Андрій Андрійович Біба разом із «Динамо» уже 50 років. Він був причетним до перших успіхів команди в радянському футболі – чемпіонства 1961 року та золотого «дубля» 1966 року.
А сьогодні Андрій Андрійович святкує ювілей – 70 років. Поважний вік поважної людини. Про свою нинішню роботу в «Динамо» ветеран клубу розповів в інтерв’ю телевізійній службі «Динамо ТВ», а також офіційному сайтові клубу www.fcdynamo.kiev.ua.
- Андріє Андрійовичу, Ви уже довгий час працюєте селекціонером. Можете пригадати найяскравіші персонажі, які перейшли до «Динамо» за вашої безпосередньої участі?
- Та багато можна згадати. Той же Буряк опинився в «Динамо» через мене. Для того, щоб переманити його до Києва, я поїхав в Одесу, розмовляв із його першим тренером, який дав йому напутнє слово: «Їдь, це ж київське «Динамо», флагман радянського футболу». Якби не це – швидше за все, не було б Льоні в «Динамо». Багатьох гравців удалось переманити до себе. Але були і такі, які не хотіли витримувати божевільну командну конкуренцію. Наприклад, той же Юрчишин зі Львова. Ми ж нікого силою не затягували до себе – ми вмовляли, а футболісти самі приймали рішення.
- Який із трансферів Ви вважаєте найуспішнішим?
- Дуже важко оцінювати гравця. Це більше завдання тренерів. Та й гравці нестабільні – то грають, то не грають. Як прийшов Чернат – прекрасний гравець, з головою. Але румун грав усе гірше та гірше, результат чого – нинішня оренда в сплітському «Хайдуку». Я думаю, він там заграє. Та й по поверненню до «Динамо», гадаю, він ще зможе принести користь у Києві. Таких випадків, як із Чернатом, стається достатньо.
- Який останній трансфер гравця в «Динамо», до якого причетний Андрій Біба?
- Останній, кого ми знайшли разом із Анатолієм Сучковим, клубним селекціонером, - бразилець Майкл, який уже відзначився забитими м’ячами в футболці «Динамо» (у 2-му турі проти київського «Арсеналу» – прим. автора).
- Майкла теж було важко вмовити перейти до «динамо»?
- А ви подумайте самі, як це вмовити гравця переїхати в абсолютно невідому країну. Благо, зараз у наших командах є бразильці, які можуть розповісти про країну, про український чемпіонат, команди. Та і холод, яким лякають жителів півдня, не такий вже і страшний. У цьому полягають наші головні проблеми.
- Ви спеціалізуєтесь на Бразилії. Важко було в абсолютно новій країні, та і перельоти, напевне, важко даються?
- Та ні, не особливо. Зараз я знаю Бразилію як свої п’ять пальців. Напевно, краще, ніж у Києві, орієнтуюсь у двомільйонному Сан-Паулу. Там у мене вже є знайомі, мене впізнають щоразу, коли я приїжджаю до готелю. Звичайно, шлях до Бразилії неблизький, але для того, щоб отримати хорошого гравця, потрібно дуже сильно постаратись і інколи піти на певні жертви.
- За вами закріплена лише Бразилія в плані селекції чи весь світ?
- Ні, чому ж куди скажуть, туди і полечу – чи то Угорщину, Німеччину чи в іншу країну. Таланти є всюди. Головне – вміти їх знайти.
- Скільки днів на рік ви буваєте вдома?
- Дуже мало. Як і зараз, так і коли був гравцем. Ми проводили на базах, в санаторіях по півтора-два місяці. Це нинішні футболісти скаржаться, що два тижні – це непомірно багато для них. А ми тоді і слова не казали, оскільки знали, що все іде лише на користь. Тоді у нас були такі порядки.
- Скільки футболістів Вам довелось переглянути за час своєї діяльності?
- Не хочу навіть допускати і називати певну центру. Скажу лише, що дуже багато. І, що характерно, жодних записів про переглянутих гравців не веду. Усі вони в голові. Гарний гравець та гра, яку він демонструє, самі закарбовуються в пам’яті.
- А є футболісти, яких Ви хотіли купити, але не вдалось?
- Звичайно, є. І таких досить багато.
- Як ви думаєте, хто із нинішніх світових зірок влився би в «Динамо»?
- Тут важливим є багато факторів. Наприклад, Роналдо, думаю, не заграв би в Києві. А от Роналдіньо не загубився би – це точно. Виокремив би також Мессі. Дивишся на гру цих футболістів – і милуєшся. Уболівальники заповнюють стотисячні стадіони, аби подивитись спектакль і виконанні футболістів.
- Чому вони до нас не їдуть, навіть за великі гроші?
