Хто може розказати про дітей краще, ніж їхні батьки? Особливо про дітей, які йдуть по їх стопах, подовжуючи справу їх життя. До таких, безперечно, належить і Сергій Шматоваленко-молодший. Він почав займатись футболом у ранньому дитинстві і пройшов усі стадії юнацького футболу. Зараз Сергій грає за другу динамівську команду, яку тренує його батько. Кореспондент www.fcdynamo.kiev.ua поспілкувалась із Сергієм Шматоваленком-старшим про його талановитого сина.
- Сергію Сергійовичу, коли ви зрозуміли, що ваш син стане футболістом? Відразу після народження?
- Це неможливо було так швидко визначити, адже випадки, коли діти ідуть не по стопах батьків, а обирають для себе зовсім іншу роботу, досить часті. Зараз молодь робить те, що їй потрібно, а не те, що хочуть батьки. Але в нашій сім’ї сталось по-іншому. Син вибрав стежку батька. Хоча футбол назвати роботою не можна.
- Ім’я сину ви самі вибирали?
- Чесно кажучи, я. Із дружиною, звичайно, радився, вона була не проти.
- За його спортивне виховання ви відразу взялись?
- Так, як тільки він почав копати м’яч. Це сталось практично одночасно з тим, як Сергій навчився ходити. Але я його поступово привчав до м’яча і раніше. Тому в 2-3 роки він уже був із «круглим» на «ти».
- Ідея віддати сина в футбол була вашою?
- Визначити здібності дитини в такому віці досить важко, але оскільки йому дійсно подобалось гратись із м’ячем, ми спочатку віддали його в динамівську школу, а потім перевели в «Євробіс», де Сергій почав тренуватись під керівництвом Олега Кириненка. Там він непогано себе проявив, його помітили і запросили до третьої команди «Динамо».
- Як ваша мама поставилась до футбольної династії в сім’ї?
- Нормально. Вона поговорила з Сергієм, запитала, чого він хоче, і коли довідалась, що він обрав футбольну дорогу, супротивлятьсь не стала. І зараз підтримує сина в усіх починаннях.
- Як Сергію дається навчання?
- Як вам сказати… В принципі, футбол освіті не заважає, але, звичайно, хотілося б, щоб він відвідував університет частіше, але це не завжди виходить. Але він завжди екзамени і робить усе, що може. Свої проблеми завжди вирішує сам.
- Викладачі ставляться до нього з розумінням?
- Деякі з розумінням, деякі ні. Я йому завжди говорю, що він повинен розраховувати лише на себе і пробиватись усюди сам, щоб ні в кого не виникло думки, що йому допомагає батько.
- Він у дитинстві часто вікна розбивав?
- Так, побив чимало, а я потім вставляв. Були, звісно, в дворі проблеми, гаражів він зіпсував немало, але, в кінці кінців, все було на благо. І сусіди не скаржились, розуміли, що дитина – син футболіста, і від цього нікуди не дітись.
- Можете згадати смішний чи курйозний випадок?
- Коли Сергію було років два, ми купили відеомагнітофон і сіли дивитись футбол. Раптом він взяв батарейку і кинув її в касетник. На цьому футбол закінчився. Я його запитую, коли ж ми матч додивимось? А він відповів, мовляв, завтра додивимось.
- У процесі виховання непопулярні батьківські заходи доводилося застосовувати? Ремінь діставати, в кут ставити?
- Іноді, звичайно, доводилось. Але зараз у нього такий вік, що кут вже н поставиш. А коли він був меншим, я намагався приділяти йому якомога більше уваги, але, на жаль, для цього було мало часу. Ременем, звичайно, не користувався, інколи лише погрожував. Все-таки, хотілося, щоб він сам розумів, що добре, а що погано.
Фото: www.dynamomania.com |