- Найкращим гравцем прем'єр-ліги за оцінками «СЭ» ви стали вдруге поспіль. Напевно, рік, що минає, залишив більше приємних емоцій, ніж попередній?
- Ще б пак! Настрій піднявся не лише у мене – у всієї команди.
- Найяскравіший спогад та найбільше розчарування цього року, не думаючи, готові назвати?
- Якусь подію виокремити складно. В пам'яті залишається кожен гол, а кожен програш та навіть нічия залишають неприємний осад. Взяти, приміром, поразку нашої збірної від Словаччини, а «Динамо» – від «Ольборга». Або – втрату очок у зустрічі з «Олімпіком». І згодом не дають спокою моменти, які мав використовувати, але не зміг. Тоді як сюжет програного або не доведеного до перемоги матчу міг змінити лише один гол.
БЛОХІН ТА РЕБРОВ
- Улітку ви казали мені: якщо б не переграли у фіналі Кубка України «Шахтар», можна було би зачинитися на базі й замість відпустки цілий місяць наполегливо тренуватися. Тепер, як я розумію, вирушаєте відпочивати в зовсім іншому настрої?
- Звичайно! Лідируємо в чемпіонаті, з першого місця вийшли з групи в Лізі Європи... Виконали всі поставлені перед нами на кінець року завдання. Тому не бачу причин не порадіти результату та не відпочити.
- Те, як змінилася в нинішньому сезоні ваша команда, відзначають і фахівці, і прості вболівальники. Вся справа лише у зміні тренера?
- Не думаю, що лише у цьому. Але й заперечувати важливість тренерського фактора безглуздо: Сергій Станіславович знайшов підхід до всіх хлопців без винятку, багато спілкується з нами. А для футболіста такий контакт із наставником украй важливий.
Плюс – ми, нарешті, зігралися та стали єдиним цілим. Адже хлопцям, які приходять з інших чемпіонатів, що не кажи, потрібен час для адаптації не лише до манери гри команди, але й до культури країни, до атмосфери в колективі. Легіонери притерлися до нас, ми до них – і цього року почали показувати більш якісний футбол. А наш результат – лише наслідок цих обставин.
- Попрацювавши півроку під керівництвом Сергія Реброва, можете назвати три основні його відмінності від Олега Блохіна?
- Мені довелося попрацювати і з Сьоміним, Газзаєвим, Калитвинцевим, Литовченком, Лужним... Не хотілося би, перераховуючи, когось забути (посміхається). Усі вони – хороші тренери, й від кожного я намагався брати найкраще. У чернігівській «Десні» мене навчав цьому Сан Санич Томах, який нещодавно, до речі, знову очолив запорізький «Металург». Кожному зі своїх наставників я вдячний за позитивний досвід.
ГАЗЗАЄВ ТА КВАРЦЯНИЙ
- Тим не менше, особливе місце серед названих тренерів, напевно, займає Валерій Газзаєв. Не побоюючись критичних стріл, він наполегливо випускав вас на поле у стартовому складі...
- Звичайно, я багато чим зобов'язаний Валерію Георгійовичу. Ми, на жаль, не бачилися з ним після того, як він пішов із «Динамо», але було би приємно зустрітися з ним зараз – наприклад, за вечерею – й, користуючись нагодою, ще раз подякувати за те, що він для мене зробив. Фактично, Газзаєв відкрив мені дорогу у великий футбол. Адже не кожен тренер витримає тиск та критику, яким ваші колеги піддали його тоді за надмірну довіру молодому футболісту... (сміється).
- Про ваш перехід із чернігівської «Десни» до «Динамо» яскраво й у подробицях розповів у своїй книзі Віталій Кварцяний. Читали?
- Так. Спочатку побачив витримки в інтернеті, а потім – вирішив придбати книгу та прочитати цілком. Знайшов її, до речі, в динамівському магазині на «Олімпійському». Напевно, все, що там написано, близько до істини, але про деталі розмов Віталія Володимировича з президентами клубів я не знав.
- Чи замислювалися про те, що могли опинитися не в «Динамо», а у «Волині»?
- Звичайно. І вдячний долі, що став динамівцем, хоча, якщо чесно, граючи в першій лізі, був задоволений і увагою луцького клубу. А особливо – Кварцяного. Він – людина в нашому футболі відома, харизматична...