- Головна причина – абсолютно інша країна, інший футбол. Україна в них навіть не асоціюється з Європою. Буває, запитують, чи є тут вода. А ті, хто переходять до наших клубів і отримують величезні гроші, не витримують тривалий час і просто «втікають». Яскраві приклади – Матузалем, Елано. Перейшовши влітку до європейських клубів, вони явно втрачають у зарплатах, але вони ідуть на такий крок. Вочевидь, чимось вони керуються.
- Ті, хто приїжджають до України, вважають клуби «трампліном» до Європи?
- «Трампліном» до Європи можуть служити в нашій країні поки що «Динамо» і «Шахтар». Так, деякі їдуть сюди, щоб засвітитись і в подальшому перейти до більш сильного клубу. А деякі просто їдуть сюди заробляти гроші. Така зараз ситуація.
- Бразильські «динамівці» – це ваш «продукт»?
- Ні, не всі. Із моїх можу назвати, наприклад, Корреа. Із гравців інших національностей можу виокремити Шацьких. Хоча багато хто критикує його за недостатню техніку, Максим із року в рік, від матчу до матчу забиває в футболці «Динамо» м’ячі та допомагає команді як на внутрішній, так і на європейській арені.
- Йожеф Сабо сказав, що професія селекціонера – найневдячніша. Ви згідні із цим твердженням?
- Цілком. Яким би прекрасним футболістом не був новачок, варто йому лише після десяти блискучих ігор одну провалити – і відразу починають шукати того, хто привів до клубу цього гравця. І не для того, щоб віддячити, а швидше навпаки. Взяти того ж Корреа. Перші три місяці йому співали дифірамби за те, що він робив на полі – роздавав паси, заробляв штрафні, забивав м’ячі. А потім здав – і все, записали в ізгої. Є футболісти, яким вдалось уникнути потрапляння до подібної психологічної ями – наприклад, Каладзе, Гавранчич, коли тільки переходили до «Динамо». Але є і протилежні приклади – Чернат, Верпаковскіс, які так і не змогли себе в Києві.
- Цього року селекційну службу особливо хвалять – мовляв, таких придбань не було в «Динамо» давно. Як би ви оцінили рівень «динавмівських» новачків?
- Оцінювати можна довго. Але єдина правильна оцінка – це те, що вони показують на футбольному полі. Нехай вийдуть та покажуть, на що вони здатні. І доведуть, що їх придбали недарма.
- Футболісти яких позицій зараз найдорожчі?
- Звичайно, нападаючі. Але їх дуже мало в світі. Подивіться, «Мілан» переміг у Лізі чемпіонів, а в його складі лише один нападаючий, та і той віковий і схильний до травм, – Індзагі. А що таке нападаючий? Це, перш за все, швидкість, бистрота прийняття рішень, хороша координація. Тому справжнього нападаючого важко знайти.
- Ви б могли назвати свій найневдаліший трансфер?
- Чесно кажучи, важко згадати. Та і немає чіткої конфігурації, щоб розцінювати, вдалий трансфер чи ні.
- А аргентинець Нанні?
- Тут селекційна служба ні при чому. Хтось порадив нам узяти хорошого аргентинського нападаючого, одного із кращих бомбардирів чемпіонату. Потім ви самі бачили, що в нього у «Динамо» нічого не склалось.
- Що для Вас означає київське «Динамо»?
- У «Динамо» я вже майже 50 років. Київське «Динамо» – це моє життя. Я народився в Києві, живу в Києві, моє становлення як людини теж відбулось тут. Я радий, що все склалось саме так.
- 70 років для людини – це багато чи мало?
- Це і багато, і мало. І відмінно почуваюсь, здоров’я, слава Богу, не підводить, і в подальшому хотілося б продовжувати працювати на благо київського «Динамо». Думаю, ми ще «заспіваємо» (сміється).
- Який подарунок ви б хотіли отримати на ювілей?
- Кращим подарунком я вважаю своїх друзів. А оскільки їх мало, то кожною хвилиною, проведеною з ними, потрібно дорожити. Якщо вони будуть поруч зі мною цього дня, це буде для мене найкращим подарунком.
- І, звичайно, щоб перемагало «Динамо»…
- Звичайно! Певен, все буде нормально, і команда вийде із чорної смуги, у якій зараз перебуває.
- Що б ви побажали нинішнім футболістам, які захищають честь «Динамо»?
- Я хотів би побажати, щоб вони виходили на футбольне поле і бились. Були мужиками, якими були ми свого часу. Якщо вони викладатимуться на полі, то і результат не забарить прийти.
Футбольний клуб «динамо Київ» від щирого серця вітає Андрія Андрійовича Бібу зі світлим 70-річним ювілеєм, бажає міцного здоров’я та успіхів у професійній діяльності. Звичайно ж, на благо рідного клубу.
www.fcdynamo.kiev.ua
