Після «Динамо» в його житті прийшов час англійському етапу, про який найкраще сам Сергій Павлович розповів журналістам із впливового видання «Guardian».
Як футболіст Cергій Балтача розкрився під керівництвом великого Валерія Лобановського, а свого піку його кар'єра досягла в 1988-му. Однак на чемпіонаті Європи, який проходив у ФРН, Сергій практично не виступав через травму. На поле він вийшов лише в середині другого тайму фінального матчу проти голландців через 15 хвилин після того, як Марко ван Бастен забив один із найбільш феноменальних голів усіх часів.
На думку самого Сергія, переламним став момент, коли Ігор Бєланов не реалізував пенальті. «За рахунку 2:1 ми би ще мали шанси відігратися. Але, незважаючи на ту поразку, моя професійна кар'єра була вдалою, адже я грав у команді, яка виграла практично всі можливі трофеї. Все почалося на чемпіонаті світу серед молодіжних команд. Київське «Динамо» тоді представляли семеро гравців, включаючи мене. У нас були майже братні стосунки в колективі. Ми вірили, що можемо виграти турнір у Німеччині».
Ставши віце-чемпіоном Європи в 1988-му році, Балтача переїхав до англійського «Іпсвича». Надворі була перебудова, й радянські спортивні чиновники вирішили нагородити футболістів, які вірою та правдою служили національній збірній, дозволивши їм переходити до закордонних клубів. Балтача обрав ФК «Іпсвич Таун», а не швейцарський «Невшатель Ксамакс 1912», який вичікував на горизонті, хоча практично не знав англійської.
«Я знав лише дві фрази – «пристебніть паски» та «без проблем». У команді мене прозвали «Сергій Без Проблем», оскільки саме цими словами я відповідав завжди, коли до мене зверталися. Однак клуб оплатив курси й незабаром я вивчив мову. Проте, два роки, які я провів в Іпсвичі, не були найвдалішими в тому, що стосується власне футболу. Там грали у футбол, до якого я не звик. До цього я завжди був вільним центральним захисником, але в той час в Англії так не грали. Тому я став просто захисником, який мав постачати партнерів по атаці довгими передачами. Це був шок! Тож незабаром я попросив свого агента підшукати мені інший клуб, інакше я поїду додому. І він знайшов. Єдиним клубом у Британії, який грав за звичною для мене схемою, був «Сент-Джонстон» із міста Перт, який у той час вийшов до шотландської Прем'єр-ліги. Там я провів три чудових роки під керівництвом Алекса Тотті. Коли я став тренером ФК «Інвернесс» з однойменного міста, то продовжував жити в Перті. Загалом я провів там 10 років».
Діти Балтачі, подорослішавши, також обрали професійний спорт. Його син Сергій мав стати футболістом, а дочка Олена – тенісисткою, але обидва успадкували від батька проблеми зі спиною.
Після нетривалої тренерської роботи в Києві Сергій Балтча повернувся на Туманний Альбіон в якості помічника тренера Тоні Фітцпатрика у клубі «Сент-Міррен».
Пізніше він переїхав до Лондона, щоб бути ближче до дочки, та став викладачем у футбольній академії «Чарльтона». Його син Сергій пограв за «Мілуолл», але через проблеми зі здоров'ям був змушений доволі рано завершити свою ігрову кар'єру.
«Йому дуже не пощастило», – вважає Балтача. «Коли йому було 18, він був більш міцним, ніж я в його віці. Але мене виховали в київському «Динамо». У Сергія теж могла скластися блискуча кар'єра, адже сам Арсен Венгер хотів бачити його в «Арсеналі», але «Сент-Міррен» зажадав занадто велику суму за трансфер, й угода зірвалася.
Кар'єра Сергія Балтачи була довгою та успішною. Він виступав на чемпіонаті світу 1982-го року, а також зробив значний внесок в успіхи київського «Динамо» часів Валерія Лобановського, одним із найвагоміших з яких став виграш Кубка володарів Кубків у 1986 році.
У 1988-му збірна СРСР, що складалася переважно з гравців «Динамо» (Київ), яскраво виступила на чемпіонаті Європи, прибравши зі свого шляху таких грандів, як Англія та Італія. І лише голландці на чолі з Гуллітом та ван Бастеном виявилися для них нездоланною перешкодою...
www.fcdynamo.kiev.ua
