Останніми роками в другій команді «Динамо» з'явилися кілька гравців, прізвища яких змусили звернути увагу любителів футболу. Перш за все, це стосується дітей відомих у минулому гравців київського клубу – Дениса Бойка і Сергія Шматоваленка. Днями «Динамо-2» вийшло з відпустки, футболісти із новими силами розпочали підготовку до сезону. Про це і багато чого іншого кореспондент клубного Інформвідділу вирішив дізнатися в молодого воротаря Дениса Бойка.
- Денис, ти народився в спортивній сім'ї. З якого віку почав розуміти, що твій батько - відомий футболіст?
- Мій батько не настільки великий, щоб я з дитинства відчував його популярність. Його не можна назвати легендою київського «Динамо», він просто виходив на поле і добре виконував свою роботу. Це людина, яка пройшла школу Валерія Лобановського. Він грав у «Динамо», що завжди було дуже престижним, а закінчував кар'єру у Фінляндії. В шість років батьки відвели мене до динамівської дитячої школи. У цьому віці складно щось усвідомлювати, але з часом я став розуміти, що тато був хорошим футболістом і багато чого досяг. Тому хочу досягти його рівня, або навіть перевершити. Я поки що нічого не досяг у футбольному житті, перебуваю на старті професійного шляху. Але, можливо, з часом своєю грою дам привід цікавитися досягненнями батька.
- Не боїшся, що тебе часто з ним будуть порівнювати?
- Я до цього готовий. Поки ж граю не в першій команді, як мій батько, але це не має мені заважати. Прагну до того, щоб повторити його досягнення. Потрібно працювати, а все інше прийде із часом.
- Як мама ставиться до того, що в сім'ї футболістів стало двоє?
- Вона змирилася і не протестує (посміхається). Тим паче, коли батько відводив мене до динамівської школу, вона не відмовляла мене. Звичайно, зараз вона дуже переймається, навіть по дрібницях: чи вчасно я поїв, як пройшло тренування і т.д. Але, гадаю, це нормально для кожної матері.
- Батько часто бере участь у матчах ветеранів?
- Так, він грає в різних турнірах. Одним словом, від футболу далеко не пішов. Наприклад, у серпні 2006-го в Москві проходив меморіал Бещева, де ветерани «Динамо» лише у фіналі програли «Локомотиву».
- Тобі батько допомагає порадами, робить якісь зауваження з приводу гри?
- Так, він прожив футбольне життя, тому може підказати або спрямувати. Якщо мені не вистачає правильного розуміння якихось футбольних тонкощів, батько завжди дасть корисну пораду. До його думки прагну прислухатися.
- Із самого початку хотів бути воротарем?
- У дитячій школі нас було зарано поділяти за амплуа, тому перші три місяці просто грав у центрі поля, схиляючись до руйнування і оборонних дій. Можливо, позначилося те, що батько грав або на позиції центрального захисника, або опорного півзахисника. Але через кілька місяців мій перший тренер Леонідов сказав, що за фізичними даними я піду в батька, адже вже тоді відзначався високим зростом. А в одному з матчів мені запропонували стати у ворота. Очевидно, вже тоді з воротарями були проблеми. Недаремно наш тренер в Академії Віталій Хмельницький розповідав, що обрати голкіпера дуже складно, оскільки всі хлопці хочуть бігати з м'ячем. Але я в жодному разі не жалкую, що граю у воротах. Із часом мені стала подобатися манера гри голкіперів: красиві стрибки, падіння. Не знаю, чи було це закладено генетично, але тренери стали відзначати, що в мене є хороші фізичні дані.
- Як футбол позначався на твоєму навчанні в школі?
- Можна сказати, що я вчився добре. Першу освіту здобув у гімназії, але з малих років футбол був для мене на першому місці. Я розумів, що вчитися потрібно і коли хотів, голову міг «включити». Але особливого завзяття до навчання не виявляв. Інколи пропускав заняття через тренування. А коли мене прийняли до Академії, футбол став зараз не можна.
- Часто з'являєшся на лекціях?
- Іноді ходжу, коли є вільний час. Якщо з'являється можливість, чому б не скористатися нею, щоб навчитися чомусь новому. Але частіше сесії співпадають із зборами, як цього року.
- Викладачі до цього ставляться із розумінням?
- Так, адже в Інституті фізкультури вчиться багато хлопців із «Динамо». Ті, кому це потрібно, ходять і отримують хоча б мінімальні знання. В принципі, конфліктних ситуацій у мене не було. Навіть у школі викладачі іноді відпускали на тренування. Ультиматуму – футбол або навчання – мені ніхто не ставив.
