- Сергію Станіславовичу, свого часу ви назвали Валерія Лобановського психологом, здатним одним словом підкорити 20-х футболістів. Щоб змінити команду так відчутно, вам, мабуть, вартувало перейняти цю рису свого вчителя…
- Вочевидь, порівнювати мене з Лобановським зовсім неправильно. Те, що нам упродовж цих півроку вдалося зробити, звісно, радує. У грі футболістів є хороші зміни. Ми намагаємося знайти підхід до хлопців. Судячи з того результату, якого ми вже досягли, на даний момент щось нам вдається. Але не став би казати, що в команді щось змінилося кардинальним чином.
- Мабуть, ви не будете заперечувати, що донедавна такі футболісти, як Юнес Беланда чи Джермейн Ленс, великого бажання грати за «Динамо» не мали…
- У мене хороші стосунки з усіма футболістами. Вмовляти нікого з гравців та робити їм екскурси в історію «Динамо» мені не доводилося. Вочевидь, футболісти самостійно зрозуміли, що в нас є колектив, і варто виходити на поле, щоб битися одне за одного. У цьому не стільки заслуга моя, скільки самих хлопців. Ми, тренерський штаб, лише вказали напрям, дали зрозуміти, що в нас є команда. І що команда ця – не лише одинадцять футболістів, які виходять на поле, а й запасні, всі ті, хто поки до складу не пробився. Коли кожен грає сам за себе, шансів на досягнення результату не буде.
- Тривала невдала серія в матчах із «Шахтарем» мала ментальну чи ігрову основу?
- Мені важко відповідати на запитання про те, що з моєю роботою не пов’язано. Радий, що ми перервали цю серію. Думаю, перемоги над «гірниками» спочатку в Кубку, а потім у чемпіонаті додали команді впевненості у власних силах. Зрештою, не думаю, що хлопці мали якісь комплекси стосовно «Шахтаря». Напередодні кубкового фіналу, навпаки, накопичилося невдоволення результатами в чемпіонаті, тим місцем, яке ми тоді незаслужено посідали, через те, що не дуже вдало зіграли в Лізі Європи. Звичайно, нам було важливо довести найперше перед собою, що команда в нас є, й у наступному чемпіонаті буде інше, здатне перемагати «Динамо».
- У цьому чемпіонаті були й несподівані втрати очок – приміром, узяти той же матч із «Олімпіком». Можливо, проблема в тому, що гравці адаптовувалися до нового стилю гри, стилю, який Віктор Леоненко називає наміром грати в «Барселону»?
- Леоненко може казати, що хоче. В яку «Барселону» ми граємо? Можливо, для вас Леоненко – то спеціаліст авторитетний, однак для нас ні. Давайте візьмемо будь-яку людину, яка непогано грала у футбол, але після цього не займалася нічим, не здобувала жодної освіти, але вважається при цьому експертом. Чи варто до таких прислуховуватися? Вважаю думки журналістів авторитетнішими, ніж висловлювання цих експертів. Журналісти мають освіту, можуть сформулювати свої думки.
Стосовно манери гри, то я не погоджуюся, що вона для «Динамо» нова. До нас що, команда не контролювала м’яча? Чи тут не було високого класу швидкісних футболістів, здатних добре атакувати? Контролювати м’яча – не значить грати, як «Барселона». Враховуйте те, що ми завершуємо майже кожну свою атаку. Ми не стоїмо на власній половині та перекочуємо одне одному по десять-двадцять передач.
- Колись футболіст Ребров сказав, що змушував лікарів робити що завгодно, лишень би вийти на поле. Потім, за вашими словами, ця самопожертва позначилася на здоров’ї. У нинішній команді такі гравці є?
- На щастя, зараз медицина пішла далеко вперед, і ті травми, які колись потребували тривалого відновлення, сьогодні заліковуються набагато швидше. Найважливіше для нас зараз – щоб футболіст був готовим на сто відсотків та виходив на поле, розуміючи, що команді може принести користь лише повна готовність. Самопожертва – добре, але не завжди вона йде на користь. У «Динамо» завжди було достатньо гравців, щоб проводити цілком рівноцінні заміни.
- Євген Макаренко, Сергій Сидорчук, Сергій Рибалка – основними в «Динамо» ці гравці стали саме за вас. Гадаєте, ці гравці підійшли під вашу ігрову концепцію? Чого їм для потрапляння до основи не вистачало раніше?
- У команді є конкуренція, й завдяки цьому футболісти зростають. Якщо команда грає невдало, тренер проводить зміни у складі. Хтось цим шансом користується, а хтось ні. Це нормальний процес. Рибалка та Сидорчук свій шанс використали. Так само, як влився колись до складу Андрій Ярмоленко. В Андрія ніхто не вірив. Але Валерій Газзаєв продовжував його ставити й фактично дав цьому футболісту майбутнє. Це еволюція футболу. Футболіст потрапив до складу й нікому свого місця не віддає – це нормально. Я у цьому процесі не новатор.
- До вашого приходу місце на полі Мігеля Велозу вважалося майже недоторканим. Зараз португалець змушений доводити, що він достойний місця в основі…
- Не вважаю, що в київському «Динамо» якийсь гравець може мати гарантоване місце в основі. У нас усі гравці національних збірних. Мігель і торік не вважався недоторканим, у деяких матчах він не грав і за Блохіна. При цьому ставлення Велозу до справи, його робота на тренуваннях мене задовольняють. Сподіваюся, свій професіоналізм він буде доводити й надалі. Мігель довго відновлювався після чемпіонату світу. Оптимальну форму він набрав приблизно місяць тому. Саме тоді Велозу почав нагадувати самого себе торішнього зразка – був мотивованим, грав із бажанням. До того португалець, мабуть, і сам розумів, що, відновлюючись після травми, він був не в найліпшому стані.