Звісно, футбол у нас у тридцяті роки був дуже скромним: чемпіонати СРСР стартували лише навесні 1936 року. Що ж до міжнародних матчів, то тут можна лише сумно посміхнутися. За щастя вважалося, що наші футболісти вкрай рідко могли зіграти з "робочими" командами Туреччини, Країни басків, одного разу навіть і Франції.
Термін "робочими" треба розуміти, не в тому сенсі, що футболісти були трудягами і універсалами, як значно пізніше - в епоху Маслова, а потім і Лобановського, а саме в домінуючому тоді класовому визначенні. Вдень ці самі турки або французи працювали в цехах заводів і та на сільськогосподарських полях, а ввечері в порядку ведення здорового способу життя - переходили на інші поля - футбольні. Зрозуміло, це була чергова сталінська фікція, що спокійно переповзла в хрущовську, а потім брежнєвську. Звичайно, гравці і тоді реально були професіоналами, хоч і з маленькою зарплатою.
Головне в іншому: футбол вже тоді любили мільйони, і вже тоді у тисяч і тисяч уболівальників були свої улюбленці. У другій половині 30-х років одним із найяскравіших героїв в очах фанатів того часу (хоча про це слово ніхто і не підозрював) був Щипа. Так люди на трибунах стадіонів називали капітана "Динамо", його головного забивалу Костю Щегоцького.
Щипа - срібний призер чемпіонату СРСР (весна 1936 р.), Бронзовий призер (1939 р.), неодноразовий чемпіон і володар Кубка України тих часів, зіграв у складі збірної Союзу 8 матчів. Він по праву вважався одним з найефективніших центрфорвардів радянського футболу. Добре володів дриблінгом, багато маневрував і по фронту атак і в глибину поля, при цьому уводячи за собою захисників суперника, тим самим звільняв вільні зони для атак своїм партнерам Макару Гончаренку, Віктору Шиловському, Миколі Махині. Незважаючи на скромні зріст і вагу (173 см, 68 кг), володів потужним ударом.
Крім того разом з іншими динамівцями він знявся у знаменитій кінокомедії "Воротар", де зіграв роль капітана команди "Чорні буйволи" - супротивників збірної СРСР.
Щегоцький у числі перших радянських спортсменів був нагороджений орденом "Знак Пошани" в 1937 році. Цей орден незабаром вніс до життя Костянтина Васильовича не радість, а горе. На нього написали донос в НКВС, що цей футболіст зневажає радянські державні нагороди і демонстративно не носить орден. Тому з вересня 1938 по листопад 1939 років спробував усіх "радостей" катівень НКВС, який вибивав з нього визнання, що він шпигун мінімум трьох імперіалістичних держав. Але коли його випустили, К.В.Щ. знайшов в собі сили продовжувати грати в футбол у складі "Динамо", і грати класно.
Після війни Щегоцький тренував і рідну команду, і клуби з Одеси, Вінниці, Миколаєва, Донецька, Рівного. Його професійні і об'єктивні аналітичні статті про футбол у спортивних газетах добре сприймалися і фахівцями футболу, і вболівальниками. Цікава книга Щипи "У грі і поза грою".
Наше покоління має знати і пам'ятати таких фундаторів і піонерів вітчизняного футболу, як Костянтин Васильович Щегоцький.
Семен Случевський