Шість років тому лави київського «Динамо» поповнили новачки: Горан Гавранчіч, Георгій Пеєв, Флорін Чернат. Керівництво «Динамо» залишилось задоволене придбаннями, продовживши пошук молодих талантів у східноєвропейському регіоні. Через два роки у команді з’явився сербський півзахисник Ігор Петкович, на якого тренери київського клубу покладали великі надії. Не дивлячись на численні травми і постійну гру у другому складі, де талановитий гравець провів майже п’ять років, «Динамо» не відпускає Ігора в інші команди. Адже цілком ймовірно, що у найближчому майбутньому ми побачимо Петковича в основі українського гранду, як у свій час його попередників. У будь-якому випадку сам він сповнений оптимізму і вірить в це.
Про перспективного футболіста вболівальникам відомо небагато, в пресі нечасто зустрінеш його фотографії та інтерв’ю, тому ми вирішили заповнити прогалину і зустрілись з Ігорем.
- Повернімося на п’ять років назад, коли вам запропонували перейти до київського «Динамо». Чому ви обрали саме цей клуб, чи були у вас інші варіанти?
- У мене були запрошення з провідних команд Сербії, які посідали в чемпіонаті призові місця, але «Динамо» - це великий клуб з ім’ям. Я вирішив сюди перейти, адже знав, що тут зможу краще показати себе і вирости як футболіст.
- Через п’ять років можете сказати, що ваші надії справдились?
- Не можну сказати, що повністю справдились. У мене було декілька травм, відновлень… Певний час було важко. Зараз все нормально. Відчуваю, що значно додав порівняно з тим часом, коли грав у Сербії. Це все завдяки гарним тренуванням і високому рівню партнерів.
- Тренери покладають на вас надії?
- Так. Я буду старатися, багато тренуватись, щоб звернути на себе увагу. Я ще молодий, отже є шанс гарно зіграти за «Динамо».
- Ви завжди були півзахисником, чи доводилось грати на інших позиціях?
- В «Динамо» прийшов правим захисником, але також грав в центрі і на лівому фланзі півзахисту, у нападі. Всюди, де міг принести більшу користь команді, адже сьогодні футболіст повинен бути універсалом і грати там, де його ставить тренер. Але мені найбільше подобається позиція правого півзахисника.
- Після переїзду на Україну, виник мовний бар’єр?
- Спочатку я зовсім не знав мови і спеціально її не вчив. Просто дивився фільми, спілкувався з товаришами, тому і вивчив її достатньо швидко. Взагалі, ваша мова дуже схожа на сербську. Ще англійську знаю.
- Чи помітили ви різницю між чемпіонатами Сербії та України?
- Звичайно! Головна відмінність в рівні професіоналізму, на батьківщині він не дуже високий. Крім того, відрізняються умови, в яких працюють клуби, тренувальні бази. Жоден клуб Сербії не може порівнятись по цьому показнику з «Динамо». Що стосується зборів, то в «Динамо» більше уваги приділяється «фізиці». В Сербії це не так пропагується. Тому тут більше бігають і швидше грають. А в іншому наші чемпіонати схожі. В Сербії, так само, як і в Україні, за чемпіонство змагаються тільки два клуби – «Црвєна Звезда» і «Партизан». Відрив від найближчих переслідувачів дуже великий.
- А чи є різниця між вболівальниками?
- Так, є. В Україні фани використовують дудки, а в нас на стадіонах пісні співають. Але на матчі тут приходять набагато більше вболівальників, ніж у Сербії. Чому? Можливо, через рівень футболу. В Белграді повний стадіон збирається тільки на дербі «Црвєна Звезда» - «Партизан».
- Хотіли б в майбутньому пограти в якомусь європейському чемпіонаті?
- Так, але спочатку треба заграти в «Динамо», щоб мене помітили в Європі.
- А чого б ви бажаєте досягти з «Динамо»?
- Перш за все, хотів би закріпитися в основному складі, а потім пограти в Лізі чемпіонів.
- Які плани на цей сезон?
- Поки що буду грати за дубль і доводити, що можу досягти більшого. Зроблю все, щоб тренери першої команди звернули на мене увагу. А далі подивимось, як складеться доля. Головне – щоб була впевненість, і тоді все буде нормально. Все в моїх руках, потрібно тільки добре грати.
- Ви були на перегляді у московському «Динамо», там щось не склалось?
- Їх тренер Юрій Сьомін подав у відставку, тому я також залишив Москву. Поки що буду грати в київському «Динамо».
- А як розглядаєте свої перспективи в молодіжній збірній?
- Там складна ситуація. Раніше я запрошувався до збірної, але в серйозних іграх так і не грав. Постійно заважали травми, або тривалі відновлення.
- Київ став рідним містом, з’явились улюблені місця?
- Так, звичайно. Люблю прогулятися Хрещатиком, в парках. Як і будь-який футболіст, часто буваю в ресторанах. В Києві є дуже багато гарних місць, тут не сумно.
- Вас на вулиці часто впізнають?
- Інколи буває, автографи беруть.
- А визначні місця дивились?
- Так, ходив в музеї. В Опері не був, мені це не дуже подобається, а ось в кіно інколи буваю.
- Чим ще захоплюєтесь?
- Люблю слухати музику, інколи читаю, переважно, газети. Завжди слідкую за спортивною пресою, купляю «Команду» і «Спорт- Експрес».
- Журналісти часто перекручують ваші слова, коли даєте інтерв’ю?
- Ні, просто іноді додають те, чого я не говорив. Ще люблю тварин. Хотів би завести собаку, але її нема на кого залишати, коли я їду на виїзний матч, або на збори. Більш за все подобаються шарпеї, бульдоги, тому що вони ліниві. Стиль в одязі? Зараз надаю перевагу спортивному, раніше вибирав більш елегантний. Якоїсь конкретної марки не дотримуюсь, що подобається, те й купляю.
Вас цікавить сімейний стан? Дівчини у мене поки що немає. Раніше була, я довго з нею зустрічався, але потім розійшлися. Зараз я сам, і мені це подобається.
- Що б ви могли побажати нашим читачам?
- Нехай завжди підтримують «Динамо», адже чим більше вболівальників на стадіоні, тим кращий результат. Я в цьому впевнений. І щоб повний стадіон був не тільки на матчах Ліги Чемпіонів, але й на іграх національного чемпіонату. Гравці завжди відчувають підтримку, тоді у них з’являється впевненість.
Світлана Полякова, спеціально для прес-служби ФК «Динамо» Київ
