- Чи вже встигли призвичаїтися до вимог нового тренерського штабу? Як сприйняли призначення Олексія Михайличенка?
- Моя реакція була позитивною. Виявилося, що він кваліфікований фахівець. Звісно, як і в кожного тренера, у Михайличенка є свої особливості, тому впродовж кількох тренувань нам необхідно було звикнути до його вимог та бачення футболу, проявляти більше уваги та концентрації. Тепер ми все зрозуміли, тож обстановка налагодилася.
- Як оціните поразку від «Брюгге» та невихід до групового етапу Ліги чемпіонів?
- Усе почалося з того, що ми погано зіграли в першому матчі та зазнали поразки. Потім зібралися та добре розпочали домашній поєдинок, першими забили, скоро після цього могли подвоювати рахунок, але не пощастило. Усе одно на перерву ми пішли за нашої переваги 2:1, але всі пам’ятають, як події розгорталися після цього й що в результаті ми зіграли внічию 3:3. Звісно, ніхто не міг уявити, що залишимося без Ліги чемпіонів, адже думки були лише про неї. Не дивно, що після такої невдачі психологічно всі почувалися пригніченими. Мабуть, це, дійсно, зіграло свою роль у тому, що почалася чорна смуга, і в кількох матчах поспіль ми втрачали очки.
- Як ви зазвичай психологічно відновлюєтеся після невдалих ігор? Хто вас найбільше підтримує?
- Звісно, завжди хочеться лише перемагати. Але футбол без поразок та невдач неможливий. Дуже переживаю та сприймаю неприємності близько до серця, особливо ті, що стосуються результату матчів чи моєї гри. Наприклад, мене дуже засмутила червона картка, яку я отримав у матчі з донецьким «Олімпіком», адже через неї не зміг допомогти команді в наступному виїзному поєдинку проти «Зорі». У такі моменти мене завжди підтримують партнери по команді, зокрема Томаш Кендзьора та Денис Гармаш, з якими ми говоримо про футбол та різні моменти.
- Наприкінці минулого сезону у вас були проблеми з гомілкостопом. Це стало проблемою?
- Авжеж! Коли зазнав тієї травми, спочатку взагалі не знав, що робити. На початку травня переніс оперативне втручання, яке, на щастя, виявилося вдалим. Через певний час я почав відновлення та проходив реабілітаційні процедури. Під час терапії перебував у Словенії. За два тижні повернувся до Києва та почав робити вправи під наглядом клубних лікарів і потроху входити в тренувальний режим. Начебто все було добре, але, коли поїхав на збір із командою, знову відчув дискомфорт. Лікарі нічого не знаходили, казали, що все має бути добре. Я був у відчаї, навіть телефонував фахівцям у Словенії та Сербії, але ніхто не знав, що мені порадити. Казали, що так і має бути, просто потрібно звикнути. Я вже думав, що це все, більше не зможу грати у футбол. Ці півроку були чорним періодом для мене. Але, на щастя, завдяки напруженій роботі усе минулося, та, повторюся, психологічно для мене це було дуже непросто, хотілося якомога швидше повернутися на поле. Словом, із жахом згадую ті дні.
- Як можете охарактеризувати суперників «Динамо» в Лізі Європи: «Копенгаген», «Мальме» та «Лугано»?
- Коли дізнався, хто буде нашими суперниками, переживав неоднозначні емоції. Насамперед це пов’язано з тим, що серед них данський «Копенгаген». Свого часу я провів два з половиною роки в цій команді, і це був чудовий період, про який залишилися лише приємні спогади. Мені дуже приємно, що тепер я знову зустрінуся з цією командою, щоправда, тепер як із суперником. Що стосується «Мальме» й «Лугано» – це теж сильні команди, з якими легко нам не буде. Тож на них потрібно налаштовуватися дуже серйозно, а до ігор підходити відповідально та сконцентровано. На мою думку, у нас досить цікава група. Тренери, керівництво клубу, уболівальники чекають від нас виходу з неї до наступної стадії. І ми самі цього теж дуже хочемо.
- Які особисті цілі ставите перед собою на цей футбольний рік?
- Конкретних завдань я ніколи перед собою не ставлю. Стараюся забити або віддати результативну передачу чи ще якимось чином допомогти команді в кожному матчі. Якщо є нагода, атакую, а коли потрібно, біжу в захист. Не буду оригінальним, сказавши, що головне – це загальний успіх та перемога команди, а не індивідуальні досягнення.
- Гра якого футболіста топ-рівня вам імпонує найбільше? Чому?
- Дуже подобається бельгієць Еден Азар із мадридського «Реала», він грає на тій же позиції, що і я – лівого півзахисника. Завжди вміє обіграти суперника, майже ніколи не втрачає м’яча. У нього можна багато чого навчитися та перейняти для себе.
