Сьогодні він згадує своїх партнерів із сумом у голосі.
- Свої перші враження, коли хлопці лише прийшли до команди, я вже й не згадаю. Але було відразу видно, що це справжні майстри та професіонали. Белькевич з’явився в команді раніше, й усі прийняли його за свого, незважаючи на те, що за національністю Валік був білорусом. Дуже швидко він потоваришував з усіма, в компанії був веселим та говірким. Що стосується Гусіна, то він торував свій шлях поступово, потихеньку підбираючись до основного складу. А згодом, зарекомендувавши себе з найкращого боку, став незамінним футболістом у команді Валерія Лобановського.
- Чи існували тоді в «Динамо» якісь традиції для новачків, аби, як говориться, «увійти в колектив»?
- Ні, у нас нічого подібного не було. Це пізніше, коли я перейшов до англійського «Арсеналу», мені довелося співати українські пісні, а ми новачків не мучили.
- Тривалий час і Валентин Белькевич, і Андрій Гусін не проходили до основного складу «Динамо». На ваш погляд, чому попередні тренери, до повернення Валерія Лобановського, не змогли розгледіти непересічний талант футболістів?
- Я не вважаю, що до Валерія Лобановського тренери не могли розгледіти талант Белькевича та Гусіна. Просто на той момент ще не прийшов їхній час, вони не набралися достатнього досвіду, аби відповідати рівню гравця «Динамо» (Київ). Якби тренери не вважали хлопців талановитими, їх просто не запросили би до Києва.
- Андрій Гусін був непоступливим на футбольному полі. На тренуваннях також усім діставалося?
- Ви знаєте, тоді, на відміну від нинішніх часів, непоступливими були всі футболісти. Тренери налаштовували всіх, що будь-яка боротьба має бути виграною в суперника. Взяти будь-якого гравця з команди 90-х – ніхто не любив поступатися.
- Валентин Белькевич приїхав до Києва, маючи славу так званого вільного художника. За рахунок чого Валерію Лобановському вдалося навчити його стелитися в підкатах та вступати в боротьбу?
- Дуже просто – пояснив, що якщо Валік не буде відбирати м’ячів, то й у стартовому складі «Динамо» (Київ) грати не буде. Валерію Васильовичу достатньо було один раз викликати підопічного та детально пояснити, що він хотів бачити від того на полі, й цього було достатньо.
- На ваш погляд, чи вдалося Белькевичу та Гусіну повністю реалізуватися як футболістам?
- Я гадаю, що так, адже обидва були гравцями своїх національних збірних, та й на клубному рівні досягли неабияких висот – неодноразово вигравали чемпіонат та Кубок України, разом із «Динамо» регулярно виступали в Лізі чемпіонів серед найкращих команд Європи.
- Белькевич пішов із «Динамо» в 35 років, Гусін – у 33. Як вважаєте, можливо, варто було спробувати свої сили в одному з топ-чемпіонатів та раніше переїхати за кордон?
- Наскільки я знаю, Белькевичем свого часу цікавився «Ліверпуль». Не знаю, чи підійшов би англійський чемпіонат йому, адже там довелося би трохи більше побігати. Але Валік був справжнім майстром, і, впевнений, він не загубився би у Прем’єр-лізі. Що стосується Гусіна, то не пам’ятаю, аби щодо нього були якісь пропозиції. Але, якщо розмірковувати гіпотетично, то, як на мене, для нього підійшов би німецький футбол.
- Журналістам Гусін запам’ятався завжди відкритим до спілкування, а от із Белькевичем зробити детальне інтерв’ю було практично неможливо. В повсякденному житті вони поводилися так само?
- Я би сказав, що в командному колі все було навпаки. Граючи з Белькевичем у карти, завжди трималися за животи від сміху після його жартів (посміхається). Обидва хлопці були дуже позитивними та товариськими.
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
* фото В.Раснер
