Документально підтверджено, що створене в Києві пролетарське спортивне товариство «Динамо» було офіційно зареєстроване 13 травня 1927 року на засіданні Міжвідомчої комісії у справах товариств і спілок (МЕКОСО — абревіатура з російської). Утім, іще до офіційного наказу про організацію Київської губернської Ради динамівського ПСТ на території колишнього (відомого в усій Європі!) кафешантан «Шато-де-Флер» у Царському саду (нині на цьому місці центральний вхід до арени ім. Валерія Лобановського) активісти побудували справжній спортивний комплекс із футбольним полем, атлетичними майданчиками й навіть роздягальнею.
1930 року київське ПСТ «Динамо» отримало підтвердження від Комгоспу Української Соціалістичної Радянської Республіки (таку назву мала наша Батьківщина до кінця 1936-го) про будівництво великого спортивного стадіону на території оранжереї колишнього Царського саду. Поряд уже функціонувало згадане вище поле, на якому тренувалися й грали клубні динамівські команди. Виконком Київської міської Ради депутатів трудящих ухвалив постанову про дозвіл на будівельні роботи в жовтні 1930-го. Тож саме цей рік можна вважати початком будівництва арени.
Ініціатором був начальник Київського ДПУ (Державного політичного управління) т. Розанов, утім, у здійсненні плану й доведення його до ладу найбільший внесок зробив Олександр Якович Санін — на той час начальник опервідділу, палкий прихильник футболу. Проект стадіону підготувала група фахівців під керівництвом відомого архітектора-художника, професора Політехнічного інституту В. О. Осьмака, його автором став молодий архітектор В. І. Безпалий. За зразок була взята одна з найкращих арен Європи — берлінська. Проектування завершено 1932 року, коли підготовчі роботи велись у повному обсязі. До речі, довго вважалося, що стадіон будувався силами ентузіастів із НКВС, одначе насправді його зводили в’язні. Такою була практика того часу. Проте для прискорення спорудження велику допомогу надала й громадськість міста: інколи на недільники виходило по 400-500 осіб. Керував будівництвом З. Л. Козеницький, старшим же виконробом центрального ядра став Г. Й. Чижевський.
Місце для спорудження стадіону обрали доволі вдало. Першотравневий парк (до революції 1917-го — Царський сад) із одного боку розкинувся на схилах Дніпра, з другого ж прилягав майже до початку центральної магістралі Києва — Хрещатика (у ті роки — вулиці Воровського). То було одне з найулюбленіших місць відпочинку містян. Парк заклали ще 1743 року, на його території розміщувалися царські парники, де вирощували екзотичні фруктові й овочеві плоди для прийомів у Маріїнському палаці. У серпні-вересні 1913 року під час проведення Всеросійської промислової виставки на його схилах відкрили кінну виставку, а на Петровській алеї саду розмістили експонати птахівництва й тваринництва. Павільйони були окрасою саду, тож стали основою для спорудження адміністративних та допоміжних приміщень майбутнього стадіону.
Його відкриття двічі відкладалося через Голодомор 1932–1933 років і відбулося 12 червня 1933-го. Споруда отримала ім’я «верного продолжателя дела Дзержинского, первого чекиста республики», наркома внутрішніх справ і голови ДПУ Всеволода Аполлоновича Балицького. Крім лавок для глядачів, спорудили також центральну дерев’яну трибуну, а навпроти неї — білу раковину для оркестру. Сидячих місць було 18 тисяч, хоча загалом арена мала змогу прийняти ще п’ять. Одначе свято відвідало майже вдвічі більше народу, оскільки напередодні оголосили, що в буфетах продаватимуть продукти. Цього дня на арені проводився фінальний матч української Динаміади: змагалися команди Києва та Харкова. Господарі грали у тому ж складі, що й упродовж закавказького турне, залучивши лівого крайнього форварда Миколу Махиню. Слобожанці жадали реваншу за поразку в чемпіонаті УСРР 1931 року, тому діяли грубо (особливо «старався» оборонець Костянтин Фомін). Перепало насамперед тендітному Шегоцькому, котрий уперше постав перед київською публікою. Він і забив вирішальний м’яч (2:1), а відкрив рахунок Махиня.
…Символічно, що дебютний поєдинок на стадіоні, котрий бачив стільки славних «вікторій», також завершився перемогою команди-господаря.
Текст - офіційний сайт УПЛ за напрацюваннями Анатолія Коломійця.
