Сергій РИБАЛКА: «У мене зараз усі думки про «Динамо»

Сергій РИБАЛКА: «У мене зараз усі думки про «Динамо»

- Як ви провели літо?

- Я поїхав на тиждень відпочити в Туреччині, потім на тиждень до Харкова до рідних. І тиждень був у Києві, натренувався. Оскільки в мене закінчився чемпіонат раніше, я раніше вийшов із відпустки та почав бігати, займатися індивідуально.

- Як ви провели відпустку, перебуваючи в «підвішеному стані»? Ви до кінця не знали, що буде надалі, навіть якось в інтерв'ю казали: «Я не потрібен київському «Динамо». Коли змінилася ситуація?

- Змінилася ситуація, коли Сергія Станіславовича призначили головним тренером. Він в інтерв'ю згадував моє прізвище. Я казав в інтерв'ю, що не хочу бути в київському «Динамо», напевно, тоді, коли був Олег Володимирович Блохін. Коли я приїжджав на базу, зі мною навіть ніхто не вітався. Ніхто не звертав на мене уваги, ніби я не з київського «Динамо». Я розумів, що цій команді я не потрібен. Не хотілося часто ходити по орендах, тому що якщо кожні півроку змінюєш колектив, потрібно познайомитися, певний час іде на адаптацію. Якщо не потрібен «Динамо», краще продати, щоб не мучити себе, коли ти не знаєш, де будеш грати надалі й до останнього вирішувати якісь проблеми, питання. Тому я тоді так сказав.

- Ви казали, що все одно багато чого залежить від президента «Динамо». Ви розмовляли з Ігорем Суркісом? Що він вам сказав, бачить він вас у команді?

- Розмовляв із Ігорем Михайловичем. За його словами, він вірив у мене завжди. Він казав, що, можливо, влітку буде інший тренер – дивлячись як буде «Динамо» виступати. Він вірив, казав, що я потрібен команді. За це йому велика подяка, він підтримував мене завжди.

- Ваше прізвище ледь не першим називав Сергій Станіславович, коли казав про молодих гравців, які поїдуть на збір. Ви напевно розмовляли з ним перед збором. Що він вам сказав, він бачить вас у команді, готовий давати вам шанси?

- Він мені подзвонив, сказав, щоб я раніше вийшов із відпустки, почав раніше тренуватися, оскільки багато пропустив. Сказав, що розраховує на мене. На перших зборах я себе доволі нормально проявив. Ось їду на другі збори. Сподіваюся залишитися в київському «Динамо». Сподіваюся, що тренер на мене буде розраховувати.

- Яким був перший збір для вас, для команди? У чому була його основна мета?

- На першому зборі переважно була робота з м'ячем, тримання м'яча, дуже багато тактичних занять. Просто бігу, як раніше, не було (у лісі, 7 по 50). Усе було з м'ячами. Доволі цікаві тренування, я отримав від них задоволення. Було схоже на збори в Чехії, бігу взагалі не було. Тому ці збори принесли задоволення, жодного напруження не було, й у колективі зараз дуже дружня атмосфера. Добре провели збори.

- Футболісти люблять казати, що під час збору потрібно закласти фундамент, загартуватися. Ви відчули, що набираєте фізичні кондиції, або робота з м'ячем нічим не відрізняється?

- Це ж не значить, що ми стоїмо з м'ячем, набиваємо. Тримання м'яча – це те ж рух. Ми на півполя, припустимо, робимо тримання м'яча. Ми одягаємо спеціальні прилади, які фіксують, скільки ти пробігаєш за тренування. Ми пробігали 8-10 кілометрів. Ми нормальний кілометраж намотували, просто з м'ячами. Було цікаво, це азарт, суперництво. Це приносить задоволення, тому що ти скучив за футболом. Виходить, ми багато бігаємо, й працюємо з м'ячами.

- Зараз говорять про те, що багато функцій беруть на себе Рауль, Сергій Федоров. Чим конкретно займаються Сергій Ребров, Сергій Федоров, Рауль? Які їхні основні функції?

- Про тактику можуть говорити як Сергій Станіславович, так і Рауль. Рауль підказує, як мають зміщуватися, висуватися. Він просить, щоб постійно був пресинг, не давали гравцю думати. Такі ж вимоги й у Сергія Станіславовича. Федоров працює із захисниками. Всі дослухаються до кожного тренера.

