Про успiх молодiжної збiрної України на чемпiонатi Європи ще пам'ятатимуть довго. Ще б пак, наша дружина, яка заледве пробилася на фiнальну частину Євро-2006, у Португалiї творила дива. Пiдопiчнi Олексiя Михайличенка у драматичнiй боротьбi посiли перше мiсце в групi i вийшли до пiвфiналу. А пiзнiше глядачi стали свiдками справжнiсiнького футбольного спектаклю, героями якого були футболiсти України та Сербiї i Чорногорiї. На щастя, бiльше поталанило "синьо-жовтим". Перемiгши у серiї пiсляматчевих пенальтi, збiрна України потрапила до фiналу. А в ньому, як зазначив Олексiй Михайличенко, футбольнi боги повернулися до нас спиною. Україна програла 0:3. Та все одно срiбнi медалi - це iсторичний трiумф. Наш гiсть - один iз учасникiв чемпiонату Тарас Михалик, який нинi захищає кольори київського "Динамо".
- Тарасе, континентальна першiсть позаду. Вiдчуття у глядачiв двоякi - срiбнi медалi та програний фiнал. А з яким настроєм поверталися з Португалiї футболiсти?
- Повiр, радостi було мало. Ми були дуже розчарованi та навiть пригнiченi, бо перед фiналом планували виграти матч з голландцями. Та що вдiєш? Нам дуже не таланило. Це бачили усi. Атакуємо, створюємо гольовi моменти, а в пiдсумку дiстаємо гол у свої ворота. Потiм другий, третiй. А перед тим ще червона картка. Словом, фiнал нам геть усе зiпсував. Додому верталися, маючи срiбнi нагороди та поганий настрiй.
- Та все одно приємних хвилин у Португалiї було багатенько...
- Так, звичайно. Коли вийшли з групи, то були просто щасливi. А коли пробилися до фiналу, то хлопцi були в ейфорiї. Хотiлося подiлитися радiстю з родичами, знайомими. Ми були на сьомому небi вiд щастя. Я задумався над тим, щоб ми творили, якби стали чемпiонами. А пiсля фiналу ми були пригнiченими. Та тепер поганий настрiй минув. Нас усiх вiдпустили по домiвках. Я приїхав до рiдної Волинi. Побув удома, вийшов з друзями на природу i усвiдомив, що друге мiсце - це велике досягнення. А матч з голландцями треба скоро забути. Тим паче, що в аеропорту Києва нас зустрiли фанати. Зрештою, керiвництво нашого футболу цiлком задоволене виступом "молодiжки".
- Чемпiонат Європи, безсумнiвно, був найважливiший турнiр у твоїй кар'єрi. Що саме ти запам'ятав зi свого перебування у Португалiї?
- О, згадувати буде що. Передовсiм, це тi хвилини, коли арбiтр дає фiнальний свисток, а твоя команда виграла. А ще чомусь довго пам'ятатиму португальську спеку та напружений графiк iгор. Що не кажiть, та що три днi грати у футбол - це заважко. Саме тому я можу пояснити те, що в деяких матчах я дiяв невиразно. Втома все-таки далася взнаки.
- Ти погоджуєшся з тим, що на чемпiонатi Європи були два господарi - португальцi та українцi?
- Безумовно. Як я мiг не сказати про те, що найбiльше пам'ятатиму українських фанiв?! Хочу подякувати нашим заробiтчанам. Вони нас палко пiдтримали. Приходили не лише на стадiон, але й навiдувалися до готелю, цiкавилися, як нашi справи. Я помiтив, що найбiльша група пiдтримка була з Волинської та Львiвської областей. Пригадую, бiжу з м'ячем, а з трибун чую рiдну мову. Звiсно, теплi слова спiввiтчизникiв пiдбадьорують, надихають та заставляють йти вперед. А на трибунах було 15 чи навiть 20 тисяч українських глядачiв.
- Якi сувенiри, окрiм нагороди, ти привiз з Португалiї?
- У нас було дуже обмаль вiльного часу. Та iнколи ми гуляли мiстом та заходили в магазини. Я купив подарунки своїй братам i сестрам, а собi на згадку купив бутсу з м'ячем, виготовленi з фарфору, а також значки. Загалом, ми мешкали у маленькому мiстi, де магазинiв було небагато. Признаюся, нiде було прогулятися.
- Як футболiсти проводили вiльний час?
- Ми, як правило, дивилися фiльми по DVD, а також грали у карти.
- I хто найчастiше був дурнем?
- А ми в дурня не грали. Ми полюбили покер. Грали четверо - я, Рибка, Яценко та П'ятов.
- В якому психологiчному станi нинi Дмитро Невмивака, який потрапив в епiцентр допiнгового скандалу?
- Я часто з Дiмою спiлкуюся. Неприємнi хвилини вiн переживає. Шкода його. Як на мене, вiн не вживав заборонених препаратiв. У нього пiднявся тиск, вiн випив пiгулку, яка виявилася забороненою. Все минеться. Невмивака ще своє слово скаже у футболi.
- Тарасе, як тобi нинi в київському "Динамо"? Ти вже прижився в командi чи ще почуваєшся новачком?
- Можна сказати, що прижився. Та з iншого боку, не можу сказати, що став своїм. Жодних проблем не маю. Працюю, спiлкуюся з усiма футболiстами.
- Вже можеш когось назвати вiрним другом?
- Авжеж. Мiй приятель - грузин Отар Марцваладзе. Ми з ним одночасно приїхали до Києва, жили в одному номерi на тренувальних зборах. А ще товаришую з голкiпером Олександром Рибкою та з Русланом Ротанем.
- Ти вже познайомився з Олегом Лужним, новачком тренерського штабу "Динамо"?
- Нi, я ще з ним не знайомий. Повернувшись з Португалiї до Києва, я лише на декiлька хвилин завiтав на базу у Кончi-Заспi. Залишив там футбольну форму та поїхав додому. I лише у пресi прочитав, що тренування у "Динамо" проводить Олег Лужний. Через два днi поїду до Києва i знов почну тренуватися.
- У наступному сезонi Тарас Михалик буде динамiвцем чи гратиме на правах оренди в iншому клубi?
- Нiчого з цього приводу не можу сказати. Я б хотiв виступати в "Динамо". Та розумiю, що тут велика конкуренцiя. А iгрової практики теж хочеться мати. Тому не знаю, де гратиму в наступному сезонi. Сподiваюсь, що у київському "Динамо".
Олег Зубарук, газета "Експрес".
