Однією з уболівальниць «Динамо» є Ганна Різатдінова, бронзова призерка Олімпійських ігор 2016 року, чемпіонка світу у вправі з обручем (2013), багаторазова призерка чемпіонатів світу та Європи. В інтерв’ю для клубного журналу вона розповіла про своє захоплення.
- Ганно, ви – професійна спортсменка, мати та взагалі активна, багатогранна особистість. Яке місце у вашому житті посідає футбол та «Динамо» зокрема?
- Я завзята вболівальниця! Підтримую своїх колег-спортсменів у всіх видах спорту і футболістів зокрема. Футбол – гра мільйонів. Легендарний клуб «Динамо» Київ завжди об’єднував українців своїми перемогами й навіть нелегкими та драматичними моментами в історії. Київ та й Україну загалом неможливо уявити без «Динамо», адже це своєрідний символ нашої держави.
- Після закінчення активної професійної кар’єри вільного часу стало більше? Як його проводите?
- Після ігор останньої Олімпіади в мене нарешті з’явився час трохи пожити для себе й для своєї сім’ї. Можна сказати, що я заново почала життя, оскільки раніше знала лише тренування з ранку до вечора й змагання. Але не скаржуся – зрештою я досягла всього, чого прагнула. Тепер, після того, як активна фаза моєї спортивної діяльності закінчена, спорт усе одно не відпускає. Я потрібна як спортсменка у всьому світі. У мене майже кожного місяця проходять майстер-класи. Знову часу катастрофічно не вистачає, але я щаслива, тому що спорт – це моє життя.
- Ви зі спортивної родини: ваша мати – теж гімнастка, а батько – майстер спорту з плавання. Тож щодо вашого спортивного майбутнього сумнівів не виникало?
- Спочатку ніхто не думав, що я стану гімнасткою. Коли мене, зовсім крихітку, уперше привели в зал, не дуже сподобалося займатися цим видом спорту. Але з часом усе ж гімнастика «зачепила» – і я почала потихеньку тренуватися. Батьки зовсім на мене не тиснули, а навпаки надали право вибору.
- Чому вболіваєте саме за «Динамо»? З чого почалося ваше захоплення цим видом спорту?
- Я вболіваю за спорт і за тих, хто показує найвищі результати, хто піднімає наш прапор і завдяки кому звучить наш гімн. Спорт – це наш імідж. Якщо завдяки нашим футболістам країну знають із позитивного боку, то це лише привід пишатися.
- Чи часто ви буваєте на домашніх матчах «Динамо» на НСК «Олімпійський»?
- Зізнаюся: через майстер-класи час на відвідування матчів різко скоротився, але, коли я перебуваю в Києві й маю можливість, разом із подругами ходимо повболівати за наше «Динамо».
- А чи футболісти приходили за вас уболівати та підтримувати під час змагань? Можливо, зустрічали когось зі світових футбольних зірок під час перебування за кордоном?
- На спортивних прийомах ми часто перетинаємося з футболістами. Спілкуємося, в основному обговорюємо останні новини. Вони завжди вітають нас, гімнасток, із перемогами, ми теж намагалися якось підтримати їх перед відповідальним матчами. Це спорт – тут усім потрібна підтримка.
- Гра якого футболіста з нинішнього складу «Динамо» вам імпонує найбільше?
- Не хочу когось виділяти чи називати окремо, щоб нікого не образити, оскільки знаю багатьох динамівців. Зараз у команді багато молодих талантів, і це дає впевненість у тому, що «Динамо» буде відмінно виступати й радувати нас, шанувальників.
- Які шанси «Динамо», на ваш погляд, цього сезону завоювати чемпіонство?
- Знаєте, прогнози – річ невдячна, ніхто нічого не може передбачити наперед з упевненістю. Але я вірю в «Динамо», у те, що наші хлопці завдяки своїй згуртованості, вдалій роботі тренерського складу й допомозі вищих сил здобудуть бажану перемогу в чемпіонаті України та вдало виступлять на міжнародній арені.
— Прийнято вважати, що футбол – це спорт номер один у світі. А для вас?
— Про футбол сперечатися не буду, але спорт номер два – це художня гімнастика, принаймні я завжди так вважала. Чому так думаю? Художня гімнастика теж має свою армію вболівальників. Тільки подивіться, скільки людей приходить на Кубок Дерюгіної! Неможливо квитки дістати! Ми майже ніколи не повертаємося з будь-яких змагань без медалей. Я вже не кажу, що в нас найкрасивіший вид спорту!
- Чи можна порівняти художню гімнастику з футболом?
- Так, звісно. Футболісти, як і ми, приходять до зали в зовсім юному віці. Щоб досягати результату, потрібні постійні тренування, адже до основного складу потрапляють лише найкращі. І футболісти, і гімнастки протягом довгого часу напружено тренуються, багато працюють та наполегливо готуються, щоб потім під час змагань показати свій максимум.
- Футбол – командний вид спорту. Ви також часто виступали в командних змаганнях. Це можна якось порівняти?
- У мене був невеликий досвід виступів у групових вправах. Тому єдине, що я можу сказати напевне: немає команди – немає загального результату.
- У вашому виді спорту теж є вправи з м’ячем. Чи пробували виконати з ним якісь футбольні трюки?
- Це зовсім інший м’яч за структурою, і ним особливо у футбол не пограєш, хоча є вправи, де ми високо його підкидаємо.
- Як вважаєте, футболістам варто було б уключити в тренування певні гімнастичні вправи? Чи пішло б це їм на користь?
- Можливо, якісь елементи на тренуваннях і були б корисними, адже гнучкість та пластичність ще нікому не завадили. Але в них є свої тренери, їм, звісно, видніше.
- Раніше футболісти часто одружувалися з гімнастками: Олег Блохін та Ірина Дерюгіна, Леонід Буряк та Жанна Васюра, Віктор Хлус і Стела Захарова, Володимир Безсонов та Вікторія Сєрих. Чому, на ваш погляд, останнім часом ця традиція перервалася?
- Трохи дивне запитання, оскільки, на мою думку, людей об’єднує спільна симпатія, обопільні інтереси, потім – любов. Не зустрічала людей, які вибирають собі партнерів за професією. Феномен шлюбів між футболістами й гімнастками можна пояснити різними причинами. По-перше, подібність інтересів завжди об’єднує. Вони могли часто бачитися на спортивних заходах і легко знаходити спільну мову. По-друге, просто раніше представники цих видів спорту частіше перетиналися, тренувалися поруч, олімпійські бази були близько. А оскільки через постійні тренування, змагання, заїзди тощо вільного часу і у футболістів, і у гімнасток було небагато, то знайомитися з кимось у повсякденному житті було ніколи, лише в перервах між тренуваннями.
- Ви виховуєте сина Романа. Чи хотіли б, щоб він також став спортсменом, наприклад, футболістом?
- Я дуже хочу, щоб син теж, як і батьки, пов’язав своє життя зі спортом. Буде це футбол чи будь-який інший вид спорту, ми завжди підтримаємо його рішення. Ніхто не примушуватиме чи не схилятиме дитину до якогось певного виду спорту. Ми надамо йому повну свободу вибору.
Світлана Полякова