- Ви конкретно на цьому зборі після тренувань залишалися додатково щось відпрацьовувати, щоб показати себе перед Ребровим з найкращого боку?

- Ні, тренування завершувалося – потягнулися, й усі їдуть. Ніхто ж не буде чекати, тому всі їдуть. Хто хоче, там є струмочок, де можна потримати ноги в холодній воді, відновитися. Спеціально приїжджає другий автобус, щоб забрати решту. Ніхто не залишався. Хто хоче, може піти до тренажерної зали в готелі.

- Ви казали, що вам комфортно бути опорником. Вас Ребров награє саме опорником?

- Останні три гри на зборах я грав опорного півзахисника. Це для мене комфортно. У Чехії я теж був опорником, але ми грали у два опорних, й я більше підключався до атаки. Я розігрував – і далі біг уперед. Але тут мене просять не кидати зону, більше бути позаду, до атак не особливо підключатися.

- Зараз приїдуть Велозу, Огнєн Вукоєвич. Немає побоювання, що вони вас витіснять зі складу?

- Ні, я впевнений у своїх силах. Буду старатися, доводити. Це буде залежати від тренера. Я думаю, шанс має бути.

- Ваш агент Заховайло казав, що Рибалка рік тому та зараз – це два абсолютно різних футболіста. Що він мав на увазі?

- Можливо, те, що раніше я грав за дубль. Мені Блохін казав: «Ти з дітьми граєш. Тобі потрібно проявити себе з дорослими. Піди на півроку, я тебе поверну». Він, напевно, не знав, як я виступав півтора року. Коли я пограв із мужиками в Чехії, там доволі хороший чемпіонат, і в Лізі Європи, я відчув, що можу грати й у Лізі Європи, й, сподіваюся, в Лізі чемпіонів спробувати свої сили. Я повернувся впевненим у своїх силах.

- Є чутки про те, що, нібито, Сергієм Рибалкою цікавляться й німецькі клуби, й італійські. Як ви до цього ставитеся? Навіть кажуть, що Маркевич думає запросити вас до «Дніпра».

- Щодо українських клубів не знаю. Мені з Чехії дзвонили, там мої знайомі залишилися, казали, що з Німеччини зв'язувалися щодо мене, й у чеських газетах писали, що німецькі клуби цікавляться мною. Конкретно я нічого не знаю. Потрібно питати в Ігоря Михайловича, чи є якісь пропозиції. Хоча, коли він давав інтерв'ю стосовно зборів, він казав, що в мене є якісь варіанти, але я про них не знаю. Коли я був у Чехії, цікавився «Айнтрахт» (Франкфурт), куди я міг навіть перейти на півроку взимку. Але я туди не поїхав, оскільки коли в них розпочався чемпіонат, я був у відпустці й потрібно було набрати форму. Тому я поїхав до «Слована» ще на півроку.

- Чим займається В'ячеслав Заховайло?

- Він не агент, ми працюємо з ним, але жодних домовленостей із ним немає, він не вважається агентом.

- Він казав, що саме з вами працює, що пропонував конкретно вам «Слован»...

- Так, звичайно, він мене забрав, але я підписував контракт із чеським агентом. Контракт уже, здається, закінчився, ми на півтора року його підписували.

- Футболісту зручніше працювати з агентом або коли з вами безпосередньо спілкуються? Як це відбувається взагалі?

- Напевно, в усіх зараз є агент. Легше, щоб агент вирішував твої питання, проблеми, з тим же президентом поговорити. Зараз Заховайло може мені допомогти, щось підказати. А так я можу сам піти до Ігоря Михайловича, якщо потрібно, поговорити.

- Яким для вас був період у «Словані»?

- Для мене позитивно це все минуло, мені там було доволі комфортно. Я познайомився з хорошими людьми, з простими людьми, з якими цікаво спілкуватися. Ми зараз спілкуємося з багатьма хлопцями. Я зрозумів деякі речі: де комфорт та де люди заробляють небагато, ведуть спокійний спосіб життя. Ти розумієш рівень «Динамо» та «Слована», які там умови, а які там, і починаєш цінувати те, що було.

- Кажуть, що рівень чеського футболу дещо нижчий, ніж український. Це правда?

