П'ять років тому не стало знаменитого футбольного тренера Валерія Лобановського.
Про Валерія Васильовича можна говорити багато та довго. Про нього написано чимало книг, знято документальних стрічок та навіть художніх фільмів…Слід, який він залишив у житті, яскравий, а в футболі – просто грандіозний. Іноді про людей говорять: він випередив свій час. Валерій Лобановський не претендував на це, але завжди ішов з ним в ногу. Саме тому протягом тридцяти років його командами, його фірмовим футболом захоплювались уболівальники, їх боялись суперники, вони вивчались спеціалістами. Знаменита ігрова аритмія Валерія Васильовича стала улюбленим тактичним прийомом багатьох працюючих сьогодні наставників, а вислів «по-лобановському» увійшов до футбольних словників.
Валерій Васильович одним із перших заговорив про те, що майбутнє футболу за універсалами, що поділ гравців на нападаючих, півзахисників та захисників стане лише номінальним. Практика підтвердила правоту його слів. Щільні графіки тренувань та ігор призводять до травм футболістів, а, значить, тренери надають перевагу тим, хто може в потрібний момент замінити товариша по команді та зіграти на будь-якій позиції.
За свою тренерську кар'єру Лобановський виграв біля десятків чемпіонатів країни, два Кубка володарів Кубків та Суперкубок Європи, медалі європейського чемпіонату. Але про талант та рівень тренера говорять не лише результати, а й гравці, яких він виховував, з якими працював. Так, Олег Блохін у 1975 р., Ігор Беланов у 1986 р., Андрій Шевченко у 2004 р. ставали володарями «Золотого м'яча» - призу кращого футболіста Європи.
Хвороба підстерегла Лобановського прямо на футбольному полі під час чергового матчу його «Динамо». Лікарі робили все можливе, щоб його врятувати, але – на жаль…А то б він радів би сьогодні успіхам свого учня Олега Блохіна, який вивів збірну України до вісімки найкращих на Кубку світу 2006. А можливо й почув би слова вдячності від наставника чемпіонів світу італійців Марчелло Ліппі, який завжди говорив про те, що вчився футболу в Лобановського. І був би щасливим, побачивши своє «Динамо» знову і знову чемпіоном, володарем Кубка… І завжди – Переможцем.
