Отримавши схвальні відгуки про свою гру, динамівець міцно закріпив за собою місце на лівому фланзі захисту, залишивши в запасі Бенуа Тремулінаса. Євген зіграв ще шість матчів без замін, у кожному з них демонструючи високий рівень гри, надійність у захисті та винахідливість в атаці. Про перші ігри в якості основного футболіста «Динамо» наша розмова:
- Що відчуваєте в якості футболіста основного складу?
- У «Динамо» немає понять «основний» або «не основний». Усі 24 футболісти, які працюють під керівництвом Олега Блохіна, є основними. Право вийти на поле у стартовому складі потрібно доводити на кожному тренуванні й у кожному матчі, щоб тренер бачив, що ти виправдовуєш довіру та заслуговуєш на це. Він оцінює, хто краще проявляє себе на тренуваннях, та вирішує, кому грати «у старті». Немає жодного футболіста, якому місце у складі гарантоване на 100%, це було б неправильно. Кожен гравець має зростати, вдосконалюватися, покращувати свої футбольні навички, вигравати конкуренцію та не дозволяти собі розслаблятися.
- Ви зіграли перший повний матч проти «Карпат». Коли дізналися, що вийдете на поле в основному складі? Це стало сюрпризом?
- Для мене, насамперед, це був довгоочікуваний момент. Я, як вихованець клубу, який народився та виріс у Києві, з дитинства мріяв грати за головну команду «Динамо». І це не високі слова. Для мене вийти на поле у футболці рідного клубу, справді, дуже багато значить. Кілька разів був близьким до цього, взяв участь у товариських матчах, вийшов на заміну наприкінці домашнього матчу з «Таврією», але саме з «Карпатами» зіграв офіційний матч повністю. Коли Олег Блохін сказав, що я в основі, відчув не лише радість, а й відчув велику відповідальність, яка на мене лягала. Окрім того, що хотів не підвести команду, розумів, що це мій шанс, за який потрібно було чіплятися та використовувати. У будь-якій грі не можна помилятися, але якщо вона перша, й до цього я певний час не грав, діяти без помилок важче. Але я доклав усіх зусиль, викладався на 100% та намагався робити для команди все, що міг.
- Більшість атак у другому таймі «Динамо» проводило якраз через ваш лівий фланг. Це свідчить про те, що до цього часу ви там уже повністю адаптувалися?
- У тому матчі рахунок тривалий час залишався 0:0, потрібно було атакувати, й ми всі сили кидали вперед, всією командою йшли до воріт суперника, оскільки потрібен був лише позитивний результат.
- «Динамо» завдало 34 удари по воротах «Карпат» за весь матч. Вам коли-небудь доводилося стикатися з подібною статистикою?
- Після кожної гри нас знайомлять зі статистикою, але я до неї не заглиблююсь. Наскільки я знаю, за футбольними нормам прийнятним показником є завдати більше 20-ти ударів по воротах суперника. Але такої кількості спроб для взяття воріт, як із «Карпатами», здається, ще не було, якщо я не помиляюся.
- Напевно, цікаво було поспілкуватися з нинішнім наставником «Карпат» Олександром Севидовим, під керівництвом якого ви виступали за «Говерлу» в минулому сезоні?
- Так, у нас було кілька хвилин перед матчем, щоб поговорити. Запитали, як справи один в одного, я поцікавився, як йому працюється, він – моїми успіхами в «Динамо». Нам було, про що поговорити, все ж таки, цілий рік разом працювали, не чужі люди.
- Із «Карпатами», як і в усіх наступних матчах, ви грали на позиції лівого захисника, саме там вас награвав Олег Блохін на останніх тренуваннях?
- Так. Винятком був лише матч із «Таврією», коли я вийшов на заміну до центру поля замість Безуса. А взагалі, з того часу, як я повернувся до «Динамо» з «Говерли» на початку літа та пройшов збори, дію як лівий захисник. І на тренуваннях брав участь у всіх заняттях саме на цій позиції. У мене, начебто, виходить, я повністю звик та почуваюся комфортно зліва. Головне, що тренерів влаштовує моя гра й мені продовжують довіряти. Потрібно не зупинятися, постійно вдосконалювати свою гру, навички, здібності, частіше підключатися до атак та максимально надійно грати позаду – це основне, що потрібно від флангового захисника.
- Здалося, що спочатку ви намагалися діяти просто, але з часом набули все більше впевненості, почали все частіше й активніше грати попереду. А які у вас були відчуття?