- Так кажуть, напевно, ті, хто не дивився чеський чемпіонат. Я би так не сказав. Звичайно, в Україні є чотири команди, які купляють хороших іноземців, там вкладають величезні гроші. У Чехії все набагато простіше, але команди я би не сказав, що слабші. Навіть зараз дивився товариський матч «Металург» Донецьк – «Сигма». У «Металурга» грав основний склад, а «Сигма», яка вилетіла з Першої ліги, перемогла з рахунком 2:0. Вони борються до останнього, не здаються, вони завжди стрибають, б'ються, тому там не такий уже й простий чемпіонат.

- Які умови у «Словані»?

- У «Словані» було практично все, що потрібно. У деяких командах нічого не було. У «Словані» було те, що потрібно для відновлення: одне доволі хороше тренувальне поле, роздягальні, сауна, джакузі. Просто там немає такого пафосу, як в Україні. Все просто, акуратно.

- Як там приймають легіонерів? Як прийняли вас?

- Там приймають дуже добре, намагаються відразу посприяти адаптації в колективі. Я тільки прийшов – мене відразу запросили на спільну вечерю з командою. За мною доглядали, як хлопець доглядає за дівчиною. Питали, що будеш їсти, будеш пити, всі нарізають, подають. Мені запам'яталися слова капітана «Слована» Ковача: «Легіонер має бути на голову сильнішим від своїх». Він пограв у Росії, в Англії. Він казав: «Мені постійно кричали, що я легіонер, я маю викладатися, вбиватися на полі». До України деякі приїжджають заробити грошей. У них життя хороше, все їм можна, вони роблять, що хочуть. Там такого немає. Там жорстка дисципліна. Штрафів там немає, замість цього команда підходить до спізнілого та сварить його. Там усі проблеми вирішують у колективі.

- Можете назвати середню зарплату, яку отримує гравець «Слована»? Чи сильно вона відрізняється від зарплати в українському клубі?

- 8 тисяч доларів – зарплата. Всі, хто грав у складі, отримували 2-3 тисячі доларів. Ми виходили до Ліги Європи з групи – нам дали премію за всі ігри 4 або 5 тисяч доларів, які в Україні можуть заробити за матч. Там трохи інший рівень грошей.

- Ви би погодилися там далі працювати, якщо б вам запропонували повністю викупити ваш контракт на таких же умовах, на таку ж зарплату, або у вас були б якісь інші уявлення про те, яким має бути ваш контракт?

- Я не замислювався про це. Але, звичайно, хотілося би заробити. В Україні інші ціни. Хочеться заробити, щоб придбати собі житло, допомагати рідним. Кожна людина хоче заробляти більше. Про той час, що я провів на доволі істотно зменшеній зарплатні, я не шкодую взагалі.

- «Динамо» в той момент доплачувало вам?

- Ні, мені ніхто нічого не доплачував.

- Який був найбільш пам’ятний матч за «Слован»?

- Напевно, з «Удинезе». Можна сказати, «Слован» уперше з таким сильним суперником зустрівся, й я в тому числі. Грали на виїзді з такими гравцями, забив гол, і ми виграли. Там, щоправда, багато нам не забили. У нас було три моменти, ми виуористали своє. Можна сказати, ми в Лізі Європи кожен момент, який у нас був, використовували. Багато моментів не було, була хороша реалізація в нас. У суперників моментів із нами не було, ми добре оборонялися.

- «Слован» фаворитом не називали. За рахунок чого йому вдалося вийти до плей-оф?

- Коли ми починали зі «Сконто» перший матч, нам казали, що ми маємо цю команду проходити, ми фаворити. Коли грали з «Цюрихом», нам сказали, що ми можемо, але ніхто нічого не скаже, якщо ми не пройдемо. Але ми якось викладалися, пройшли й «Цюрих», й «Удинезе». Коли ми бачили, що «Удинезе» когось переграв, думали, як ми будемо з ними грати. З усмішками всі виходили, перед грою африканець каже: «Зараз 5:0 переможемо, поїдемо спокійненько». В результаті ми виграли з рахунком 3:1, удома зіграли внічию 1:1, й у них там практично не було моментів, ми могли їм штук 5-6 забити вдома. Пройшли групу – вже захотілося більшого. Тренер сказав: «Переграли «Удинезе», «Цюрих», давайте вже переможемо й ці команди». Тому так поступово вийшли з групи. Я вважаю, могли в 1/16 пройти, але через певні помилки не пройшли.

