- Володимире Васильовичу, від імені київського «Динамо» вітаємо Вас із ювілеєм! Бажаємо спортивного здоров'я, щастя та благополуччя Вам, Вашій родині та близьким!
- Величезне спасибі за привітання!
- Як часто Вам доводилося виходити на футбольне поле у свій день народження під час кар’єри футболіста?
- Так одразу важко пригадати. Справа в тому, що раніше чемпіонат розпочинався пізніше, ніж зараз, і мій день народження звичайно припадав на збори. Тільки якщо ми виступали в єврокубках, то грали на початку березня. А найчастіше ми в цей час були в тренувальному таборі, загалом – на роботі.
- Як зазвичай Вас вітали партнери по «Динамо»? Привітання кого з них запам'яталося найбільше?
- На жаль, такого дня народження в мене не було, щоб десь зібратися разом, тому що весь час у цей період були збори. І навіть якщо на цей момент ми вже поверталися до Києва, то всі їхали додому, звична річ, після тривалої відсутності у кожного були свої справи. А вітали так, як зазвичай, як і сьогодні мене вітали, зокрема, Ігор Бєланов, Андрій Баль... Бажають усього найголовнішого – здоров'я та благополуччя. Ось так зазвичай і вітаємо один одного.
- Що дозволяв Лобановський гравцю в його день народження? Чи були якісь привілеї для іменинників?
- Та ні, такого не було, розслаблятися нам не давали. Але я маю на увазі конкретно цей період, початок березня, тому що ті дні народження, які були в середині сезону, коли всі вдома, відзначалися всією командою. Ми збиралися разом та вітали іменинника. І Лобановський вітав, у вихідний – у телефонному режимі, а на тренуваннях – обов'язково урочисто перед командою.
- Ви присвятили київському «Динамо» 15 років своєї футбольної кар'єри. Можна сказати, що «Динамо» залишилося у вашому серці назавжди?
- Ви абсолютно праві! До речі, нещодавно в одному з інтерв'ю я саме так і сказав. У «Динамо» я залишив своє серце та шматочок свого життя. Звичайно, «Динамо» для мене – пріоритет. І в усіх інтерв'ю, коли в мене запитують, хто посяде в нинішньому чемпіонаті друге місце, я кажу: «Динамо». Я вірю в «Динамо». Клуб був, є й буде! Звичайно, бувають періоди спадів, але, тим не менш, потрібно вірити в команду, потрібно любити свою команду. Особливо це стосується вболівальників, їм потрібно не ставати спиною та не свистіти під час матчів, а підтримувати хлопців у важку хвилину. Адже справжні вболівальники розуміють, що всі ці невдачі тимчасові й обов'язково прийдуть кращі часи!
Про те, як у родині будуть вітати знаменитого динамівця, розповіла і його не менш відома у світі спорту донька Ганна.
- Аню, вітаємо вас із іменинником! Як збираєтеся відзначати ювілей?
- У нас уже все готово, чекають лише на мене. Відзначати будемо у вузькому сімейному колі.
- Який день народження батька став найбільш пам’ятним?
- Торік був, мабуть, найбільш оригінальний день народження, тому що ми його відзначали у квартирі після свіжого ремонту. Ще не все було готове, але це був символічний подарунок від усіх нас тату на день народження. І ми відзначали його у практично оновленій квартирі. Всюди була велика кількість повітряних кульок, і настрій у всіх був святковий!
Коли я була ще зовсім маленькою, звичайно, як і всі діти, дарувала тату подарунки, зроблені своїми руками, якісь малюнки, наприклад, із зображенням папи на танку. Потім усі привітання були переважно телефоном, тому що або він був на зборах, або я весь час була на змаганнях. Тому найбільшим подарунком для всіх було те, що ми могли зібратися разом.
- Чи можеш уявити батька в якійсь іншій сфері діяльності, окрім футболу?
- Абсолютно ні! Футбол – це його життя, і я би навіть не хотіла, напевно, щоб він займався чимось іншим, тому що якби він не був спортсменом, то, можливо, й у мене не було б таких результатів.
- Чи вдається Володимиру Васильовичу відпочивати від футболу? Або він весь час стежить за всіма футбольними подіями, весь час обізнаний щодо актуальних подій у світі футболу?
- Справді, він весь час стежить за всіма футбольними новинами. Більше того, ми це робимо разом, усією сім'єю. Навіть його відпочинок пов'язаний із футболом – він і сам бігає, грає з ветеранами. Він повністю живе футболом, навіть тоді, коли при ньому немає жодної команди.
- Чи передалася тобі від батька любов до «Динамо»? Чи можна Ганну Безсонову назвати вболівальницею «біло-синіх»?
- Звичайно, можна назвати, тому що я киянка, і як корінна мешканка Києва, я маю вболівати за київський клуб, що я й роблю!
- А хто твій улюблений футболіст?
- Я намагаюся не називати імен, щоб нікого не образити, і, скажімо так, у цілях безпеки – щоб мене потім ні з ким не одружували, як це вже кілька разів було. Я оцінюю гру й результат усієї команди загалом.
- Під час Євро-2012 ти спробувала себе в ролі спортивної телеведучої, а тепер продовжуєш працювати в якості репортера на футбольних матчах. Які в тебе враження від нової сфери діяльності?
- Мені це дуже цікаво, до того ж експерти кажуть, що в мене є якісь успіхи, тобто можна рухатися в цьому напрямку. Мені це подобається, оскільки я завжди дивилася футбол як більшість глядачів та фанатів – по телевізору та на стадіоні. А тепер я можу спостерігати всі лаштунки, й це справді дуже цікаво! До того ж, це й велика кількість нових знайомств, новий досвід, який супроводжує усе це – мені все це дуже подобається!
- Чи можна порівняти це задоволення, хоч якоюсь мірою, із задоволенням від занять гімнастикою? Або це зовсім інший рівень роботи, відповідальності, зайнятості?
- Це зовсім інше, це навіть близько не стоїть із професійним спортом. Але це навіть добре, оскільки художня гімнастика в моєму житті завжди була й буде, а це – більшою мірою для урізноманітнення, щоб моє життя не здавалося рутинним. Для мене цей досвід дуже корисний, тому я його ціную та вдячна людям, які дають мені можливість цим займатися.
Однак, у будь-якому випадку, це лише друге заняття в моєму житті, друга професія. Все одно в першу чергу я залишаюся спортсменкою, тренером, художня гімнастика для мене була й буде на першому місці.
- А як батько ставиться до того, що ти тепер теж перебуваєш у футбольному середовищі?
- Звичайно ж, із задоволенням – мало того, що улюблена донька, так ще й стопами батька пішла, з'явилися додаткові спільні інтереси. Він мені іноді допомагає, якісь терміни розповідає. Це дуже смішно, й у той же час повчально. І йому подобається, і мені легше, тому що я в будь-який момент можу попросити в нього якоїсь поради.
www.fcdynamo.kiev.ua