- Ми з хлопцями постійно тренуємося разом і маємо знати один одного досконально й розуміти з півслова. Варто вийти на поле, зробити перший точний пас своєму гравцю, виграти єдиноборство, й одразу ж відчуваєш упевненість. Звичайно, чим більше граєш, тим краще знаєш «свої куточки» на полі й на фланзі зокрема. З кожною грою в плані впевненості стає все легше й легше, набуваєш більше досвіду, граєш із різними футболістами проти різних опонентів за рівнем, майстерністю, національністю. Коли протистоїш сильним суперникам, і сам зростаєш, як футболіст.
- Напередодні матчу з «Карпатами» в тренерському штабі відбулися зміни. Такий струс сприятливо вплинув на команду?
- Про тренерів, які залишили команду, можу сказати лише хороше. Про Сергія Федорова – так само. А судити про те, кращі чи гірші такі перестановки для команди, я не маю права.
- Іноді до роздягальні команди заходить президент Ігор Суркіс. Що він каже?
- В останніх матчах ми, на щастя, досягли позитивного результату, тому Ігор Михайлович після ігор усіх вітав, хвалив, спонукав грати в тому ж дусі й надалі.
- Ви вже не вперше виходите на поле НСК «Олімпійський». Як вам грати, нехай і не за переповнених трибун, але на такій великій спортивній арені?
- Стадіон у нас, справді, дуже хороший, під час матчів на ньому панує чудова атмосфера завдяки вболівальникам. Вони молодці, що приходять підтримати свою команду. Це, справді, дуже приємно. Окрема подяка ультрас, де люди взагалі за всю гру не сідають ані на хвилину. І звичайні глядачі вболівають за нас, це відчувається. Ну, а нам залишається лише показувати красивий футбол та радувати їх хорошими результатами, що ми й намагаємося робити.
- Кому було найскладніше протистояти на вашому лівому фланзі: Пашаєву, Морозюку, Федотову?
- Складно сказати, всі футболісти доволі високого рівня, кожен із них по-своєму сильний у різних компонентах. Тут багато чого залежить від того, як у кого піде гра. Якщо футболіст грає у клубі, що виступає в Прем'єр-лізі, це вже говорить про те, що він не може бути слабким, а показує гру серйозного рівня. Бразильці? Так, латиноамериканці трохи відрізняються від інших за своєю манерою рухатися, у них особлива пластичність, але загалом, маю сказати, що наші гравці їм ні в чому не поступаються.
- Як Олег Блохін оцінює вашу гру? Чи говорить він щось стосовно особисто ваших дій під час перерви або після матчів?
- Після кожної гри у нас проходить розбір, під час якого ми переглядаємо попередній поєдинок, а тренери вказують на помилки. Футболіст має бачити, як він діяв у тому чи іншому епізоді, моменті, щоб у наступних іграх уникати помилок. Є похибки й у мене, я намагаюся їх виправляти та покращувати свою гру від матчу до матчу. Окрім очевидних речей, є ще купа різних тактичних нюансів, потрібно вміти тримати позицію, не пускати суперника у фланг, страхувати один одного, тримати лінію, правильно пересуватися... Словом, у захисній лінії є дуже багато нюансів – це останній рубіж перед своїми воротами, позаду лише воротар. Тож потрібно грати дуже уважно. Якщо нападник або півзахисник може собі дозволити випадково пропустити суперника або понадіятися на задню лінію, то нам, захисникам, окрім як на воротаря, сподіватися більше нема на кого, лише на самих себе. Для того, щоб усе запам'ятати, тримати в голові й потім менше ніж за секунду прийняти правильне рішення, втілити його на полі, потрібно багато працювати. Тренування та ігри для того й даються, щоб відпрацювати ці навички до автоматизму.
- Чи вимагає тренер від вас більше грати вперед?
- Цього вимагає від крайнього захисника сучасний футбол. Авжеж, я маю не лише працювати в обороні, а й підключатися вперед: подавати, прострілювати, допомагати крайньому півзахиснику, забігати за нього, щоб йому було легше.
- Чи важко це робити, коли доводиться грати по три матчі на тиждень?
- Звичайно, нелегко. Але іншого вибору немає, хочеш грати – будеш у кожному матчі викладатися максимально. Але, безперечно, в першу чергу, потрібно виконувати свої безпосередні обов'язки в захисті – забезпечувати недоторканність власних воріт та грати «на нуль» в обороні. І лише потім уже підключатися до атак.
- Коли ви підключаєтеся, виходить дуже небезпечно...
- Для кого? Для своїх? (посміхається).
- Які ваші обов'язки під час стандартів? Під час кутових біля своїх воріт ви зобов'язані прикривати ближню стійку, а біля чужих – грати на підборі?