- «Вікторія» Плзень цікавилася вами, прямо називала суму, яку готова заплатити, близько півтора мільйона доларів. Що не склалося?

- Це питання, напевно, потрібно поставити Ігорю Михайловичу. Я, коли був на перегляді в «Рубіні», переїхав до готелю, де була «Вікторія». Хотів із ними потренуватися, хотів перейти туди, але не склалося. Напевно, київський клуб щось не влаштувало, не домовилися. Мені незрозуміло було, коли Михайличенко в інтерв'ю сказав, що це чутки, Заховайло вигадує. Як це вигадує, якщо я був у команді, про це йшлося? Напевно, він не дуже обізнаний.

- Ви тоді розмовляли з Суркісом, казали, що хочете залишитися, тим паче в такій ситуації, коли вас навіть не помічали в «Динамо»?

- Я був у «Рубіні», мені там не давали потренуватися два дні, на третій день казали: «Ти виходиш на тренування, піди пожонглюй». Перегляд незрозумілий був. Нерви не витримали, я зателефонував Ігорю Михайловичу, кажу: «Можна я поїду до «Вікторії», там потренуватися, а ви будете вирішувати питання між собою». Він сказав: «Добре, давай їдь». Я переїхав до готелю до «Вікторії» Плзень. Вони мені теж не давали тренуватися, я просидів у Туреччині тиждень, як на курорті. Потім уже сказали, що ми не можемо домовлятися, що я маю їхати до Києва.

- Що це за перегляд у Казані? Вас запрошували туди спеціально?

- Мене запросили, був запит у «Динамо», що хочуть подивитися гравця. Я приїхав, напевно, там мене ніхто не чекав. Я зіграв один тайм, на наступний день у нас була розминка, пробіглися ввечері, побили по воротах. На наступний день мені вже не давали тренуватися.

- Що ви відчували, коли повернулися до Києва, коли потрібно було вирішувати – повертатися до «Слована» чи залишатися тут?

- У той момент я просто повернувся до Києва, пішов на прийом до Ігоря Михайловича. До закриття трансферного вікна залишалося дуже мало часу, потрібно було щось вирішувати, ніде ще не тренувався. Я прийняв рішення, що поїду до «Слована», ще півроку там проведу, потім уже буде видно, що й як буде надалі.

- Ви повернулися на початку травня через візу. Чий це був прорахунок?

- У мене, здається, була естонська віза. Щоб працювати в Чехії, потрібна чеська віза. Вони якось довідалися, що я не можу там працювати, перебувати там. Мені довелося приїхати до України. А щоб зробити чеську візу, потрібно було чекати 2-3 тижні, а чемпіонат завершувався, вже не було сенсу це робити.

- Не шкодуєте, що так сталося? Чий це був прорахунок, що у вас була інша віза?

- Чесно, навіть не знаю, чий це був прорахунок. Як склалося, так склалося. Нічого страшного, нічого з цим уже не поробиш.

- Сергію, ви, як харків'янин, хотіли б грати в «Металісті»? Чи були колись переговори про ваш перехід до харківського клубу?

- Трохи розмовляли стосовно цього. Але я зараз навіть не хочу казати, хотів би чи ні. Я – гравець київського «Динамо», у мене тут контракт. У мене зараз усі думки про «Динамо», й про жодні інші команди не хочу навіть чути.

- Чому, коли у вас був вибір між «Динамо» та «Шахтарем», ви віддали перевагу столичному клубу?

- Я тоді був на перегляді в Ізраїлі. У нас в «Арсеналі» президент дуже дбайливо ставився до грошей. Вони не зійшлися по грошах. Я приїхав до України, до «Динамо», побув там два дні й вирішив залишитися.

- За «Шахтар» ви теж кілька матчів провели...

- Це було ще в 16 років. По дитячій школі на фінальну частину мене запросили просто пограти. Я з'їздив, пограв та більше нічого.

- Так склалося, що в «Динамо» ви відразу потрапили до другої команди. Хто вас туди запросив та чому ви вирішили залишитися? Місце в основі вам ніхто не пропонував.

- Так, ніхто не пропонував. Але в «Динамо-2» були хороші хлопці, з якими ми потім виграли чемпіонат Європи. Коли я приїхав до Києва, був у шоці від бази. Я взагалі не шкодую, що перейшов до «Динамо», навпаки, щасливий.

