Починаючи з 1927 року: дві нічиї вагою в золото

Починаючи з 1927 року: дві нічиї вагою в золото

З нагоди 95-річчя футбольної команди «Динамо» (Київ) пригадуємо найголовніші матчі в історії клубу. На черзі — перше чемпіонство в СРСР.

Насправді все до цього йшло: тричі в історії київське «Динамо» ставало віце-чемпіоном СРСР, повсякчас відстаючи від москвичів - «Динамо», «Спартака» та «Торпедо» - на 3-4 очки. Проте для тодішнього радянського футболу це було небаченою подією — саме київська команда похитнула гегемонію столичних російських клубів із Москви та Ленінграду, першим із республіканських центрів вигравши Кубок СРСР, а за ним і золоті медалі чемпіонату. Тоді ще ніхто не знав, хоча, можливо, й здогадувався, що наступні декади аж до розпаду Радянського Союзу пройдуть під незмінним пануванням українського футболу, а «Динамо» разом із «Дніпром», «Шахтарем», «Зорею» та «Карпатами» три десятиліття буде відбирати лев’ячу долю трофеїв і поб’є практично всі рекорди клубних турнірів СРСР. Все починалося саме звідти, з вечора, коли все осяялося в п’янкому київському вечорі світлом факелів із вболівальницьких газет. 

Епоха змін і реформ

Гагарін полетів у космос, а там уже перебував футбол. Радянська збірна — чемпіон Олімпіади ‘1956 та Євро ‘1960. Хоча клуби СРСР залишалися осторонь від єврокубків, на підставі успіхів збірної тоді багато хто вважав союзний чемпіонат одним із найсильніших у світі. Тим не менш, був він мінливим — роком раніше відбулася реформа, за якою Клас «А» грався в два етапи з розподілом на групи сильніших і слабкіших.

«Динамо» (Київ) у цій новій реальності почувалося добре — під керівництвом В’ячеслава Соловйова, який вдало продовжив справу Олега Ошенкова, здобуло перші за вісім років срібні медалі. Голова президиуму Федерації футболу СРСР Валентин Гранаткін, нагороджуючи динамівців у окруному будинку офіцерів срібними медалями, сказав під час виступу: «Буду радий, якщо мені випаде честь через рік тут же, в Києві, вручати вашій команді золоті медалі».

----------------------------

Цікаво!

Побажання Гранаткіна здавалося фантастичним — за попередні більш як двадцять сезонів золоті медалі здобували лише московські команди.

----------------------------

Київський клуб, віце-чемпіон СРСР минулого 1960 року, доукомплектувався кількома новачками, серед яких — 24-річний захисник «Чорноморця» Щегольков. От тільки раніше Володимир встиг написати заяву в московський «Спартак». За тодішніми правилами «світила» йому дискваліфікація на сезон, і лише після серйозних дебатів із восьмого туру новачок зміг зіграти за «Динамо» (Київ). Соловйов вів творчий пошук оптимального поєднання кадрів — втім, йому заважали травми та хвороби гравців. Початок сезону через жовтуху пропустив Турянчик, позафутбольні причини залишали в першому колі поза грою Трояновського, періодично випадали Базилевич, Каневський, Войнов і навіть «залізний» Сабо.

І все ж динамівці вдало пройшли перший етап, що було особливо важливо — в сезоні 1961 року набрані в регулярному сезоні очки враховувалися й на другому етапі. В важкій фінальній групі з московськими «Динамо», «Спартаком» і ЦСКА кияни зазнали лише трьох поразок, причому соромно лише за одну з них (0:5 зі сталічнимі одноклубниками), а от фінальний турнір пройшли без програшів взагалі. Наставав момент кульмінації — чинний чемпіон «Торпедо» під керівництвом Віктора Маслова відставав від киян на три очки й повинен був обов’язково перемагати, щоб залишати собі шанси в двох турах, що залишилися.

Маслов побачив команду, яку пізніше очолить

До вирішального виїзду в Москву кияни підійшли не в оптимальному складі — травмувалися чемпіон Європи, досвідчений півзахисник Войнов і нападник Трояновський, який досить багато часу пропустив у лазареті. Тільки-но відновився Турянчик, який пропустив через пошкодження минулий тур із тбілісцями.

Дві поспіль поразки неабияк завели автозаводців — але натомість після тонкого пасу Серебряникова рахунок мав відкривати Лобановський, але пробив повз воріт Глухотка. Не менш реальний шанс був у Каневського — відіграний голкіпер лише спостерігав за його діями, проте помилка на виході залишилася без покарання — Медакін підстрахував Глухотка на лінії воріт.

Далі активніше грали торпедівці, проте Макаров виручав після ударів Іванова. Вдало грав він і після перерви, вступаючи в гру після ударів Іванова та Денисова. Коли ж Воронін завдавав вірного удару, Кольцов на лінії зіграв не гірше за Медакіна. І все ж рахунок відкрили господарі. Кутовий від Сєргєєва, вихід воротаря і Слава Метревелі головою направив м’яча повз Макарова — 1:0.

Ва-банк, як він є: на кутовий Лобановського підключився Турянчик і в оточенні суперників зумів скластися для удару через себе — 1:1. Ефект був настільки несподіваним, що багато оглядачів у звітах в номер помилково «записали» гол на Каневського. Хитка кінцівка з супер-шансом Метревелі не змінила рахунок — це був вагомий крок до чемпіонства, що прекрасно розуміли й на заповнених вщерть «Лужніках».

