- Точаться розмови про те, що взимку "Динамо" залишить низка виконавців, котрі не один рік захищали його кольори. До чого, з твоєї точки зору, можуть призвести ці зміни?
- Сподіваюся, що цей процес не стане для команд таким болючим, як перехід до закордонних клубів Шевченка, Лужного та Реброва. Гравці, що залишаються, мають перекласти тягар відповідальності на свої плечі й гідно його пронести. Прагнемо до чергової перемоги в чемпіонаті й національному кубкові. Повинні реваншуватися за невдачу в останньому сезоні євроліги і, звичайно, в складі збірної здобути перепустку на Мундіаль.
- Що скажеш про стосунки з новобранцями "Динамо" - Чернатом, Боднаром, Гавранчичем, Пеєвим?
- Вони поки що не вельми добре володіють російською. Крім Жори (Пеєва. - Прим. авт.). Та це не дуже заважає в повсякденному житті й на полі. Великими друзями не стали, однак приятелями нас можна вважати.
- Поза смарагдовим газоном збираєтеся часто?
- Недавно з‘їздили на озеро. Хлопці купалися, а я "валявся" на березі. Особливої насолоди це, скажу відверто, мені не приносило.
- На відміну од спілкування з сім‘єю...
- Твоя правда. Незабаром відзначимо десяту річницю нашого з Анею знайомства.
- Де познайомилися?
- У Рибинську. Відтоді вона супроводжує мене в усіх професійних мандрах. Дев‘яносто сьомого вирішили одружитися, вже маємо сина Вадима. Правда, в свої півтора року він не виявляє зацікавленості футболом. До м‘яча - байдужий.
- Вадимом ти його назвав?
- Усі варіанти, запропоновані мною, дружина відхилила. Починаючи від Максима й закінчуючи Олегом.
- А назвати сина Артемом не хотів би?
- Ні в якому разі. У нього має бути своє ім‘я, своє життя. Який шлях обере - не знаю. Однак такий балакучий, що, певне, стане коментатором.
- На одній дитині збираєтеся зупинитися чи плануєте сестричку для Вадима?
- Боротимемося до останнього, щоб друга частина питання таки стала реальністю.
- Твоїй дружині Київ подобається?
- Аня в захваті од міста й нікуди, за її словами, виїжджати звідси не хоче. Я її повністю підтримую.