- У 2009 році ви стали чемпіонами. Це ваш найбільш успішний рік?

- Найбільш пам’ятний. Зараз уже не можна сказати, що він найбільш успішний. Зрозуміло, що це пам'ять на все життя: ти виграв чемпіонат Європи. Ще ніхто в Україні не вигравав чемпіонат Європи. Сподіваюся, що найкращий рік буде попереду.

- Чому хлопці, яким пророкували чудове майбутнє, в якийсь момент просто загубилися?

- Як я думаю, багато хто пересидів, у тому ж «Динамо». Із «Шахтаря» тих, хто став чемпіоном Європи, відпускали в оренду до «Зорі», до «Іллічівця», вони грали у вищій лізі. А в «Динамо-2» усі сиділи, все добре, таке місто, ніхто не хотів іти, або «Динамо» не відпускало, або ніхто не запрошував.

- Ніхто не запрошував або як у вас було? Ви ж теж до якогось моменту сиділи на лавці, грали в другій команді та чекали свого шансу.

- Я після Європи ще рік, здається, чи півроку пограв у першій лізі, потім мене забрали до першої команди, й за рік Сьомін забрав. Але я так і не отримав шансу. Я хотів в оренду, кілька разів підходив до Сьоміна, просив, щоб він відпустив мене в оренду. Я не хотів сидіти. Це дуже гнітило – коли ти хочеш грати, а тобі не довіряють, коли команда виграє 4:0, а тебе не випускають на 5-10 хвилин спробувати. Або коли вони брали 18 гравців, тобі кажуть: «Ти 18-й». А потім: «Ні, ти не 18-й, їдь додому». Це дуже тиснуло, я хотів піти, просив мене відпустити, але Сьомін не відпускав. Потім уже, коли прийшов Блохін, він мені сказав: «Ну, піди в оренду пограй».

- Це було таке рішення Сьоміна – ти при команді, але не в команді?

- Так. Виходить, Сьомін і не хотів давати шансу, і не хотів відпускати. Казав, що я українець, конкурентоспроможний, тому я не міг піти в оренду.

- У вас так склалося, так вирішив тренер. А як у інших хлопців, які просто сиділи? Подейкували, що вони не хочуть іти куди-небудь через те, що в них тут хороша зарплата. Так і було?

- Як я вже казав, багато хто думав, що Київ – це добре, думали, що в будь-якому випадку будемо десь грати. А потім, коли тобі 22-23 роки й ти ніде себе особливо не проявив, у Прем'єр-лізі або десь на іншому рівні, більш високому, ти стаєш нікому не потрібним. І багато хто потім у 23-24 думають: що робити, куди йти – а ніхто їх уже не бере. Багато вільних гравців, зараз команди розпадаються, й ніхто нікого не бере. Тому зараз складно влаштуватися. Хто їде до Польщі, хто до Білорусі, й пробує свої сили там, тому що в Україні багато хто не потрібен.

- Олександр Шпаков, тренер дитячої школи «Динамо», казав, що в столичному клубі, й в Україні загалом, така система, що молодь так готують – у них мотивація: потрібно виграти. І при цьому не готують зміну для першої команди, для національної команди. У вас теж так було, чи з вами працювали тренери, ставили вам тактику, техніку?

- Коли потрапив до Калитвинцева, до Литовченка до «Динамо-2», у нас не було такого завдання, що потрібно перемагати. Ми мали показувати хороший футбол, не боялися грати з мужиками (нам тоді було по 18 років), щоб грали у футбол, щоб показували, на що здатні, й не думали про гроші. Будете грати добре – й усе прийде. Будете показувати якийсь рівень – візьмемо до першої команди, когось куплять. Перед нами не ставили завдання перемагати, й усе. Хоча ми нормально виступали, ми в Першій лізі, як для 18-19-річних, нормально себе проявляли.

- Хто на вас вплинув як тренер? Ви добре зараз говорите про Калитвинцева. Кого ви зараз можете назвати мало не головним тренером у вашому житті, який справді вам допоміг?

