Із періодом роботи Михайла Бака на чолі спорттовариства «Динамо» та Держкомспорту УРСР пов’язані найгучніші перемоги футбольної команди «Динамо». З 1966 по 1990 рік флагман українського спорту 12 разів ставав чемпіоном СРСР, двічі перемагав у Кубку Кубків та привіз до Києва Суперкубок УЄФА. Зараз цей час спортсмени-динамівці називають «бакініадою». Закладений переможний характер та відмінно вибудована інфраструктура і по цей день приносить українському спорту медалі найвищої проби.
- Михайло Макаровичу, у якому стані в 1966 році ви прийняли українське спорттовариство «Динамо»?
- Коротко можу сказати, що прийняв «Динамо» у хорошому стані, а віддав у відмінному. За колишнього керівництва Прокофія Влохи почалось спортивне спорудження об’єктів інфраструктури, у спорттовариства був хороший імідж в СРСР та за кордоном. Нам же, вважаю, вдалось ще вище підняти планку «Динамо». З’явилось багато яскравих – учасники та призери чемпіонатів світу та Олімпійських ігор, активно будувались спортивні споруди, а особливою гордістю товариства стала футбольна команда «Динамо». Вона принесла славу всьому радянському спорту.
- Це правда, що саме завдяки вам у Конча-Заспі була збудована для футбольного клубу?
- Динамівці заробили її своїми перемогами! Спочатку головна команда «розквартирувалась» на базі на Нивках. Однак невелике застаріле приміщення було явно не під стать клубу, що з року в рік набирав авторитет. Місце під нову базу знайшли в живописному лісі при виїзді із міста, там і збудували два футбольні поля, двоповерховий комплекс. Можливо, зараз, поруч із сусіднім суперсучасним шестиповерховим центром, вона виглядає досить скромно, але по тих мірках футболістам був зроблений царський подарунок. Вони за це дуже віддячили новими перемогами. А база на Нивках продовжила слугувати динамівцям, тільки наймолодшим.
- Не секрет, що і в радянський час не останню роль в успіхах команди грало матеріальне стимулювання гравців. Судячи з усього, це питання вирішувалось досить успішно…
- Тоді не було професіонального футболу, але і в умовах, що склалися, можна було знайти вихід. Нам дуже пощастило, що великим уболівальником «Динамо» був голова ЦК Компартії України Володимир Щербицький. За його участі вирішувалось багато питань забезпечення та укомплектування команди. Любов’ю до футболу він «заразив» усе своє оточення, міністри та заступники відвідували матчі «Динамо».
Але все ж більшість насущних проблем брало на себе спорттовариство. Завдяки грамотній роботі нам удалось збільшити фінансування у всіх видах спорту. Лише в 1968 році було введено в стрій 140 споруд для масового спорту. У нас було 22 потужних підприємства, успішна робота яких дозволяла активно розвивати вітчизняний спорт. Перед Олімпіадою-80 удалось до виділених на реконструкцію Республіканського стадіону 5 мільйонів рублів вишукати додаткові 20. Душа раділа, дивлячись на практично нову арену! Зараз це боляче згадувати, адже перед очима нинішня вакханалія при вході на головний стадіон. Спортивна громадськість скромно описує можливі наслідки цього безладдя. Насправді вони набагато гірші. Ми не просто ризикуємо втратити центральну спортивну споруду країни, ми втрачаємо нашу обличчя!
- Як відреагували функціонери центрального спорттовариства «Динамо» на успіхи українців? Без заздрощів не обійшлось?
- Нічого подібного я не помітив. Ми успішно працювали та прославляли ціле відомство, за що завжди отримували подяку від вищого керівництва. Мова не йшла про грошову допомогу. Навпаки, будучи фінансово незалежними, ми щорічно перераховували до двох мільйонів рублів у Москву. «Динамо» завжди було інтернаціональним спорттовариством. Я довгі роки входив до президіуму ЦС «Динамо» і все, як кажуть, відчував зсередини. Вище московське крівництво гордилось успіхами українських спортсменів, а футбольний клуб не одне десятиріччя був базовим для збірної СРСР.
