Епохальний тріумф 60 років тому: «козацькі» штани, преферанс та футбол

Епохальний тріумф 60 років тому: «козацькі» штани, преферанс та футбол

Змітаючи грандів...

Як клуб вищої ліги, динамівці Києва почали похід за своїм першим всесоюзним трофеєм у Києві проти вільнюського «Спартака». Литовці в червоно-білих футболках чинили гідний опір, але не встояли під натиском гостей (4:2), у складі яких панував на полі капітан Андрій Зазроєв, тричі поціливши у ворота господарів.

Наступним суперником став ще один «Спартак», цього разу московський, склад якого наполовину складався з гравців збірної СРСР. Гра, що стала багато в чому вирішальною в майбутньому великому успіху, завершилася впевненою перемогою підопічних Олега Ошенкова (3:1) завдяки дублю Михайла Комана та голу все того ж Зазроєва.

Чвертьфінальна гра проти московського ЦБРА та півфінал із «Зенітом» стали справжніми боями й зажадали додаткового часу.

У матчі проти армійців (3:1) знову вирішальне слово сказав Коман (два голи), а у грі з ленінградцями, що пройшла на московському стадіоні «Динамо», перемогу приніс несподіваний удар захисника Миколи Кольцова.

Перемога в суцільному тумані

Те, що у фіналі динамівцям випало вирішити долю головного призу у грі проти третього представника товариства «Спартак», цього разу єреванського, було, напевно, киянам на руку, адже Бог, як кажуть, любить трійцю.

Матч проходив за складних погодних умов. Стояв густий туман, за кілька кроків нічого не було видно. Пізніше центральний захисник «біло-синіх» Віталій Голубєв розповідав: «Що було попереду, не бачив. Суцільний білий мур. Але раптом чую радісні вигуки: «Гол, гол!». Від радості я почав крутити кульбіти...»

Як же було відкрито на 35-й хвилині рахунок, найкраще запам'ятав автор гольової передачі Михайло Коман: «Я обіграв захисника й воротаря суперників та видав пас Віктору Терентьєву, якому залишалося з трьох метрів поцілити в порожні ворота».

Єреванці на початку другого тайму зусиллями Меркулова зрівняли рахунок, відстоюючи інтригу матчу до 69-ї хвилини гри, яка назавжди залишилася в пам'яті автора вирішального м'яча Комана. «Другий гол організував Віктор Фомін. Він видав мені ідеальну передачу. Воротар «Спартака» Затикян занадто необачно залишив ворота, мені тільки й залишалося, що перекинути його».

Фінальний свисток відомого радянського арбітра Миколи Латишева не лише сповістив про перемогу киян 2:1, але й зафіксував факт виграшу Кубка СРСР першим неросійським та другим, після ленінградського «Зеніту», немосковським клубом.

Радості від досягнутого історичного успіху, за словами героя поєдинку Михайла Комана, не було меж.

- Звичайно, після фінального свистка в роздягальні ми вщерть наповнили кубок шампанським та пустили по колу. А в Києві на залізничному вокзалі нас зустрічав оркестр, величезний натовп захоплених уболівальників, море квітів... Але жодного пишного застілля не було, тоді так було не прийнято. Це вже вдома відзначили належним чином...

Шлях до Кубку

15-й розіграш Кубка СРСР

1/16 фіналу. 30.08.1954 р. «Динамо» Київ – «Спартак» Вільнюс – 4:2

Голи: Грамматикопуло (3, 56), Зазроєв (9, 30) – Люткявичюс (49), Бейноравичюс (70)

1/8 фіналу. 25.09.1954 р. «Спартак» Москва – «Динамо» Київ – 1:3

Голи: Ісаєв (26) – Коман (48), Зазроєв (51), Коман (73)

1/4 фіналу. 01.10.1954 р. «Динамо» Київ – ЦБРА Москва – 3:1 д.в. (1:0, 0:1)

Голи: Коман (1, 106), Фомін (120) – Ємишев (74)

1/2 фіналу. 16.10.1954г . «Динамо» Київ – «Зеніт» Ленінград – 1:0 д.в. (0:0, 0:0)

Гол: Кольцов (113)

ФІНАЛ. 20.10.1954 р. Стадіон «Динамо». Москва. Глядачів: 65.000. Суддя: Н.Латышев

«Динамо» Київ – «Спартак» Єреван – 2:1 (1:0)

«Динамо»: Макаров, Ларіонов, Голубєв, Попович, Кольцов, Михаліна, Богданович, Терентьєв (Віньковатов), Зазроєв (к), Коман, Фомін. Головний тренер: Олег Ошенков.

Голи: Терентьєв (34), Коман (67) – Меркулов (48)

«Козацькі» штани, преферанс та футбол

Перипетії, які передували першому «кришталевому» тріумфу й сам фінальний поєдинок, залишився у спогадах лівого захисника київського «Динамо» Тиберія Поповича.

1954 рік став особливим в історії київського «Динамо», причому пам'ятній фінальній грі за Кубок СРСР передувало кілька інших, теж дуже цікавих та напружених матчів.

19 вересня керівництву команди надійшла телеграма зі спорткомітету СРСР: терміново створити на базі київського «Динамо» другу збірну СРСР та 26 вересня виступити проти другої збірної Угорщини. Для посилення складу нам додали чотирьох гравців з провідних московських клубів, і за три дні, майже не маючи часу для підготовки, ми вилетіли до Будапешту.