- Кожен тренер віддав частинку свого. Із села, де взагалі ніхто не буває, мене забрав Сергій Станіславович Прокоп, він зараз у «Металісті» працює. Він мене забрав до Харкова. Також я дуже вдячний Кандаурову, й досі ми дуже часто дзвонимо один одному. Він з'їздив зі мною до Ізраїлю на перегляд, він зі мною їздив, завжди підтримував. Звичайно, потім, коли потрапив до «Динамо», Калитвинцев, Литовченко дуже допомогли розвиватися надалі. Калитвинцев завжди мене просив грати вперед. Я вдячний багатьом тренерам, із ким я працював.

- Чи подобається вам Блохін як тренер, як людина?

- Коли він прийшов, я недовго з ним був. Про людські якості теж не хотілося б нічого казати. Бувало, коли приходив на тренування, він казав: «А що тут за бардак у вас?» Усі сидять – який бардак? Він каже: «Що тут роблять Рибалка, Калитвинцев?» Ми: «Ну а що? У команді ж ми». Він відповідає: «А вам що, не сказали, що ви з дублем працюєте?» Ми відповідаємо: «Ні. Дайте же нам сьогодні потренуватися з першою, завтра ми підемо до дублю». Він: «Ні, м'ячі подавайте, пограйте через сітку, пожонглюйте, понабивайте м'яча». На молодого гравця це дуже сильно тиснуло. Я вийшов на тренування, злий був, хотілося ці м'ячі повибивати з поля. Такі моменти були. А далі я пішов, я не знаю про його людські якості. Не хочу говорити.

- Ви сказали, що ваш перший тренер, який вас помітив, Сергій Станіславович Прокоп. Як так сталося, що він вас забрав, де він вас помітив?

- Бігав у селі. Потім мене тато повіз до Сум на турнір. Я там нормально грав, до мене підійшов Міщенко (його син зараз грає у «Ворсклі») та запитав, чи не хочу я поїхати до Харкова, там проходить новорічний турнір. Я відповів: «Звичайно». І мене із села на кожну гру возили, 100 кілометрів такими ямами... Я нормально там себе проявив, найкращим гравцем став. На наступний рік приїхав, тренер каже: «Не поставлю до основного складу. Ти ж із села. Мабуть, забув, як грати у футбол. Ми же тут тренувалися». Вони там програвали 2:0 або 3:0. Мене випустили – я забив 4 або 5 м'ячів. Ми виграли. Він одразу: «Рибалка». Я тоді забив 36 м'ячів за турнір, став найкращим бомбардиром, і потім мене запросили до «Арсенала». Приїхали до нас у село, татові запропонували роботу в Харкові тренером-помічником, стипендію (або зарплату), квартиру нам знімали. Запропонували – й ми переїхали до Харкова.

- У вас тато теж якось пов'язаний зі спортом, футболом?

- Він учитель фізкультури. Він займається усіма видами спорту: волейбол, баскетбол, лижі, ковзани... Все може, все робить. У футболі він технічний, із ніг не зіб'єш. Якщо б займалися, можливо, щось і було б, але із села важко вибратися. Я вдячний батькам, що вони, незважаючи на труднощі, возили мене до Харкова, витрачали свої сили, нерви. Я буду їм вдячний до кінця життя й буду все робити для них.

- Коли ви зрозуміли, що футбол – це ваша професія, а не просто захоплення?

- Напевно, коли до Харкова переїхав. Коли мене забрали до другої ліги, й там же почав виступати, зарплату вже дали, 200 доларів, здається. Тоді вже розумів, що життя пов'язане лише з футболом. Що ще, якщо не футбол, чим я ще можу займатися?

- А чим би ви могли займатися?

- Я не знаю навіть. Усі думки були пов'язані лише з футболом.

- Із ким вам у «Динамо» зараз найлегше спілкуватися, кого можете назвати своїм другом?

- Друг у «Динамо» в мене лише один, я вважаю, найкращий. Це Гармаш, ми з ним кожного дня спілкуємося. З усіма українцями в мене хороші стосунки. Підколюємо один одного, жартуємо, це є в кожному колективі, а так усе добре.

- Як спілкуєтеся з легіонерами?

- Я прийшов, не знаючи Драговича та всіх тих, які зараз прийшли. Данило Сильву, коли йшов із команди, знав, Аруну нормально, теж можемо пожартувати, посміятися. Хороші стосунки.

- У вас, значить, хороші знання англійської?

- Та ні, не дуже.

- А як же ви можете пожартувати?