- Анатолій Дем'яненко колись прокоментував вашу появу в «Динамо» фразою: «Ось, у нас з'явився талановитий хлопець зі 130-го кілометра», через певний час преса почала називати вас із його легкої руки новим Шевченком. Коли відчули, що хочете бути у футболі не повторенням іншого Андрія Миколайовича, а самим собою?
- Точний момент не назву. Але розуміння, що не станеш другим Шевченком чи Мессі, приходить із віком та досвідом – хоча б тому, що всі футболісти різні. Бажання бути чиєюсь копією, а оригіналом природно для гравця з достатніми амбіціями. Але знаєте, я би не став заперечувати, якщо згодом хтось порівняв би молодого гравця з Ярмоленком (сміється).
ШЕВЧЕНКО ТА МІЛЕВСЬКИЙ
- Щось переймали, граючи з Шевченком в одній команді?
- Звичайно, він багато чому навчив молодих динамівців. Хоча, траплялося, «пхав» нам, а ми у відповідь ображалися та відповідали. Але переважно – дослухалися до його порад. Адже людина чимало пограла на солідному рівні, отримала «Золотий м'яч». А значить, щось розуміє у футболі (посміхається).
- До вас два роки поспіль найкращим за оцінками «СЭ» ставав лише Артем Мілевський, який перемагав у 2008 та 2009 роках. Неодноразово доводилося чути, що для багатьох гравців він – найяскравіший приклад того, як не варто розпоряджатися кар'єрою. А в чому цей форвард – приклад для вас?
- Не думаю, що я маю право міркувати про його особисте життя та правила поведінки за межами поля. Але якщо казати про суто футбольні моменти, коли в команді був Сьомін та тільки прийшов Газзаєв, Мілевський перебував у божевільній формі. Скажу вам більше: Артем – один із найкращих виконавців, з якими мені довелося грати разом в одній команді. Він дуже порядний хлопець, і я з ним досі спілкуюся.
- Якось на початку динамівської кар'єри ви, ухиляючись від журналістів, сказали фразу, яка стала знаменитою: «Я не футболіст»...
- Пам'ятаю той випадок (весело сміється).
- А мені у зв'язку з цим пригадуються слова Дженнаро Гаттузо, який сказав одного разу: «Коли бачу, що витворяє із м'ячем Андреа Пірло, замислююся, чи футболіст я». А про кого ви зараз могли би сказати те ж саме?
- Напевно, про Мессі або Криштіану Роналду. А якщо копнути глибше – то про Зідана, Роналдіньйо, Роналдо. Про того, який «Зубастик». Напевно, із цими людьми щодо майстерності мені складно посперечатися.
«МЕТАЛУРГ» ТА ІНТУЇЦІЯ
- Здавалося би, в чемпіонаті України захисники давно мали вивчити ваші хитрощі, але, тим не менш, страждають від них знову та знову. У чому секрет?
- Ну, я теж вивчаю манеру гри суперників, готуюся до кожної гри.
- Тобто, манера захисників донецького «Металурга», між якими ви в одному з останніх матчів року прослизнули, немов у відкриті двері, була вам знайома до дрібниць? Чи діяли інтуїтивно?
- Коли отримуєш м'яча у штрафному майданчику, твоє завдання – загострити ситуацію. Захисникам складно: ти із м'ячем, і вони поняття не мають, яке рішення приймеш наступної секундм – проб'єш, віддаш передачу або станеш їх обігрувати? Тут є маса варіантів, і вибір залежить від тебе.
- Так чи інакше, вболівальники із захопленням згадують ваш гол «Металургу», визнаний найкращим у турі. А ви який із забитих цього року м'ячів згадаєте, навіть якщо розбудити серед ночі?
- Я всі свої голи пам'ятаю, причому до дрібниць. Напевно, тому, що їх минулого року було не так багато.
- З іншого боку, в минулому чемпіонаті ви забили 12 м'ячів, а за половину цього – вже дев'ять. Про що це свідчить?
- Напевно, про стабільність...
- ...яка, як відомо, ознака класу.
- (сміється) Ну, це не я сказав, а ви.
ІВАН ТА ІННА
- Забивши «Металургу», ви не лише традиційно поцілували татуювання з ім'ям сина, але й проїхалися на колінах до кромки поля та привітали когось на трибуні. Якщо не секрет, кого?
