність досвіду роботи, очолити юнацьку збірну одразу відмовився. Через декілька місяців мені запропонували стати помічником Юрія Калітвинцева, який, на той час, очолював юнацьку збірну України U-17. Так сталося, що з цією командою я потрапив на чемпіонат Європи в Бельгії, де здобув величезний досвід. У квітні, на виконкомі ФФУ, було прийнято рішення, що я очолю збірну гравців 1992 року народження. Тож, лише після попередньої підготовки, подивившись контингент молодих футболістів, я зробив цей вибір.
- Хвилювались, коли вперше виводили своїх підопічних на поле?
- Дуже хвилювався, коли допомагав Юрію Калітвинцеву. Особливо, коли грали в елітному раунду з італійцями. Тоді, мабуть, вперше по-справжньому зрозумів, що тренерська лава – електричний стілець. В мене був такий стан, що хотілося втекти зі стадіону, нікого не бачити і не чути (сміється). Але це також досвід...
- Якщо перед вами постане вибір – бути тренером збірної чи клубу. Що оберете?
- Одразу хочу сказати, зараз – я лише тренер на паперах, такий собі молодий фахівець-початківець. Спершу розпочну працювати зі збірною, зроблю все можливе, аби досягти з цією командою максимальних результатів і показати, що дійсно зростає покоління, яке буде гідне представляти Україну на міжнародному рівні. А далі – як життя покаже.
- За свою спортивну кар’єру ви пограли в “Таврії”, “Динамо”, навіть побували в Китаї. При цьому довелося попрацювати не з одним тренером. Зараз ви використовуєте методику роботи ваших наставників, чи працюєте за власною системою?
- Методика робити юнацького футболу відрізняється від методики роботи тих команд, в яких я грав як професійний футболіст. Можливо, психологічні моменті або ж становлення колективу – це мені знадобиться в подальшому. А що стосується технічних, тактичних навичок, то тут є відмінності. Мені доводиться не так вчитися, як набиратися досвіду.
- “Динамо” зараз переживає не найкращі свої часи. Ви, як людина, якій пощастило грати в період, коли клуб знаходився на злеті, як гадаєте, що трапилося з командою? Які причини такої невдалої гри?
- Сьогодні тільки ледачий не критикує “Динамо “, тому я цим займатися не буду. Вірю в цю команду, які б труднощі вона не переживала. Звісно, боляче за цим спостерігати. Вважаю, що ми, принаймні ті люди, які провели певний час у “Динамо” і для яких динамівська емблема все ж таки щось значить, повинні в своїй душі сподіватись на те, що майбутнє цього клубу буде гарним. Нехай швидше завершиться цей рік, і в наступному, високосному році, все зміниться на краще.
- Чи вдасться Олегу Лужному щось змінити в команді, і чи є в нього шанси стати не виконуючим обов’язки, а головним тренером “Динамо”?
- Якщо говорити про Олега Лужного як про футболіста, я можу судити, як про тренера – ні. Якщо президент клубу Ігор Суркіс говорить, що не знає, який Лужний тренер, то, природно, що я, людина зі сторони, також не можу сказати про його тренерські здібності. Те, що показали матчі з “Манчестер Юнайтед” та “Ромою” – це не показник. Адже те, що відбувається в “Динамо”, – процес не вчорашнього і не позавчорашнього дня. Чи зможе Олег? Поставлю велике запитання. Я не можу про це судити, тому що не знаходжусь всередині команди.
- А як ви розцінюєте шанси “Шахтаря” в Лізі чемпіонів?
- Чи це збіг обставин, чи так вже склалося, але в цьому році всі необов’язкові голи або помилки відбуваються саме через помилки оборони. Причому, як в одній, так і в іншій команді. Не знаю, з чим це пов’язане: з молодістю гравців однієї команди, чи вже втомою – іншої. При всій повазі до “Динамо” й “Шахтаря”, з таким рівнем гри в обороні, а, можливо, й окремих гравців, розраховувати на вихід з групи Ліги чемпіонів “гірникам” буде вкрай важко. Хоча, ми на це сподіваємось.
- Давайте поговоримо про більш приємні речі. Ви маєте двох синів. Чи проявляють вони інтерес до футболу?
- Старший син, Олександр, займається у футбольній школі “Динамо”. Хоча, для мене не було самоціллю, щоб мої діти грали у футбол. Два роки Саша займався тхеквондо, розвивав гнучкість, характер. Потім вирішив спробувати себе у футболі. Ми з дружиною віддали його до ДЮСШ №15, що на Теремках. Згодом помітив, що він ставиться до цього виду спорту серйозно. Поспілкувавшись з Олександром Шпаковим, який керував цим віком, сина взяли на оглядини. Через тиждень попросив Олександра Олександровича сказати мені об’єктивно, незважаючи на те, що я його батько, які в нього можливості. Як виявилося, було багато втрачено, через те, що розпочали займатися не з 6-7 років. Але в нього є здібності, які, можливо, успадкував від мене, за рахунок яких ми можемо його розвивати. А там, як кажуть, все в руках Божих. Молодший, Андрій, зовсім інший – у всіх відношеннях (сміється). Зараз йому шість років, займається чим завгодно – від малювання до спорту.
- Ви заснували в столиці власний спортивний клуб “Атлетік Ас”. В кого виникла ідея його створення, і як часто там буваєте?
- Ідея виникла давно. Клубу вже 5 років. Я один із його засновників, а мій близький товариш, якому я довіряю, займається безпосередньо керівництвом. Була можливість вкласти гроші, ми це й зробили. Хоча, за сьогоднішніми мірками, це недостатньо прибутковий бізнес. Виявляється, здавати в оренду чи продавати такий заклад було б легше й дешевше, аніж займатися спортом і розвивати здоровий спосіб життя. Але на той час я завершував грати у футбол, думав про майбутнє, про те, що потрібно підтримувати фізичну форму. Тож, бажання співпало з можливістю. В клуб намагаюсь приходити не менше трьох разів на тиждень. На сьогоднішній день маємо близько 1000 абонентів. Тож ласкаво всіх просимо!
Наталя Тидень, спеціально для fcdynamo.kiev.ua