- Так вони деякі російські слова знають, жарти. Їх можна підколоти, вони можуть, вони російську вже трошки знають.

- Ви кажете, з Гармашем дружите. Чому Денис настільки емоційний? Це у нього такий характер або він у житті такий самий вибуховий хлопець?

- Та ні, в житті взагалі спокійний, усміхнений, над кожним словом сміється, жартує. А на полі... Просто він не любить програвати та б'ється до останнього. Особливо, коли грає з «Шахтарем», це взагалі, напевно, всередині розриває, він хоче виграти, довести щось. Я йому дзвонив тоді, коли вони в Кубку перемогли, кажу: «Чому ти поводишся так? Як так можна?» Він каже: «Та все нормально», й сміється.

- Його, до речі, оштрафували тоді чи була розмова якась серйозний?

- Я його про це не запитував. Виграли Кубок у «Шахтаря». Я думаю, немає сенсу штрафувати, оскільки виграло «Динамо», всі були раді.

- Ви кажете, що всі думки пов'язані з «Динамо», але, тим не менш, де б ви хотіли грати, в якій лізі?

- Зараз би хотілося лише в «Динамо» грати, а в майбутньому – не знаю. Німецький чемпіонат мені сподобався тим, що повний стадіон був ще до розминки, коли ми грали з «Фрайбургом». Там мені подобається чемпіонат. Але зараз і взагалі лише в «Динамо» хочеться грати.

- А футболу багато дивитеся?

- Всі ігри чемпіонату світу дивився, жодної не пропустив.

- Ви казали, що зараз вам Сергій Станіславович будує гру через короткий пас, контроль м'яча, а не виноси вперед, як було у Блохіна. Така тікі-така іспанська провалилася на чемпіонаті світу...

- Я би не сказав, що там такий короткий пас, як у іспанців. У них, бувало, можна бити, а вони все одно назад, щось далі грають. У Сергія Станіславовича така гра, щоб розгортали, частіше фланги змінювали, щоб, якщо там закрито, змінювали й не просто вантажили на нападника, який один, а там чотири захисника, а старалися, щоб ця атака була, якщо через фланги, то три на одного. Де більше наших гравців, там проводити атаку, щоб до штрафного майданчика забігало 3-4 людини, щоб було якесь завершення, намагатися за можливістю завершувати атаку ударом. Я в Чехії дивився кожну гру «Динамо», спеціально підключив канали. Бачив, як грають, вони просто вантажили на Мбокані, це не гра тоді була.

- Олег Володимирович казав, що це динамівський футбол...

- Четверте місце... динамівський...

- Засмутилися, що «Динамо» четверте місце посіло?

- Було неприємно. Хлопцям там узагалі, напевно, було дуже важко. Хоч я був в іншій команді, було неприємно, що «Динамо» на четвертому місці, осад був, звичайно, навіть там.

- Хто був вашим фаворитом на чемпіонаті світу, пройшли вони зараз до півфіналу?

- Мені подобається, як Німеччина грає, дисципліна в них, усе стабільно. Сподобалося, як грала Франція, нічим не поступалася німцям. Загалом, фаворита як такого немає. Я вважаю, що до півфіналу вийшли найсильніші команди на даний момент.

- Яка гра вам сподобалася найбільше?

- Мені Німеччина – Франція сподобалася. Я вважаю, що швидкості були, як збоку французів, так і німців. Бразильці поки що виграють на індивідуальних якостях, командної гри поки що не видно.

- Кажуть, ви під час зборів ще й Вімблдон дивилися?

- Я не дивився. Я тенісом не сильно захоплююся. Це Гармаш теніс не пропускає, дивиться, за Джоковича, знаю, вболівав. Джокович виграв.

- А ви що полюбляєте? Як ви відволікаєтеся від футболу?

- На зборах?

- На зборах та поза зборами. Ось навіть зараз три дні, як відволіктися?

- Був із дівчиною, із друзями зустрічався, з тим же Гармашем, цікавилися, як у нього справи.

- Так як у нього справи? Він може повернутися?

- Він начебто їде на другі збори. Там уже, можливо, буде бігати. Тому, я думаю, за 2-3 тижні буде вже грати.

www.sport.ua

* * фото В.Лукацького

Переклад з російської на українську www.fcdynamo.kiev.ua

Інші новини

Титульний партнер
Технічний партнер
Офіційний партнер