- Минулого сезону на вашому рахунку 5 попереджень. Ви жорсткий гравець?
- Ні, не жорсткий, навпаки, намагаюся діяти коректно. Просто іноді не щастить через те, що я можу бути доволі різким. Інколи отримую попередження через надмірну емоційність. Потрібно намагатися тримати себе в руках та не нервувати на полі під час гри, а часом це досить важко зробити.
- Як ви вже згадували, цього сезону отримали червону картку в матчі з «Олімпіком», через яку пропустили наступний поєдинок проти «Зорі». Розкажіть, що сталося в той момент.
- Я добре пам’ятаю ситуацію. М’яч був у мене, я обіграв суперника, він тричі бив мене по ногах, а потім ще наступив зверху. Я його лише трохи відштовхнув, але арбітр розцінив цей рух як вартий вилучення. Дуже прикро, адже я був упевнений, що червона картка буде показана супернику, а не мені. Шкода, що підвів команду, мене це дуже засмутило.
- Минулого сезону в чемпіонаті України сюрпризом стала «Олександрія», яка завоювала бронзові медалі. Від кого, на ваш погляд, варто очікувати несподіванок цього року?
- Цього року хороший футбол показують «Шахтар» та «Динамо». На мою думку, саме ці дві команди розділять чемпіонство та друге місце. Потім іде «Зоря». Я дивився, як вони грали з «Динамо», і мені дуже сподобалося. Це сильна, перспективна команда. Нам із ними завжди дуже важко, особливо на виїзді, і підтвердженням цього є те, що ми регулярно втрачаємо очки в таких протистояннях. Знаю, що в їхньому складі на правах оренди виступають кілька динамівців. Та й взагалі, у них дуже хороший колектив, який очолює сильний тренер. Усі ці фактори разом дозволяють прогнозувати, що «Зоря» не стане сюрпризом нинішнього сезону, а просто виступить добре та затримається нагорі турнірної таблиці.
- Чого очікуєте від дебютантів «Колоса» та «Дніпра-1»?
- Дніпро – футбольне місто. Пам’ятаю, що в них чудовий стадіон та віддані уболівальники, які створюють просто шикарну атмосферу на трибунах, тож грати там завжди приємно. Повторюся, добре, що великий футбол повернувся до Дніпра. А щодо «Колоса», незважаючи на те, що вони з маленького міста, команда хороша. Думаю, для них це велике досягнення, адже мало хто очікував, що для цієї команди щось подібне можливо. Що ж, тим цікавіше буде за ними спостерігати.
- З початку сезону ви вже кілька разів зустрічались із «Шахтарем». Чи змінилася гра команди під керівництвом Луїша Каштру?
- Трохи змінилася, команда стала діяти дещо по-іншому. Але, в цілому, це команда, яка не надто залежить від імені наставника: «Шахтар» завжди грає дуже потужно, незалежно від того, хто очолює цю команду. Там зібрані висококласні гравці, які ніколи не опускаються нижче певного рівня. Саме це і є запорукою стабільності команди. Можуть змінюватися наставники та окремі футболісти, але завдяки тому, що в «Шахтаря» добре поставлена гра, ця команда досягає успіху.
- Ви в Україні вже більше півтора року. Чи повністю звикли? До чого було звикнути найважче? Що вам подобається в Києві, а що – ні?
- Мені все подобається. За цей час я вже повністю звик і до нової країни, і до міста. Мені було приємно помітити, що немає великої різниці між людьми в Словенії та в Україні. Маленькі відмінності, звісно, є, але не кардинальні, як, наприклад, було в Данії, де менталітет людей зовсім інший. До нього було спочатку важко звикнути. У Києві в мене одразу з’явилися друзі, у тому числі й серед партнерів по команді, тому адаптуватися та звикнути було значно легше.
- Ви швидко вивчили мову. Уже без проблем спілкуєтеся з партнерами?
- Так, мовного бар’єру вже давно немає. Мову вчив сам, без викладача. У цьому мені дуже допоміг Томаш Кендзьора, який з’явився в «Динамо» дещо раніше та сам пройшов цей шлях. Якщо я не знав якесь слово, питав у нього. Узагалі, російську мову мені було легко вчити, адже вона дещо схожа на словенську. Українську теж розумію, але сам не говорю. Власне, у цьому немає необхідності, бо всі спілкуються російською або принаймні її розуміють.
Світлана Полякова, інтерв'ю з клубного журналу «Динамо» №04 (105) за вересень-жовтень 2019 року. Придбати журнал можна в касах стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського, кіосках «Союздрук», у приватних розповсюджувачів, в Інтернет-магазині ФК «Динамо», а також в електронному форматі в бібліотеці PressPoint.
