Бажання поспілкуватися з воротарем київського «Динамо» з‘явилося ще давно, адже Тарас не відноситься до тих футболістів, чиї інтерв‘ю вдається часто зустріти на шпальтах газет чи журналів. Хоча за його працездатність, відданість рідному клубу і величезне терпіння чекати свій шанс, він заслуговує на те, щоб про нього говорили. Тим більше, що у спілкуванні Тарас Луценко є цікавим і щирим співрозмовником.
- За рахунок чого «Динамо» може перемогти «Манчестер Юнайтед», і чи є в нас шанси гідно закінчити груповий турнір, із подальшим продовженням боротьби в єврокубках?
- За рахунок чого? Потрібно забити на один м‘яч більше, ніж пропустимо. Ось і все (сміється). Шанси є завжди. Перемагає той, хто сильніший на даний момент часу. Кожен з нас в команді розуміє, що таке ФК „Динамо» і, впевнений, віддасть всі сили й можливості для досягнення позитивного результату.
- На відміно від «Динамо», поки що радує у Лізі чемпіонів «Шахтар». Як ви гадаєте, чи збільшилися у „гірників» шанси на перемогу в матчах з «Міланом» після того, як стало відомо, що через дискваліфікацію не зіграє воротар «россо-нері» Діда?
- Я дуже радий за «Шахтар» і за ту гру, яку вони демонструють на європейській арені. Не думаю, що „Мілан» залежить від одного воротаря, нехай це і Діда. В них є кілька достатньо кваліфікованих воротарів. «Шахтарю» буде нелегко, але я їм бажаю перемоги в Лізі чемпіонів.
- Прокоментуйте вчинок Діди у матчі проти «Селтіка», і як би ви вчинили на його місці?
- На його місті потрібно ще опинитися. А вчинок Діди я залишу без коментарів.
- В останніх матчах команда багато пропускає. Порцію критики отримав на свою адресу Шовковський. На вашу думку, проблеми все ж таки в захисті, чи, можливо, дійсно, не в найкращій формі перебуває зараз Олександр?
- Мені складно оцінювати, потрібно розбирати конкретні моменти, окремі матчі. Можливо, десь припустився помилки Саша, десь – захисники. Це командний вид спорту, і не можна звалювати всю провину на одного конкретного гравця. Помиляються всі. Якщо взяти статистику польових гравців і статистику воротарів, то голкіпери помиляються набагато менше, ніж польові футболісти.
- Професію воротаря сміливо можна назвати найневдячнішою. По-перше, воротарське місце лише одне і його дуже важко відвоювати, а по-друге, варто пропустити гол, як вся провина звалюється на вас. Це дуже важко, в першу чергу, психологічно. Як ви виходите з таких ситуацій?
- Психологічно важко, але ми самі зробили свій вибір. Кожен виходить з таких ситуацій по-різному. Потрібно прислуховуватися до порад тренерів, до людей, які розбираються у футболі. Всі помилки, які трапляються – чи-то в тренувальному процесі, чи-то в грі – ми аналізуємо, переглядаємо і робимо певні висновки. А критика буде завжди, просто її потрібно правильно сприймати. Якщо її висловлює фахівець – це одна річ, якщо ж вболівальни, аматор – це зовсім інше. Хоча, необ‘єктивна і несправедлива критика іноді зачіпає.
- Довго відходите від поразок?
- Бувають прикрі моменти, коли тобі забили гол, але ти нічого не міг вдіяти в даній ситуації. А ось коли можна було врятувати команду, але, через якусь причину, не зробив цього, тоді це дуже важко переживати. Я намагаюсь всі негативні моменти аналізувати і не припускатися більше таких помилок.
- Чи впливає конкуренція за місце в основі на ваші взаємини за межами поля?
- В мене ще ніколи не було проблем із моїми колегами по роботі – як із воротарями, так і з польовими гравцями. Кожна людина індивідуальна, і до кожної потрібен окремий підхід.
- Зараз ви все частіше граєте або за „Динамо-2», або за дубль. Не ображає, що майже не потрапляєте до основного складу, або з’являєтеся там лише тоді, коли через різні причини не можуть грати Шовковський чи Рибка?
- Потрібно об‘єктивно дивитися на речі. Олександр Шовковський зараз воротар №1. Потрібно доводити, постійно бути готовим, в будь-який момент, безболісно, замінити основного голкіпера, і чекати на свій шанс. Навіть в європейських клубах, де в команді перебувають одразу кілька висококваліфікованих воротарів, постійно грає лише перший номер. В мене були такі періоди, що я не стояв у воротах більше ніж півроку, але готувався, працював – потім виходив і грав. У футболі є приклади, які показують, що можна грати на високому рівні, навіть не маючи ігрової практики. Але, звичайно, краще, коли все відбувається цілеспрямовано, і спортсмен знаходиться в ігровому тонусі.
