Володимир Трошкін народився в донбаському містечку Єнакієве. Та 
найкращі часи своєї футбольної кар’єри пережив із київським ”Динамо”. У команді Валерія Лобановського він грав на правому фланзі й ”закривав” його повністю. Нині Трошкін очолює відділ міжнародних трансферів Федерації футболу України. Його робочий кабінет — у Будинку футболу, де ми зустрілися.
28 вересня Трошкіну виповнюється 60 років.
— Важко пережили період завершення кар’єри футболіста?
— Нелегко. Іноді люди після цього по півроку не бачать м’яча, впадають у депресію. Мені пощастило — зразу пішов працювати тренером київського СКА.
— Як ви потрапили до ”Динамо”?
— Дитинство було футбольним. Якщо не ганяв м’яча, на вулиці тебе не визнавали. Через футбол кинув музичну школу. Потрапив до команди рідного міста — єнакіївського ”Шахтаря”. Коли настала пора йти до армії, потрапив до київського військового округу, потім до київського СКА, де мене й помітив тодішній наставник ”Динамо” Віктор Маслов. У динамівському дублі не затримався, зіграв там лише два матчі. За основну команду вперше вийшов на 20 хвилин у поєдинку з мінськими одноклубниками. Після цього Маслов поставив мене на матч Кубка чемпіонів проти італійської ”Фіорентини”. Опікав чемпіона світу-1962 бразильця Амарільдо.
— Що змінилося в ”Динамо” після приходу Лобановського?
— Збільшився обсяг тренувальної роботи, жорсткішою стала дисципліна. Вільного часу не мав. Якось підрахував: у той час 268 днів на рік ми не бачили рідних та близьких. Із донькою спілкувався кілька хвилин і повертався на базу.
— Часто порушували спортивний режим?
— Знаєте, наша команда була дивною. Могли спокійно порушувати, але скористатися можливістю не доводилося.
— Кажуть, навіть у день чергового матчу ви вже зранку були на риболовлі. Це правда?
— Був єдиним, кому Лобановський це дозволяв. Але не в день матчу головної команди, а коли грав дублюючий склад. У День рибалки мене звільняли від зарядки, а Лобановський привселюдно вітав мене зі святом. А я щоразу насторожувався: можливо, щось не так вчинив? Бо про твій промах Лобановський завжди міг сказати з гумором.
— Як оцінюєте шанси ”Динамо” і ”Шахтаря” в Лізі чемпіонів?
— Добре, що обидві команди пройшли до групового турніру. Як вони там виступлять — інше питання. ”Динамо” лише набуває досвіду на такому рівні, бо щоліта змінюється склад команди. Це — основна проблема ”Динамо”. 11–12 гравців команди треба ”обкатувати” хоча б два роки. Чому ми врешті-решт потрапили на Кубок світу? Бо майже всі виконавці пройшли через молодіжну збірну. Плюс були ”зірки” — Шевченко, Воронін, Тимощук, Шовковський. Ще б Олега Блохіна до нинішньої збірної як гравця. Його швидкість на полі просто вражала.
— Хто ваш найближчий друг?
— Партнери по ”Динамо” 70-х років — Буряк, Рудаков, Мунтян. А ще Біба та Хмельницький, які грали раніше. Найближчим другом довго був Віктор Колотов. Його смерть стала для мене величезним потрясінням. Досі не можу ходити вулицею, де жив Колотов.
Тетяна Моторна, "Газета по-українськи"