- Ти пройшов усі ступені динамівської школи: грав за третю і другу команди, молодіжний склад. В майбутньому розраховуєш зіграти в основі?
- Для цього в мене є бажання, прагнення і надія, інакше тренуватися просто безглуздо. Тільки пройшовши всі етапи, можна отримати необхідний досвід для гри в першій команді. Можливо, це відбудеться не найближчим часом, а після оренди до іншого клубу. Дивитимемося правді в очі: зараз зіграти в першій команді у мене небагато шансів. Для мене зараз головне – грати, неважливо в якій команді. Головне, щоб її рівень був якомога вищим. Бажання отримувати досвід й ігрову практику в мене багато. Плюси цього очевидні: ти постійно перебуваєш на виду, за твоєю грою стежать тренери молодіжної збірної.
- А якщо багато помилятися... Тоді, краще щоб твою гру ніхто і не бачив.
- Немає людей, які не помиляються. Через невдачі, поразки і хороші ігри потрібно йти до своєї мети.
- Нещодавно Геннадій Литовченко сказав, що в «Динамо-2» два рівноцінних воротарі: Бойко і Кичак. Які у вас стосунки із Артемом?
- Звичайно, без конкуренції не обходиться, але з Артемом у нас товариські стосунки. Ми дуже добре спілкуємося, знаходимо спільну мову, ніяких розбіжностей у нас немає. Тренери нам однаково довіряють, а грає той, хто сильніший на даний момент.
- В одному з інтерв'ю ти сказав, що симпатизуєш іспанській «Валенсії». Як відреагував, що «Динамо» зустрінеться із нею в Кубку УЄФА?
- Коли дізнався про результати жеребкування, дуже зрадів. Давно хотів, щоб ці команди зустрілися ще в груповому етапі Ліги чемпіонів. Я жодного разу не бачив «наживо» гру «Валенсії». Незважаючи на те, що в команді вже немає Каньїсареса, воротаря, на якого я рівнявся і в якого прагнув перейняти найкращі якості, стиль гри іспанців мені дуже подобається. Сподіваюся, «Динамо» їх здолає.
- Чому саме Каньїсарес? Багато твоїх колег захоплюються Буффоном, Касильясом, Каном...
- Важко сказати. Я побачив щось особливе в його техніці, він чудово грає ногами. У воротах дуже спокійний, майже ніколи не проявляє емоцій, тримаючи їх при собі. Це дуже важливо для воротаря. Але в той же час видно, що він налаштований на кожен матч і просто живе грою. Каньїсарес закінчив ігрову кар'єру в 39 років і незважаючи на вік його регулярно запрошували до національної збірної. Одним словом, я завжди брав з нього приклад.
- У футболістів «Динамо-2» нещодавно закінчилася відпустка. Як її провів?
- За кордоном не був. Проводив час зі своєю дівчиною, спілкувався з найкращим другом Єгором Лугачовим, який був вихованцем мого батька в ДЮСШ №15. Він приїжджав до Києва, я їздив до нього до Москви. За цей місяць дуже скучив за футболом. В останні дні відпустки з хлопцями самостійно бігали, грали у футбол, виконували індивідуальну програму.
- 15-го грудня ти був на похоронах у Максима Пашаєва. Добре його знав?
- Так, Максим був моїм другом. До цих пір не віриться, що такої людини більше немає поряд із нами. Він був дуже відкритим, щирим, працелюбним, чуйним, прагнув усім допомагати. Про нього можна сказати дуже багато хорошого. Макс усього добивався самостійно, завдяки цілеспрямованості. Неможливо змалювати словами, яка це важка втрата. Максим та його брат Паша були основою нашої молодіжної збірної. Вважаю, вся увага, турбота і підтримка зараз має бути спрямована на Пашу. Потрібно бути з ним поряд, підставити плече допомоги. Гадаю, він ще довго не зможе усвідомити, що брата немає. Та і Льопі, а також іншим хлопцям із «Дніпра», які товаришували з Максом ще з кременчуцької футбольної школи, дуже потрібна підтримка друзів. По собі знаю, що значить втрата близьких людей. Я пережив смерть дядька (рідного брата мами), який був для мене другим батьком.
- Повернемося до клубних справ. «Динамо-2» посідає незвично низьке місце в турнірній таблиці. Як збираєтеся виправляти положення навесні?
- В нас молодий склад, багато хлопців уперше грали проти таких серйозних суперників. Можливо, десь не вистачало концентрації, досвіду й елементарного везіння. Але після зимової підготовки і зборів ми вийдемо на хороший рівень і зможемо наздогнати команди, які перебувають наверху. Будемо боротися за найвищі місця.
Світлана Полякова, Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)