- Олександре, враховуючи кількість ігор, проведених за «Динамо» в осінній частині сезону, можемо стверджувати, що перехід дався вам безболісно?
- Це було з перших днів зрозуміло, навіть особливих переживань щодо того не було. У «Динамо» дуже дружний колектив, усі допомагали відразу, як тільки прийшов до команди. Знайомитися не довелося: з половиною динамівців грав за національну збірну, з половиною – багато разів перетинався в матчах вітчизняного чемпіонату.
- Враховуючи, що впродовж практично всієї осінньої частини сезону «Динамо» грало двічі на тиждень, утома накопичилася?
- Звичайно, є моменти, коли тяжко. Власне тренувального процесу немає: матч пройшов, наступного дня відновлення, а потім знову літак – і черговий поєдинок. Але коли в тебе постійно ігри, то твій організм звикає до такого ритму, і стає значно легше грати.
- Чи є поєдинок у цьому сезоні, у якому команда могла досягти набагато більшого, за який соромно перед уболівальниками?
- Звісно, це перший матч проти «Брюгге», у якому ми поступилися з мінімальним рахунком (0:1). Також у цьому контексті спадають на думку й поєдинки в чемпіонаті, де ми втрачали очки там, де не мали права цього робити. Згадати хоча б домашні матчі з «Олімпіком» (1:1), «Десною» (1:2) та «Карпатами» (1:1).
- Перейшовши до «Динамо», ви сказали, що хочете стати чемпіоном разом із клубом. Завдання на цей сезон не відміняється?
- Звісно, ні. Поки є шанси, ми будемо боротися та грати до останнього. У будь-якому випадку потрібно виходити на кожен матч із завданням перемогти заради тієї численної армії вболівальників, яка підтримує команду. А очки будемо рахувати, як зіграємо останній тур.
- Ваші функції на полі якось змінилися після того, як замість Олександра Хацкевича прийшов Олексій Михайличенко?
- Загалом – ні. Потрібно відпрацьовувати як в обороні, так і в атаці. Звичайно, багато чого залежить і від того, на якій саме позиції я виходжу грати, але вимоги більш-менш однакові.
- «Головне – нуль позаду, а можливість забити в атаці обов’язково буде». Ви прихильник такої теорії?
- Не зовсім, але мушу погодитися, що коли ти знаєш, що позаду в тебе все гаразд, то й уперед краще граєш, і більше моментів виникає для гольових атак.
- Ви однаково успішно граєте як у захисті, так і в середній лінії. А ким відчуваєте себе особисто ви – півзахисником чи захисником?
- Нині комфортніше грати в захисті, оскільки саме на цій позиції частіше виступаю останній рік. Але якщо дію в середній лінії, також ніякого дискомфорту не відчуваю, оскільки грав на цій позиції протягом усієї професійної кар’єри.
- Ярмоленко якось розповідав: «Коли Газзаєв уперше поставив мене, нападника, на лівий фланг захисту, то промайнула думка, що тренер не розраховує на мене». А які у вас були емоції, коли вперше зіграли в захисті?
- Подібних думок точно не було (посміхається). Навпаки, я розумів, що тренер бачить у мені універсала й таким чином я зможу допомогти команді на різних позиціях під час гри.
- Чи брали приклад із когось із футболістів топ-клубів, які діють на вашій позиції? Можливо, щось підглядали для себе, а потім відпрацьовували на тренуваннях?
- Завжди дивився, як грає Ліонель Мессі. Причому цікавило все: як він пересувається по полю, як діє з м’ячем та без м’яча, як б’є. Думаю, цей футболіст є прикладом для всіх. Він справжній чарівник на полі. Також подобалася гра Дані Алвеша.
- А можете згадати опонента, якому найважче було протистояти на полі?
- Звісно, це Криштіану Роналду. Він зірка світового масштабу. Також дуже важко було діяти проти Поля Погба та Златана Ібрагімовича.
- Як вам комфортніше грати: коли фланг у вашому розпорядженні чи коли є партнер, залежно від ваших функцій, у захисті чи півзахисті?
- Особливої різниці для мене немає. Люблю, коли є простір, але також комфортно, коли поряд є гравці, з якими я можу відігратись.
- Були матчі, коли в ході гри доводилося змінювати фланги. Для вас немає особливої різниці, де саме грати?
- Насправді, таке відбувається постійно, причому з різних причин: щоб заплутати суперника, або якщо в когось із партнерів не пішла гра на фланзі. Тому, справді, особливої різниці, на якому фланзі виходити, для мене вже немає.
- Збірна України виконала завдання виходу на Євро-2020. Чи очікували до старту кваліфікації, що результати будуть настільки хорошими?
- Безперечно, ми хотіли бути учасниками чемпіонату Європи. Гадаю, з іншими думками не потрібно взагалі виходити на старт відбірної кампанії. Тренерський штаб налаштовував нас на позитивний результат, і ми вірили в це. З кожним успішним матчем додавалося впевненості, звідси й такі хороші результати. Не скажу, що тепер нам байдуже, з ким грати на Євро, але те, що не буде побоювань перед жодним суперником, – це точно.
- Емоції після домашньої перемоги над Португалією, яка де-факто вивела збірну України на Євро-2020, – це поки що найкраще, що доводилося пережити у футбольній кар’єрі?
- Так. Це саме ті відчуття, заради яких і хочеться тренуватися та грати у футбол.
- Перемога в Лізі Націй минулого року додала футболістам упевненості у своїх силах?
- Звісно. Ми виконали поставлене завдання – і перед нами вже було нове. Але коли є ідея та цілі й тобі вдається досягати їх, то хочеться робити це постійно.
- Ви були у складі збірної, яка грала на полях Франції на Євро-2016, але тоді не провели жодного матчу. Що потрібно зробити, щоб уникнути подібного провалу наступного року на Євро-2020?
- Це нам підкаже тренерський штаб. Будуть збори, детально аналізуватимемо гру кожного суперника, кожен із футболістів окремо вивчатиме опонента, якому найімовірніше протистоятиме на полі. Але можу сказати, що збірна тоді й зараз – це дві різні команди: інші ідеї, інший підхід, інша атмосфера.
- В одному з інтерв’ю ви сказали, що починали з хокею, у який грали разом із батьком та братом. Які якості хокеїста стали в пригоді вам й у футболі?
- Швидкість та непоступливість у боротьбі. У хокеї дуже багато боротьби, і якщо ти програв її, то фактично програв матч.
- Під час зустрічі з уболівальниками Сергій Сидорчук відзначив, що ви могли б стати топ-тренером. Чи справді вас цікавить тренерська кар’єра. Чи бачите себе наставником після завершення виступів на футбольному полі?
- Я хотів би цього, тому що не бачу свого життя без футболу. Мені дуже приємно, що такої думки про мене саме капітан команди. Але я розумію, що це кропітка й важка робота, тому підійти до цього треба відповідально.
Юрій Вишневський, журнал «Динамо Київ» (№5 за жовтень-листопад 2019 року)
Не пропустіть! Придбати журнал можна в касах стадіону «Динамо» імені Валерія Лобановського, у приватних розповсюджувачів та в Інтернет-магазині ФК «Динамо».