----------------------------

Протокол

"Торпедо" (Москва) – "Динамо" (Київ) – 1:1 (0:0)

Голи: 1:0 Метревелі (70), 1:1 Турянчик (85).

"Торпедо": Глухотко, А.Медакін, Шустіков, Островський, Воронін (Батанов, 63), Маношин, Метревелі, Іванов ©, Гусаров, Денисов, Сєргєєв. Головний тренер: Віктор Маслов.

"Динамо": Макаров, Кольцов, Щегольков, Сучков, Ануфрієнко (Каштанов, 75), Турянчик, Базилевич, Серебряников, Каневський ©, Й.Сабо, Лобановський. Головний тренер: В’ячеслав Соловйов.

Попередження: А.Медакін - Й.Сабо (обидва — за систематичну грубу гру).

11 жовтня 1961 року. 19:00. Москва. Центральний стадіон ім. В.І.Леніна. 103000 глядачів. +6С. Ясно.

Суддя: К.Андзюліс (Каунас).

----------------------------

Газети горіли яскраво

Долю чемпіонства вершив передостанній тур, коли «Динамо» приймало іншу українську команду - «Авангард». Харків’яни йшли в серединці, сьомими, проте в матчі з претендентами на чемпіонство чинили запеклий супротив (шосте місце дозволяло отримати звання майстрів спорту СРСР). Допомогло те, що досвідчений Мар’єнко повернувся після дискваліфікації. У господарів же Войнов лишався поза грою через травму.

Ігрова перевага киян не викликала сумнівів, але досвідчений Уграїцький неодноразово виручав гостей. При цьому помилкою Щеголькова в дебюті міг скористатися харківський нападник Крощенко (корінний киянин), але захист підстрахував всюдисущий Турянчик. Один тільки Лобановський створив біля воріт гостей зо три прекрасних нагоди забити, проте Трояновському, Базилевичу та Каневському не вдавалося завершити ці атаки.

Навіть у другому таймі, коли Уграїцький, мужньо кинувшись в ноги Каневському, зазнав травми й був замінений, «Авангард» не здався на милість без п’яти хвилин чемпіону. А тим часом у Ташкенті «Пахтакор» обіграв «Торпедо», і разом із нічиєю в Києві це дозволило достроково оголосити нового чемпіона СРСР з футболу. Вперше — не московська команда, «Динамо» (Київ)!

Стадіон вечірньої осінньої пори освітився саморобними газетними факелами вболівальників. А тим часом у роздягальню заносили 9-кілограмовий торт на честь чемпіонів, підготований київськими кондитерами. 36-річний В'ячеслав Дмитрович Соловйов вперше й востаннє як тренер став чемпіоном СРСР, хоча з різними командами здобував також «срібло» та «бронзу», вигравав союзну Першу лігу та навіть умовну першість УРСР. А «Динамо» лише починало свої чемпіонські звитяги — загалом золотих медальних комплектів клуб зібрав 13, що є абсолютним рекордом союзних футбольних чемпіонатів. Через кілька років переможений у тому сезоні легендарний торпедівець Маслов доведе свій високий тренерський рівень уже в Києві...

----------------------------

Протокол

"Динамо" (Київ) – "Авангард" (Харків) – 0:0

"Динамо": Макаров, Кольцов, Щегольков, Сучков, Сабо, Турянчик, Базилевич, Серебряников, Каневський ©, Трояновський, Лобановський. Головний тренер: В’ячеслав Соловйов.

"Авангард": Уграїцький (Власенко, 65), Соколов, Мар’єнко ©, Тодоров, Масленников, Ожередов, Нестеров, Костюк, Панфілов, Корольов, Крощенко (Хачатуров, 75). Головний тренер: Олександр Пономарьов.

Попередження:

17 жовтня 1961 року. 18:30. Київ. Республіканський стадіон ім. М.С. Хрущова. 67000 глядачів. +12С. Ясно.

Суддя: Р.Газда (Львів).

----------------------------

Український акцент радянського футболу — назавжди

До динамівського чемпіонства футбольні органи, певним чином, виявилися неготовими: в список 33 найкращих гравців СРСР не ввійшов під №1 жоден (!!!) киянин, та й загалом їх фахівці назвали лише чотирьох (№2 Сабо, №3 — Базилевич, Серебряников, Каневський). «Динамо» не завоювало жодного традиційного призу на кшталт «двома складами», «найкращому бомбардиру», «великого рахунку», «за справедливу гру». Нічого страшного: в майбутньому цих призів у першої клубної команди київського «Динамо» буде стільки, що й всіх не перерахувати.

А 1961 рік виявився роком України в радянському футболі: золоті медалі — в «Динамо» (Київ), Кубок СРСР — у «Шахтаря» (Донецьк), Кубок СРСР серед колективів фізкультури - «Старт» (Чугуїв, Харківська область). Видатний публіцист і історик футболу Артем Франков наголошував у тижневику «Футбол» - а ще в 1961 році блискучих успіхів у футболі досягли студенти з Мелітополя, юнаки з Києва, українська команда в футболі глухих...

Це був переворот, розрив шаблонів, грандіозна сенсація та поворотна подія. На наступні три десятиліття — і назавжди в радянському футболі домінувала українська школа. Настільки, що збірні Росії ще довго комплектувалися її напрацюваннями, скромно «натуралізуючи» киян і луганчан, одеситів і кропивничан цілими десятками.

Інші новини

Титульний партнер
Технічний партнер
Офіційний партнер