Ця дата співпала з важливим для «Динамо» періодом. Команда Олега Блохіна проведе передматчеве тренування, готуючись до важливої гри зі швейцарським «Туном», яка відбудеться завтра. День народження – відмінний привід згадати, з чого починався шлях Андрія у великому футболі.
Коли в сезоні 2009/10 Андрій Ярмоленко лише робив свої перші кроки в основному складі київського «Динамо», його не критикував хіба що ледачий. Однак, незважаючи на негативні відгуки вболівальників та журналістів, він упевнено йшов до своєї мети, наполегливо й цілеспрямовано прогресував та поліпшував свою майстерність. В результаті із невпевненого новачка 10-й номер «біло-синіх» перетворився на одного з лідерів команди.
Андрій Ярмоленко народився в Санкт-Петербурзі. Його батьки родом із одного села Чернігівської області – Смолянки Куликівського району. Після весілля мама поїхала працювати до Ленінграду, де до неї приєднався батько Андрія. За три роки родина повернулася до Чернігова, придбала будинок й осіла остаточно. За спогадами мами, Андрій почав борсатися із м’ячем років із чотирьох-п’яти. «Втім, повноцінного м’яча-то у нього спочатку й не було – грав саморобним. Тоді жили небагато, й навіть м’яч був розкішшю, справжньою подією». Якось хлопчиська випадково побачив тренер, Микола Липовий, і запросив його до футбольної школи, ставши його першим наставником. До секції ходили багато друзів Андрія зі школи й із подвір’я, але незабаром більшість кинули тренування, а Андрій продовжував їх відвідувати. Навіть коли хворів, міг не піти до школи, але пропустити тренування – ніколи!
У ДЮФЛ виступав за чернігівську «Юність», а перший «кастинг» у «Динамо» він проходив, ще коли був дитиною, у 13 років. Однак, за рік підліток поїхав назад додому. «Справа була навіть не в тому, що мені не сподобалося. Просто на той момент я був ще слабким, фізично не зміцнів, і було важко. Крім того, сумував за батьками, мої думки були спрямовані не на футбол, а на бажання побачити рідних. Напевно, я занадто рано приїхав. Пізніше зрозумів, що рішення повернутися до Чернігова було правильним».
За три роки хлопця знову покликали до київського «Динамо». Про зацікавленість збоку столичного клубу йому повідомив Олександр Томах, який тоді тренував чернігівську «Десну».
У свій перший сезон у «Динамо-2», під керівництвом Юрія Калитвинцева та Геннадія Литовченка, нападник забив чотири м’ячі у 15-ти матчах, а в сезоні 2007/2008 – 6 у 22-х. Справно допомагав і дублюючому складу, в 13-ти матчах відзначившись вісім разів.
Навіть неозброєним оком стало помітно, що форвард-шульга, який виконує великий обсяг роботи на полі, готовий до чогось більшого, до кроку вперед. Відповідний момент для цього настав 11-го травня 2008-го року, коли в останньому домашньому матчі сезону Юрій Сьомін випустив молодого гравця на поле за 8 хвилин до фінального свистка за рахунку 1:1. Але й цього часу виявилося достатньо 18-річному футболісту, щоб стати героєм поєдинку та забити переможний м’яч у ворота полтавської «Ворскли»! Мрії для Ярмоленка почали збуватися. «Безсумнівно, хотілося забити, але не очікував, що це відбудеться в першій же грі на високому рівні. Я був у нестямі від щастя!».
Якщо в сезоні 2008/2009 в Кубку України Ярмоленко став найкращим бомбардиром «Динамо», забивши в трьох матчах п’ять м’ячів, то в чемпіонаті ігрової практики йому явно не вистачало. Стабільне місце в основному складі Ярмоленко отримав із приходом до команди Валерія Газзаєва в травні 2009-го року. Для цього йому довелося змінити амплуа. У тактичних схемах тренера Андрію відводилося місце лівого атакуючого півзахисника. На нього лягала велика відповідальність, адже Газзаєв усю гру будував через фланги, й Ярмоленку потрібно було продемонструвати якості, відмінні від звичної ролі форварда.
У вересні 2009-го року динамівець отримав виклик до національної збірної й у першій же грі забив перший свій м’яч у ворота Андорри. Відчув Андрій і смак Ліги чемпіонів, вийшовши на поле в основному складі проти казанського «Рубіна». «Коли лунав гімн Ліги чемпіонів, мурахи бігли по шкірі. В дитинстві я чув його лише по телевізору, а тепер сам стояв на полі. Емоцій було стільки, що словами не передати!»
Після того, як пішов Валерій Газзаєв, Ярмоленко залишився гравцем стартового складу й за Олега Лужного, й за Юрія Сьоміна. Причому, продовжував регулярно забивати. Якщо в сезоні 2010/2011 на рахунку Андрія було 11 м’ячів за весь чемпіонат, у сезоні 2011/12 – 12, а в минулому сезоні – також 11.
Зараз Ярмоленко незамінний гравець, лідер як у «Динамо», так і в національній збірній України. Його голи були вирішальними в ключових матчах збірної України у кваліфікаційному раунді чемпіонату світу 2014 року, який відбудеться в Бразилії. Команду Олега Блохіна також неможливо уявити без Ярмоленка. У багатьох матчах він був найкращим на полі, встигнув приміряти й капітанську пов'язку. Суперники часто називають його найнебезпечнішим у складі «біло-синіх», ЗМІ говорять про зацікавленість із боку провідних європейських клубів.
Сам Андрій на ці чутки реагує стримано, наголошуючи, що насамперед хоче досягти успіхів із клубом, за який із дитинства мріяв виступати: «У мене є ще майже два роки контракту з «Динамо», я мріяв завжди грати в цій команді. Запитаєте, чого я хочу досягти? Як мінімум – стати з «Динамо» чемпіоном України. А що буде потім – побачимо».