- Так, цілком правильно. Іноді граю по м'ячу, іноді стою на стійці. А під час стандартних положень у нашому виконанні переважно залишаюся позаду, дію, як центральний захисник, на підстрахуванні.
- Виконувати штрафні й кутові удари вам поки не довіряють?
- Вважаю, у нас є хороші виконавці з чудово поставленим ударом, а мені ще потрібно тренуватися й тренуватися. Можливо, з часом за стандарти буду відповідати і я.
- У стартовому складі ви вже зіграли сім матчів без замін. Після якого поєдинку зрозуміли, що є повноправним гравцем основи?
- Я досі не можу себе назвати повноправним гравцем основного складу. Це місце мені не забезпечене, його потрібно доводити на кожному тренуванні, у кожній вправі, постійно покращуючи свою гру, позбавляючись помилок, інакше в будь-який момент може вийти на поле хтось інший. Вважаю, лише тренер може визначати, хто є основним. Він називає склад, і йому видніше.
- Який із проведених матчів виявився для вас найскладнішим?
- Складно відповісти однозначно. Непроста гра з «Карпатами», тому що вона була першою для мене, напруженим вийшов наступний матч проти донецького «Металурга», тому що кубкові поєдинки завжди непередбачувані, в них може статися все, що завгодно. З «Ворсклою» важко для нас складалася сама гра, все ж таки, серйозний суперник. Окрім того, ми залишилися в меншості майже на весь другий тайм після вилучення Ідейє, та й очки втратили, тож, довелося понервувати. А з «Туном», навпаки, було важче в моральному плані – це була гра міжнародного рівня, ми не могли не думати про те, що не зовсім вдало розпочали груповий етап, і відступати вже нема куди. Багато сил і моральних, і фізичних відібрала також гра з «Іллічівцем» – ми грали на тлі втоми, тривалий час не могли забити, й знову залишилися в меншості, але на щастя, гол Олега Гусєва з пенальті приніс нам дуже потрібну перемогу. Тож, як бачите, певні труднощі були в кожному поєдинку, й ще їх чимало буде в нас попереду, будемо долати.
- У матчі з «Ворсклою» арбітр показав вам жовту картку, нібито за симуляцію. Це було справедливим рішенням?
- Це було вже давно, я не пам'ятаю всіх подробиць. Єдине, що можу сказати однозначно, це те, що контакт із суперником був і я не симулював, це точно. Гадаю, подивившись відеозапис, арбітр це також побачив, але в той момент на полі йому здалося інакше, тому й дав мені попередження.
- Які враження залишилися від дебюту в Лізі Європи проти «Туна»?
- Якщо чесно, мурахи трохи пробіглися по шкірі (посміхається). Було невелике хвилювання, відчувалася велика відповідальність, все ж таки, це була вже гра міжнародного рівня, яку могла дивитися вся Європа. Хотілося залишити про себе хорошу думку, як у плані командної гри, так і індивідуальної.
- Відтоді, як ви почали грати в основі, «Динамо» не програє. Це збіг обставин?
- Я дуже радий, що за моєї участі команда досягає позитивного результату, але все ж таки вважаю, що це заслуга всього колективу, а не окремих виконавців.
- В якому моральному стані зараз перебуває команда? Останні перемоги покращили настрій?
- Так, успіхи, яких ми досягаємо останнім часом, поліпшили настрій, але нам не можна розслаблятися, а навпаки, потрібно ще більш відповідально, серйозно та зібрано ставитися до майбутніх матчів – до кінця року на нас чекає ще багато важливих поєдинків. Потрібно зібратися із силами, виграти всі матчі, а потім уже під час зимової перерви можна буде відпочити.
- Чи не важко грати двічі на тиждень? Або це в задоволення?
- За рідну команду я готовий грати хоч кожен день (посміхається). Якщо серйозно, то трохи важкувато, звичайно, але якщо треба, значить, треба. І не просто грати, а викладатися на полі на всі 100%. Мені просто ще ніколи не доводилося грати в такому режимі – ані в «Говерлі», ані в молодіжних динамівських командах, тому трохи незвично.
- Із ким ви обмінялися футболкою після матчу з «Іллічівцем»? Із другом В'ячеславом Чурком?
- Так, із ним. Приємно мінятися зі знайомими хлопцями, з якими грали в одному клубі або з тими, хто виступає за інші команди, кого просто добре знаю.
- Що хотіли б сказати скептикам, які у вас не вірили?
- Нехай вболівають за команду та радіють перемогам разом із нами.
© www.fcdynamo.kiev.ua
* фото В.Раснера