- Там були батько та дружина. Після голу передав їм привіт.
- Сина Ваню вони на матч захопили?
- Було дуже холодно. Але коли потеплішає, Інна обов'язково почне брати його на стадіон. Вона сама намагається не пропускати наших домашніх матчів.
- Якось ви, пам'ятаю, навіть вийшли на поле із сином на руках. Зараз Івану вже півтора року. Футбольні гени передалися?
- Брехати не буду: м'ячв він штовхає, але більше захоплюється машинками, холодильником та всім, що світиться, телевізором, мікрохвильовою піччю, телефонами... Не залишаю надії, що з часом йому так само стане цікавий футбол. У всякому разі, для мене це хороший стимул: грати так, щоб син захопився.
- Забивши три м'ячі за збірну в Люксембурзі, ви не лише зробили перший хет-трик у кар'єрі, але й подолали рубіж у сто голів в офіційних матчах. А місяцем раніше, віддавши гольову передачу Сергію Сидорчуку в матчі з Македонією, вийшли в лідери за цим показником, обійшовши двох інших Андріїв – Шевченка та Вороніна. До ста голів за «Динамо», які поки вдавалося забити Блохіну, Реброву, Шацьких та Шевченку, залишається лише 13 м'ячів. Коли очікувати підкорення цього рубежу?
- Сподіваюся, в найближчому майбутньому. Але щоб цього досягти, потрібно добре відпочити та плідно попрацювати на зборах. А головне – не зупинятися у своєму розвитку та не дозволяти собі думки, ніби усього досяг. І голи прийдуть.
СУРКІС ТА ДІД МОРОЗ
- Про круглу цифру динамівських м'ячів запитав не випадково. В останні кілька років вас наполегливо сватають до серйозних європейських клубів, але й ви нещодавно продовжили контракт із «Динамо» лише на рік, давши зрозуміти, що не хочете залишати клуб вільним агентом. Не називаючи конкретну команду й навіть країну, скажіть: ви знаєте, хто зараз проявляє до вас найбільший інтерес?
- Скажу вам чесно: на мене виходили клуби, які пропонували підписати контракт. Але їм не хотілося платити компенсацію, а я порахував, що це буде негарно стосовно до «Динамо».
- Вами цікавилися ті європейські клуби, в яких одного разу хотілося опинитися, або пропозиції не збігалися з мріями?
- Все збігалося. Але розумієте, я хотів би піти красиво, щоб задоволеними залишилися й уболівальники, й президент, й я сам. Щоб не довелося червоніти за свої вчинки.
- І немає зараз жодних уявлень про те, коли може статися перехід?
- Ми домовилися з Ігорем Суркісом про конкретну суму відступних, вона прописана в контракті. Але для того, щоб мною дійсно цікавилися, я маю показувати хороший футбол, забивати, віддавати гольові передачі. У мене ще достатньо часу, щоб проявити себе в солідному європейському чемпіонаті.
- У минулому сезоні за п'ять турів до кінця ви передбачили чемпіонство «Шахтаря», хоча й уболівали за «Дніпро». Зараз готові спрогнозувати чемпіонство «Динамо»?
- Не готовий. І не лише із забобонних міркувань: «Шахтар», як я пам'ятаю, й не такі відставання відігравав. До того ж, є у нас у чемпіонаті команди, які в другому колі почнуть грати проти «Динамо» з подвійною, а то й із потрійною мотивацією. Ви розумієте, про що я (посміхається). Нам буде непросто, але головне, повторюся, щоб ми зараз не подумали, ніби стали чемпіонами, та не зменшили обертів. Попереду ще багато ігор, на які необхідно виходити з тим же настроєм, що в останні півроку.
- У новорічну ніч, до якої залишається зовсім небагато часу, прийнято загадувати бажання під бій курантів. Які будуть у вас цього разу?
- Зазвичай загадую не футбольні, а прості людські бажання: щоб були живі-здорові мої рідні, моя родина. А у професії будуть супроводжувати успіхи лише в тому випадку, якщо збережеться бажання працювати та вдосконалюватися. Дід Мороз не зрозуміє, якщо захочу не тренуватися, але забивати по чотири голи в кожному матчі...
* фото В.Раснер
(переклад з російської © www.fcdynamo.kiev.ua)