Зігравши останній матч першої частини сезону проти «Стяуа», футболіст одружився. Обраниця динамівця – Ганна, економіст за освітою, випускниця Запорізького національного університету, який вона закінчила з червоним дипломом за спеціальністю «виробничий менеджмент». Вони познайомилися в Запоріжжі, там же й зіграли весілля.
- Пам'ятаєте, як познайомилися з майбутнім чоловіком? Вашу першу зустріч?
- Так, звичайно. Ми зустрілися ще в 2009-му році в Запоріжжі та тривалий час були просто знайомі й спілкувалися, як друзі. Тоді Сергій із другом привіз мені пиріжок із Макдональдса (посміхається). Лише через два роки одного разу ми пішли компанією до кіно, з того часу між нами зав'язалося більш тісне спілкування, й із 7-го січня 2011-го року, фактично, з Різдва, ми кожного дня спілкуємося.
- Яке враження справив на вас майбутній чоловік, коли ви вперше побачилися?
- Хороше, відразу з'явилася симпатія. Чесно скажу, мені було цікаво з ним спілкуватися – він цікавий співрозмовник. Коли ми товаришували, я завжди багато з ним розмовляла на будь-які теми. У нас багато спільного.
- Сергій зробив вам пропозицію в романтичній обстановці?
- Так, це сталося у грудні минулого року під час нашого відпочинку в Домініканській республіці. Чесно кажучи, йому вдалося зробити це несподівано (посміхається). Я в глибині душі, звичайно, підозрювала, що все до цього йде, але думала, що він зробить пропозицію на День Святого Миколая, адже ми дуже любимо це свято. Але цього не сталося, й я перестала думати на цю тему. Здогадалася вже в останній момент, друзі почали йому підігравати. І він чомусь у різкій формі відмовився класти мої окуляри до кишені, виявилося, тому що у нього там була футляр із обручкою! Сергій при всіх став на коліно, дістав її та попросив стати його дружиною. Після того, як я дала свою згоду, насамперед запитала: «Де ж ти ховав обручку?». Тому що, коли ми збирали речі, я ретельно перевіряла, чи все ми взяли, залізла в усі відділення та кишеньки валіз та сумок. Виявилося, він її ховав у гаманці, у відділі для монет. Дивно, як я її не виявила, адже гаманець постійно був у мене. Це Сергій не звертає уваги на дріб'язок, а я така, що на прохання продавця можу шукати потрібну суму в копійках.
- Коли ви познайомилися з батьками Сергія? Як вони вас прийняли?
- Ми познайомилися на стадіоні, під час одного з футбольних матчів, коли майбутній чоловік ще грав у «Металурзі». Я мала передати його мамі м'яку іграшку. Підійшла, зав'язалася розмова, потім на матчах почали сидіти разом, потім вони мене запросили в гості, ми чекали, поки Сергій із гри додому приїде. Потім це увійшло у звичку, стало традицією, й я їздила до них після кожної його гри. З приходом Сергія всі разом вечеряли, спілкувалися, дивилися телевізор.
- Хто був свідком та дружкою?
- Свідок – Максим Коваль, а дружка – моя подружка з інституту, ми разом навчалися з першого курсу, й уже сім років дружимо.
- Скільки запрошених було на весіллі?
- Близько 60-ти людей. Спочатку запрошували майже сто, але багато хто не зміг приїхати, хоча запрошення надіслали заздалегідь, за два місяці, щоб усі могли спланувати. З Києва приїхали сім'ї Ярмоленків, Безусів, Хачеріді, Коваль, Цуріков. Також були друзі Сергія із запорізького «Металурга», з «Шахтаря» – Кривцов, інші хлопці.
- Чиєю ідеєю було відсвяткувати весілля в Запоріжжі?
- Ми із самого початку так вирішили. Сергій відразу сказав, що лише в Запоріжжі – це наше рідне місто, та й більшість гостей звідси.
Приєднуємося до привітань та бажаємо родині Сергія та Ганни щастя, любові, благополуччя та взаєморозуміння на довгі роки!
Світлана Полякова
* фото Lavina Production