- Не виникає бажання змінити клуб і виступати в іншій команді в основному складі?
- Наразі я є гравцем київського «Динамо». Що буде далі – побачимо, так далеко не хочу загадувати.
- Зараз тренером воротарів у „Динамо» є Віктор Чанов, раніше з вами працював Михайло Михайлов. Наскільки сильно відрізняється методика тренувань Чанова від методики тренувань Михайлова?
- У будь якого тренера воротарів своя методика і різні способи її досягнення, але мета одна – підготувати якісного воротаря, як в психологічному плані, так і в фізичному.
- Вам на тренерів щастить. Навіть довелося попрацювати з легендарним Євгеном Рудаковим...
- Це дійсно так. На кожному етапі мого життя мені зустрічалися хороші фахівці. І в Чернігові, звідки я родом, і в Києві. Кожний тренер, з ким мені пощастило попрацювати, вніс визначний вклад у мою професійну кар‘єру.
- Чи впливає на роботу з воротарями зміна головного тренера команди?
- З приходом Йожефа Сабо змінився сам тренувальний процес. Ми підлаштовуємося під режим тренувань команди, але при цьому виконуємо свою роботу, а не працюємо на рівні з футболістами. Я знаю Йожефа Йожефовича досить давно. Зараз він став зовсім інший. В тренерському штабі з‘явилися нові люди: це і генеральний директор Резо Чохонелідзе, і тренер з фізпідготовки Вінченцо Пінколіні.Я вважаю, що ця робота, яка ведеться керівництвом клубу, через деякий час приведе до того, що ми виграємо Лігу чемпіонів.
- Якби «Золотий м’яч» цього року вручали воротарю, кому б ви його віддали?
- Джанлуїджі Буффону. Після того, як «Ювентус» опинився в Серії „В», він залишився в команді і відіграв на своєму високому рівні. До того ж, він блискуче грає за збірну Італії. Є багато хороших воротарів, але на даний момент найкращим є Буффон.
- Ви є одним з небагатьох нинішніх футболістів, яких сміливо можна назвати старожилами команди. Цього року клуб святкує своє 80-річчя. Що, особисто для вас, означає київське «Динамо»?
- Саме в «Динамо» я став професійним гравцем. Я потрапив сюди у 1991 році після закінчення київської ДЮСШ. Мені тут дали все, що маю на даний момент.
- Пам‘ятаєте свій перший матч у футболці київського «Динамо»?
- Це був чемпіонат СРСР. Ми грали на виїзді проти московського «Спартака». Це були дублюючі команди. Хоч і програли 0:1, але моїми діями у цьому поєдинку залишилися задоволеними.
- Ви з самого початку грали на позиції воротаря, чи, можливо, пробували себе і в інших амплуа?
- В дитинстві, у Чернігові, в нас був чудовий вчитель фізкультури, який постійно нам прививав любов до спорту. Влітку ми грали у футбол, взимку – заливали каток і грали в хокей. Навіть потрапили до фіналу України по «Золотій шайбі». Для нас це було справжнє досягнення. Уявляєте, ми – прості хлопці, з 27-ої школи, які не займалися цим професійно, дійшли до фіналу, де виступали такі професійні команди як „Сокіл-1», „Сокіл-2», „Крилья Совєтов». У футболі я пробував грати і на позиції ліберо, і останнього захисника. Мій батько раніше теж стояв на воротах, можливо, мені це передалося на генетичному рівні (сміється). А ще він тренер із легкої атлетики, тому в цьому виді спорту я теж себе спробував. Стрибав і потрійний, і в довжину, і у висоту. Мама – колишня баскетболістка, а тепер працює вчителем фізкультури. Сім‘я в мене спортивна, тож було з кого приклад брати.
- Тепер не дивно, чому ви стали саме спортсменом. Цікаво, а вашому сину передалися татові спортивні гени, і хотіли б, щоб він теж пішов по ваших стопам?
- Вирішувати сину. Мені головне, щоб він був здоровим. А ким стане – футболістом, шахістом чи математиком – це вже як Бог дасть. Я на нього не тисну. Він зараз ходить у секцію міні-футболу, а як буде далі, побачимо.
- Чим займається Тарас Луценко у вільний час?
- Вільного часу не так багато. В основному проводжу його із родиною, тим більше, що зараз дружина перебуває на сьомому місяці вагітності, чекаємо на дівчинку. Намагаюсь проводити час із батьками, друзями, ще є собака. Так що, справ вистачає (сміється).
Наталя Тидень, спеціально для fcdynamo.kiev.ua
