Все ніби як і зараз, і в той же час по-іншому. Навколо автобусу команди також натовп вболівальників. Але автобус, звісно, не сучасний розкішний «Мерседес» чи «Вольво», а фактично міський рейсовий, лише із м’якими сидіннями. До речі, подібний скромний старий автобус зберегли й у Барселоні, на стадіоні «Камп Ноу», перед клубним музеєм «гранатово-синіх». Футболісти того повоєнного ЦДКА виходили з автобусу не в тренувальних костюмах світових брендів із такими ж спортивними сумками, а в гімнастерках, чоботах, у одних на голові військові кашкети, в інших – пілотки. Майже всі в лейтенантських погонах, лише Бобров «старлей», а Федотов – капітан. Їхнє тріумфальне життя тривало би, якби не програш у напруженій боротьбі у півфіналі Олімпіади 1952 року збірній Югославії. Той поєдинок довелося розділити на два матчі. В першому була нічия. «Батько народів» – товариш Сталін, на відміну від власного сина Василя, заступника «Команди лейтенантів», був байдужим до футболу. Але поразки від «ренегатів-титовців» не витримав і розігнав армійську команду. Добре, що не пересаджав, не розстріляв, як бувало раніше. Наш герой ще буквально кілька років пограв, спочатку «в засланні» – в команді міста Калініна, потім повернувся до рідної Москви, до «Торпедо», але це був зовсім не той звичний «топовий» рівень. І в 29 років він перетворився з класного лівого півзахисника, в колекції якого було п’ять золотих медалей чемпіонатів СРСР та два Кубки Союзу, на тренера. Тобто із В’ячеслава Соловйова на В’ячеслава Дмитровича Соловйова.
Ставка на молодь
Попрацювавши спочатку в скромних «Крильях Совєтов», він приїхав до Києва влітку 1959-го року, тобто прийняв команду, коли йому було 34 (цікавий збіг – саме у цьому віці почав тренувати «Динамо» його учень В.В. Лобановський). Це зараз вважають тренером-початківцем того, кому за 40, а молодим – кому за 50.
До його приходу «біло-сині» були типовими середняками. Посідали шосте-сьоме місця в турнірній таблиці з 12-ти можливих та кілька років поспіль не задовольняли своєю грою керівництво та вболівальників. Тому попередника Соловйова, Олега Олександровича Ошенкова, було відправлено у відставку. Хоч саме він виховав покоління середини 50-х, саме він уперше в історії клубу та України здобув Кубок СРСР у 1954 році з кумирами того часу – Зазроєвим, Голубєвим, Фоміним, Команом, Терентьєвим та іншими. Але в 59-му була потрібна зміна поколінь. І саме Олег Олександрович підвів до рівня основи спочатку Каневського, потім Бібу, Лобановського, Базилевича. Останніми, хто поповнив лави ошенковського «Динамо» перед його відставкою, стали Турянчик, Сабо та голкіпер Гаваші. Однак нічого не можна досягти одразу, і терпець керівникам урвався.
Прихід Соловйова на тренерську лаву не міг бути простим через психологічні аспекти. В якості тренера він ще не мав серйозних досягнень і не міг зрівнятися в авторитеті з корифеями того часу – М. Якушиним, Г. Качаліним, своїм вчителем Б. Аркадьєвим та й із самим Ошенковим. За віком віт також був далеко не «дід» – старший за Олега Макарова на 4 роки, Володимира Єрохіна на 5, а Юрія Войнова на 6. Він нічого не змінював у напрацюваннях попередника, лише сміливіше позначив свій пріоритет – ставку на молодь, переважно українську. Із Запоріжжя запросив Віктора Серебряникова та спочатку використовував його на лівому фланзі атаки. Трохи пізніше – з Одеси Володимира Щеголькова.
Революція в головах
Найбільш революційним рішенням Соловйова було зміщення Лобановського з позиції центрального форварда на лівий фланг. Лобановський був проти
цієї інновації, але Соловйов думав про команду в цілому. Він не міг дозволити собі тримати в запасі когось із двох: Лобановського чи Каневського, а вдвох у центрі нападу їм було затісно. Допомогло те, що В’ячеслав Дмитрович продумав дуже корисну зв’язку на лівому фланзі атаки: Лобановський – Трояновський. ВВЛ пізніше зізнавався, що вони з «Валетом» «відчували один одного спинами».
Пізніше з’явилися знамениті «сухі листи» при подачі кутових із лівого флангу, котрі іноді завершувалися «чистим» голом у ворота, але частіше ударом головою Базилевича, який приймав «сухий лист» як подачу.
Серебряников поступився Лобановському позицією лівого крайка, змістившись на місце правого інсайда. Це теж було вдалим рішенням. Він став набагато більше забивати саме звідти й опанував свою відому «дугу».
Соловйов також зробив Василя Турянчика першим «хвилерізом» у радянському футболі. Так тоді називали опорних півзахисників. Саме Турянчик забив чемпіонський гол у ворота московського «Торпедо», і київське «Динамо» В’ячеслава Соловйова в 1961 році вперше в історії радянського футболу вибороло золоті медалі.
Тренер-батько
Колись Юрій Войнов на питання, що перш за все змінив у грі київського «Динамо» В’ячеслав Соловйов, відповів просто: «Він виховав у нас психологію переможців». Інший його учень, нині тренер збірної Росії Олександр Бородюк, відповів подібним чином. Соловйов сміливо використовував молодих гравців, захоплював їх найвищими цілями. Але головне – він міг знайти підхід до кожного. Якось журналісти запитали його:
- Хто він, тренер-диктатор чи тренер-командир?
В’ячеслав Дмитрович відповів жартома: - Я тренер-батько.
Дуже точно. Футболісти також намагалися бути схожими на нього ззовні. Він був елегантним із акуратною зачіскою майже білого волосся, завжди добре одягався.
У 80-х роках знімали відомий фільм «Футбол нашого дитинства». Знімальна група на чолі з режисером Олексієм Габриловичем знайшла в Москві, у Столєшніковому провулку, унікального дідуся – майстра шити знамениті кепки з «букле», котрі обожнювали всі модники середини 20-го сторіччя. А голкіпери – Яшин, Макаров, Маслаченко – завжди виходили в них на поле. У цього капелюхового чарівника завжди замовляли такі кепки футболісти з Москви, Ленінграду та Києва. В Москві їх тоді називали «кепки-лондонки», а в Києві – «ленінградки». Тож кіношники запитали дідуся:
- Хто найгарніше носив ці кепки? Він відповів: - Всеволод Бобров та В’ячеслав Соловйов.
Соловйов не завжди одягав дорогі костюми, але одяг сидів на ньому елегантно. Придивіться до чемпіонських фото 1961 року. Він там у звичайній бавовняній куртці, яка виглядала на ньому, як дорогий клубний жакет. Така куртка, яку в комедії «Осінній марафон» ревнива дружина героя викинула у вікно, а його товариш – західний журналіст – казав:
- Такі речі з натуральної бавовни у нас цінують.
Вболівальники «біло-синіх» безмежно вдячні неповторному тренерському таланту В’ячеслава Соловйова, який першим привів киян до чемпіонського золота.
Copyright © FC Dynamo Kyiv