- У радянські роки в приклад ставилась робота динамівських селекціонерів. Вам діставалось не менш важке завдання – привезти взятого «на олівець» футболіста до Києва…
- Завдяки чітко налагодженій на всіх етапах робот провалів у нас практично не було. А адже боротьба за талановитого юнака велась багатьма командами та відомствами, що їх курують. Наведу один приклад із переходом Віктора Колотова до «Динамо». У Казань вилетіла наша людина і доповіла, що вже з десяток команд вищої ліги вступили в боротьбу за Віктора. Нам пощастило зав’язати контакти з його батьком, який любив злегка пригубити. Випередивши конкурентів, на спеціально привезеній машині вивезли сім’ю Колотових до Москви, але через кілька годин гінці з «Торпедо» приїхали до нас у готель і таємно повезли на базу. Зі своїх каналів Віктор Маслов довідався про це і в результаті невеликої спец операції Колотов опинився в Києві. По лінії «Динамо» йому організовують призив. На цьому історія не закінчується. Від московського ЦСКА приїжджає високопосадовий армійський чиновник, зв’язується з футболістом, але в справу втручається керівництво «Динамо», переконуючи варяга покинути Київ упродовж 24 годин. У результаті після майже детективної історії «Динамо» отримало одного із кращих футболістів у своїй історії!
- У чому ви вбачаєте причину успіхів команд Лобановського? Змінювались епохи, гравці, незмінним залишався лише результат…
- Валерій Васильович був у постійному пошуку чогось нового. Він ніколи не зупинявся, збираючи навколо себе талановитих та професіональних людей. Незважаючи на «залізну завісу» Лобановський був у курсі усіх подій у світовому футболі. Ним була підібрана відмінна селекційна група, разом із теоретиком Зеленцовим створена наукова лабораторія. Лобановський дружив із академіком Глушковим, одним із провідних кібернетиків світу. Вони могли годинами говорити про моделювання гри в футбол, навантаження, корисні дії. Деякі вболівальники дорікали на недостатню видовищність гри, але вона була високої якості. За цим, до речі, слідкували і партійні керівники. Одного разу телефонує мені заввідділу адмінорганів ЦК Компартії України Дмитро Опанасик та говорить: «Товаришу Бака, що будемо робити? Ми попереду всіх у турнірній таблиці. Так, очки є, але гри немає!». Що говорити, футбол у Києві був більше аніж просто футбол.
- Чи часто доводилось вищому партійному керівництву зустрічатись із командою?
- Практично перед кожною грою. Окрім мене там завжди були заввідділу ЦК Компартії України Леонід Кравчук, головуючий «Динамо» Микола Кузнєцов. Виступали перед футболістами та тренерами, знімали всі проблеми – квартирні, автомобільні, інколи у дитячий садок влаштовували, а жінок на роботу. На базу доставлялись найдефіцитніші товари, де і затоварювались футболісти. У цьому динамівцям допомагав великий уболівальник футболу Яків Погребняк, який курував у партії легку промисловість, торгівлю та спорт. Іншими словами, ми відгородили їх від побутових проблем, дали відчути турботу та підтримку зі сторони керівництва.
На зустрічах спочатку заслуховували головного тренера. Дуже крупним психологом був Віктор Маслов. Якщо, припустимо, динамівці починали розслаблятись перед грою із не найсильнішим суперником, він дуже швидко вмів зібрати хлопців та створити робочу атмосферу. І, навпаки, перед серйозною грою легко знімав напруження влучним жартом. Валері Лобановський зібрав у собі кращі напрацювання попередників –Маслова, Севідова, Ошемкова. А ще Валерій Васильович як ніхто інший тримав у колективі дисципліну. Інколи за допомогою «кнута и пряника». Не дивлячись на це, він користувався авторитетом як серед керівництва республіки, так і футболістів.
Зараз інші часи, але і в них Федерація футболу України і «Динамо» успішні та самодостатні організації. У цьому я вбачаю велику заслугу Григорія та Ігоря Суркісів, які зуміли об’єднати в ім’я успіхів зусилля держорганів та комерційних структур. Певен, завдяки такій важливій роботі наш футбол прийде до великих успіхів, а «Динамо» назавжди залишиться його флагманом.
Бака Михайло Макарович
Народився 3 вересня 1927 року в Дніпропетровській області
Доктор педагогічних наук, професор.
Учасник Великої Вітчизняної війни.
Закінчив Київський інститут фізичної культури (1953).
У 1956-1966 голова спорткомітету Дніпропетровської області,
1966-1974 керівник спортовариства «Динамо»,
1974-1990 голова Держкомспорту України.
1990 - 2001 завідуючий кафедрою Національного університету фізичного виховання і спорту України.
Заслужений працівник культури України, заслужений тренер СРСР.
Нагороджений усіма орденами за бойові і трудові успіхи.
Почесний член НОК України.
По цей день наш герой, до речі – ровесник ФК «Динамо», веде активний спосіб життя. Працює головою Ради ветеранів фізкультури та спорту, усіма силами допомагаючи спортсменам, які прославили нашу країну, знайти себе в нинішньому житті. 3 вересня Михайло Макарович відзначає 80-річний ювілей. ФК «Динамо» бажає ювіляру міцного здоров’я, життєвої енергії та довгих років роботи на благо українського спорту.
www.fcdynamo.kiev.ua