До столиці Угорщини ми прилетіли за два дні до зустрічі й оселилися в одному готелі зі збірною Угорщини. Суперники дивилися на нас зверхньо, посміхаючись над спортивною формою з широкими «козацькими» штанами (над нашою формою сміялася тоді вся Європа), а самі хизувалися в охайних костюмах із національною емблемою та гербом. Два дні, поки ми щосили тренувалися на стадіоні, угорці сиділи в холі, грали у преферанс, попиваючи коньяк та ром. А вийшовши на поле під час матчу, почали катати один одному м'яча, немов грали з якими-небудь дилетантами. Але ми були налаштовані дуже рішуче, побігли вперед, забили спочатку один, потім другий м'яч і зрештою перемогли із сухим рахунком 3:0...



Зіграйте, як у Будапешті, хлопці!

З міста на Дунаї команда повернулася до Києва лише на добу. Адже за два дні в Москві була призначена кубкова зустріч зі «Спартаком». «Пам'ятаю, перед грою Олег Ошенков зібрав нас та сказав: «Хлопці, я розумію, що ви не встигли відпочити, тому прошу лише про одне: спробуйте зіграти так, як у Будапешті».

Московські спартаківці, які вважали себе на голову вищими за нас, почали гру дуже розслаблено й схаменулися, лише пропустивши два м'ячі. До завершення першого тайму їм вдалося відіграти гол, але у другому таймі ми знову пішли вперед, і Михайло Коман забив останній переможний м'яч – 3:1.

Програш улюбленої команди шокував москвичів. Ніхто не хотів вірити, що «Спартак» поступився якомусь «Динамо» з Києва. А ми вже готувалися до наступної зустрічі з ленінградським «Зенітом».

Це був дуже важкий матч – на дворі вже жовтень, дощ, сльота, туман... Основний час зіграли внічию, додатковий – теж. Серії пенальті тоді не призначали, тому наступного дня відбулася повторна гра. Її результат вирішив єдиний м'яч-красень, який забив Микола Кольцов із вісімнадцяти метрів.

Білий, червоний, чорний

Три дні потому, 20 жовтня, нам випав фінальний поєдинок із єреванським «Спартаком», гравці якого вже тиждень відпочивали та спостерігали, як ми граємо, з трибун...

Перед самим матчем по щиколотку випав сніг, а оскільки температура була на 2-3 градуси вище нуля, на полі відразу утворилася каша. До того ж опустився густий туман. Спочатку ми пробували грати білим м'ячем, потім його замінили червоним, якого теж не було видно, тож довелося догравати чорним.

Усі глядачі, а це були переважно москвичі, які зібралися на стадіоні «Динамо», вболівали за своїх київських одноклубників та голосно підбадьорювали нас своїми вигуками. У першому таймі ми забили гол, але незабаром вірменам вдалося зрівняти рахунок. А в другому таймі вийшла дуже хороша багатоходова комбінація. Спочатку Макаров зловив м'яча та викинув мені. Я просунувся вперед та віддав пас на лівий фланг Фоміну. Той філігранно обіграв двох суперників, прорвався лівим краєм та красиво поклав м'яча на ногу Коману.

Михайло Коман ніколи не квапився. При необхідності він забивав в один дотик, але якщо потрібно потримати – тримав. Воротар побіг уперед, і Коман отаким парашутом перекинув м'яча через нього прямо у ворота. Цей гол і став вирішальним. У тумані та сльоті ми зробили коло пошани, після чого під рев трибун нам вручили кришталевий Кубок СРСР!

Чи знаєте ви, що...

- Капітан київського «Динамо» Андрій Зазроєв за два роки до фіналу виявився не потрібен тбіліському «Динамо» та був відправлений до Пермі, де грати відмовився, а до Києва потрапив завдяки особистим намаганням тодішнього тренера динамівців Олега Ошенкова.

- Воротаря «кришталевої» команди 1954-го Олега Макарова кілька разів ховали за життя. Вперше його поховали після матчу київського «Динамо» в Єгипті, коли він ударився у стійку та зламав ключицю. Поки Олег плив на теплоході до Одеси, пройшли чутки, що він помер та його везуть у труні. Він той випадок сприйняв із гумором: «Я, напевно, тепер буду довго жити».

- За три з половиною роки до знаменитої кубкової перемоги в квітні 1951 року Тиберій Попович був відряджений із Москви до Києва. - Знайомство з київським «Динамо» у мене почалося з... лопати. Військову частину, в якій я з'явився за приписом, відразу відправили за місто копати траншеї. Над моїми розповідями про гру в московському «Динамо» всі лише сміялися: «Копай-копай, – казали. – Вигадувати будеш після». Лише за кілька днів, коли я встигнув натерти на долонях величезні мозолі, мене викликав до себе командир полку. «Ти чому не сказав, що приїхав грати у футбол? – запитує суворо за присутності двох цивільних (а це були представники київського «Динамо»). – За дві хвилини з'явитися сюди з речами!» Ось так я опинився в «Динамо».

- За спогадами автора вирішального гола у фіналі Михайла Комана, жодних премій за виграш важливого трофею не було, вони й так отримували – дай Бог кожному! Команді дуже допомагав міністр МВС України Михайло Амвросійович Строкач. «Годували нас дуже добре. До раціону входили ікра чорна, червона, різні види м'яса, риби...»

- За кілька місяців після виграшу першого для «біло-синіх» Кубка Радянського Союзу старший тренер команди Олег Ошенков у Москві в готельному номері помітив Андрія Зазроєва «із запашком». Як згадував Віктор Фомін, Ошенков накричав на одного зі своїх найкращих гравців: «Я тебе заслуженим майстром спорту зробив!», – і почув у відповідь... «А я тебе заслуженим тренером!».

Олег Задерновський

© www.fcdynamo.kiev.ua

* використані матеріали вітчизняних ЗМІ

Інші новини

Титульний партнер
Технічний партнер
Офіційний партнер