«Філософи кожен по-своєму лише тлумачать світ, - писав Карл Маркс у «Тезах про Фейєрбаха». - Сутність проте в тому, щоб змінити його». Схоже, Валерій Лобановський, великий тренер київського «Динамо» та збірної СРСР у 70-80-х роках, по-справжньому перейнявся цим постулатом.
У футбольній методиці Лобановського й справді можна розгледіти елементи марксистських теорій – у тому, наприклад, що силу колективу він ставив вище сили індивідуальності. А ще - часто казав про вплив західної філософії на його ідеї. «Усі керівники у світі погоджуються, що найскладніше - це лідерство в чоловічому колективі, - зауважував він. - Вони праві. Але чи відомо їм, що читання філософських творів може здорово допомогти в цій справі? »
Лобановський не був схожим на більшість своїх колег. Він був ерудованим та дисциплінованим. Він прагнув піти від вроджених футбольних емоцій до чогось більш «механічного», більш продуманого.
Не можна сказати, що Лобановський був холодним та закритим. Граючи в нападі, він відзначався хитрістю, технікою, й, можливо, був схильний до індивідуальних дій більше, ніж будь-хто з його партнерів по «Динамо». Але у сприйнятті футболістом гри вже тоді проглядалося протиріччя: хоча Лобановський і захоплювався творчими й елегантними виконавцями, її він усе частіше оцінював із аналітичної та прагматичної точок зору.
Молодій людині давалися точні науки, й цей досвід він привніс у футбол. Лобановський вивчав теплотехніку в Київському політехнічному інституті, де поринав у світ технологічних досягнень та широких перспектив, які вони відкривали.
Уже на старті його кар'єри стало зрозуміло, що бути успішним у футболі - не самоціль для Лобановського. Хлопець хотів більшого. Коли Валерію було 22 роки, він завоював перший чемпіонський титул із «Динамо», проте щасливим не виглядав та насолоди славою не виказував. Так стверджує Володимир Сабалдир – товариш Лобановського, який грав у футбол на аматорському рівні, але в підсумку став на шлях науки.
- Так, ми виграли золото, - констатував новоспечений чемпіон. - Ну й що? Часом ми виглядали слабо. Просто заробили більше очок, ніж інші команди, які грали ще гірше. Так що й хвалитися особливо немає чим.
- Але ж узяти титул - це мрія, - дивувався товариш.
- Реалізована мрія - уже не мрія, - уперто парирував Валерій та йшов в атаку. - Ось ти як вчений на що націлюєшся? На докторську ступінь? На дисертацію?
- Можливо, - відповідав Сабалдир. - Але покликання справжнього вченого – зробити внесок у розвиток науки.
- Ось тобі і відповідь.
І в цьому був весь Лобановський.
Він прагнув поставити футбол на інтелектуальні рейки й робив це, мабуть, у найбільш відповідному місті Радянського Союзу. Адже саме Київ став центром наукового прогресу, який охопив величезну країну. Саме тут була зібрана перша в СРСР та континентальній Європі Мала електронна обчислювальна машина «МЕСМ» - прообраз сучасного комп'ютера. Саме тут у 1957 році було створено Обчислювальний центр, через п'ять років реорганізований на знову ж перший у СРСР інститут кібернетики [Інститут кібернетики АН УРСР].
Словом, з урахуванням усього цього бекграунда науковий підхід до футболу киянина Лобановського здається цілком природним. Для Валерія гра стала об'єктом застосування відповідних знань. А романтичне ставлення до неї врешті решт поступилося місцем бажанню наситити футбол діаграмами та рівняннями.
Лобановський очолив «Динамо» в 1973-му й незмінно керував ним протягом 9 років, перш ніж на короткий час залишив команду заради збірної СРСР. І цих 9 років вистачило, щоб зробити революцію у футболі Східної Європи. У зв'язку з цим украй важливою виявилася співпраця Лобановського з Анатолієм Зеленцовим - кандидатом педагогічних наук, доцентом кафедри теорії фізвиховання Київського інституту фізкультури.
