Події
Сезон знову розпочався для «Динамо» зі зміни тренера – замість Михайла Бутусова тренером став його помічник Костянтин Щегоцький. Але він разом із начальником команди Миколою Кузнецовим не зміг налаштувати команду після попереднього, відносно вдалого сезону, коли кияни посіли четверте місце. У підсумку перше коло кияни провалили й перебували на 11-й сходинці.
З липня «Динамо» очолив московський спеціаліст Михайло Сушков, якому допомагав харків’янин Іван Натаров. Гра команди поліпшилася, й місце серед найсильніших команд СРСР було збережено. В команді з’явилися перші представники футбольного Закарпаття: ними стали Лавер та Фабіян. Закріпилися в основному складі Гаврилюк та Дашков, який разом із Віньковатовим став найкращим бомбардиром команди в сезоні (у обох по 10 м’ячів у доробку).
Ушосте київські динамівці виграли Кубок України, який традиційно розігрувався наприкінці сезону. У фіналі був переможений «Більшовик» із Мукачевого – 4:1. Надалі за часів СРСР динамівці Києва вже не брали участі в цьому турнірі через завантаженість іграми всесоюзного рівня, а згодом і європейських турнірів.
Футболісти
1948-го року народилися такі видатні динамівці, як Віктор Матвієнко (виступав за «Динамо» в 1970-1977 рр., чотириразовий чемпіон СРСР, володар Кубка країни, володар Кубка володарів Кубків та Суперкубка УЄФА 1975 року; у складі збірної СРСР – срібний призер ЧЄ-1972 та бронзовий призер Олімпіади-1976 у Монреалі), Михайло Фоменко (виступав за «Динамо» в 1972-1978 рр., триразовий чемпіон СРСР, дворазовий володар Кубка країни, володар Кубка володарів Кубків та Суперкубка УЄФА 1975 року; у складі збірної СРСР – срібний призер ЧЄ-1972 та бронзовий призер Олімпіади-1976 у Монреалі; чемпіон та володар Кубка України в якості головного тренера «Динамо»), Роман Журавський (виступав за «Динамо» в 1971 році, чемпіон СРСР).
Також 1948-го року народився Володимир Веремєєв, який виступав за «Динамо» впродовж 14 років – з 1968-го по 1982-й. Провів за киян більше 300 матчів. Шестиразовий чемпіон СРСР, триразовий володар Кубка країни, володар Кубка володарів Кубків та Суперкубка УЄФА 1975 року; у складі збірної СРСР – бронзовий призер Олімпіади-1976 у Монреалі. Двічі – у 1974-му та 1975-му – ставав другим футболістом СРСР за опитуванням журналістів, що проводилося тижневиком «Футбол-Хоккей».
Пам’ятний матч
Особливо яскравою вийшла перемога над одноклубниками з Тбілісі в передостанньому турі чемпіонату. Суперник претендував на потрапляння до трійки призерів (у підсумку тбіліська команда стала четвертою), але нічого не зміг протиставити киянам на виїзді. Уже на першій хвилині Жилін відкрив рахунок, а на 24-й другий м’яч забив Дашков. Невдовзі гості скоротили відставання, але за п’ять хвилин до перерви залишилися в меншості після вилучення Арошидзе. Після перерви кияни забили третій м’яч (відзначився Севастьянов), а у тбілісців залишив поле за грубість Махарадзе. Подібна гра гостей стало причиною того, що Дементьєв вимушений був достроково залишити поле через травму, а Дашков та Пономарьов дограли поєдинок із пошкодженнями.