- Зеленцов наполягав на тому, що пауза на роздуми, яка навіть займає долі секунди, - занадто велика розкіш для сучасного футболу. Гравець має чітко розуміти, куди рухатися, ще до того, як він отримає м'яч, - писав Саймон Купер у своїй книзі «Футбол проти ворога», що побачила світ у 1994-му. - Для цього динамівцям доводилося запам'ятовувати маневри по секторах та, подібно гравцям із американського футболу, направляти м'яча у відповідності з прив'язаними до тих же секторів комбінаціями».
Зеленцов був безпомилково допитливим у своєму аналізі. Він запевняв, що команда ніколи не програє матч, якщо кількість ключових моментів, в яких вона припуститься помилки, не перевищить 18%. Спільна робота вченого та Лобановського призвела до створення дійсно унікального стилю гри. Останньому були притаманні як стрімкі та організовані контратаки, так і відточені маневри без м'яча, що дуже нагадувало тотальний футбол збірної Нідерландів Рінуса Міхелса.
- Футбол став системою з 22 елементів - протистоянням двох підсистем по 11 елементів кожна. Переміщення обмежені площею поля та правилами гри, - писав у 2011 році Джонатан Вілсон у своєму матеріалі для Guardian. - Якщо дві підсистеми будуть рівні, гра завершиться внічию. Якщо хтось виявиться сильнішим, він і переможе. Нюанс, який Лобановський вважав найцікавішим та ключовим, полягав у тому, що ефективність роботи підсистеми завжди буде вищим, ніж сума ефективностей складових її елементів. Це, на думку тренера, означало, що футбол дозрів для застосування тих самих кібернетичних знахідок, які розвивалися в Політехнічному інституті. Успіх, підсумовував киянин, залежить не стільки від індивідуальностей, скільки від груп індивідуальностей та зв'язків між цими групами.
Говард Вілкінсон, колишній наставник «Лідса», висловився простіше. «Команди Лобановського були схожі на баскетбольні, - сказав одного разу він. - Їхні футболісти завжди працювали синхронно й при цьому відрізнялися приголомшливою функціональною готовністю ». І, варто сказати, був у тій функціональній силі якийсь естетизм...
Усе в «Динамо» працювало таким чином, щоб виключити виникнення будь-яких больових точок або дірок, якими міг скористатися потенційний суперник. У новому навчально-тренувальному центрі під Києвом з'явилися басейн - переважно для застосування гідротерапії, найсучасніше медичне обладнання, операційний зал та барокамера, яка використовується для симуляції тренувань на великій висоті.
Витрачені зусилля принесли свої плоди. Свідчення цього - здобуття «Динамо» при Лобановському 13 чемпіонських титулів, двох Кубків Кубків та одного Суперкубка УЄФА. Це був успіх міжнародного масштабу, і Європа оцінила його.
Переглядаючи кадри хроніки роботи Лобановського в його молоді роки, мимоволі зачаровуєшся. Постава, міміка, впевнені й точні манери під час інструктажу футболістів. Руки рухаються так, немов він виконує якусь складну пантоміму. Фактично, він же був диригентом - не вистачало лише палички.
Лобановський помер у 2002 році, у віці 63 років, але його вплив як і раніше величезний. На похоронах тренера тодішній Президент країни Леонід Кучма назвав його «одним із головних будівельників незалежної України».
У своїй роботі Лобановський випередив розвиток гри та у цьому контексті досяг безумовного успіху. Він не просто завойовував кубки та медалі - він залишив у футболі свою мітку, свій слід. Він змінив футбол.
Як вірно відзначив один із персонажів відомого серіалу Westworld, ми живі до того часу, поки живою залишається остання людина, що пам'ятає нас. Лобановського та його спадщину забудуть нескоро.
Переклад з англійської та адаптація - «Футбольний клуб»
Переклад на українську - Copyright © FC Dynamo Kyiv